переглянути презентацію з теми
опрацювати матеріал підручника , додаткові матеріали
Що з досвіду державотворення Ізраїля може бути корисним для України?- відповідь у вигляді буклета чи газети
Творче завдання. Створити книгу на платформі WriteReader: тема " Країни Азії"( можна про діяча, про країну) або інфографіку, презентацію на платформі Canva - за бажанням
Утворення Держави Ізраїль. У 1946 р. було винесено на обговорення ООН питання створення єврейської держави. США і СРСР підтримали таку ідею. 29 листопада 1947 р. ООН схвалила резолюцію про утворення на території Палестини двох держав: єврейської (56% території) та арабської (43%). Місто Єрусалим оголошувалося міжнародною зоною. 14 травня 1948 р. було проголошено Державу Ізраїль. Першим її прем'єр-міністром став Д. Бен-Гуріон. Палестинці ж не зуміли створити своєї держави через відсутність політичних структур.
Арабо-ізраїльські війни. Сусідні арабські країни не визнали Ізраїлю та відразу оголосили йому війну. 15 травня 1948 р. їхні об'єднані сили (10 тис. єгиптян, 4 тис. йорданців, 4,5 тис. сирійців, 3 тис. іракців і 2 тис. ліванців) розпочали наступ. Але сили оборони Ізраїлю зупинили агресора і завдали удару у відповідь. У квітні–червні 1949 р. між сторонами було підписано договір про перемир'я. Палестинську державу знову не було створено. Територію, відведену для неї за рішенням ООН, захопили Ізраїль (6,7 тис. кв. км), Єгипет (сектор Газа), Йорданія (Західний берег р. Йордан). Ця війна поклала початок близькосхідній кризі, яка триває і сьогодні.
У 1956 р. президент Єгипту Г. А. Насер оголосив про націоналізацію Суецького каналу. Єгипетська влада заборонила прохід через канал ізраїльських кораблів, а також транспортних суден. Розцінивши це як акт агресії, 30 жовтня 1956 р. ізраїльські війська почали вторгнення на Синайський півострів. Їх активно підтримали війська Великобританії та Франції, проте на боці Єгипту виступив СРСР. Наприкінці року була прийнята резолюція Радою Безпекою ООН про зупинення наступу. Велика Британія, Франція та Ізраїль змушені були вивести свої війська з єгипетської території.
У 1967 р. розпочалася третя «шестиденна війна» була розв'язана Ізраїлем проти Єгипту, Сирії та Йорданії. У тій війні Ізраїль захопив Синайський півострів, Західний берег р. Йордан, сектор Газа, східну частину Єрусалима та Голанські висоти, що належать Сирії. Територія, захоплена Ізраїлем, втричі перевищувала його власну. Незважаючи на перемогу у війні, навколишня ситуація для Ізраїлю погіршилася. Сусідні арабські держави заявили, що не визнають його права на існування.
У 1973 р. відбулася війна «судного дня». Єгипет і Сирія намагалися відвоювати свої території, але безрезультатно. У вересні 1978 р. президент Єгипту А. Садат і прем’єр-міністр Ізраїлю М. Бегін зустрілися в Кемп-Девіді (США) і узгодили текст мирного договору між обома державами. Ізраїль погодився вивести свої війська із Синайського півострова. Уже в березні 1979 р. у Вашингтоні було підписано мирний договір.
Палестинська проблема. На відміну від євреїв араби не змогли створити своєї власної держави на території, яка була їм виділена. Після закінчення першої арабо-ізраїльської війни палестинські біженці розмістилися на території Єгипту, Йорданії та Сирії. Тому, в таких умовах вони вирішили вдатися до терористичних методів ведення боротьби. У 1964 р. було створено Організацію визволення Палестини (ОВП), головою якої з 1969 р. став Ясір Арафат. У 1987 р. на палестинських територіях окупованих Ізраїлем було організовано першу «інтифаду» – збройна боротьба палестинських арабів проти Ізраїлю. Надалі спостерігалося певне поліпшення відносин. У 1988 р. ОВП під керівництвом Я. Арафата проголосила створення Палестинської держави. У 1993 р. між Ізраїлем і ОВП були підписані в Осло (Норвегія) домовленості про взаємне визнання. У 1994 р. була створена Палестинська національна адміністрація (керівний орган). Але вже у 2000 р. відбувається повторне загострення ізраїльсько-палестинського протистояння. Того ж року почалася друга «інтифада». У 2002 р. уряд Ізраїлю ухвалив рішення щодо спорудження «стіни безпеки» довжиною 364 км., що відгороджує Ізраїль від палестинських територій. У 2004 р. помер Я. Арафат, новим лідером Палестинської автономії став Махмуд Аббас. Він почав політику примирення з Ізраїлем. Але у 2006 р. відбулися вибори до Палестинської національної адміністрації, перемогу на них отримав Хамас (через свою діяльність, яка включає тактику атак на мирне ізраїльське населення, рух розглядається більшістю розвинених країн світу, як терористична організація), що дещо загострило відносини. У лютому 2007 р. була досягнута Угода та створено коаліційний уряд між керівниками Фатх (одна з політичних партій Палестинської автономії) і Хамас. Міжнародне співтовариство у черговий раз зажадало, щоб новий уряд ПНА визнало Ізраїль, роззброїли бойовиків та припинило насильство. Тристоронні переговори між США, ПНА та Ізраїлем закінчилися безрезультатно.
Проте процес становлення Палестинської автономії йде важко і суперечливо. Пов’язано це з багатьма факторами:
з обох сторін залишається взаємна недовіра щодо планів мирного урегулювання;
екстремістські угруповання “Хамаз”, “Хезболлах”, “Ісламський джихад” та інші ведуть активну терористичну діяльність проти Ізраїлю, часто це відбувається з території Палестинської автономії (терористи здебільшого вбивають мирних жителів, влаштовують вибухи в транспорті, інших громадських місцях). Також Ізраїль стверджує, що Я.Арафат причетний до терористичних актів на території Ізраїлю. У свою чергу палестинці розгорнули Другу інтифаду (2000 р.). Як наслідок, зрив переговорного процесу, початок справжньої війни між Ізраїлем і Палестинською автономією (особливо напружене становище склалося взимку 2002-2003 рр.);
фактично не відмовились від планів збройного протистояння проти Ізраїлю Сирія, Ірак, Іран, деякі інші арабські держави, які активно підтримують діяльність терористичних угруповань;
не приймають миру й ізраїльські радикали, які вбили прем’єр-міністра Ізраїлю Іцхака Рабина – ініціатора арабо-ізраїльського діалогу.
Ситуація на Близькому Сході залишається важкою і суперечливою. У будь який час може відбутись ескалація протистояння, наслідки якої неможливо передбачити.