Інформаційна революція: політика гласності

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Гласність - послаблення цензури, часткова свобода слова, усунення багатьох інформаційних бар’єрів, що існували в СРСР до запровадження політики «перебудови». З часом гласність переросла у свободу слова - одну з фундаментальних свобод, які гарантує людині демократичне суспільство.

Першим елементом «перебудови» стала гласність. Під поняттям «гласність» розуміли інформацію, що допускалася цензурою. У радянському суспільстві цензурні перепони були абсолютними, тому воно не знало такого поняття. Поки «перебудова» була контрольованим Кремлем процесом, гласність залишалася дозованою, не набуваючи ознак свободи слова.

Громадяни країни завдяки гласності отримали можливість реально оцінювати ситуацію в тих сферах життя, які з дозволу вищого партійного керівництва ставали відкритими. Гласність підривала сліпу віру до друкованого або мовленого слова, давала змогу формувати власні судження й позбавлятися ідеологічних догм, що закладалися у свідомість з дитинства.

Основним об’єктом гласності стали так звані білі плями в історії КПРС. По суті, М. Горбачов відновив розпочатий М. Хрущовим процес десталінізації, але в радикальнішій формі. На вістря гласності потрапили злочини сталінської доби, переважно здійснені партією та її керівниками.

З осені 1986 р. московські суспільно-політичні журнали, на відміну від провінційних (зокрема, й українських), друкували документи, мемуари та художні твори, які викривали сталінські репресії, війну в Афганістані, економічні негаразди, номенклатурні привілеї тощо. Гострополітична журнальна, газетна й телевізійна публіцистика привертала увагу мільйонів людей.

Не всі в оточенні М. Горбачова підтримали реформи. Спротив «перебудові» почали чинити консервативні сили на чолі із секретарем ЦК КПРС Є. Лігачовим. Саме цей діяч без відома М. Горбачова і за його відсутності в країні у березні 1988 р. ініціював публікацію й популяризацію листа Ніни Андрєєвої під заголовком «Не можу поступитися принципами» в газеті «Советская Россия». У ньому ленінградська викладачка назвала публіцистів, які досліджували «білі плями» в радянському минулому, «фальсифікаторами історії». На думку Андрєєвої, радянські фальсифікатори історії скористалися «перебудовою», щоб ініціювати докорінний перегляд історії КПРС. Дописувачка відкрито й навіть агресивно стала на захист Сталіна, підбадьорювала тих, хто не бажав «поступатися принципами» й не сприймав будь-яких змін. В Україні листа опублікували в багатьох ЗМІ.

Боротьба між консерваторами та реформаторами точилася здебільшого в Москві. Україна ж у перші роки «перебудови» залишалася під цілковитим контролем консервативних сил, очолюваних В. Щербицьким. Повсякчас виголошуючи «ритуальні» перебудовні гасла, на ділі перший секретар ЦК КПУ чинив опір радикальним змінам. Республіка була, як її охрестили журналісти, справжнім «заповідником застою». Тільки у вересні 1989 р. В. Щербицького усунули від влади, республіканську партійну організацію очолив Володимир Івашко, після чого пульс політичного життя в Україні помітно почастішав

Завдання:

1. У зошиті охарактеризуйте зміст та основні напрями політики "перебудови".

2. Наведіть приклади гласності та плюралізму цієї доби.

Домашнє завдання: опрацювати с. 166-167