Югославія

ПРЕЗЕНТАЦІЯ "ЮГОСЛАВІЯ В ІІ пол. ХХ СТ"

Риси югославської моделі соціалізму

Однопартійна система. Абсолютний авторитет і влада Й.Б.Тіто.

Самоврядування трудових колективів.

Розподіл функцій партійного і державного апаратів.

Існування дрібної приватної власності.

Приватна власність на землю. Добровільність при проведенні кооперації.

Регульований ринок.

Орієнтація виробництва на експорт.

Ліберальний режим в`їзду і виїзду з країни.

Після смерті Тіто у 1980 р., коли місце президента зайняв колективний орган – Президіум, в якому була представлена кожна республіка, в країні посилились відцентрові тенденції. Криза тоталітарного соціалізму в Югославії прийняла форму міжнаціональних конфліктів. Центральний уряд неухильно втрачав контроль над ситуацією в країні. Поштовхом до кризи югославської федерації стали події в Косово 1981 р. Албанці, які на початок 80-х років складали 80% населення автономного краю, вимагали надання краю статусу республіки. У Белграді демонстрації албанців були сприйняті, як спробу відірвати край від Сербії і приєднати до Албанії. Демонстрації албанців були розігнані воєнною силою, але з того часу край став постійним джерелом напруги. Відносний порядок в краї підтримувався лише армією і поліцією.

Події в Косово привели до розколу громадської думки в країні і до активізації політичної активності населення. Хвиля націоналізму (великосербського, хорватського, албанського, словенського тощо) охопила країну.

На цій хвилі відбулись зрушення у свідомості населення і стала домінувати думка, що з кризи можна вийти шляхом утворення окремих національних держав.

Ініціатором політичної активності стала Сербська академія наук і мистецтв. Яка у спеціальному меморандумі звинуватила комуністичний режим в Югославії у 45-річній антисербській політиці. Перебудова, що почалася в СРСР, теж підірвала позиції комуністів в Югославії. У такому становищі лідер Союзу комуністів Сербії Слободан Мілошевич доклав усіх зусиль, щоб виставити свою партію в ролі головного захисника сербського населення Косово. Це йому вдалося. На хвилі злету популярності наприкінці 1988 р. С.Мілошевич зумів змінити керівництво у Воєводині, Чорногорії, Боснії і Герцеговині на своїх ставлеників. Проте спроба теж саме зробити в Словенії закінчилася повним провалом. Словенці почали утверджуватися в думці про остаточний розрив з федерацією.

Крім національної проблеми югославському керівництву доводилося розв`язувати проблеми породжені глибокою економічною кризою. На кінець 1985 р. безробіття складало 15%, інфляція – 100% (у 1989 р. – 3000%), зовнішній борг складав – 19 млрд. дол. (1989 р. – 21 млрд. дол.). На його обслуговування витрачалося до 40% усіх валютних доходів держави. Проте попервах керівництво Югославії замість кардинальних соціально-економічних реформ запропонувало програму «стабілізація», яка, звичайно, не виконувалася. Зрештою пошук шляхів виходу з кризи привів до необхідності проведення на той час економічних, політичних реформ, та реформ Союзу Комуністів Югославії (СКЮ).

У грудні 1989 р. в країні почалось проведення економічних реформ, автором яких був А.Маркович. Першим пунктом якої стало подолання інфляції і перетворення динара (грошова одиниця) у конвертовану валюту, що з успіхом було зроблено на початку 1990 р. Також вдалося зменшити зовнішній борг до 16 млдр дол. Але процес подальших економічних реформ був перерваний розпадом Югославії.

Біографічна довідка

Слободан Мілошевич (народ. 1941 р.) Його родина походила з Чорногорії. Ще у школі у нього проявилася схильність до громадської роботи. У 18 років він вступив в СКЮ. Стрімке сходження Мілошевича до вершини влади почалося у 80-ті роки ХХ ст. Важливу роль у сходженні Слободана до влади відіграв лідер сербських комуністів середнього покоління І.Стамболич. У 1987 р. С.Мілошевич домігся усунення Стамболича і сам став у Сербії людиною №1. Він розпочав широко розрекламовану компанію по захисту косовських сербів і домігся прийняття нової сербської конституції, яка у 1988 р. фактично скасувала автономію Косово. У 1990 р. він змінив назву комуністичної партії Сербії на соціалістичну. Виступав за збереження жорстко централізованої югославської федерації, а коли розпад держави став фактом, що відбувся, то доклав максимум зусиль для збереження у єдності всіх сербських земель. Це було однією з причин тривалих етнічних війн на теренах колишньої Югославії. Під час криз проявляв рідке уміння виходити з них з найменшими втратами і незмінно зберігав владу, для збереження якої був готовий пожертвувати будь чим. Але в результаті «жовтневої» революції 2000 р. він втратив владу, а згодом був притягнутий до відповідальності Міжнародним трибуналом у Гаазі. Тривалий судовий процес по теперішній час не досяг жодного результату. Мілошевич і тут показав свою волю і майстерність.

Домашнє завдання: опрацювати параграф 18 ( до с.112)