Смерть Сталіна в 1953р., викриття культу особи і лібералізація суспільного життя в СРСР спричинили різке загострення політичної боротьби в країнах Центральної та Східної Європи. У Польщі (1956р.) дійшло до страйків і збройних зіткнень. А в Угорщині (1956 р.) відбулася народна революція.
Революція 1956р. в Угорщині — народні виступи проти комуністичного режиму в Угорщині, придушені за допомогою військового втручання СРСР. «Відлига», що наступила в соціалістичному таборі після смерті Сталіна (1953), особливо глибоко торкнулася Угорщини. У липні 1953 р. новий уряд на чолі з І. Надєм став на шлях відмови від курсу на прискорену індустріалізацію та колективізацію на радянський зразок. У країні почалося пожвавлення суспільного життя, були звільнені політв'язні. «Новий курс» спочатку був підтриманий керівництвом СРСР, однак незабаром викликав у Москви явну стурбованість. Внаслідок контрнаступу прорадянських сил на чолі з першим секретарем центрального керівництва Угорської партії трудящих (УПТ) М. Ракоші весною 1955 р. І. Надь був зміщений зі свого поста. Спроба контрреформ дала поштовх формуванню внутрішньопартійної опозиції, що активізувалася після XX з'їзду КПРС (1956). Головним її форумом став дискусійний клуб молодої інтелігенції — Гурток Петефі.
У жовтні 1956 року напруження посилилося, відбулася багатотисячна демонстрація (6 жовтня). Демонстрація, що почалася 13 жовтня в Будапешті на підтримку реформаторських сил в Польщі, переросла в збройне повстання. Введення радянських військ у Будапешт з метою демонстрації сили, у ніч на 24 жовтня додало повстанню чітко вираженого національного характеру. По всій Угорщині відбувався розпад партійно-державних структур, влада перейшла до революційних комітетів, що стихійно формувалися, і робітничих рад, відроджувалася багатопартійність. 24 жовтня І. Надь знову очолив уряд. Він пішов на зближення з повстанцями, визнав законність вимог про виведення радянських військ з території країни і проведення вільних виборів.
Президія ЦК КПРС на чолі з М. С Хрущовим спочатку схилялася до пошуків політичних засобів урегулювання конфлікту. Але Суецька криза кінця жовтня (агресія Великобританії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту, що націоналізував Суецький канал), була сприйнята Москвою як симптом недопустимого послаблення радянського впливу у світі, спонукавши тим самим керівництво КПРС до демонстрації військової сили в Угорщині. 31 жовтня було ухвалено рішення про нову воєнну акцію. 1 листопада на знак протесту проти введення нових військ з СРСР І. Надь проголосив вихід Угорщини з Організації Варшавського договору і звернувся до ООН з проханням про захист суверенітету.
4 листопада його уряд було скинуто внаслідок наступу радянських військ на Будапешт. Бойові дії за участю 17 радянських дивізій продовжувалися до 10—11 листопада. Внаслідок угорських подій загинуло бл. З тис. чоловік (бл. 2 тис. 400 угорців і бл. 600 військовослужбовців Радянської Армії). Більше ніж 190 тис. угорців емігрували. І. Надь і деякі міністри з його уряду були осуджені й страчені (1958). Уряд Я. Кадара, утворений в Москві, за підтримки СРСР відновив однопартійну систему.
Наслідки та подальші події
Імре Надь з іншими були повернуті в Угорщину і над ними відбувся секретний суд. Надь і колишній міністр оборони Пал Малетер були засуджені до смертної кари за звинуваченням у державній зраді. Імре Надь був повішений 16 червня 1958 року. Всього судами було страчено, за окремими оцінками, близько 350 чоловік. Близько 26 тис. чоловік піддалося судовому переслідуванню з яких 13 тис. було засуджено до різних термінів ув’язнення.
Маршал Георгій Жуков «за придушення угорського фашистського заколоту» отримав 4-ю зірку Героя Радянського Союзу, голова КДБ Іван Сєров в грудні 1956 — орден Кутузова 1-го ступеня.
Угорці в масовому порядку емігрували — країну покинуло майже 200 000 чоловік, для яких у Австрії довелося створити табори біженців в Трайскірхені і Граці.
За допомогою радянського уряду, головою угорського уряду був поставлений Янош Кадар. Масові арешти почалися наприкінці листопада. Почалася організація таборів для інтернованих, військові суди, вислання населення.
Загальна амністія для учасників революції відбулася тільки у 1963 році. У листопаді 1956 року кардиналу Міндсенті був наданий політичний притулок в посольстві Сполучених Штатів, де він проживав протягом наступних 15 років, відмовляючись залишати Угорщину, поки уряд не скасує засудження за зраду. З-за поганого стану здоров’я і на запит Ватикану він покинув посольство і переїхав в Австрію лише в вересні 1971 року.
16 червня 1989 року у Будапешті відбулося перепоховання Імре Надя і його соратників. У липні 1989 року їх було реабілітовано Верховним Судом Угорщини. З 9 червня 2008 року протягом тижня «Архівом Вільного суспільства» та «Інститутом революції 1956 року» було проведено публічне прослуховування записів концептуального суду 50-річної давності.
Корисне відео