Політичні реформи

1988 р. - ХІХ партійна конференція - початок політичних реформ

Після невдалих спроб реформування економіки партійно-державне керівництво керівництво СРСР визнало необхідність здійснення політичних реформ. Реформування політичної системи, яке проводилося під гаслами «демократизації» і «гласності», передбачало поступове формування правової держави, запровадження принципу розподілу влади між законодавчою, виконавчою, судовою гілками, лібералізацію суспільно-політичного життя, пом’якшення цензури, надання можливості отримувати достовірну інформацію, дізнатися правди про історичне минуле, висловлювати власну думку.

Україна в першій роки перебудови залишалась під контролем консерваторів, очолюваних першим секретарем Володимиром Щербицьким. Республіку назвали навіть "заповідником застою". І лише у вересні 1989 р. Михайло Горбачов схвалив зміну влади в Києві, першим секретарем ЦК КПУ став Володимир Івашко. Життя людей під час перебудови ускладнювалось, зріс дефіцит шварів, ставали звичним явищем черги за деякими продуктами хар­чування, промисловими товарами. Оскільки ініціатором перебудови виступила КПРС, і тому-то за її наслідки вона несла відповідаль­ність. Рейтинг КПРС, і її керівників став різко падати. Люди почали шукати силу, яка могла б цю перебудову довести до кінця, стали ві­рити тим, х то пропонував нові і до того ж ефективні шляхи виходу із кризи. Це були об'єктивні причини зростання популярності опозиційних сил. Усе це привело до появи нових, альтернативних органі­зацій, які пропонували свої шляхи вирішення багатьох проблем.

Реформування політичної системи проявилося в реабілітації та звільненні всіх політвязнів (1988—1990 рр.), проведенні виборів народних депутатів СРСР на альтернативній основі (1989 р.), скасуванні статті 6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС у державі й суспільстві (1990 р.), запровадженні посади президента СРСР (1990 р.). Спроби політичних реформ привели до підриву монополії КПРС на владу, формуванню багатопартійності, зростання політичної активності населення.

Відроджувалися такі форми відстоювання прав людини, як мітинги, демонстрації, акції протесту («мітингова демократія»). У Львові відбувся перший за радянський час в Україні мітинг (1988 р.), учасники якого засудили тоталітарний режим і вимагали від влади забезпечення гарантій прав і свобод людини. У Києві пройшла перша екологічна демонстрація й мітинг (1989 р.), учасники якого порушили питання про персональну відповідальність вищого партійно-державного керівництва за наслідки Чорнобильської трагедії.

Від Івано-Франківська через Львів до Києва протягнувся «живий ланцюг» (1990 р.) з нагоди відзначення роковини Акта злуки УНР та ЗУНР, учасники якого вимагали незалежності України.Виникли національно-демократичні та неформальні громадські організації, незалежні від офіційної влади: Український культурологічний клуб (1987 р.), правозахисна організація Українська Гельсінська спілка (1988 р.), Українська студентська спілка (1989 р.), історико-просвітницьке товариство «Меморіал» (1989 р.), екологічна організація «Зелений світ» (1989 р.). Першою масовою опозиційною організацію став «Народний рух України за перебудову» (НРУ, 1989 р.) на чолі з І. Драчем, який об’єднав представників різних політичних сил, що ставили собі за мету створення незалежної української держави.

В червні 1987 р. Спілка письменників України висловила стурбованість зникненням української мови з повсякденного ужитку. За дорученням письменників Ю. Мушкетик, Б. Олійник, Д. Павличко підготували відповідний лист, адресований Верховній Раді УРСР. Русифікація продовжувалась, так у 1988/1989 навчальному році не залишилось жодної повністю української школи в Донецьку, Луганську, Миколаєві, Одесі, Харкові та Чернігові. І лише під тиском громадськогості та загальносоюзної лібералізації суспільно-політичного життя 28 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон "Про державний статус української мови". Характерним явищем "перебудови" стало роз'яснення "білих плям" історії. Завдяки діяльності української діаспори США і Канади Конгрес США створив комісію з дослідження голоду 1932-1933 рр. в Україні. У відповідь ЦК КПУ створив власну комісію, а Володимир Щербицький в 1987 р. заявив про голод як наслідок - неврожай.

Домашнє завдання: опрацювати параграф 37-38 ( п.1.) підручника