ПОНЯТТЯ:
"Розвинений соціалізм»---радянська ідеологема, яка була вигадана та запроваджена у компартійній риториці з метою прікрити провалу історичної програмної цілі монопольно правлячої в СРСР КПРС — «збудови матеріально-технічної бази комунізму у СРСР до 1980 року
«конституція розвиненого соціалізму»- Конституція СРСР 1977 року — основний закон СРСР, прийнятий 7 жовтня 1977 року Верховною радою СРСР замість Конституції СРСР 1936 року. Ця конституція закріплювала однопартійну політичну систему (стаття 6). Увійшла в історію як «конституція розвиненого соціалізму».
Кампанія з приводу прийняття нової конституції СРСР мала винятково пропагандистський характер. У такий спосіб влада прагнула ознаменувати 60-у річницю жовтневої революції, її обговорення мало на меті подальшу пропагандистську роботу над прищепленням народам СРСР ідей з концепції «розвинутого соціалізму»; вона мала узаконити монополізм комуністичної партії в усіх сферах суспільного життя, узаконити «зрощення» партійних і державних структур.
Після широкого публічного обговорення, у якому взяли участь 35 млн радянських громадян, 7 жовтня 1977 р. було прийнято Конституцію СРСР. а 20 квітня 1978 р. Верховна Рада УРСР прийняла Конституцію УРСР, що була скопійована із союзної. Вона проголосила втілення в життя гасла про зростання ролі народу в управлінні суспільством, надання широких прав громадським організаціям, дотримання демократичних прав і свобод (слова, зборів, віросповідань).
Уперше Конституція СРСР зафіксувала виняткову політичну роль партії в житті суспільства, хоча це суперечило самому принципу конституціоналізму як інструменту демократичного суспільства. Роль КПРС визначалася у відомій ст. 6 не за допомогою юридичних формулювань, а засобами радянської пропагандистської публіцистики: «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу».
Як і в конституції 1936 p., у новій конституції зберігалося твердження про можливість виходу кожної республіки зі складу багатонаціональної держави. Однак це було декларацією, не підтвердженою жодним юридичним механізмом. Ця конституція мала лише пропагандистське значення й не відображала життєвих реалій.
У квітні 1978 p., на зразок союзної, було прийнято Конституцію УРСР. Текст Основного Закону республіки практично повністю збігався з Конституцією СРСР. За Конституцією, Українська РСР визнавалась суверенною радянською соціалістичною державою, яка мала право зовнішніх зносин та виходу з СРСР, але механізму такого процесу вироблено не було, що свідчить про декларативний характер цієї конституційної норми. Невідповідними реаліям тоталітаризму були й положення Конституції, що декларували свободу слова, друку, віросповідання, мітингів, демонстрацій, створення громадських організацій та недоторканності особи. Конституція ще раз висвітила одну з ознак тодішнього режиму — обман громадян шляхом декларування зовні демократичних гасел і реалізацію жорсткої, антигуманно! політики. Політика за таких умов вивищувалася над правом.
Союзні органи державної влади протягом другої половини 60-х — на початку 80-х років дедалі більше привласнювали і без того обмежені права союзних республік. УРСР не мала права на прямі зовнішні зносини із жодною із держав світу. Не мало реального значення і представництво республік у загальносоюзних органах управління.
Формально Українська РСР мала свій вищий законодавчий орган — Верховну Раду, вищий виконавчий орган — Раду Міністрів республіки, місцеві органи влади — ради народних депутатів. Проте владні повноваження кожного з цих органів на своєму рівні поступались повноваженням відповідних партійних комітетів. Саме вони, жорстко підпорядковуючись партійній ієрархії, що починалась від політбюро ЦК КПРС, без будь-яких натяків на самостійність чи автономію проникали до кожного району, підприємства, колгоспу чи радгоспу, висували зі своїх лав керівників, заслуховували звіти про їхню роботу, а в разі невідповідності їхнім вимогам — усували. За умов, коли партія, яка, згідно зі ст. 6 Конституції, була «керівною і спрямовуючою силою», не знала, куди рухатись, політична система поступово агонізувала, а переважна більшість населення втрачала віру в комуністичні ідеали.