Життєвий рівень населення

Стан медичного обслуговування в цей період в Україні був неоднозначним. Досить значні кошти виділялися на будівництво поліклінік, лікарень тощо. У республіці діяли 15 вищих і десятки середніх спеціальних медичних навчальних закладів. Завдяки цьому лише в 1960—1975 рр. кількість медичних працівників в Україні збільшилася приблизно в 1,5 разу, унаслідок чого на кожні 300 жителів республіки припадали один лікар та три медсестри.

Компартійні ідеологи республіки, як і СРСР загалом, постійно наголошували, що за кількістю медичного персоналу і лікарняних ліжок країна посідає перше місце у світі. Однак при цьому не згадували про фінансування медицини за залишковим принципом та її низьку порівняно з країнами Заходу технічну оснащеність. На підготовку лікаря в СРСР витрачали в 10 разів менше коштів, ніж у цих країнах. Влада усвідомлювала, що кваліфікація значної частини медичних працівників далеко не найвища, а лікарняні установи не мають новітньої апаратури й препаратів. Через це набула поширення система закритих для населення відомчих медичних закладів, медичних установ для партійних працівників, де якість послуг була набагато вищою.

Через кризові явища в економіці виникала невідповідність між надходженнями до державного бюджету і видатками. Долаючи її, держава час від часу випускала в обіг нові, не забезпечені товарною масою гроші. Протягом 1971—1985 рр. кількість грошей в обігу збільшилася в 3,1 разу, а виробництво товарів народного споживання — у 2 рази. Через те, що на руках у населення були гроші, а товарів не вистачало, в Україні, як і в інших радянських республіках, виникло таке явище, як дефіцит.

Характерною рисою повсякденного життя населення України періоду «застою» стали пошуки необхідних товарів, чутки про те, коли вони з’являться в продажу, і довгі черги за очікуваним «дефіцитом». У зв’язку із цим сформувалося досить своєрідне, притаманне радянському суспільству уявлення про престижні й непрестижні професії. До перших належали ті, що мали відношення до виробництва й розподілу дефіцитних товарів, а також ті, хто мав право їх отримувати. Це партійно-державні керівники різних рівнів, тобто партійна номенклатура.

Поряд із проблемами у сфері торгівлі були й здобутки. Зокрема, з’явилися нові, більш досконалі форми торгівлі — універмаги, магазини самообслуговування, виїзна торгівля тощо. Так, у цей період набуло поширення регулярне обслуговування працівниками торгівлі селян під час польових робіт. Незважаючи на проблему дефіциту, населення республіки в цей період усе більше використовувало побутову техніку — пральні машини, пилососи, холодильники, радіоприймачі, магнітофони, телевізори тощо. Крім нестачі дефіцитних товарів, у населення республіки часто викликали нарікання низька якість вітчизняних товарів, їхній малопривабливий вигляд тощо. До цього додавалося незначне, але постійне зростання роздрібних цін на товари народного споживання. Загалом у 1975—1985 рр. темпи зростання реальних доходів населення порівняно з попереднім десятиліттям знизилися на 10 %.

У сфері побутового обслуговування в цей період набували популярності різноманітні підприємства з надання послуг населенню — побутові комбінати, фірми побутових послуг, будинки побуту тощо. Так, однією з перших у СРСР стала фірма побутових послуг «Світанок» у Києві, яка надавала послуги населенню з вивчення іноземних мов, навчання музики, машинопису, перекладу, догляду за хворими і дітьми, ремонту квартир тощо. Так, якщо в 1960-х рр. населенню України, за офіційними даними, надавалося 60—80 видів послуг, то на 1975 р. їхня кількість перевищила 600 видів.

Існування численних привілеїв для партійної номенклатури не афішувалося в суспільстві, але було добре відомо всім громадянам. Одні її засуджували або потай висміювали, інші намагалися будь-якими шляхами наблизитися до партійних «кормушок» і дещо покращити своє життя.

Надзвичайно негативним чинником було також те, що партійна номенклатура фактично перебувала поза критикою і поза законом. Виникали сприятливі умови для зловживань службовим становищем, корупції, хабарництва тощо. Усе це призвело до того, що в період «застою» суспільство опинилося у стані глибокої моральної кризи, спричиненої розривом між гаслами партійної пропаганди та аморальністю, підлабузництвом, користолюбством, прихованим цинізмом і правовим нігілізмом у повсякденному житті.

ВИСНОВКИ

• У період «застою» демографічна ситуація в Україні невпинно погіршувалася.

• Для соціальної структури тогочасної України були характерні постійне зростання кількості промислових робітників і зменшення кількості селянства.

• У соціальній сфері тогочасної України накопичувалися проблеми, які унаочнювали нездатність радянської влади і створеної нею командно-адміністративної моделі розвитку економіки забезпечувати відповідний до викликів часу розвиток суспільства. Свідченням того, що партійно-державне керівництво країни усвідомлювало цей факт, стала створена система медичних установ, закритих магазинів, спецгосподарств тощо.

Про яке явище в радянському суспільстві 60-80 рр. йдеться в анекдоті?

«Шеф іноземної розвідки викликає підлеглого. - Слухай Джоне, - каже – скільки наших людей засилаємо в СРСР, але ніхто не може зрозуміти, що там діється і як у цій країні люди живуть. Поїдь, нарешті, ти й розберися. Минув час. Агент повернувся. - Ну, доповідай, каже йому шеф. - Ситуація така, - виструнчився Джонс.- Безробіття в них немає, але ніхто не працює. Ніхто не працює, але план виконується. План виконується. Але в магазинах нічого немає. В магазинах нічого немає. Але вдома все є. Вдома все є, але всі невдоволені. Всі невдоволені, але всі голосують «ЗА».