Зміни в керівництві СРСР та УРСР на початку 50-х рр.
5 березня 1953 р. – смерть Й. Сталіна.
Втома суспільства і партійного керівництва від жорстокості сталінського режиму; необхідність змін.
Тимчасове «колективне керівництво» - розподіл найвищих посад між найближчими соратниками Сталіна: Г. Маленков – Голова Ради Міністрів СРСР, М. Хрущов – Перший Секретар ЦК КПРС, Л. Берія – Голова Міністерства внутрішніх справ і держбезпеки; такий компроміс був нетривким, колишні соратники не довіряли один одному, боялися та шукали слушної нагоди позбутися конкурентів.
26 червня 1953 р. – арешт Л. Берії за звинуваченням у шпигунстві й підготовці державного перевороту та його таємна страта.
Червень 1953 р. – звільнення з посади першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова, обрання – О. Кириченка (перший українець за походженням на цій високій посаді); арешт і страта міністра внутрішніх справ УРСР П. Мешика та його заступника.
Кириченко Олексій Іларіонович
Радянський партійний і державний діяч; з 1930 р. – член КПРС, з 1938 р. працював в апараті ЦККП(б)У; з 1941 р. – секретар ЦК КП(б)У з промисловості; під час Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. – член Військової Ради низки фронтів, генерал-майор; у 1944 р. – секретар ЦК КП(б)У з кадрів; 1945 – 1949 рр. – перший секретар Одеського обкому Комуністичної партії; в 1949 – 1953 рр. – другий секретар ЦК КП(б)У.
Після усунення червневим пленумом ЦК КПУ з посади першого секретаря Л. Мельникова, став першим українцем, який очолив Компартію України; під час перебування на посту керівника КПУ, значно зріс відсоток українців серед членів КПУ (близько 60 % загального складу), розпочався короткий період політичної «відлиги», використаний для висунення національно-культурних вимог: ставилося питання про чистоту української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітацію репресованих українських діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо.
У 1957 р. – О. Кириченка було відкликано до Москви і призначено на посаду секретаря ЦК КПРС; з 1960 р. він був першим секретарем Ростовського обкому Компартії, пізніше перебував на господарській роботі; останні роки життя провів у Москві.
1955 р. – звільнення Г. Маленкова з посади Голови Ради Міністрів СРСР та обрання М. Булганіна.
Початок десталінізації
З приходом до влади М.С. Хрущова починається період «відлиги».
«Відлига» - період в історії СРСР з 1954 р. до 1964 р., який характеризується процесами лібералізації суспільно-політичного життя; термін з’явився після виходу книги І. Еренбурга «Відлига» .
Складовою хрущовської «відлиги» є політика десталінізації.
Десталінізація – процес ліквідації найбільш негативних проявів сталінського режиму, який почався після смерті Й. Сталіна.
Причини десталінізації:
Продовження політичних репресій могло призвести до соціального вибуху.
Тотальний контроль над усіма сферами життя, максимально жорстка цензура в культурі та мистецтві створювалинепотрібну напругу в суспільстві, обмежували будь-які прояви творчості таініціативи, в кінцевому рахунку гальмували матеріальний і духовний розвиток суспільства.
Відверте ігнорування національної самобутності народів СРСР для радянського керівництва загрожувалопоявою потужних національних антирадянських рухів.
Існувала потреба покращитиміжнародний імідж СРСР, для успішної боротьби з США на ідеологічному фронті врамках холодної війни.
Економіка та система управління потребували реформування.
Прояви десталінізації:
Реабілітація незаконно репресованих; створення комісій з перегляду справ засуджених у 1934-1953 рр.
Ліквідація системи репресивних позасудових органів (військових трибуналів військ МВС та Особливих нарад МВС ); відміна надзвичайних законів і постанов, спрямованих на боротьбу з «ворогами народу».
Чистка органів держбезпеки і значне скорочення їх кількості.
Завершення політичних процесів та масових репресій.
Ліквідація ГУТАБу (Головного Управління Таборів). Одним з найважливіших досягнень десталінізації стала ліквідація ГУЛАГу, де перебувало понад 1 млн ув'язнених. Також скасовувалось репресивне законодавство минулих років. Амністія засуджених за співробітництво з окупаційним режимом дозволила повернутись додому українським націоналістам. До 1957 р. повернулися 65 534 особи, засуджені за членство в ОУН чи УПА. Водночас для послаблення націоналістичного руху агентом КДБ Богданом Сташинським 15 жовтня 1959 р. в Мюнхені було вбито Голову Проводу ОУН Степана Бандеру. Також було реабілітовано близько 58% загальної кількості засуджених в УРСР. Проте реабілітації не підлягали жертви політичних репресій до 1 грудня 1934 р., всі репресовані за звинувачення в "українському буружуазному націоналізмі".
Припинення ідеологічних кампаній проти інтелігенції, націоналізму тощо.
Уповільнення процесу русифікації.
Зростання ролі українського чинника в різних сферах суспільного життя (висування місцевих кадрів на керівні посади в регіонах, поява вихідців з України в найближчому оточенні М. Хрущова і т. ін.).
Розширення прав союзних республік (в Україні із союзного до республіканського підпорядкування переведено декілька тисяч підприємств та організацій).
Реабілітація – виправдання, поновлення доброго імені чи репутації несправедливо обвинуваченої, обмовленої або засудженої особи.
Лібералізація – пом’якшення політичного режиму, вільнодумство.