Розвиток культури та духовного життя. Зміни в освіті.
Розвиток культури та духовного життя. Зміни в освіті.
ОСВІТА. Із другої половини 1950-х рр. на розвиток освіти виділялося набагато більше коштів, ніж раніше. Це було обумовлено усвідомленням радянським керівництвом необхідності подолати відставання в цій сфері від країн Заходу в умовах розгортання НТР. У грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон, що започаткував реформу шкільної освіти, а у квітні наступного року відповідний закон з’явився також в УРСР. Згідно із цими законами запроваджувалася обов’язкова 8-річна освіта, 10-річні середні школи перетворювалися на 11-річні. Передбачалося також, що одночасно зі здобуттям 11-річної освіти учні шкіл опановуватимуть одну з масових професій.
Значного суспільного резонансу в Україні набуло положення нового закону про обов’язковість вивчення російської мови і фактично факультативне вивчення (за бажанням батьків учнів) української мови. Проти цього виступали представники творчої інтелігенції республіки і навіть її партійне керівництво. Так, секретар ЦК КПУ з питань культури і освіти С. Червоненко і заступник Голови Ради Міністрів УРСР С. Гречуха наполягали на обов’язковому вивченні української мови в російськомовних школах республіки. Проте за вказівкою М. Хрущова в новому законі про освіту в УРСР залишився пункт про факультативність української мови. Унаслідок зросійщення кількість шкіл з українською мовою навчання скоротилася в республіці з 25 308 у 1959/1960 навчальному році до 23 574 у 1965/1966 навчальному році, а кількість російських шкіл за той самий період зросла відповідно із 4192 до 4707.
Представники різних верств українського суспільства висловлювали протести проти зросійщення системи освіти в УРСР. У більшості міст Південної і Східної України залишилося по кілька невеликих українських шкіл «для статистики». При цьому на одну російську школу в середньому припадало 524 учні, а на українську — 190.
Під час реформування шкільної освіти прискорився процес перетворення звичайних шкіл на школи-інтернати. У 1956—1957 рр. у республіці виникли перші 50 таких навчальних закладів, а на середину 1960-х рр. їхня кількість збільшилася в 10 разів. Особливо зручним новий тип навчальних закладів був для сільської місцевості, оскільки в більшості невеликих сіл існували лише початкові школи. Із 1960 р. почали діяти школи продовженого дня.
Зросійщення (росіянізація, русифікація) — сукупність дій та заходів царського, а пізніше радянського уряду в національних регіонах і неросійських республіках СРСР, спрямованих на звуження сфери використання й витіснення національних мов, культури, історії з одночасним висуванням на провідні позиції російської мови, культури та історії.
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
Із листа В. Стуса, який працював учителем у м. Горлівка (Донецька обл.), до А. Малишка (1962 р.)
На Донбасі (та й чи тільки) читати українську мову в російській школі — одне недоумство. Треба мати якісь моральні травми, щоб це робити. Одна усна заява батьків — і діти не будуть вивчати мову народу, який виростив цих батьків. Хіба це не гопашний театр — з горілкою і шароварами? Обов'язково — німецьку, французьку, англійську мову, крім рідної... Іноді видається, що діячі нашої культури роблять даремну справу. Вони співають, коли дерево, на якому вони сидять, ритмічно здригається од сокири... Як можна зрозуміти їх спокій? Як можна зрозуміти слабосилі зітхання, кволі піклування про долю хутора Надії, слабенькі нарікання, коли мусить бути гнів, і гнів, і гніві?
Відповідно до програми політехнізації народної освіти кожна школа залежно від наявних можливостей і місця розташування спеціалізувалася на певній професії, яку опановували учні.
У першій половині 1960-х рр. порівняно з 1950-ми рр. у республіці в 1,5 разу зросла кількість професійних училищ, де готували працівників масових робітничих професій.
Розвивалася і вдосконалювалася система вищої освіти. У 1958 р. в УРСР у 140 вищих навчальних закладах навчалося понад 380 тис. студентів. Посилилася увага до здобуття вищої освіти працівниками без відриву від виробництва. Так, у 1950—1958 рр. кількість студентів стаціонарних відділень вищих навчальних закладів зросла у 2 рази, а вечірніх і заочних — у 3—7 разів. За офіційними даними, на початку 1960-х рр. на 10 тис. населення республіки припадало 129 студентів, що перевищувало відповідні показники деяких розвинених країн світу.
ДЕРЖАВА І ЦЕРКВА. АНТИРЕЛІГІЙНА КАМПАНІЯ. Лібералізація суспільно-політичного життя республіки в умовах «відлиги» створила нову ситуацію в церковному житті. З осені 1955 р. до західних областей почали повертатися репресовані греко-католицькі священики. У віруючих існувало бажання відновлення греко-католицької церкви. Однак Рада у справах Російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР у цьому категорично відмовила. У 1957 р. греко-католицьких єпископів О. Хіру та М. Муранію, що повернулися із заслання в Закарпаття, знову заарештували і вислали за межі України.
Особливо пильно органи КДБ стежили за тими, хто підтримував контакти із греко-католицьким митрополитом Й. Сліпим, що перебував на поселенні в Красноярському краї. На їхню думку, він керував процесом таємного відновлення греко-католицької церкви. Саме тому влада забороняла Й. Сліпому повертатися в Україну, незважаючи на те, що він уже давно відбув термін покарання.
У листопаді 1958 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хрущов заявив про зміну партійної політики щодо релігії і церкви у зв’язку з тим, що вони «заважали побудові комунізму». У партійній пресі розгорнулася кампанія проти церкви під гаслом «Змінити боротьбу проти ворожої ідеології». Церковні громади звинувачувалися в порушенні радянської законності й підриві економіки (йшлося про утримання віруючих від робіт у дні великих релігійних свят). У межах запроваджених владою республіки «обмежувальних заходів» розгорнулася примусова ліквідація монастирів, церков, костьолів, синагог, молитовних будинків. Усього протягом 1957—1964 рр. майже половина церковних громад в УРСР залишилася без своїх храмів, припинили діяльність дві третини монастирів.
Й. Сліпого звільнили з ув'язнення лише в 1963 р. за клопотанням Папи Римського Іоанна XXIII. Його першим запитанням після отримання документа про звільнення було: «А чи стала вільною церква?».
Й. Сліпий був змушений виїхати за кордон і до самої смерті в 1984 р. жив у Ватикані. Усі радянські керівники категорично забороняли йому повернутися до України, хоча він не відмовлявся від радянського громадянства й паспорта.
Атеїзм — заперечення віри в існування Бога.
Водночас М. Хрущов заявив, що будь-які витрати на реставраційні роботи в церквах є марним використанням народних коштів. У січні 1961 р. на виконання цієї заяви керівництво республіки провело «уточнення списку пам’ятників архітектури». За результатами перепису в 1961—1963 рр. з обліку зняли 740 пам’ятників архітектури, більшість із яких були культового походження.
Антирелігійна кампанія, примусове насадження атеїзму, про успіхи якої в республіці керівництво повідомляло М. Хрущова, мали характер чергової «боротьби», яку народ не підтримував. За офіційними даними, більшість населення, як і раніше, дотримувалася релігійної обрядовості. На Полтавщині хрестили понад 80 % новонароджених і ховали за обрядом близько 65 % померлих. У західних областях фактично всі хрестили новонароджених, вінчалися й ховали померлих зі священиком.