Результати Другої світової війни для народів Центральної та Східної Європи
Результати Другої світової війни для народів Центральної та Східної Європи
Наступ Червоної армії та активізація сил Опору в країнах Центрально-Східної Європи заклали передумови для створення урядів національних фронтів. Проте розгром нацистських сил створював для СРСР сприятливі передумови для політики «експорту революції» та розширення своїх сфер впливу. Саме з такою метою Червона армія починає активно включатись в політичне життя «визволених» країн. Виділяють такі етапи встановлення комуністичних режимів уу країнах Центрально-Східної Європи.
Створення коаліційного уряду, до складу якого окрім комуністів увійшли представники руху Опору (1945 – 1946 рр.)
Створення формального коаліційного уряду, ключові посади в якому належали комуністам (1946 – 1947 рр).
Створення власне комуністичного уряду (1947 – 1948 рр.)
Особливостями першого етапу була ліквідація профашистських організацій та сил колабораціоністів, відновлювались демократичні інститути. Для другого етапу були характерними зміни в економічному житті країн, в яких вже помітно відчувався радянський чинник. Та найсильнішим радянське вручання відчувалось саме під час третього етапу. Москва створила у 1947 р. Інформаційне бюро 9 комуністичних партій (СРСР, Польщі Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції та Італії). Саме з цього часу розпочалось відтворення радянського зразка з урахуванням місцевих особливостей – будівництво соціалізму – індустріалізація та кооперація сільського господарства. Колективізація мала примусовий характер. Крім того, в кожні з країн склався культ власних вождів – Б. Берута – Польща, К. Готвальд – Чехословаччина, М. Ракоші – Угорщина.
Встановлення про радянських режимів у країнах Центрально-Східної Європи варто розглядати в контексті поляризації світу та загострення відносин між СРСР та Заходом. Саме новостворені радянські режими в країнах Центрально-Східної Європи мали стати основою для майбутньої соціалістичного блоку на чолі з СРСР.
Вже в січні 1949 р. розпочалось інституційне оформлення прорадянского блоку, було утворено Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) для спільного розв’язання економічних проблем, та як своєрідна відповідь на прийняття плану Маршалла країнами західної Європи. Згодом членами РЕВ стали Албанія, Монголія, НДР.
Наступним кроком стало створення власного військового союзу – Організація Варшавського Договору в 1955 р., як відповідь на вступ ФРН у НАТО. Членами ОВД стали СРСР, НДР, Чехословаччина, Болгарія, Угорщина, Румунія, Польща. Лідером та спонсором блоку безперечно був СРСР.
Зміцнення влади Сталіна в результаті перемоги у війні.
Подальша централізація державного управління, розбухання державного апарату. Згортання будь-якої самостійності на місцях.
Збільшення представництва в радах партійно-державної номенклатури.
Репресії проти військовополонених і репатрійованих. Посилення репресій: «ленінградська справа», «справа лікарів», боротьба з космополітизмом.
Посилення ідеологічного преса. «Жданівщина».
Перемога СРСР у війні суттєво розширила кордони, на заході до СРСР відійшла частина Східної Пруссії з Кенігсбергом. Москва легітимізувала окупацію Литви, Латвії та Естонії, крім того у Фінляндії було відібрано м. Петсамо з прилеглими територіями. За угодами з Чехословаччиною, Польщею та Румунією до УРСР було включено Галичину, Волинь, Закарпаття та Буковину. На південному-сході СРСР приєднав Туву, на Далекому Сході до СРСР відійшли Південний Сахалін та Курильські острови, які належали Японії.
ВІДБУДОВА ЕКОНОМІКИ.
У вересні 1945 р. у СРСР був скасований воєнний стан, відновлялися відпустки, 8-годинний робочий день. На 1948 р. з Радянської армії було демобілізовано 8,5 млн чоловік. Проводилася репатріація радянських громадян, які опинилися в полоні чи були вивезені на роботу в Німеччину. На кінець 1945 р. у СРСР повернулося понад 5,2 млн чоловік.
У короткий термін були підняті з руїн Дніпрогес, «Азовсталь», «Запоріжсталь», шахти Донбасу, Харківський тракторний і Харківський турбінний заводи, «Ростсільмаш», Тульський комбайновий завод, машинобудівні заводи Сталінграда і Мінська. Відроджувалися Іжорський і Кіровський машинобудівні заводи в Ленінграді, металургійний завод «Червоний Жовтень» у Сталінграді. Довоєнний рівень промислового виробництва в СРСР був досягнутий у 1948 р. Однак в умовах «холодної війни» пріоритет віддавався військово-промисловому комплексу, де впроваджувалися новітні досягнення наук и і техніки.
Страшна посуха 1946-1947 рр. і політика сталінського режиму спричинили голод в Україні, Росії та інших регіонах країни. А в цей час у країни Східної Європи для підтримки прорадянських режимів один за одним йшли ешелони із сільськогосподарською продукцією. На 1950 р. були частково подолані важккі наслідки віини и у сільському господарстві. Його валова продукція цього року становила 97% довоєнного рівня . У 1950 р. було оголошено про дострокове виконання п'ятирічного плану, однак не зазначалося, що до його показників були включені німецькі й інші репарації та продукція східнонімецьких підприємств; зараховувалася і примусова й безкоштовна праця мільйонів людей у системі ГУЛ АГ. Вони будували Волго-Донський канал і Куйбишевську ГЕС, видобували вугілля, руду, заготовляли ліс. Значну кількість продукції виробляли табори-радгоспи.
Мільйони радянських людей розглядали відновлення господарства як виконання патріотичного обов'язку. Адміністративно-командній системі було вигідне досягнення високих виробничих результатів без додаткових вкладень коштів. Як і раніше, невиконання планів розглядалося як саботаж. Були поширені аврали, штурмівщина У післявоєнні роки дещо підвищився рівень життя аде зростання спостерігалося тільки в містах, де вирішувалася доля відновлення господарства. У грудні 1947 р. була скасована карткова система розподілу товарів. Одночасно проводилася грошова реформа що мала конфіскаційний характер. Ті, хто зберігав гроші не в державних ощадних касах, одержали тільки один карбованець за десять старих. Найбільшою мірою постраждало сільське населення, яке тримало на руках зароблені на ринках гроші. 31947р. почалося зниження цін на основні товари і продукти харчування в містах, що дотепер деякими людьми сприймається як прояв турботи влади про підвищення життєвого рівня населення. Однак воно проводилися за рахунок чергового пограбування села. Селянство було обкладено непомірними податками, а планові державні закупівлі здійснювалися за вкрай низькими цінами. Мізерна оплата за трудоднями не стимулювала розвиток господарства, високі податки на присадибне господарство змушували селян вирубувати в себе сади і палісадники. Селяни не мали паспортів і фактично були прикріплені до села, хоча правдами і неправдами намагалися виїхати до міст.
Тоталітарний режим мав потребу в підтримці обстановки недовіри до громадян, пошуку внутрішніх ворогів, щоб виключити навіть боязкі спроби опору владі. Репресії завжди були однією з умов існування тоталітарних режимів. - Ще на початку війни був підписаний наказ, у якому зазначалося, що «командири і політпрацівники, які здалися в полон, вважаються дезертирами, а їхні родини підлягають арешту». Родини полонених червоноармійців позбавлялися державної допомоги. Такі ж заходи були передбачені для родин безвісти зниклих. Утікачів з полону очікували перевірки, допити і ГУЛАГ. Колишні військовополонені мали труднощі з працевлаштуванням
«Ленінградська справа»- процес проти ряду керівних партійних, господарських працівників Ленінграда. Формально проти них було висунуте обвинувачення в тому, що вони провели в Ленінграді Всесоюзний оптовий яр- марок, що нібито спричинило розбазарювання державних товарів і коштів. У 1950-1952 рр. за «ленінградською справою» було репресовано ще майже дві тисячі керівників і членів їхніх родин. Проте за своєю суттю це була боротьба іа владу і вплив у країні між московським і ленінградським партійними угруюваннями. Перемогу здобуло московське угруповання сталінського керівництва. 30 квітня 1954 р. Верховний суд СРСР реабілітував осіб, які проходили «ленінградською справою», багатьох з них посмертно.
«Справа лікарів». У січні 1953 р. у центральній пресі повідомлялося про викриття «терористичної групи» лікарів, які обслуговували кремлівське керівництво. їм висували обвинувачення в «навмисному убивстві» під час лікування ряду керівників. Більшість обвинувачуваних лікарів були за національністю євреями, що породило сплеск антисемітизму в країні. Були заарештовані дружини «ворогів народу», їхніх дітей звільняли з роботи, виключали з партії та комсомолу. А після смерті Сталіна, усього через два місяці, газети опублікували повідомлення, у якому говорилося: «Перевірка показала, що обвинувачення є помилковими"
Репресії 1945 -1953 рр. мали на меті зміцнення тоталітарного режиму і його ідеологічну уніфікацію. 3 іншог о боку вони свідчили про агонію сталінізму, що звичайними методами вже не міг утримувати владу в країні .