Особливості розвитку культури: пожвавлення національно-культурного життя, початок творчості «шістдесятників», захист української мови, поширення самвидаву, пошук нових художніх форм, цькування у пресі за «формалістичні викрутаси» І. Драча, Л. Костенко, повернення імен забутих та репресованих митців (Н. Забіла, 3. Тулуб, Б. Антоненко-Давидович).
Архип Люлька. На його розробки з нетерпінням чекали творці винищувачів та бомбардувальників. Від потужності його двигунів залежало, наскільки успішною стане модель їхніх літаків. Архип Люлька першим у світі запропонував ідею двоконтурного турбореактивного двигуна, яку й у наші дні використовують у пасажирській та військовій авіації
Катерина Ющенко – українка, що першою у світі створила мову програмування для комп'ютера. Саме її розробка, щоправда, із не надто милозвучною назвою "адресна мова програмування" випередить мову Фортран на 2 роки, Кобол на 3 і і Алгол на 5
РОЗВИТОК СПОРТУ. Доба «відлиги» стала сприятливим періодом для розвитку фізкультури і спорту. У цей час вели активну пропаганду здорового способу життя. На багатьох підприємствах, в установах, колгоспах і радгоспах розгортався масовий оздоровчо-спортивний рух. Позитивний вплив на нього мали успіхи радянських спортсменів на змаганнях різного рівня. Так, на території лише Полтавської області налічувалося 44 стадіони, 369 футбольних, 272 баскетбольні та 2150 волейбольних майданчиків. У спортивних змаганнях на території області щорічно брало участь близько 400 тис. осіб.
У цей період чемпіонами і призерами Олімпійських ігор стали кілька українців — легкоатлет Л. Бартенев, стрілець В. Романенко, плавець Г. Прокопенко.
Успішно розвивався футбол. У 1954 р. футбольний клуб «Динамо» (Київ) уперше завоював Кубок СРСР із футболу. У 1961 р. Кубок СРСР здобув футбольний клуб «Шахтар» (Сталіно).
КУЛЬТУРНІ ЗДОБУТКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ в 1953—1964 рр. У цей період продовжувала розвиватися культура української діаспори. У 1954 р. у Нью-Йорку (США) утворилося об’єднання українських письменників в еміграції «Слово». Серед його засновників були Василь Барка, Іван Багряний, Тодось Осьмачка, Улас Самчук та інші.
Ознайомленню англомовного світу з українською поезією сприяла перекладацька діяльність Костянтина Андрусишина та Вотсона Кірконела. У 1963 р. вони видали англійською мовою антологію «Українські поети 1189—1962 рр.», яка охоплювала період від «Слова о полку Ігоревім» до сучасності. Наступного року завдяки їхнім зусиллям було видано «Кобзар» Т. Шевченка англійською мовою.
У Торонто (Канада) у 1956 р. виникла Українська спілка образотворчого мистецтва. За її сприяння через два роки в тому ж місті було відкрито українську мистецьку галерею «Ми і світ», де експонувалося понад 200 картин митців-українців Європи та Канади.
У світовій спільноті відоме ім’я українського живописця з Канади Василя Курилика, який є автором понад 7 тис. картин. У серії «Український піонер» він відтворив історію українських канадців. Будівлю канадського парламенту прикрашають виконані ним чотири панно, які символізують творчу працю українських поселенців, їхній внесок у суспільне й культурне життя Канади.Всесвітнє визнання здобув український скульптор із Канади Леонід Молодожанин (псевдонім Лео Мол). У 1961 р. в м. Вінніпег (Канада) було встановлено створений ним пам’ятник Т. Шевченку, а через три роки — у Вашингтоні (США). Раніше, до виїзду в еміграцію в 1941 р., він допомагав скульптору М. Манізеру в роботі над пам’ятником Т. Шевченку в Києві.
У науковому доробку української діаспори чільне місце посідала «Енциклопедія українознавства». Із 1954 р. в ній оглядові статті змінилися словниковими. З’явилася її англомовна версія. Це зробило історію українського народу доступною широкому загалу й науковцям країн Заходу. Серед істориків української діаспори чільне місце посідала Наталія Полонська-Василенко, яка в 1955 р. видала «Історію Української академії наук». Історик Олександр Оглоблин переїхав до США, де в 1954 р. до річниці Переяславської угоди 1654 р. видав низку праць, присвячених аналізу цієї події. У 1959 р. було надруковано його збірку портретів видатних українців минулого («Люди старої України»). Через рік він видав у США найкращу й до сьогодні, на думку деяких сучасних українських істориків, працю про гетьмана І. Мазепу — «Гетьман Іван Мазепа та його доба».