Тема:  Країни Близького та Середнього Сходу - параграф 23 ( с. 144-150)

1. Опрацювати матеріал підручника та додатковий матеріал( а саме - презентації та відеоматерали)

2. В зошитах скласти конспект 

ІРАН

Відео

Ісла́мська револю́ція (перс. انقلاب اسلامی‎ -Enghelâb-e eslâmi), Револю́ція 1357 (за іранським календарем) — послідовність подій в Ірані в період із січня 1978 до лютого 1979 року, унаслідок чого було вигнано шаха Мохаммеда, повалено монархію та встановлено нову адміністрацію, яку очолив аятола Хомейні.

Власне датою початку революції в Ірані прийнято вважати 8 січня 1978 року, коли першу велику антиурядову демонстрацію в Кумі було розігнано з необґрунтованою жорстокістю. Протягом усього 1978 року в різних містах Ірану представники ісламського духовенства організовували демонстрації, що їх шахська гвардія рішуче розганяла. До кінця року революціонери перейшли до тактики економічних страйків, що повністю паралізувала економіку. Не маючи сил більше утримувати владу в своїх руках, шах передав владу прем'єр-міністрові з числа помірних опозиціонерів і втік з країни.

1 лютого 1979 року в Іран повернувся опальний аятола Хомейні, який узяв владу у свої руки. Було призначено новий перехідний уряд. У березні було проведено референдум про новий політичний устрій, і 1 квітня 1979 року Іран було оголошено першою Ісламською республікою.

Ісламська революція в Ірані стала однією з ключових подій XX століття і мала величезне історичне значення для всього світу. Встановлення міцної ісламської влади в багатому вуглеводнями Ірані поставило під сумнів неформальне лідерство сунітської Саудівської Аравії в мусульманському світі.

Перевір себе!

https://learningapps.org/watch?v=po727de6k18  

https://learningapps.org/5197461 

АРАБСЬКА ВЕСНА - с. 145 підручника

відео   Арабська весна

АРАБСЬКІ РЕВОЛЮЦІЇ

КОНФЛІКТ У СИРІЇ

Антиурядові виступи в різних сирійських містах почалися на хвилі "арабської весни" у березні 2011 р. Протести швидко переросли у збройне повстання, а воно — у затяжну громадянську війну, яку підживлювали міжетнічні й міжрелігійні протиріччя. Основними вимогами опозиції були відставка президента Башара Асада та його уряду, а також проведення в країні демократичних виборів.

Причини протестів сирійців криються у хронічних проблемах Сирії. Насамперед у сирійців накопичилося невдоволення правлінням авторитарного клану Асада. Його режим вирізняється не тільки жорстким стилем управління, а й домінуванням членів партії Баас і представників нечисленної громади алавітів (відгалуження шиїзму) у владних і військових структурах. Крім того, зростанню протестних настроїв сприяли економічні проблеми, корупція у вищих ешелонах влади Сирії, міжрелігійні та міжетнічні протиріччя тощо. 

Сирійський конфлікт характеризується запеклими бойовими діями, обстрілами населених пунктів, гоніннями релігійних меншин, масовими вбивствами й численними воєнними злочинами проти мирного населення. Сирійський уряд кілька разів застосував проти своїх громадян навіть хімічну зброю. Всього, за словами генсека ООН Пан Гі Муна, з березня 2011 р. по жовтень 2016-го загинуло понад 300 тис. сирійців. В очах міжнародного співтовариства — західного й арабського світу — саме масові вбивства мирних жителів, вчинені урядовими військами і силами спецслужб, позбавляють легітимності режим Асада. 

Ще кілька років тому здавалося, що падіння режиму неминуче: озброєна опозиція взяла під контроль кілька великих міст, захопила всі нафтові родовища країни, ключову інфраструктуру. Дамаск оточили повстанці, бої точилися на околицях міста. 

Внутрішньополітичні маневри не схильного до компромісів сирійського президента — скасування надзвичайного стану, проведення виборів на багатопартійній основі у травні 2012 р., заклик до діалогу й амністія політв'язнів — не дали результату. Башар Асад втратив підтримку набожного середнього класу, крамарів і торговців великих міст, і нечисленні вірні йому війська контролювали лише незначну частину країни. 

Дамаск опинився і в міжнародній ізоляції. У травні 2011 р. Євросоюз уперше запровадив пакет санкцій проти Сирії. Він передбачав заборону на ввезення у країну зброї для того, щоб "змусити сирійський уряд відмовитися від силового придушення невдоволення громадян і провести справжні демократичні перетворення". Згодом ембарго посилили.

Санкції проти Сирії запровадили не тільки США і ЄС, а й Ліга арабських держав. Торговельне ембарго ліги виявилося досить болісним для Дамаска: до початку конфлікту майже 60% сирійського експорту йшло в арабські країни і 25% імпорту надходило звідти. Втім, арабські країни не обмежилися цим жестом: вони надавали противникам Асада також фінансову і військову допомогу. Це саме робили й європейські країни, що ввійшли в 2012 р. до "Групи друзів Сирії".

Та зовнішні гравці допомогли Асаду утриматися при владі. В 2013 р. для підтримки урядових військ було відправлено іранських "добровольців" з Корпусу стражів ісламської революції, бойовиків ліванської "Хезболли" і загони шиїтів-іракців. Остаточно зміцнити позиції сирійському уряду вдалося лише восени 2015 р., коли Москва відправила йому на допомогу літаки і засоби ППО. 

Проводячи агресивну регіональну політику, Башар Асад налаштував проти себе монархії Перської затоки. Крім того, багато сунітських країн убачають для себе загрозу в союзі Дамаска і Тегерана: шиїтський Іран претендує на регіональне лідерство, що викликає побоювання в сунітських Саудівської Аравії, Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів. 

Сьогодні найсерйозніший противник сирійських урядових сил — ісламські радикальні організації "Ісламська держава" і "Джебхат ан-Нусра" (з липня 2016 р. остання називається "Джебхат Фатх аш-Шам"). Попри це, не вони основна ціль сирійського президента, а поміркована опозиція.

За оцінками Amnesty International і UNICEF, у Сирії гуманітарна катастрофа: близько 900 тис. жителів обложених урядовими військами міст не вистачає води, їжі, медикаментів. Сирійські ж солдати не пропускають колони з продовольством. Багато сирійців залишилися без даху над головою, а медики не мають змоги лікувати хворих і поранених. 

Нині увага світової громадськості прикута до Алеппо, по-варварськи зруйнованого російськими літаками. Вигляд цього міста, за словами очевидців, може слугувати ілюстрацією до Апокаліпсису.

У Сирії немає єдиного фронту, а учасників громадянської війни — безліч.  

У внутрішньосирійський конфлікт швидко втрутилися зовнішні гравці, намагаючись максимально використати кризу у своїх інтересах.  Серед регіональних гравців слід назвати Туреччину, Іран, Ізраїль, ліванську "Хезболлу", "Ісламську державу", країни Перської затоки — Саудівську Аравію, Катар та ін. 

головна зовнішньополітична мета російського керівництва — діями в Сирії примусити Захід — США і ЄС — до обговорення питань, які цікавлять Москву: зміна існуючих до останнього часу правил гри в системі міжнародних відносин і визнання російської зони впливу на пострадянському просторі. Воєнні операції "проти міжнародного тероризму" в Сирії мали продемонструвати, що без Москви не можна вирішити жодне питання, і увиразнити статус Росії як гравця "прем'єр-ліги". Нарешті, сирійська операція мала привести до відновлення G7 в G8 і зняття політичних та економічних санкцій з Росії, запроваджених проти неї внаслідок її агресії проти України.  У сценаріях постасадівської Сирії, які розглядають політики й експерти-близькосхідники, дедалі частіше йдеться про розпад країни і появу на її уламках нових утворень. Майбутня "фрагментація" Сирії — найбільш імовірний сценарій завершення громадянської війни, яка "завдяки" зусиллям Москви протриває ще не один рік.  

ІСЛАМСЬКА ДЕРЖАВА ІРАКУ ТА ЛЕВАНТУ(ІДІЛ)

 Іракська держава ІДІЛ - переглянути презентацію

ТУРЕЦЬКЕ ЕКОНОМІЧНЕ ДИВО

АФГАНІСТАН