КРАЇНИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
Особливості розвитку країн Латинської Америки
Раніше за інших здобули незалежність, не переживали цивілізаційного шоку
Розвиток експортного аграрно-сировинного господарства, залежність від зовнішнього ринку
У сільському господарстві домінуюча роль належала латифундіям
Урбанізація
Низький рівень життя населення
90% населення – католики
Для політичного життя характерна нестабільність, вплив наркоманії, значний вплив військових, встановлення авторитарних режимів: Аргентина – Перон, Бразилія – Варгас, Мексика – Карденас
Нерівномірність розвитку країн регіону, найбільш розвинуті – Аргентина, Бразилія, Мексика
Розвиток країн Латинської Америки відбувався 2 шляхами:
шлях побудови соціалізму
1959 – Куба( Ф. Кастро)
70-80 рр. – Чилі ( Сальвадор Альєнде) , невдало, державний заколот – режим А. Піночета
1979 – Нікарагуа – національний фронт ім.. Сандіно
прискорена інтеграція у світову економіку, відкриття доступу іноземному капіталу, наприклад, Бразилія
ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ :
1948 – Організація Американських держав
1960 – Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі( Уругвай, Чилі, Аргентина, Бразилія…)
1991 – МЕРКОСУР – Аргентина, Парагвай, Уругвай, Бразилія – спільний ринок країн Латинської Америки
1992 – НАФТА – США, Мексика, Канада
Модернізація країн «третього світу»
Шляхи модернізації
Імпортзамінна індустріалізація
Бразилія, Аргентина, Єгипет, Нігерія, Індія та інші
Створення галузей промисловості групи «А» з метою організації виробництва необхідних товарів, уникнення економічної залежності від Заходу. Більшість країн здійснювало ці заходи з опорою на допомогу СРСР
Експлуатація природніх ресурсів
Країни ОПЕК
Націоналізація, або встановлення контролю над видобутком природних ресурсів. Об’єднання більшості виробників для координації своїх дій на світовому ринку. Завищення цін на сировину. Отримання надприбутків. Технологічна та експортна залежність від країн Заходу