Схема: Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку

Економічна криза:

- дефіцит товарів;

- відмова або повільне запровадження нових технологій;

- невисока якість більшості товарів;

- продовольча криза; хронічна криза сільського господарства;

- прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати;

- переважно екстенсивний шлях розвитку економіки;

- висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції;

- поява тіньової економіки («цеховики»).

Політична криза:

- воєнні авантюри і нездатність з них вийти (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо);

- нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу. “Старіння” керівництва на 1982 р. середній вік вищого керівництво перевищував 70 років);

- недієздатність законодавчих органів, всі найважливіші питання вирішувалися у вузькому колі вищого партійного керівництва;

- втрата динамічності у розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн;

- корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв`язків, особистої відданості;

- посилення репресій проти інакомислячих (дисидентів).

Ідеологічна криза:

- розчарування в правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму);

- розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя;

- усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму;

- зростання дисидентського руху і настрої у суспільстві;

- посилення ідеологічного тиску на суспільство.

Екологічна криза:

- бездумна експлуатація природних ресурсів;

- відсутність наукового обґрунтування розміщення виробничих потужностей;

- руйнування природного середовища придатного для життя людей (забруднення водоймищ. Атмосфери тощо);

- поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання дитячих захворювань і народжуваності нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо.

Моральна криза:

- поява явища подвійної моралі (розбіжності між декларованим стилем поведінки і реальними устремліннями та установками; безвідповідальність, прагнення перекласти відповідальність на іншого);

- ріст престижності професій, посад, які дають змогу отримувати нетрудовий дохід;

- зростання кількості побутових злочинів;

- прагнення досягти мету незаконним шляхом;

- ріст числа економічних (господарських) злочинів;

- наростання споживацьких настроїв;

- швидке поширення пияцтва і алкоголізму.

На початок 60-х років темпи розвитку промисловості й сільського господарства сповільнилися. Приріст національного прибутку за 1958-1964 рр. скоротилась вдвічі. Зріс розрив між попитом і його реальним товарним покриттям, особливо щодо окремих продуктів харчування. Розпочалося підвищення цін, причому не тільки офіційне, а й приховане, пов`язане зі зміною асортименту продукції. Одно слово, на початку 60-х років з`явилися елементи стагнації, явища передкризового характеру, що посилило соціальну напруженість у суспільстві.

Пошуки нового механізму господарювання, який забезпечував би високу ефективність виробництва, почалися ще за М. Хрущова. Ініціатором широкої дискусії з економічних питань виступив професор Харківського інженерно-економічного інституту О.Ліберман. У вересні 1962 р. у газеті “Правда” з`явилась його стаття «План, прибуток і премія». У статті автор пропонував посилити господарську самостійність підприємств, звільнити централізоване планування від дріб`язкової опіки над фабриками і заводами. Висунута ним система базувалася на принципі: те що вигідно суспільству, повинно бути вигідно і кожному підприємству.

Дискусія навколо пропозицій Лібермана вплинула на підготовку господарської реформи, яка увійшла в історію під назвою «Реформи Косигіна» (за прізвищем Голови Ради Міністрів СРСР).

У 1964-1965 рр. нові схеми господарювання були перевірені і відпрацьовані в ході експериментів, які дали позитивні результати. Після цього почалось їх поширення на всі підприємства, а також сільське господарство і управління.

Найменшого успіху реформи досягли у сільському господарстві, яке і надалі не забезпечувало країну необхідними продуктами харчування. СРСР став одним з найбільших у світі імпортерів сільгосппродукції. Нові ціни, твердий план здачі продукції, надбавки за надплановий продаж, значні капіталовкладення на деякий час стимулювали розширення сільськогосподарського виробництва. Проте практика показала, що причини відставання аграрного сектору економіки коріняться значно глибше і без розвитку різних форм власності й господарювання, без розкріпачення ініціативи та підприємливості селянства позитивні зрушення в сільському господарстві неможливі.

У промисловості командно-адміністративна система зрештою звела нанівець будь-яку самостійність підприємств. Спочатку збільшилась кількість планових показників (продуктивність праці, середню зарплату, собівартість продукції тощо). Зберігалась система централізованого матеріально-технічного постачання, яку так і не замінили на систему оптової (гуртової) торгівлі. Показник «реалізованої продукції» мало чим відрізнявся від «валу», тому що обсяги реалізації (при хронічному дефіциті товарів) зростали від збільшення випуску продукції, тобто валу. Таким чином було збережено затратний механізм. Поліпшення якості, запровадження нових зразків було економічно невиправданим. Не діяло на практиці і матеріальне стимулювання праці. Чим краще працювало підприємство, тим жорстокіші були норми утворення фондів стимулювання.

Таким чином, реформи були приречені – через внутрішню суперечливість і непослідовність. До того ж вище партійне керівництво до її проведення не проявляло жодного інтересу, хоча реформи ніхто не відміняв. А після «празької весни» (1968 р.) стримане відношення до реформ змінилось на їх заперечення. Так у резолюції ХХІV з`їзду КПРС говорилося: “Досвід чехословацьких подій знову нагадав про необхідність підвищувати пильність щодо підступів імперіалізму та його агентури в країнах соціалістичної співдружності, про значення послідовної боротьби проти правого опортунізму, який під виглядом «поліпшення» соціалізму намагається вихолостити революційну суть марксизму-ленінізму і розчищає шлях для проникнення буржуазної ідеології».

У 1979 р. радянське керівництво здійснило ще одну спробу оживити економіку країни за рахунок вдосконалення господарського механізму і підвищення ролі партійного керівництва нею. Але різкого прискорення економіки не відбулося. Також не дало ніякого позитивного результату створення великих агро-промислових комплексів (АПК) і прийняття «Продовольчої програми» (1982 р.).

ЦІКАВО ЗНАТИ

Соціальна політика

Соціальна політика Радянського Союзу завжди була предметом його гордості: відсутність безробіття, найменші у світі ціни на хліб, молоко, квартплату, безплатна освіта і медичне обслуговування тощо. Проте у період застою у цій сфері спостерігалися негативні явища. У даний період соціальна сфера фінансувалася виключно за залишковим принципом. Що вже швидко почало давати негативні прояви. Так, у 80-ті роки значно скоротилося житлове будівництво, що відразу загострило житлову проблему. У 1984 р. було збудовано стільки кв. м. житла, як у 1960 р. (тут слід врахувати, що площа квартир у новобудовах була вдвічі більшою ніж у 60-ті роки).

Урізання витрат на охорону здоров`я, відразу відбилося на стані і якості обслуговування населення. Так, якщо у 60-ті роки в СРСР була найнижча у світі смертність, то у 80-ті роки СРСР вже знаходився на 35 місті по тривалості життя і на 50-му по рівні дитячої смертності.

На початок 80-х років значно загострилася продовольча проблема. Для покриття дефіциту сільгосппродукції витрачалися мільярди дол. Головним джерелом для закупівлі став експорт нафти та інших природних ресурсів. Фактично відбувалося проїдання природних багатств. Продовольчі труднощі призводили до того, що у 70-ті роки у деяких регіонах стали з`являтися продовольчі картки. Відбувалося приховане підвищення цін. Так, якщо великі міста більш-менш забезпечувались сільгосппродукцією за низькими державними цінами, то населення малих міст могли її придбати лише через мережу кооперативної торгів або ринки, де ціни були значно вищими.

У 70-80-ті роки почалося швидке скорочення реальних доходів громадян. За рівнем споживання Радянський Союз у цей період займав 77 місце у світі.

Все це свідчило про те, що утримувати статус наддержави було можливо лише за рахунок відносного посилення експлуатації робітників, скорочення соціальних програм, безжальною експлуатацією природних ресурсів.

Домашнє завдання: опрацювати параграф 29-30, знайти інформацію про життєвий рівень населення