Початок Української революції

Українська революція 1917–1921 років розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917-го. Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що еволюціонувала від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення власної державної незалежності.

Революція була явищем загальноукраїнським. У всіх регіонах розвивався національний рух, створювалися та діяли українські органи влади, політичні партії та громадські інституції, відроджувалася культура.

Цікаво, що термін “Українська революція” був уведений в обіг самими учасниками подій. Це визначення є в працях Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Дмитра Дорошенка та інших діячів доби. Радянська історіографія старанно викорінювала цю дефініцію та поширювала свої поняття – “Велика Жовтнева соціалістична революція” та “Громадянська війна”. Усе, що не вписувалося в рамки “генеральної лінії партії”, подавалося як “контрреволюційне” та “буржуазне”. Проте, тим часом українські історики в діаспорі досліджували Українську революцію 1917–1921 років. Їх роботу продовжили вітчизняні науковці в незалежній Україні.

Етапи революції 1917–1921 років

березень 1917 – квітень 1918. Утворення та діяльність Української Центральної Ради, проголошення її Універсалів;

29 квітня – 14 грудня 1918. Правління гетьмана Павла Скоропадського;

грудень 1918 – листопад 1921. Встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху.

Початок Української революції. Лютнева революція в Росії (початок 27 лютого 1917 р.) призвела до повалення самодержавства. Влада в державі перейшла до Тимчасового уряду. У центрі і на місцях унаслідок волевиявлення політично активної частини трудящих виникають альтернативні органи влади - ради депутатів (найвпливовішими в Україні були ради Донбасу — 181 рада, Харкова, Києва, Катеринослава, Луганська, Полтави та ін.). Тимчасовий уряд і російські ради, обстоюючи унітарну форму нової російської держави, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію.

Заснування Української Центральної Ради. Ініціатори утворення ЦР: 1) українські самостійники на чолі з М. Міхновським - радикальний осередок українського руху; 2) Товариство українських поступовців (ТУП) - поміркований осередок українського руху.

З (16) березня 1917 р. самостійники оголосили про створення Української Центральної Ради, яка мала перетворитися на орган тимчасового державного правління незалежної України. У цей же день представники ТУП (автономісти), утворили власний національний центр. Керівництво обох організацій 4 (17) березня 1917 р. погодилося на створення об’єднаного органу - Української Центральної Ради (головою УЦР був обраний М. Грушевський). М. Грушевський запропонував скликати Всеукраїнський національний конгрес. У надзвичайно короткий час ЦР переросла у впливовий представницький орган народної влади.

Початок українізації армії. Ініціаторами українізації частин російської армії були самостійники, які вважали, що без національної армії не може бути державності. У березні 1917 р. у Севастополі утворена Чорноморська рада, а у квітні - Українські корабельні ради майже на всіх кораблях Чорноморського флоту. У квітні 1917 р. солдати на збірних пунктах Києва поставили вимогу відправити їх на фронт як українську військову частину, але офіційна влада їм відмовила. Тоді ініціатори руху за створення національних військових частин («Український військовий клуб імені Павла Полуботка» на чолі з М. Міхновським) самочинно сформували 1-й Український полк імені Б. Хмельницького (близько З тис. солдатів-українців).

Всеукраїнський національний конгрес - перший представницький форум українського руху працював у Києві 6-8 квітня 1917 р., був скликаний з метою поширення діяльності Центральної Ради на території всієї України. Основне питання, що обговорювалося на конгресі - автономія України у складі федеративної Російської республіки. Рішення конгресу: 1) забезпечення Україні широкої національно-територіальної автономії (вона мала бути запроваджена на територіях, де українці становили більшість населення); 2) Центральну Раду зобов’язано організувати Комітет для вироблення проекту автономного статусу України з числа своїх депутатів та представників національних меншин. Історичне значення Всеукраїнського національного конгресу: конгрес визначив базовий принцип державотворення: «тільки національно-територіальна автономія України у змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі».

Домашнє завдання: параграф 5 - опрацювати, вивчити термінологію