Брест-Литовський договір
Після початку мирних переговорів радянського уряду з Четверним союзом (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною) у Брест-Литовську керівництво УНР 11(24) грудня 1917 р. повідомило, що не визнаватиме умов миру без підпису представника УНР. Німецький уряд від імені Четверного союзу негайно відгукнувся запрошенням надіслати представників Української Центральної Ради до Бресту. Центральні держави (Німеччину й Австро-Угорщину) найбільше цікавило забезпечення їх продовольством і сировиною. Задля цього вони були готові визнати УНР на міжнародному рівні. Однак остання мала проголосити незалежність і позбутися ілюзії щодо побудови на руїнах Російської імперії федерації демократичних республік, до складу якої входила би також УНР, проголошена ІІІ Універсалом Української Центральної Ради 7(20) листопада 1917 р.
12 січня 1918 р. голова австро-угорської делегації О. Чернін від Четверного союзу проголосив визнання української делегації самостійним і повноважним представництвом УНР. Під час Брестської конференції розпочалиcь окремі офіційні переговори між українською делегацією та Центральними державами, що роздратувало радянську делегацію на чолі з Л. Троцьким, який у листі до голови української делегації В. Голубовича доводив неприпустимість сепаратних переговорів.
Делегація УНР складалася із представників Центральної ради та Генерального секретаріату: прем’єр-міністра В. Голубовича (голова), М. Левицького, М. Любинського, М. Полоза, С. Остапенка та О. Севрюка (став головою наприкінці переговорів і підписав договір). За партійним складом це були есери і соціал-демократи.
Центральне місце в переговорах делегації УНР продовжувало займати питання подальшої долі українських земель у складі двоєдиної монархії. 15 січня В. Голубович заявив австрійцям, що від сприятливого вирішення долі населення цих земель залежатиме вирішення питань економічних. Це була безпосередня погроза не допустити Австро-Угорщини до українського хліба, якого вона гостро потребувала через продовольчу кризу.
Внаслідок продовження більшовицької агресії ситуація в Україні ставала дедалі складнішою, що призвело до урядової кризи. Прем’єр В. Винниченко подав у відставку. Його місце зайняв В. Голубович. На засіданнях Малої Ради був напрацьований IV Універсал, ухвалений в ніч на 25 січня. Документ проголосив УНР “самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Юридично оформивши відокремлення України від Росії, IV Універсал усунув перешкоди для укладення УНР окремого мирного договору. Головою делегації на переговорах призначили О. Севрюка. Їй надавали повноваження підписати мирний договір. Повертаючись до Бресту, делегація заїхала до Львова, де таємно отримала від провідних галицьких діячів проект статуту українського коронного краю в Австро-Угорщині.
Договір між делегацією УНР та країнами Четвертного союзу був підписаний 9 лютого (2 січня) 1918 р. Він складався з преамбули, десятьох статей та заключної постанови. На тій же церемонії був підписаний окремий українсько-німецький додатковий договір, який на встановлював загальноприйнятні у світі правові принципи відносин громадян та юридичних осіб двох сторін.
Брест-Литовський мирний договір був першим міжнародно-правовим актом, який визначав УНР суб’єктом міжнародного права. За його умовами передбачалося припинення воєнних дій між УНР та країнами Четвертного союзу, встановлення західних кордонів України, дипломатичних та консульських відносин, обумовлення принципів торговельних відносин, обмін військовополонених і цивільних інтернованих. УНР зобов’язувалася постачати Центральним державам промислову і сільськогосподарську продукцію. Однак обсяг експорту Україною «надлишків» сільськогосподарської продукції встановили згодом – 23 квітня 1918 р. (через це договір ще називають «хлібним миром»).
