Запам’ятайте дати:
28 жовтня 1918 р. Проголошення Чехо-Словацької Республіки.
Червень-липень 1919 р. Словацька радянська республіка.
15 березня 1939 р. Проголошення незалежності Карпатської України.
15 березня 1939 р. Загарбання ЧСР Німеччиною
Конституція, прийнята Національними зборами 20 лютого 1920 р., закріпила утворення ЧСР як демократичної республіки. В її основу було закладено принцип захисту приватної власності. Всі громадяни одержали рівні права. Вищим законодавчим органом ставали двопалатні Національні збори, вибори до яких здійснювалися на основі загального виборчого права. Національні збори обирали президента на 7 років. Він мав широкі повноваження. Першим президентом обрали Т.Масарика.
Виходячи з тези про єдину "чехо-словацьку націю", конституція відкидала самобутність словаків. Рівноправність націй трактувалася лише як мовно-культурна. Отже‚ Чехо-Словаччина стала унітарною державою, що в подальшому і стало причиною розгортання сепаратистських рухів — адже з 13,5 млн населення чехи складали 7 млн, німці — 3 млн, словаки — 2 млн, угорці — 750 тис., поляки — 100 тис., українці (русини) — 450 тис.
Чехо-Словаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 20-30-х рр. перетворилася на високорозвинену європейську державу. Вона посіла місце в десятці найбільш промислово розвинених країн світу. Економічну і політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу — 13% працездатного населення було зайнято підприємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність через вузькість внутрішнього ринку і залежність від експорту.
У важкій промисловості вело перед акціонерне товариство "Шкода", що випускало машини, літаки, верстати, обладнання, зброю тощо. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80% виробництва взуття в країні. Значна його частка експортувалася. Філіали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого складала 20% усіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинені набагато гірше, ніж чеські та моравські. У них переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень там був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.
У політичному розвитку Чехо-Словаччина була найдемократичнішою державою Європи. Тут діяло близько 20 основних партій. Найбільшою підтримкою користувалися центристські й лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у політичному житті відігравали неформальні зустрічі президента країни Т.Масарика з лідерами провідних партій, на яких усувалися найсерйозніші розбіжності.
У 30-ті роки впливовою політичною силою в країні стають національні партії (німецькі, словацькі, угорські, українські), які виступають за федеративний переустрій унітарної ЧСР.
На міжнародній арені Чехо-Словаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921 рр. разом із Румунією та Королівством СХС створила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918-1935 рр. був Е.Бенеш, якого після відставки Т.Масарика обрали президентом.
У березні 1938 р. Гітлер заявив, що не бажає миритись із гнобленням німців у Чехо-Словаччині. За наказом Берліна судетські німці почали висувати вимоги національно-територіальної перебудови Чехо-Словаччини, а також влаштовувати всілякі провокації, щоб довести світовій громадськості, пригноблене становище німців у ЧСР. Великобританія від початку заявила, що відмовляється надати гарантії Чехо-Словаччині та закликала її лідерів піти на поступки Німеччині. Така позиція Великобританії підштовхнула Гітлера до рішучих дій.
У травні 1938 р. Німеччина почала концентрувати війська на кордонах Чехо-Словаччини.
Чехо-словацький уряд виявив твердість і оголосив часткову мобілізацію. Гітлер вимушений був відступити. Але конфлікт не було ліквідовано. Для розв’язання кризи прем’єр-міністр Великобританії Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовилися, що справу буде вирішено на міжнародній конференції. Зустріч керівників урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії відбулась у Мюнхені 29-30 вересня 1938 р. Представників Чехо-Словаччини навіть не запросили. На зустрічі фактично прийняли німецькі вимоги, подані Чехо-Словаччині у вигляді ультиматуму. Головною з них була передача Німеччині судетських територій, де, за словами Гітлера, "катують" німців і їх треба захистити.
Чехо-Словаччина, залишившись віч-на-віч із Німеччиною, змушена була поступитися тискові. Виконання договору між СРСР і Чехо-Словаччиною, укладеного в 1935 р., залежало від дій Франції, яка, підписавши Мюнхенську угоду, фактично зрадила Чехо-Словаччину. Додатковий протокол до радянсько-чехо-словацького договору передбачав, що допомога у випадку агресії надаватиметься лише за умови, що Франція підтримає жертву нападу.
У жовтні німецькі війська окупували Судетську область. Польщі ЧСР вимушена була віддати Тешинську Сілезію. У листопаді 1938 р. за рішенням І Віденського арбітражу Угорщині було передано частину Словаччини і Карпатської України.
Чехо-Словаччина втратила 1/3 своєї території з населенням 5 млн душ, а ще прикордонні укріплення і 40% промисловості. ЧСР було перетворено на федеративну республіку чехів, словаків та українців (русинів). Вона опинилась у залежності від Німеччини.
14 березня 1939 р. Словаччину було проголошено незалежною. Головою уряду став Й.Тісо.