5 грудня 1936 р. Прийняття другої конституції СРСР („Сталінська конституція”)..
1937-1938 рр. - "Великий терор"
1928 р. - Шахтинська справа
1936 р. - справа кобзарів
1934 р. - вбивство Кірова, початок репресій
Поряд із репресіями вдосконалювалася система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську і піонерську організації виховувалось у дусі ненависті до "ворогів народу", необхідності непримиренної боротьби зі "шпигунами", "шкідниками" на виробництві, "куркулями", заохочувалися навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувалися на активнішу участь в індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, зміцнення дисципліни й підвищення якості навчання.
У містах у 1924 р. було введено паспортну систему. Вона забезпечила адміністративне скорочення кількості жителів міст, які постачалися продуктами харчування централізовано.
Було принято закон, згідно з яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без картки споживача, з подальшим виселенням його сім’ї з квартири.
З 1930 р. розширювалася мережа виправно-трудових таборів, об’єднаних у систему ГУЛАГу ("Главное управление лагерей"). Кількість ув’язнених у цих таборах за 10 років зросла до 4 млн. Відновлено каторгу та смертну кару.
Приводом до посилення репресій у партії та країні стали події 1934 р., коли на XVІІ з’їзді ВКП (б) група делегатів спробувала замінити Сталіна на посаді генерального секретаря ЦК іншим лідером. Ним би міг стати секретар Ленінградського обкому ВКП (б) С.Кіров. На з’їзді Сталін і його оточення (головно Каганович) фальсифікували підсумки таємного голосування. Наприкінці 1934 р. сталося політичне вбивство С.Кірова, обставини якого залишилися не до кінця з’ясованими, хоча, поза сумнівом, ініціатором його був Сталін. Убивство дало поштовх до масових репресій, зміцнення диктаторського режиму. Тільки в 1937-1938 рр. репресували до 10 млн осіб, із яких 2-3 млн знищили фізично.
Відразу почалися арешти по всій території країни, фактично, це було чітко сформульоване перед НКВС СРСР завдання на знищення «ворогів народу». Органи НКВС розкривали сотні контрреволюційних організацій, в країні було відкрито жіночі табори дружин викритих зрадників батьківщини та дитячі будинки. Караючий меч НКВС повинен був вразити численних ворогів незалежно від їх місця знаходження. Ці постанови та накази породили у суспільстві атмосферу страху, безвиході, подвійної моралі, доносів. Усюди відбувався пошук «ворогів народу» і «шпигунів».Масові політичні репресії 1937-1938 рр. завершили формування жорстокого тоталітарного режиму в СРСР. Нагнітаючий терор, страх, виключив у суспільстві будь який опір владі. Репресії обезголовили промисловість, армію, сферу науки і культури, правоохоронні органи. У Червоній Армії напередодні Великої Вітчизняної війни було незаконно репресовано десятки тисяч кадрових офіцерів.
Протягом «Великого терору» була випробувана політика масового насильницького переселення, її жертвами стали десятки депортованих народів.
1937-1938 роки – це гігантський масштаб репресій, плановий характер арештів і розстрілів, фальсифікація обвинувачень заарештованим, тортури і катування під час допитів, закритий характер судочинства, офіційна неправда про долі розстріляних, десятки тисяч ув`язнених у спеціальні табори вдів, чиї чоловіки були страчені, сотні тисяч сиріт 1937р. – людей з украденим дитинством і зламаною юністю.
1937 рік – це епоха повного зсуву в народній свідомості правового розуміння та впровадження хибного поняття того, що СРСР – найдемократичніша країна в світі.
Третя хвиля сталінських репресій, яка відбулася в 1936-1938 роках – доба «Великого терору»:
- боротьба з українським націоналізмом ( справи націоналістичної групи професора М.Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.);
- боротьба з ухилами в партії ( справи «Українського троцькістського центру» , « Соціал-демократичної партії України»);
- чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б) У (Є.Квірінг, Х.Раковський, П.Постишев та ін.);
- репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці Й.Якір – командувач Київського військового округу, І.Дубовий – командувач Харківського військового, Є.Ковтюх, І.Федько, Д.Шмідт, І.Уборевич та ін.);
- репресивні заходи проти діячів культури – «розстріляне відродження».
Масові репресії не становили основного змісту життя суспільства. Народ, долаючи повсякденні труднощі, прагнув до щастя. Кожен влаштовував його як міг. Багатьом були невідомі ті жахливі злочини режими. Дехто з тих, хто знав або здогадувався вважав, що так і потрібно. Народ під впливом заклинань «про світле майбутнє» здійснював трудові подвиги (О.Стаханов, М.Ізотов, П.Ангеліна та ін.), радів з кожних успіхів країни: чи то будівництва чергової новобудову, чи то з успіхів радянських льотчиків (Чкалов та інші), чи з успіхів дослідників півночі (Папанін та ін.) тощо. Радіючи він вірив, що казав їх вождь (Сталін), що «Жити стало краще, жити стало веселіше».