11 листопада 1918 року у Комп’єнському лісі було підписано перемир’я, яка ознаменувало закінчення кривавого чотирьохлітнього протистояння під назвою Перша світова свійна. Велика Війна (як її тоді називали) повинна була вирішити всі проблеми, покласти кінець всім війнам. Проте Перша світова війна тільки викликала ще більше проблем і протиріч. Перед державами Антанти постало питання про облаштування повоєнного світу. У зв’язку з цим провідні держави світу скликають міжнародну конференцію у Парижі, яка проходила з перервами з 18 січня 1918 до 21 січня 1920 року. Участь у конференції прийняли делегати від 27 держав світу та 5 домініонів Британської імперії. Делегація Німеччини не була допущена до пленарних засідань і до роботи над текстом мирного договору, її тільки поставили перед фактом підписання Версальського мирного договору (названий в честь резиденції французьких королів Версаль – де і був підписаний мирний договір). Не була також запрошена делегації Радянської Росії, а також інших державних утворень які виникли на місці колишньої Російської імперії (крім Польщі).
Необхідність юридично оформити закінчення Першої світової війни.
Внаслідок падіння Німецької, Австро-Угорської, Російської та Турецької імперії виникла велика кількість незалежних держав, і тому постало питання про урегулювання кордонів та відносин між молодими державами.
Під час воєнних дій 1914-1918 в світі поширюються пацифістські ідеї про необхідність покласти край всім війнам у майбутньому. Для цього президент США Вудро Вільсон ініціював створення першої міжнародної організація, яка була б спрямовання на унеможливлення воєнних дій.
Не дивлячись на участь 27 держав і 5 домініонів Британської імперії, керівну роль у роботі конференції мала «Ради Десяти» по 2 члени від кожної країни Антанти – Британська імперія, Франція , США, Італія, Японія. Але фактично вирішальне значення мали рішення трьох учасників конференції – прем’єр-міністрів Франції та Великобританії – Жоржа Клемансо (голова конфереції) та Д. Ллойд-Джорджа, а також президента США В. Вільсона, прем’єр-міністр Італії В. Орландо практично не відігравав ніякої ролі в роботі конференції. Пленарні засідання конференції проводилися дуже рідко, лише тоді коли потрібно було поставити підписи всіх країн-учасниць у кінцевому варіанті документа.
Умови Версальського договору були дуже жорсткими і принизливими для Німеччини, які Джон Кейнс назва «Карфагенськими» (дуже несправедливі). Текст договору був укладений без переговорів з Німеччиною, яка під загрозою окупації була змушена його підписати.
Територіальні втрати
Німеччина втрачала велику частину своїх володінь та колоній.
Франція отримувала: Ельзас та Лотарингію, території, які були окуповані Німеччиною у 1870 році. Саарський вугільний басейн Франція отримувала через мандат Ліги Націй в управління строком на 15 років. У Африці франція отримала частини німецьких колоній Того та Камерун.
Великобританія отримувала: більшу частину Німецьких колоній – частину Того, частину Камеруна, Німецьку Східну Африку (Танганьїка). Британські домініони як частина Британської імперії також отримали колишні німецькі колонії: Південно-Африканський союз – Південно-Західну Африку (сучасна Намібія ), Австралія – Німецьку Нову Гвінею, Нова Зеландія – Західне Самоа.
Бельгія отримувала: округ Ейпен та Мальмеді, а також німецьку колонію Руанда-Урунді.
Суттєво збільшувала свої територіальні межі новостворена Польща: Познань та Західна Пруссія перейшли до складу Польщі. Місто Данциг (Гданськ) став «вільним містом», в складі польської митної території, а також Польща отримала право користуватися гданським портом. Інші етнічно польські території повинні були визначитися з своїм майбутнім шляхом плебісциту.
Японія отримала колишні німецькі колонії в Китаї, і острови в Тихому океані південніше Екватору.
Данія отримала Північний Шлезвіг, Литва – Мемельську область (Клапейда), а Чехословаччина – Глучинський район Сілезії.
Крім того Німеччина повинна була визнати незалежність Австрії та не посягати на її територіальну цілісність, а також Німеччина втратила всю свою іноземну власність. Рейнська область була демілітаризованою, на її території було заборонено виготовлення та зберігання зброї, розміщувати війська.
Не дивлячись на територіальні втрати Німеччина все рівно залишалася потужною економічною державою. Саме тому країни Антанти наклали на Німеччину величезні суми репарацій. Німеччина повинна була сплатити 31 млрд. доларів (442 станом на 2012 рік), колосальну суму не тільки ті часи, а і на сьогодні. Не маючи змоги платити валютою Німеччина сплачувала репарації вугіллям, сільськогосподарською продукцією, інтелектуальною власністю. Останні виплати по репараціям Німеччина здійснила лише у 2010 році.
Великого морального удару зазнала Німеччина у військовій сфері. До Першої світової і під час її, німецька армія була однією з найпотужніших у світі, її міліарні традиції сягають давніх-давен. За умовами Версальського договору німецька армія скорочувалася до 100 тис осіб, скасовувалася загальна військова повинність. Військово-морський флот був переданий Антанті, вводився мораторій на будівництво нових кораблів та сучасних видів озброєння.
Версальський договір був кабальний для Німеччини і призвів до глибокої кризи в суспільстві, і до приходу нацистів до влади у 1933 році.