Українізація дала поштовх до початку Українського національного відродження 20-их рр. — активного розвитку української культурно-мистецької сфери. Виникло ціле покоління молодих українських митців, що творили новий етап українського модернізму та самобутньої культури. Пізніше цей період назвуть «Розстріляним відродженням».

Першочергового значення в побудові комуністичного суспільства надавалось освіті, у тому числі ліквідації неписьменності серед дорослого населення. У 1921 р. було створено мережу шкіл з лікнепу (на кінець 1920-х років 51,9 % населення України вже вміли читати й писати). У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність!». В цілому ж радянським керівництвом в освіті вжито таких заходів:

- 1924 р. запроваджено обов’язкове чотирикласне навчання у селі та семирічне в місті;

- 1920 р. ліквідовано університети, замість них вищу освіту надавали інститути, при яких з 1921 р. працювали робітфаки (робітничі факультети);

- створено систему навчальних закладів, покликаних забезпечити партійно-державний апарат кадрами кваліфікованих працівників, - комвузи, радпартшколи (з 1921 р. у Харкові почала працювати вища партійна школа, яку в 1922 р. було перетворено в Комуністичний університет ім. Артема.)

- 1928 р. запроваджено український правопис.

Наукові дослідження в УСРР зосередились в установах Всеукраїнської академії наук (ВУАН), яку з березня 1922 р. очолював О. Левицький, а з травня 1922 р. по 1928 р. - В. Липський (1863-1937). У 20-ті роки XX ст. у ВУАН існували три відділи - історико-філологічний (А. Кримський, С. Єфремов, М. Грушевський), фізико-математичний (Д. Граве, М. Крилов, І. Шмальгаузен) і соціально-економічний (М. Птуха).

З'явилися літературні об'єднання, що орієнтувалися на селянство («Плуг») та робітництво («Гарт»), а також Ланка (пізніше МАРС) та ВАПЛІТЕ, які ви добре знаєте з курсу української літератури. У 1922 році виникає театр «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса, який розпочинає пошуки нових форм вираження та відходу від реалістичного театру.

1920-ті роки характеризувалися розгортанням різноманітних літературних дискусій про майбутній розвиток української літератури. Ідейним генератором цієї дискусії був Микола Хвильовий, який закликав представників української культури орієнтуватися на «культуру Європи, а не азіатської Москви» і проголосив гасла «Геть від Москви!» і «Дайош Європу!». Але особисте втручання Й. Сталіна перетворило літературну дискусію в політичну боротьбу, Миколу Хвильового звинувачено в націонал-ухильництві («хвильовізм») та відході від офіційного курсу компартії, оголошено «ворогом народу».

Центром малярського руху продовжувала залишатися Асоціація художників Червоної України (АХЧУ) у тому ж складі: І. їжакевич, Ф. Кричевський, М. Самокиш. Прибічники авангардного напрямку об’єдналися в Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ): М. Бойчук, О. Богомазов, В. Меллер та ін.

Архітектори, як інші митці, також були організаторами різних творчих об’єднань. Серед них вирізнялося Товариство сучасних архітекторів України.

З кінця 1920-х років найпопулярнішим видом мистецтва стає кіномистецтво, особливо після появи звукового кіно. У 1922 р. запрацювала Одеська кінофабрика, в 1927 р. започатковано Київську кіностудію (на той час найбільша в Європі). У 1920-ті роки розкрив свій талант кінорежисер - Олександр Довженко (фільми «Звенигора» 1927 p.; «Арсенал» 1929 p.). Перший радянський звуковий документальний фільм «Симфонія Донбасу» (1930) зняв на Київській кінофабриці Дзиґа Вертов.

Надзвичайно різноманітним було музичне життя, працювали композитори Г. Верьовка, П. Козицький, М. Ревуцький, К. Богуславський. Музичними об’єднаннями цього часу були: Товариство ім. Леонтовича, Всеукраїнське товариство революційних музик (ВУТУРМ). На базі хору Київської консерваторії створюється хорова капела «Думка» (Н. Гордовенко).