Країни Передньої Азії

Тема: Країни Передньої Азії. Основні аспекти Близькосхідної проблеми - параграф 22

1. Доступ до робочого аркуша

https://docs.google.com/document/d/1iKdt8umhD2xMakQ_RahOtV6cFAZ3o5Q7/edit?usp=sharing&ouid=118123601972626273391&rtpof=true&sd=true

1. Створення національної турецької держави

Поразка у Перші світовій війні призвела до краху Османської імперії. Країни Антанти прагнули до поділу її спадку. Англія та Франція, розчленувавши арабські володіння Османської імперії‚ прагнули це зробити і з областями з власне турецьким населенням. Країни Антанти встановили контроль над Чорноморськими протоками, французи окупували Кілікію, англійці — Стамбул, Італія та Греція висадили свої війська у Малій Азії (Ізмір та Анталія).

У відповідь на це в Туреччині виник рух за збереження цілісності країни як національної держави. Його очолив генерал Мустафа Кемаль Ататюрк. На неокупованій частині Туреччини у місті Анкарі було скликано меджліс — великі національні збори. Меджліс утворив уряд і почав формування армії.Маріонетковий султанський уряд підписав 10 серпня 1920 р. з країнами Антанти Севрський мирний договір‚ який закріпив поділ країни. Туреччина втрачала всі володіння на Близькому Сході. Греції переходила частина європейських володінь і місто Ізмір у Малій Азії. На східних кордонах Туреччини утворювалася Вірменська держава. На території самої Туреччини вводився режим капітуляції, що фактично перетворювало її в напівколонію. Уряд Кемаля відкинув такий договір. Тоді грецькі війська за підтримки Англії почали наступ у глиб країни, що призвело до греко-турецької війни (1920-1921 рр.). В особі радянської Росії Туреччина знайшла союзника в боротьбі проти країн Антанти. Причиною зближення двох країн стало неприйняття ними Версальської системи. У березні 1921 р. між двома країнами було підписано договір про дружбу і братерство. Згідно з договором було визначено радянсько-турецький кордон: Туреччина отримала території в Закавказзі, які раніше належали Росії (Карська область), а потім Вірменії, яку в такий спосіб було розділено і знищено. Туреччина отримала фінансову і військову допомогу від РРФСР.

Зовнішньополітична стабілізація створила умови для проведення внутрішніх реформ. Туреччину було проголошено республікою (1923 р.). Церкву відділили від держави, а школу — від церкви. Скасовано халіфат (1924 р.). Введено латинський алфавіт. Усіх турків зобов’язали взяти собі прізвища. Мустафа Кемаль узяв прізвище Ататюрк — батько турків. У країні було заборонено багатоженство, громадський шлюб став обов’язковим. Уряд почав підтримувати національну промисловість‚ концентруючи увагу на розвитку імпортозамінних галузей. Після кризи 30-х рр. у країні вводилися елементи планування економіки і створювався державний сектор.

Робота з презентацією " Туреччина"

2. Іран

У країні панувало безладдя. Шах ніяк не міг навести в ній елементарний порядок: на півночі країни до влади прагнули комуністи, на півдні хазяйнували англійці, населення потерпало від банд грабіжників‚ озброєних загонів кочівників.

За такої ситуації, коли на карту було поставлено існування держави, син селянина, офіцер перських козаків Реза-хан очолив похід чотирьохтисячного загону козаків на столицю Ірану Тегеран. Фактично це був державний переворот. У лютому 1921 р. за вимогою заколотників було створено новий уряд, в якому Реза-хан отримав посаду військового міністра. Через три місяці він усунув від влади прем’єр-міністра і вислав його з країни. Вся влада опинилася в руках Реза-хана, за спиною якого стояла вірна йому козача дивізія.

Реза-хан здійснив різкий поворот у зовнішній політиці країни: було ліквідовано політичну залежність від Великобританії. Він змусив її вивести свої війська з Ірану. Одночасно було налагоджено відносини з радянською Росією (угода 1921 р.).

Реза-хан жорстоко розправився з повстанським рухом і навів лад у країні. Шах у цій ситуації перетворився на символічну фігуру. Його долю було вирішено. У 1922 р. виник Національний блок, який став опорою Реза-хана. Реза-хан домігся призначення його прем’єр-міністром. На виборах до медж­лісу, заручившись підтримкою республіканців, його блок отримав більшість.Події в Ірані 1919-1922 рр. можна оцінити як національну революцію, основним завданням якої були ліквідація напівколоніальної залежності, збереження єдності країни та проведення в ній модернізації.

Реза-шах, спираючись на досвід Туреччини та американських радників, почав проведення реформ, спрямованих на модернізацію країни. Фінансові реформи забезпечувалися прибутками від продажу нафти. Підґрунтям економічної самостійності країни мала стати індустріалізація.

У 20-30-х рр. в Ірані було проведено деякі реформи в царині культури і побуту; запроваджено світські школи, невелике число жіночих шкіл, відкрито університети в Тегерані та сільськогосподарський інститут у Кереджі. У 1935 р. було видано декрет про обов’язкове зняття чадри, запроваджено європейську форму одягу, пишні феодальні титули замінено прізвищами. Вплив духовенства в суспільно-політичному житті країни обмежувався, було проведено реформу календаря — замість місячного офіційним стало сонячне літочислення запроваджувався Григоріанський календар). Рівночасно придушувалися будь-які виступи опозиції, селянські повстання.

У зовнішній політиці у 30-ті рр. Реза-шах пішов на зближення з Німеччиною, прагнучи знайти в ній противагу СРСР і Великобританії.

Вправи на закріплення

https://learningapps.org/9145052

https://learningapps.org/9144186

3. Палестинська проблема

Наприкінці XIX ст. Палестина була відсталою аграрною областю в складі Османської імперії, де переважало арабське населення. Проте ситуація почала змінюватись з 1897 p., коли в Базелі пройшов перший з’їзд сіоністів, що утворив Всесвітню сіоністську організацію. Вона поставила за мету збір розсіяних по усьому світу євреїв та переселення їх на батьківщину предків. Для підтримки колоністів утворили Єврейський національний банк (1899 p.), Єврейський національний фонд (1901 p.), Англо-палестинський банк (1902 p.). До 1914 р. в Палестину переселилося близько 85 тис. євреїв. Центром їхньої общини став заснований у 1909 р. Тель-Авів.

Під керівництвом Ататюрка почалося швидке перетворення слабкої, економічно відсталої і аморфної Туреччини на сильну національну державу.У 1917 р. у ході Першої світової війни було створено Єврейський легіон, який допомагав Британії у звільненні Палестини від Туреччини.

У 1920 р. Ліга Націй передала мандат на управління Палестиною Великій Британії. Була введена вільна купівля-продаж землі. Почалася великомасштабна скупка земель приїжджими євреями. До початку 1930-х рр. єврейським поселенцям належало вже 1/3 усіх земель і 4/5 палестинської промисловості. Тоді ж посилилися заклики до створення єврейської держави. Ця ідея спричинила різко негативну реакцію у палестинських арабів, які відмовилися навіть обговорювати можливість такого розвитку подій. Справа неодноразово доходила до збройних зіткнень.

Палестинська проблема

Ідею створення національного осередку євреїв запропонував австрійський журналіст Теодор Герцль у середині XІX ст. На конгресі сіоністського руху в Базелі (Швейцарія) 1897 р. ця ідея дістала обґрунтування. Вирішено було створити єврейську державу на території Палестини. На територію площею 25 тис. км² передбачалося переселити 10 млн євреїв з усього сві­ту. Попервах сіоністи запропонували турецькому султанові, під владою якого знаходилася Палестина, продати ці терени, але він відмовився. Незважаючи на це, єв­рейське населення почало таємне переселення до Палестини‚ де створювало замкнуті громади, які вели натуральне господарство.

Під час Першої світової війни султан удався до виселення єврейського населення, звинувативши його у прихильності до Антанти. На завершальному етапі війни у 1917 р. Англія і Франція проголосили декларацію Бальфура, в якій ішлося про повернення частини євреїв на їхню історичну бать­ківщину і право створити національний осередок у Палестині. Ця декларація започаткувала нову хвилю переселення.

У Палестині почали створюватися єврейські політичні та військові ор­ганізації. У 1922 р. Англія отримала від Ліги На­цій мандат на управління Палестиною. Це відразу викликало повстання арабів проти англійців і євреїв. На той час євреї складали 18% населення Палестини. Хоча повстання було придушено, напруження у стосунках між арабською і еврейською громадою та колоніальною адміністрацією збереглося.

До кінця 30-х рр. Англія сприяла переселенню євреїв. Коли співвідношення єврейського та арабського населення стало загрозливим для стабільності англійської колоніальної імперії, Англія заборонила переселення. Проте в єврейських політичних колах уже міцно утвердилась ідея заснування своєї держави. У Палестині створювалися єврейські "тіньові" політичні структури — уряд, місцева влада, збройні формування. За сприятливих умов вони мали проголосити державу Ізраїль.

Араби категорично виступили проти створення єврейської держави, що посилило міжнаціональну боротьбу в Палестині.

ОПРАЦЮЙТЕ ВІДЕОМАТЕРІАЛ

ЗАВДАННЯ: опрацювати параграф 22 , нові історичні поняття з теми

Творче завдання: створити буклет або газету про одного з діячів національного -визвольного руху в азіатських країнах( на вибір:Чан Кайші, Махатма Ганді, Реза-шах, Ататюрк)