1. Японія після Першої світової війни
У роки Першої світової війни Японія, виступивши на боці країн Антанти, обмежилась окупацією німецьких колоній на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Японія максимально використала ситуацію, що склалася, для нарощування свого військового потенціалу, особливо флоту. Посилення військової могутності сплачувало населення. У серпні-вересні 1918 р. країною прокотилася хвиля "рисових бунтів" — стихійних виступів населення проти зростання цін на основні продукти харчування. Не встиг уряд придушити ці виступи, як 1919 р. країну охопив страйковий рух робітників, а в головній колонії Японії — Кореї вибухнуло антияпонське повстання.Післявоєнна нестабільність вилилась у гостру політичну боротьбу. Праві сили вбачали вихід із ситуації в територіальній експансії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, ліві — в революції, демократичних реформах. До цих негараздів додались економічна криза 1920-1921 рр. і землетрус 1923 р., який вщент зруйнував столицю Токіо, позбавивши життя за деякими данними 150 тис. осіб.
2. Суперництво зі США та Великобританією. Вашингтонська конференція
Після Першої світової війни загострилася боротьба великих держав за вплив у районі Тихого океану. Ні США, ні Великобританія не хотіли миритися з тим, що Японія під час війни зміцнила свої позиції на Далекому Сході. Японія контролювала половину зовнішньої торгівлі Китаю‚ захопила німецькі колонії та залежні території в цьому регіоні‚ претендувала на далекосхідні райони Росії. На початку 1920-х рр. відносини між Японією‚ Великобританією і США загострилися, особливо щодо контролю над Китаєм. З метою подолання назріваючого конфлікту у Вашингтоні 12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р. було проведено конференцію. На цій конференції Японії та Великобританії довелося піти на серйозні поступки США. Великобританія відмовилася від союзу з Японією‚ укладеного в 1902 р. Японія підписала "договір дев’яти держав"‚ за яким визнавалася територіальна цілісність Китаю і проголошувався принцип "рівних можливостей" і "відкритих дверей" стосовно Китаю. Отже‚ Японія на певний час відмовилася від її прагнення домінувати в Китаї.
Вашингтонські домовленості не могли закласти стабільності в регіоні Тихого океану через нерівноправність сторін та різні їхні можливості. Японія була економічно значно слабшою і на кінець 20-х рр. поступалася на китайському ринку США і Великобританії. Аби не втратити китайський ринок‚ Японія застосовувала демпінг (експорт за заниженими цінами), а також неодноразово вдавалася до обмежених воєнних акцій і, зрештою, перейшла до відкритої агресії у 1931 р.
3. Демократичний рух
Повоєнна нестабільність і гостра політична боротьба стали підгрунтям для розгортання могутньогодемократичного руху. Серйозною причиною демократичного піднесення були зміни в економіці й соціальній структурі країни. В Японії зросла частка кваліфікованих робітників, що розгорнули боротьбу за покращення свого становища.
Репресії проти страйкарів підштовхнули робітників до створення профспілок. Профспілки почали висувати не тільки економічні вимоги, а й політичні гасла. Зростання робітничих організацій та утворення в 1920 р. єдиного профспілкового центру вимагали об’єднання соціалістичних організацій Японії. Наприкінці 1920 р. було створено Соціалістичну лігу — штучне об’єднання ідеологічно різних груп соціалістів, комуністів, анархістів. Попри відсутність єдності та сильний вплив анархізму й синдикалізму, уряд убачав у Лізі небезпечну організацію, і в травні 1921 р. її було розпущено.
У січні-лютому 1922 р. у Москві відбувся з’їзд, на якому були присутні Сен Катаяма, Токуда Кюїті та інші відомі японські революціонери. Делегати з’їзду висловилися за необхідність об’єднання всіх революційних сил Японії. Влітку 1922 р. в Токіо представники соціалістичних груп проголосили утворення Комуністичної партії Японії. Незабаром було створено й комуністичний союз молоді.
4. Повернення до агресивної зовнішньої політики. Зростання впливу військових
Відмова Японії під тиском великих держав від домінування у Китаї і поразка її агресії проти радянської Росії на початку 20-х років, шовиністично налаштованими верстви японського суспільства сприймали це як приниження національної гідності. Найрадикальнішими виразниками шовіністичних ідей було угруповання «молодих офіцерів» ("старими" в армії вважалися вихідці з самураїв, учасники російсько-японської війни 1904-1905 рр.). Вони вимагали скасування багатопартійності і відповідальності уряду перед парламентом, встановлення воєнної диктатури і повернення до традиційної експансіоністської політики. Під їх впливом у квітні 1927 р. до влади прийшов уряд генерала Танаки, одного з організаторів японської інтервенції проти радянської Росії на Далекому Сході. Новий уряд одразу перейнявся розробленням планів війни проти Китаю та Радянського Союзу. 27 червня — 7 липня 1927 р. в Токіо під головуванням Танаки відбулася Східна конференція, в якій брали участь представники Міністерства закордонних справ, Військового та Морського міністерств і генерального штабу. На конференції розглядалася запропонована урядом програма "позитивних", себто відверто агресивних, дій у Китаї — "основи" японської політики в Китаї. Як найближче завдання пропонувалося захопити Північно-Східний і Північний Китай, а також Монголію. Рішення конференції визначили сутність таємного меморандуму Танаки, що мав розгорнутий план агресії та встановлення панування Японії в Південно-Східній Азії та в басейні Тихого океану.
1927 р. - меморандум Танаки - с. 123 - виписати у зошит етапи зовнішньої агресії у Японії( схема)
1931 - вторгнення у Північно-Східний Китай, держава Маньчжоу-Го
1933 - Японія вийшла з Ліги Націй
1936 р. приєдналась до Антикомінтернівського пакту
1937 р. - вторгнення у Центральний Китай