Палестинська проблема
Наприкінці XIX ст. Палестина була відсталою аграрною областю в складі Османської імперії, де переважало арабське населення. Проте ситуація почала змінюватись з 1897 p., коли в Базелі пройшов перший з’їзд сіоністів, що утворив Всесвітню сіоністську організацію. Вона поставила за мету збір розсіяних по усьому світу євреїв та переселення їх на батьківщину предків. Для підтримки колоністів утворили Єврейський національний банк (1899 p.), Єврейський національний фонд (1901 p.), Англо-палестинський банк (1902 p.). До 1914 р. в Палестину переселилося близько 85 тис. євреїв. Центром їхньої общини став заснований у 1909 р. Тель-Авів.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Під керівництвом Ататюрка почалося швидке перетворення слабкої, економічно відсталої і аморфної Туреччини на сильну національну державу.У 1917 р. у ході Першої світової війни було створено Єврейський легіон, який допомагав Британії у звільненні Палестини від Туреччини.
У 1920 р. Ліга Націй передала мандат на управління Палестиною Великій Британії. Була введена вільна купівля-продаж землі. Почалася великомасштабна скупка земель приїжджими євреями. До початку 1930-х рр. єврейським поселенцям належало вже 1/3 усіх земель і 4/5 палестинської промисловості. Тоді ж посилилися заклики до створення єврейської держави. Ця ідея спричинила різко негативну реакцію у палестинських арабів, які відмовилися навіть обговорювати можливість такого розвитку подій. Справа неодноразово доходила до збройних зіткнень.
Палестинська проблема
Ідею створення національного осередку євреїв запропонував австрійський журналіст Теодор Герцль у середині XІX ст. На конгресі сіоністського руху в Базелі (Швейцарія) 1897 р. ця ідея дістала обґрунтування. Вирішено було створити єврейську державу на території Палестини. На територію площею 25 тис. км2 передбачалося переселити 10 млн євреїв з усього світу. Попервах сіоністи запропонували турецькому султанові, під владою якого знаходилася Палестина, продати ці терени, але він відмовився. Незважаючи на це, єврейське населення почало таємне переселення до Палестини‚ де створювало замкнуті громади, які вели натуральне господарство.
Під час Першої світової війни султан удався до виселення єврейського населення, звинувативши його у прихильності до Антанти. На завершальному етапі війни у 1917 р. Англія і Франція проголосили декларацію Бальфура, в якій ішлося про повернення частини євреїв на їхню історичну батьківщину і право створити національний осередок у Палестині. Ця декларація започаткувала нову хвилю переселення.
У Палестині почали створюватися єврейські політичні та військові організації. У 1922 р. Англія отримала від Ліги Націй мандат на управління Палестиною. Це відразу викликало повстання арабів проти англійців і євреїв. На той час євреї складали 18% населення Палестини. Хоча повстання було придушено, напруження у стосунках між арабською і еврейською громадою та колоніальною адміністрацією збереглося.
До кінця 30-х рр. Англія сприяла переселенню євреїв. Коли співвідношення єврейського та арабського населення стало загрозливим для стабільності англійської колоніальної імперії, Англія заборонила переселення. Проте в єврейських політичних колах уже міцно утвердилась ідея заснування своєї держави. У Палестині створювалися єврейські "тіньові" політичні структури — уряд, місцева влада, збройні формування. За сприятливих умов вони мали проголосити державу Ізраїль.
Араби категорично виступили проти створення єврейської держави, що посилило міжнаціональну боротьбу в Палестині.