Навесні 1919 року білогвардійські війська генерала А. Денікіна прорвали фронт Червоної армії на півдні України й наприкінці літа встановили свій контроль над Кримом і Лівобережжям.
30 - 31 серпня 1919 року у результаті неузгодженості дій УГА та армії УНР білогвардійці оволоділи Києвом. Ці події С. Петлюра згодом назвав "Київською катастрофою".
"Київська катастрофа" тяжко позначилася й на моральному стані армії.
На окупованій територій денікінці ліквідували радянську владу й установили окупаційний режим, поділивши Україну на Харківську, Київську та Новоросійську області на чолі з губернаторами, які мали необмежені повноваження.
Характерні риси денікінського окупаційного режиму:
відновлення поміщицької власності на землю;
стягнення із селян податку на потреби білогвардійської армії;
ліквідація 8-годинного робочого дня;
збільшення норм виробітку на підприємствах;
закриття українських журналів і газет;
припинення діяльності Всеукраїнської академії наук (ВУАН);
здійснення репресій проти політичних противників;
застосування військово-польових судів;
арешти та страти без суду і слідства комуністів і радянських службовців.
Проти денікінського режиму виступили робітники й селяни, яких очолили представники різних політичних партій (більшовики ліві есери, анархісти, боротьбисти).
11 жовтня 1919 року радянські війська Південного фронту під командуванням О. Єгорова перейшли в контрнаступ і до кінця березня 1920 року розгромили основні сили Денікіна, відкинувши їх у Крим.
На початку 1920 року в Україні було втретє встановлено радянську владу та відновлено політику "воєнного комунізму".