Самовиховання слід розглядати як саморозвиток, в якому згідно з вимогами суспільства, загальнолюдськими, національними та моральними цінностями, цілями та інтересами самої людини творчо формуються та постійно розвиваються спроектовані нею сили та здібності й, водночас, нівелюються недоліки.
Головною метою самовиховання на сучасному етапі є досягнення вихованцем згоди із самим собою, пошуку смислу життя, самоактуалізація і самореалізація потенційних можливостей та активне самоутвердження у суспільному житті.
Пошук смислу життя – це відповідальний етап у розвитку та становленні особистості, коли відбувається формування і розвиток особистіших ціннісних орієнтацій, їх узгодження із загальнолюдськими, національними та професійними цінностями.
Самоактуалізація – це постійне прагнення людини до повного вияву і розвитку особистісних потенційних можливостей та їх реалізації.
Самореалізація – свідома, цілеспрямована матеріально-практична, соціальна й духовна діяльність особи, спрямована на реалізацію власних сил, здібностей, можливостей, життєвих настанов.
Мотивами самовиховання є життєві устремління вихованця, потреба діяти згідно з нормами загальнолюдської моралі та професійними вимогами, розуміння необхідності переборення труднощів особистісного і професійного становлення тощо.
• Основні етапи процесу самовиховання:
1) усвідомлення вихованцем вимог до своєї діяльності;
2) самопізнання, критична самооцінка вихованцем своєї діяльності та поведінки;
3) планування роботи над собою, вироблення програми та правил поведінки;
4) практична реалізація програми самовиховання із урахуванням усієї складності наступного перегляду намічених позицій;
5) самоконтроль, самооцінка та самокоригування дій і поведінки.
• Основні принципи самовиховання:
– єдність виховання та самовиховання;
– цілеспрямованість, ціннісна орієнтація виховання та самовиховання;
– демократичність самовиховання, виховання стійкої громадської позиції та гуманістичної моралі, формування активної життєвої позиції;
– єдність самовиховання та наукового світосприйняття;
– активність та позитивне спрямування самовиховання;
– єдність виховання, самовиховання та професійної діяльності.
• Найважливіші внутрішні передумови, що визначають ефективність самовиховання:
– переконання, самосвідомість та самокритичність;
– потреби та мотиви, життєві настанови;
– самоповага і мужність;
– навички й уміння самоконтролю та вольового саморегулювання;
– знання теоретичних основ самовиховання та володіння методикою самовдосконалення;
– свідома настанова на гармонійне і різнобічне самовиховання;
– психологічна готовність до активної, цілеспрямованої і систематичної роботи над собою.
Методи самовиховання – це сукупність прийомів і способів педагогічного впливу вихованця на самого себе з метою формування й розвитку бажаних і необхідних особистісних якостей та усунення негативних.
Прийоми самовиховання слід розглядати як частковий вплив вихованця на самого себе, як певний одиничний акт у кожному конкретному випадку та методі.
Сукупність методів та прийомів самовиховання мають становити систему, яка для кожної особи є конкретною, індивідуальною і неповторною. Разом з тим аналіз практики самовиховання дає змогу виокремити групу найбільш поширених методів і прийомів.
• Процес самовиховання починається із самоусвідомлення – усвідомлення вихованцем себе як особистості та свого місця й життєвих орієнтирів у суспільній діяльності. Самоусвідомлення є вищим рівнем розвитку свідомості,
Самоусвідомлення складається з трьох взаємопов'язаних процесів – самопізнання, самоактуалізації та саморегуляції, – які мають діяти узгоджено. Провідною серед них є вольова сфера, що регулює поведінку та діяльність вихованця. Воля активізує діяльність особистості вихованця згідно з його настановами, мотивами поведінки, професійними завданнями.
• Самопізнання – початковий етап самовиховання особистості, вивчення нею своїх властивостей, системи цінностей, життєвих намірів, провідних мотивів і мотивацій, характеру, темпераменту, особливостей процесів пізнання (відчуття, сприйняття, пам'яті, уваги, мислення, мовлення тощо), завдяки якому адхаданеці» може самостійно визначити, яких успіхів він може досягнути в тій чи іншій ДІЯЛЬНОСТІ, а також проаналізувати можливості вдосконалення своєї повсякденної діяльності.
Девіз «Пізнай самого себе» був начертаний на арці Дельфійського храму в Греції в V ст, до н. є. Він означав: пізнай волю богів у своїй долі, підкорися їй. Давньогрецькі мислителі часів Платона трактували цей девіз так: пізнай своє призначення, відкрий свої можливості, передбач свою поведінку.