Інформаційне повідомлення
Затримка психічного розвитку (ЗПР) – це уповільнення темпу розвитку психіки, коли окремі психічні функції (пам'ять, увага, мислення, емоційно-вольова сфера) відстають у своєму розвитку від прийнятих психологічних норм для даного віку.
Найбільш яскравою ознакою ЗПР є незрілість емоційно-вольової сфери. Тобто, такій дитині дуже складно зробити над собою зусилля, змусити себе виконати що-небудь. А звідси неминуче з’являються порушення уваги: її нестійкість (зосередження та утримання уваги на одному об’єкті), знижена концентрація, підвищене відволікання.
Порушення сприйняття. Виражається я у скруті побудови цілісного образу. Наприклад, дитині може бути складно дізнатися відомі йому предмети в незнайомому ракурсі. Також страждає, швидкість сприйняття і орієнтування в просторі.
Якщо говорити про особливості пам’яті у дітей із затримкою психічного розвитку виявлена одна закономірність: вони краще запам’ятовують наочний матеріал (не мовний, який промовляється) ніж вербальний.
ЗПР нерідко супроводжується проблемами мови, пов’язаними в першу чергу з темпом її розвитку. Особливості мовного розвитку можуть залежати від форми тяжкості затримки психічного розвитку.
У дітей із затримкою психічного розвитку спостерігаються проблеми в розвитку мислення. Вони виражаються в першу чергу під час вирішення завдань на словесно - логічне мислення, яке відбуваються у словесній формі за допомогою понять, які були засвоєні раніше.
Необхідно чітко розуміти, що діти, що мають тимчасову затримку в розвитку, ні в якій мірі не відносяться до розумово відсталих дітей, оскільки добре сприймають запропоновану допомогу, свідомо виконують запропоновані завдання.
Також слід розуміти, що діти, які мають тимчасову затримку в розвитку – не є психічно хворими людьми.
ЗПР – не є перешкодою на шляху до освоєння загальноосвітніх програм навчання, які однак, потребують певного корегування відповідно до особливостей розвитку дитини.
Зверніть увагу на домашній режим харчування та сну й потроху наближайте його до того режиму, що буде у дитячому садку.
Поступово формуйте навички спілкування дитини з однолітками: гуляйте з ними на ділянці дитячого сада, залучайте до спільної діяльності з іншими дітьми.
Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.
Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб вона туди пішла. Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило – восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.
Докладно розповідайте дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності вона робитиме. Чим докладнішою буде ваша розповідь, тим спокійніше й впевненіше почуватиметься ваш малюк, коли піде у дошкільний заклад.
Учіть дитину гратися. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.
Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків, так їй буде легше відпустити вас.
Пам’ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості й плани.Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтеся з іншими батьками та дітьми. Чим ближчими будуть ваші стосунки з вихователями, іншими батьками та їхніми дітьми, тим простіше буде звикнути вашій дитині.
У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком.
Приблизно за тиждень до першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.
Батьківський авторитет - це духовна влада над свідомістю людини, яку мають особи в силу своєї явної чи удаваної моральної гідності.
Для того, щоб батьки мали авторитет, треба з віком підтримувати його. Від моральних якостей батьків залежить авторитет до них дітей.
Принципи, на яких будується справжній авторитет:
• ставлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним;
• не повинно бути надмірної батьківської любові, яка шкодить дитині;
• треба любити і приймати дітей, такими які вони є і удосконалювати те
краще, що є у дитини;
• поважати гідність дитини скільки б не було їй років;
• батьки повинні бути справедливими до своєї дитини;
• батьки повинні бути тактовними;
• обов'язково знаходити час для спілкування з дитиною, демократизм у
спілкуванні з дитиною;
• батьки завжди повинні пам'ятати своє дитинство і не робити помилки
своїх батьків.
Організація правильного виховання в сім’ї формує авторитет. Головною основою батьківського авторитету є "моральне обличчя батьків". Якості, за які діти поважають своїх батьків - чесність та справедливість.
Авторитет будується на єдності вимог між дитячим садком та сім'єю.
Передумови
1. Вміти дотримувати ритм спілкування, не набридати зауваженнями, порадами, нотаціями.
2. Вміти вчасно відчути критичну точку закипання пристрастей.
Правила
1.Сперечайтесь, але не сваріться ( краще десять суперечок, аніж одна сварка з образами, недоброзичливістю).
2.Намовляйте,а не обмовляйте (без образливих епітетів, звинувачень, „не переходячи на особи").
3. Звужуйте діапазон конфлікту типу „ти завжди..."
4. Забудьте, що було вчора, не накопичуйте злості.
5. Охолоньте!
М.В.Гоголь, радив : „Де кричать емоції-розум мовчить"(набери повітря, рахуй до 10, не дихай, потім кажи).
6. Вмійте поставити себе на місце іншого.
7. Утверджуйте не власне „Я", а справедливість (гонор поглинає самокритичність. Хай останнє слово - ваше, але ціна страшна - глибока неприязнь, бо ви гідність розтоптали).
8. У незгодах шукайте не істину, а згоду (сімейні стосунки не академія наук, згода вища за істину).
9. Менше з’ясовуйте стосунки – більше створюйте („хвіст витягнеш - дзьоб затягне").