Немає кращої пори в житті людини,
Ніж та, коли вчимося в школі ми!
Коли все безтурботне тут щоднини,
Коли знайомі, друзі поруч є завжди!
І звичайно були труднощі у мене
І в навчанні, і в стосунках з друзями,
Та учителі допомагали завжди,
І давали нам уроки доброти!
Початок XX сторіччя – стрімкий розвиток промисловості Російської імперії втягнув село Поліської глибинки у нові для неї капіталістичні відносини. Лісова сировина йшла дуже справно і на склозавод в Мар'янівці і на інші заводи. Село Явне привабило господаря єврейського походження Ейвіна, який розташував господу на місці розташування сучасної школи. Разом з ним в селі осіли два десятка інших єврейських сімей,які співіснували з чисельним польським населенням села. Діяла і польська школа, про діяльність якої збереглись спогади Шевченко Ю.А., Весельської З.А., Дроздівської О.Д.. Хоча письмових згадок про її існування не знайдено. Втім школа діяла не довго. Буремні революційні та 20-ті роки змінили національний склад села. Навколишні хутори руйнувались – розпочалась колективізація, мешканцями села стали селяни з понад 20 хуторів, село втратило велику чисельність населення під час голодомору. В 1937 році почала діяти радянська школа. Приміщенням стала слугувати господа Ейвіна, якого вбили чи то грабіжники , чи представники нової влади з с. Рогачів в 1918 році, а сім'я втекла в Канаду. Село покинули і більша частина євреїв. В довоєнні роки школу відвідували діти з сіл Жаборицька Гута, Ялишів та поодиноких хуторів навколо села. Перед війною в село була направлена Туріна Ольга Данилівна , випускниця курсів педагогів Коростишівського училища 1938 року. Вона також пережила голодомор в селі Сінгури біля Житомира. В 1933 році вона стала випускницею Сінгурської семірічної школи К.М. , і лише в 1938 році закінчила 10 клас.
Велика вітчизняна війна залишила глибокі рани в історії школи. Прихід фашистів розпочався з рейду бригади СС та вбивства військовополонених воїнів радянської армії у лісі біля школи. Багато мешканців села, особливо єврейського походження мусили переселитись в більш глухі села через гонитву, яка пізніше названа голокостом, трагедією єврейського населення. Але потерпали від жорстокості не тільки євреї. В приміщенні школи проводились допити місцевих мешканців партизанами та комісарами на предмет пособництва фашистській владі. А в 1943 році були закатовані та розстріляні неподалік школи мешканці селища Довбиш.
1946/1947 року було відновлено навчання в сільській школі. Першою завідуючої і вчителькою в повоєнні роки в Явненській школі була Ольга Данилівна Дроздівська. За два дні до 1 вересня вона, сільській голова та її чоловік сколотили із дошок, які залишили партизани, парти і лавки.
Діти різних класів навчались в одній класній кімнаті. Навчальним приладдям слугували старі газети, олівці, чорнило робили з гриба-паразита дуба, яке визрівало в жовтні-листопаді.
В 1949-1950 навчальному році в школі навчались з Явного - 99 учнів, з Ольшанки - 1 учень, з Бубного - 1 учень, з Ялишіва – 11 учнів, з Жаборицької Гути - 1 учениця, з хутора Лупасів – 3 учнів,хутора Дубники -1 учень, всього 115 учнів школи. В наступних роках збільшилась чисельність учнів з Жаборицької Гути, йшли до нашої школи діти з села Тартак
З 1950 року вже діє семірічна школа. Представниками школи у першій для неї серпневої наради у післявоєнні роки стали вчительки разом із Дроздівською О.Д. 26.08.1953 року.
"Був теплий і сонячний жовтневий день. Я поспішала в село, в якому народилася, де пройшло моє дитинство. Поспішала не просто так, а до своєї першої вчительки Ольги Данилівни Дроздівської їхала лісовою дорогою і пригадувала ті давні часи, коли вперше прийшла до школи і зустріла її, невеличку, тоненьку і дуже жваву.
У дитинстві сприймалося все по-іншому, можливо, не так й оцінювалося. Та коли сама стала вчителькою, зрозуміла, який талант, тепло душі мала і має ця, на перший погляд, звичайна жінка...
А доля судилася їй непроста. Молодою дівчиною в кінці 30-х років із Сінгурів, що за Житомиром, приїхала у село Явне, куди була направлена на роботу. Незабаром вийшла заміж за високого й стрункого юнака Антона, який зачарував її своїм прекрасним співом, величчю душі і рідкісною професією коваля. Жили дружно, були прикладом для всього села. Чекали на дитинку, та не так вийшло, як мріялося... А тому всю себе віддавала роботі і нам, школярам.
Під час війни, ризикуючи життям, єдина в селі наважилася вночі носити їжу полоненому бійцю, якого охороняли фашисти.
Пригадалася весна 1966-го, коли ми з однокласниками ходили до лісу, щоб нарвати конвалій, бо почули, що в учительки хворе серце (ці квіти мають лікувальні властивості). А вона, посміхаючись, дякувала і кожному давала карбованця. Скільки в нас було радості, бо за того карбованця можна було двадцять разів піти в кіно!
Мабуть, немає в селі родини, з якої не навчала б дітей Ольга Данилівна. Є серед її учнів викладачі, лікарі, бізнесмени і просто хороші працьовиті люди. А стежку до школи топтала більше 40 років. Була завжди охайною, на вчительському столі кожна річ мала своє місце. Любила жартувати, гарно співала, писала вірші, хоч мало хто про це знає.
Очевидно тому, що народилася на Благовіщеня, доля відміряла Ользі Данилівні багато років.
А біля хати цвіли крокуси... Напевне, і сама природа хотіла привітати щиру і добру людину, мою прекрасну вчительку.
Давно немає вже коханого Антона, рідко приїжджають рідні, а вона трудиться, живе звичним сільським життям. Низький уклін Вам, дорога Ольго Данилівно. Хай не заростає стежка до Вашого дому. Ви на це заслуговуєте.
Людмила ОСІПЧУК, вчителька української мови і літератури Баранівської гімназії. "
ЯВНЕНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІ СТУПЕНІВ має 1 будівлю для здійснення освітньої діяльності. Матеріал стін основного навчального корпусу цегла червона будівельна. Школа введена в дію в 1973 році. Навчальні кабінети, майстерня і спортмайданчик обладнані і відповідають санітарно – гігієнічним нормам та вимогам успішного вирішення комплексу проблем освітнього процесу, збереженню та зміцненню здоров’я школярів. Приміщення раціонально розміщені та ефективно експлуатуються. Освітлення в приміщеннях комбіноване, вентиляція природна. Тепловий режим підтримується пічним опаленням. Водопостачання - автономне, із шахтного колодязя. Наявний ще один колодязь. Загальна площа шкільних будівель – 752 м2. Із них площа майстерені – 46 м2.
Школа розрахована на 220 учнівських місць. В 2012- 2013 навчальному році навчається 30 учнів. В школі є кабінети природничий, народознавства , історії , математики, німецької мови, майстерня для роботи по дереву з необхідним набором верстатів, станків, інструментів та матеріалів, їдальня з необхідним обладнанням та залом для обідів на 40 посадочних місць, бібліотека, 2 класні кімнати для учнів початкових класів. Окремо виділено методичний кабінет та місце для технічного персоналу. Біля школи збудовано надвірний туалет, підсобне приміщення.
Площа кожного навчального кабінету становить 42 м2.
Для проведення дозвілля, заняття спортом на подвір'ї школи обладнано ігровий майданчик для дошкільнят і учнів початкових класів, смуга перешкод, футбольне поле, волейбольні майданчик.
Всі навчальні кабінети обладнано двомісними партами та стільцями відповідно до ростових груп, класними дошками , шафами для зберігання наочності, навчальної та методичної літератури.
У всіх навчальних кабінетах, їдальні, коридорі встановлено стаціонарні умивальники. У майстерні та методичному кабінеті є аптечки для надання першої медичної допомоги.
Капітальний ремонт будівлі не проводився. Залишається проблемою капітальний ремонт покрівлі, дверей, будівництво спортзалу, актового залу.
В 2010 році при школі відкрито ДНЗ.
Відповідно до Законів України «Про дошкільну освіту» для його виконання передбачається запровадження різних форм охоплення дітей дошкільною освітою, зокрема, через організацію групи короткотривалого перебування у дошкільному навчальному закладі , а також внутрішніх різновікових груп, здійснення соціально-педагогічного патронату, тощо.