Психолог

Готовність дитини до НУШ: важливі аспекти

Нова  українська школа (НУШ) презентувала вимоги до взаємин «учні — батьки — вчителі — школа». Пріоритетами в них є педагогіка партнерства, нові підходи до навчання учнів, формування в них ключових компетенційтностей тощо. Педагоги-дошкільники також мають переосмилити свої підходи до підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі. Насамперед продумати роботу з батьками.

Погляди батьків щодо підготовки дитини до школи різноманітні. Одні вважають, що готувати дитину до школи потрібно. Йдучи до школи, вона має вміти читати, писати та рахувати. Інші наголошують, що поспішати не варто — дитина сама все надолужить. Як відшукати «золоту середину»: підготувати дитину до школи і водночас не відбити в неї бажання вчитися? Та й невже настільки важливо, щоб дитина, йдучи до школи, вже вміла читати та рахувати?

Одне з найголовніших питань у роботі закладу дошкільної освіти — психолого-педагогічна просвіта батьків — набуває особливого значення під час роботи з батьками дітей старшого дошкільного віку. Завданням педагогів є формувати відповідний рівень психолого-педагогічної грамотності батьків щодо вікових особливостей розвитку старшого дошкільника та молодшого школяра, а також у формуванні в них уміння налагоджувати партнерську взаємодію з дитиною — майбутнім першокласником.

Фізичний розвиток дитини як запорука її успішного навчання

Щоб успішно вчитися, дитині потрібні сили, вона має бути фізично готовою щодня нести ранець чи портфель, сидіти протягом 30-35 хв на уроці, правильно тримати ручку, писати впродовж тривалого часу тощо.

Не можна забувати і про біологічну зрілість — досягнутий рівень дозрівання організму дитини. Біологічно зрілій дитині легше впоратися з фізичними та розумовими навантаженнями, адаптуватися до нових умов, оскільки вона менш вразлива до стресу, збудників дитячих інфекційних хвороб. Бажано також приділити увагу антропометричним показникам дитини (вага, зріст, зміна молочних зубів на постійні тощо).

Психологічна готовність дитини

Важливою складовою готовності дитини до школи є її психологічна готовність. Існують різні думки фахівців щодо структури психологічної готовності, однак здебільшого виокремлюють такі її компоненти:

•        соціальний;

•        емоційно-вольовий;

•        інтелектуальний;

•        мотиваційний.

Дитина має розуміти, що в школу вона йде не лише гратися з друзями, а й одержувати нові знання та вміння. Проте навчатися вона буде не сама. У класі здебільшого навчаються близько тридцяти учнів, тож дитина має вміти спілкуватися та працювати в групі.

Варто виховувати в дитини не лише лідерські якості та навички, а й уміння за потреби поступатися. Дитина має бути терплячою до інших.

Бажано вчити дитину виражати свої думки, емоції та бажання, «читати» емоції та настрій інших, прагнути враховувати це під час взаємодії.

Важливо не перевантажувати дитину інформацією, яку вона через свої вікові особливості ще не може повністю сприйняти. Бажано подавати знання дозовано. Інформація має відповідати віковим інтересам дитини. Одне з основних завдань формування інтелектуального компоненту психологічної готовності дитини до навчання в школі — навчити її слухати та переказувати почуте, відповідати на запитання відповідно до теми. Дорослий, навчаючи дитину, має бути для неї мудрим учителем, наставником, другом.

Мотиваційний компонент психологічної готовності дитини до школи відображає її бажання чи небажання вчитися. Цей компонент є визначальним у структурі психологічної готовності дитини до навчання в школі, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової обов'язковістю, інтелектуальним навантаженням, необхідністю долати труднощі тощо.

Мотиви навчання формують внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності дитини до навчання.

Завдання батьків

Не кожна дитина може успішно навчатися в школі. Шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Насамперед батькам важливо усвідомити, що не потрібно заздалегідь виконувати програму першого класу.

Під час підготовки дитини до школи бажано забезпечити умови для її загального розвитку, зокрема:

•        дбати про фізичне здоров’я дитини;

•        збагачувати життєвий досвід дитини;

•        закріплювати побутові навички та розширювати межі самообслуговування і самостійності дитини;

•        розвивати мовлення дитини;

•        навчати дитину спостерігати, думати, осмислювати побачене та почуте;

•        учити дитину висловлювати свою думку та поважати думку інших;

•        поступово формувати зацікавленість до навчання і позитивне ставлення до школи.

Як підготувати дитину до школи: 5 порад турботливим батькам!

1.       Розвивайте увагу.

Уміння дитини сконцентрувати увагу на завданні – важлива складова успішного навчання. Щоб розвивати увагу дитини, під час прогулянки пропонуйте їй відшукати те , чого раніше не помічали. Наприклад, влаштуйте змагання : хто протягом 5 хвилин помітить більше котів, дерев, машин тощо.

Навчайте дитину сприймати, розуміти та запам’ятовувати інструкцію. Наприклад: запропонуйте їй скласти будиночок із шости кубиків, доповнити малюнок трьома квадратами, викласти предмети в певній послідовності. Якщо вона більше 5 хвилин не може сконцентруватися, то й у класі, після того як вчитель дасть завдання, вона буде розсіяною.

2.      Виховуйте самостійність.

Не робіть за дитину те, що вона спроможна зробити сама. Навчайте її самостійно обирати собі справу. Разом обговоріть, які обов’язки вона готова взяти на себе. Спочатку виконуйте їх разом, а потім довірте їх дитині. Дозволяйте їй приймати самостійні рішення, помилятися й відповідати за себе. Запасіться терпінням   і на власному прикладі демонструйте бажану поведінку. Пам’ятайте, що більше дитина робитиме сама, то міцнішою ставатиме її впевненість у собі й бажання йти далі.

3.      Навчайте спілкуватися.

Заохочуйте дитину висловлювати свої потреби словами. Якщо змога, створюйте ситуації, у  яких їй потрібно встановлювати нові контакти з однолітками та дорослими. Наприклад, запропонуйте познайомитися з дітьми на ігровому майданчику, купити щось у магазині.

Збагачуйте досвід дитини прикладами спілкування: читайте разом художні твори, відвідуйте театри та музеї. Обговорюйте побачене та й почуте. Давайте дитині змогу висловлювати свою думку, запитувати й відповідати. Розігруйте різні діалоги, життєві ситуації тощо.

4.      Формуйте адекватну самооцінку.

Шестирічний першокласник навчається, щоб продемонструвати свої досягнення батькам, педагогам, одноліткам, бути «дорослим і значимим». Тому підтримуйте віру дитини у власні сили та формуйте в неї адекватну самооцінку. Навчіть дитину сприймати критику, поясніть що у школі вона може зіткнутися з негативними оцінками її діяльності. Допоможіть зрозуміти: критикують не її особистість, а конкретний вчинок. Тоді на зауваження вчителя дитина не ображатиметься намагатиметься щось змінити.

5.      Привчайте до дисципліни.

Щоб дитина витримувала статичне навантаження, привчайте її спокійно сидіти та працювати протягом певного часу. Також під час занять дитина має родити не лише те, що хоче, а й необхідне складіть разом розклад справ, де схематично позначте вид діяльності та час. Зокрема, визначте час для занять з ігор, рухливих розваг, домашніх обов’язків.  Розмістіть розклад на видному місці, бажано біля годинника. Поступово дитина звикне до розпорядку, навчиться чергувати заняття та відпочинок.

 

Що робити вихователю?

Вихователь тривалу частину дня перебуває поряд з дітьми. Тож саме він має своєчасно помітити, що в когось можуть виникнути труднощі під час адаптації до навчання у школі. Вихователь має поступово ознайомлювати дітей з основними правилами поведінки у школі. Робити це слід у формі побажань і пропозицій, а не вказівок.

Важливо розуміти, що результатом оволодіння грою як провідною діяльністю дошкільника є готовність дитини опановувати наступний вид провідної діяльності- учіння. Тож вихователям слід частіше організовувати сюжетно-рольові ігри шкільної тематики й командні ігри, які допомагатимуть тривожним і сором’язливим дітям подружитися з однолітками.

Пам’ятайте: якщо ви застосовуєте гру як метод навчання, навчальне завдання має збігатися з ігровим.

Під час підготовки дитини до школи важливо тісно співпрацювати з батьками. Якщо у дітей виникають труднощі під час виконання навчальних завдань, то вихователь має реагувати на це й оперативно повідомляти батькам.

Найбільше задіяні під час навчання такі психічні процеси, як увага, пам'ять, мислення і мовлення. Але рівень розвитку цих процесів різний. Вихователь має диференціювати завдання для дітей, щоб оптимізувати їхній розвиток. Слід терпляче та м’яко по кілька разів повторювати інструкцію перед виконанням певного завдання, методично пояснювати правила, підкреслювати успіхи кожного.

Особливу увагу слід звертати на дітей з низьким рівнем активності. Потрібно заохочувати в них будь-яку ініціативу, бажання висловлювати свою думку, відповісти на запитання або виконати завдання.

Для того щоб діти легше адаптувалися до навчання у школі, варто навчити їх організовувати діяльність. Зокрема, планувати свої дії, змінювати умови роботи відповідно до завдань, працювати в команді. Потрібно навчити дітей самоконтролю : порівнювати свою роботу зі зразком, знаходити помилки, встановлювати їх причини, самостійно виправляти. Пам’ятати про необхідність збереження досягнень дитини та опору на них під час наступних кроків.

Рівні адаптації дитини до школи:

·         Високий

·         Дитина позитивно ставиться до навчання

·         Сприймає адекватно нові правила й вимоги

·         Програмний матеріал засвоює без труднощів

·         Самостійно розв’язує типові завдання

·         Виконує графічні завдання за зразком

·         Уважно слухає вказівки, пояснення педагога, виконує доручення без зовнішнього контролю

·         Виявляє інтерес до самостійної навчальної діяльності

·         Має позитивний статус у дитячому колективі

·         Середній

·         Дитина навчається без негативних переживань

·         Розуміє програмний матеріал, якщо педагог пояснює його наочно й детально

·         Самостійно розв’язує типові завдання

·         Виконує графічні завдання за зразком

·         Слухає пояснення педагога, виконує його завдання та доручення, але потребує зовнішнього контролю

·         Потребує додаткової мотивації до навчальної діяльності

·         Товаришує з однолітками

 

·         Низький

·         Дитина негативно ставиться до навчання, часто скаржиться на погане самопочуття

·         Має підвищену тривожність, плаксивість

·         Поводиться неадекватно, порушує дисципліну

·         Засвоює навчальний матеріал частково

·         Швидко стомлюється, потребує тривалих пауз для відпочинку

·         Має труднощі під час виконання завдань за зразком

·         Потребує постійного зовнішнього контролюй допомоги дорослих

·         Дезадаптація

·         Дитина часто хворіє, ставиться негативно до навчання

·         Конфліктує з педагогом та однолітками, не приймає правил соціуму, прагне усамітнитися

·         Виявляє агресію, впертість під час спілкування

·         Повільно засвоює програмний матеріал

·         Ігнорує вказівки та доручення педагога

·         Невпевнена, боїться проявляти активність, виявляє надмірне хвилювання

·         Не дотримується правил, часто порушує дисципліну.

   Варто пам’ятати, що дитина не народжується школярем, готовність до школи — це комплекс здібностей, які піддаються корекції. Процес формування цих здібностей потребує дбайливого ставлення дорослих до дитини, і насамперед батьків. А виховувати дитину — це мистецтво, адже процес виховання — це безперервна робота серця, розуму та волі батьків.

 


Поради для батьків:

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садочка?

Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов’язують:

і з попередніми умовами виховання, під впливом якого формується поведінкова реакція;

і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;

і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;

і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації. 

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до 3 років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5— 5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

АДАПТАЦІЯ – це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками). Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, -ай нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов’язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи там самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо. Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.

Адаптація до умов дошкільного закладу.

Одним з головних „двигунів” розвитку дитини є потреба орієнтуватися у оточуючому середовищі, розуміти його. Щоб дитина могла довіряти йому, світ повинен бути стабільним і передбачуваним. Але в певний момент в цей, такий зрозумілий, звичний світ, втручаються нові елементи, все змінюється і потрібний час, щоб все знову стало звичним. Приклади таких „втручань” – переїзд, зміни в складі родини і, звичайно, прихід до дитячого садочка. На думку науковців остання подія – це, безумовно, стрес, до якого дитячий організм повинен адаптуватися.

Початок адаптації- це мобілізація енергії. Навколо стільки всього нового, незвичного, і здобуті навички не стають у пригоді, і сподівання не справджуються. В цей період у дитини зростає емоційність, у нього поганий апетит, він не спить, вночі знову може прокинутись мокрим. Потім дитина засвоює нові знання. У дитини з’являються нові звички, нормалізується апетит, знижується збуджуваність, але сон відновлюється повільніше. Завершення адаптаційного стресу характеризується або виснаженням і хворобою, або – що буває частіше – дитина приходить до норми, але вже на новому рівні.

Термін адаптації для кожної дитини може бути різним – від 20-30 днів до 2-6 місяців. По якому шляху піде ваша дитина залежить від стану здоров’я, фізичного та розумового розвитку, від того, наскільки вона прихильна до мами. Іноді дитина почуває себе кинутого напризволяще, безпорадною. Дитина може бути агресивною в стосунках з іншими дітьми, уникати контактів; на зміну її плачу приходить пасивність, байдужість, інтелектуальний і мовний розвиток призупиняється або, навіть, повертається на більш ранній рівень. Ось деякі можливі причини важкої адаптації: патологія вагітності та пологів, перенесені до року вірусні інфекції, хвороби, пов’язані з перебуванням у лікарні,

черепно-мозкові травми. У таких випадках мати часто опікується дитиною, вона бере на себе всі функції по його обслуговуванню – звісно, з нею важко розлучитися навіть на кілька годин. Інший, більш „хитрий” варіант, який теж веде до труднощів у адаптації – це двійчасте ставлення до дитини мати чи бабусі: наближення до себе – відштовхування. Батьки постійно контролюють та оцінюють поведінку дитини, не проявляючи при цьому ні поблажливості, ні теплоти, не приймаючи його таким, яким він є.

Звісно, негативні приклади адаптації зустрічаються не так вже й часто. Чому ж діти по-різному звикають до дитячого садочку? Перша дитина – вік. Чим менша дитина, тим важче її звикати до нових умов. А.Фромм вважає, що кращий час для адаптації – 3-5 років. Важче всього звикають дворічні діти. Друга причина – індивідуальні особливості дитини. Серед індивідуальних особливостей звикання можна виділити активний і пасивний самозахист. Приклади першого – конфлікт з дітьми, вихователями, неслухняність. Приклад другого – замкнутість, неконтактність, іноді – аутизм.

Чи в змозі ми допомогти нашим дітям? Звичайно, так!

В перші дні забирайте дитину раніше, не залишайте до вечора

Постійно розповідайте дитині, як їй буде добре в дитячому садочку і чому саме.

Якомога частіше демонструйте дитині, як ви любите її

Виділіть додатковий час, щоб погратися з дитиною, адже саме тепер їй не вистачає спілкування з вами.

Наблизьте режим дня вдома до режиму дитячого садочка. Це допоможе дитині швидше звикнути.

Памятка бля батьків.docx