12.04.2021

Аплікація"Уперед-до зірок"

https://www.youtube.com/watch?v=l7ahvqjSoFA

13ю04.2021

Загадкова абетка"Лісові загадки";Ребуси про лікарські рослини.

https://www.youtube.com/watch?v=ybmOuckDrEY

21.12.2020

Система роботи з обдарованими дітьми

Опрацювання матеріалу:

https://osvitadr.gov.ua/catalog/detail/sistema-roboti-z-obdarovanimi-ditmi/

24.04.2020

Індивідуальна робота вчителя/вихователя ГПД з учнями

Перш ніж проводити індивідуальну роботу з учнями, вихователю необхідно володіти даними про кожного з них, знати їх психологічні особливості.

Глибокі знання загальних основ індивідуального підходу до учнів дають змогу педагогам кваліфікованіше використовувати прийоми педагогічного впливу.

У процесі виховної роботи застосовують такий прийом як навіювання. Завдання його – вселити в учня віру у правоті його дій.

Прийом довіри базується на переконанні, що в кожній людині є багато позитивного, і на це необхідно опиратися, щоб досягти успіхів. Педагог продумує створення такої ситуації за якої позитивні якості можуть проявитися.

В індивідуальній роботі часто використовують прийом залучення учнів до цікавої діяльності. Учень забуває про свої шкідливі захоплення, у нього проявляються добрі наміри, що дають паростки позитивних якостей.

Приступаючи до індивідуальної виховної роботи з учнями, які мають відхилення в поведінці і важко піддаються вихованню, вихователі повинні глибоко вивчати психолого-педагогічні особливості учня. Форми і методи роботи з учнями залишаються загальновідомими з урахуванням специфічних особливостей дітей.

У процесі виховання "проблемних учнів” індивідуальна робота займає провідне місце. Від її умілої організації залежить час виправлення таких школярів.

Основні напрямки індивідуальної роботи вихователів з учнями:

· вивчення індивідуальних особливостей, специфіки умов їх розвитку;

· встановлення міжособистісних контактів із кожною дитиною;

· створення у класному колективі умов для прояву і розвитку реальних і потенційних можливостей учнів, задоволення соціально цінних і особистісно значущих інтересів та потреб учнів;

· вивчення та врахування в роботі стану фізичного, психічного та соціального здоров’я учнів;

· розв’язання питання соціальної адаптації учнів в умовах дитячого та педагогічного колективу;

· надання індивідуальної допомоги учням, які мають проблеми в адаптації до життєдіяльності класу, відносин з учителями, вихователями, іншими членами колективу навчального закладу;

· превентивна робота з учнями "групи ризику” (що виховуються у неблагополучних сім’ях, схильні до правопорушень, мають шкідливі звички);

· сприяння вихованцям у діяльності з самопізнання, самовизначення, саморозвитку;

· діагностика результатів навчання, виховання і розвитку кожного учня, облік їхніх особистих досягнень.

15.04.2020

Роль естетичного виховання у розвитку особистості учня

Зміст естетичного виховання учнів молодшого шкільного віку. Засоби естетичного виховання особистості молодшого школяра. Здійснення естетичного виховання засобами природи. Праця як фактор естетичного розвитку дитини

Зміст естетичного виховання учнів молодшого шкільного віку. Групи продовженого дня відіграють важливу роль у здійсненні загальної середньої освіти, сприяють розумовому, моральному, естетичному, фізичному, духовному розвитку особистості.

Естетичне виховання. Загальна культура молодої людини – це той фундамент, на якому будується духовно-моральне життя людини. “Прекрасне – могутнє джерело моральної чистоти. Духовного багатства, фізичної досконалості”, - писав видатний педагог ХХ ст. В.О. Сухомлинський.

Насолода життям, відчуття радості буття – неодмінний елемент самоутвердження людини у світі, її щастя. Розвиток естетичної сфери свідомості впливає на інші почуття і погляди людини, підвищує емоційну чутливість до всіх явищ життя. Й молодший шкільний вік – відповідальна пора формування естетичних цінностей особистості. Саме в цей період закладаються переконання, принципи поведінки, якими керується людина у спілкуванні з іншими. Складним і відповідальним завданням вихователів є таке виховання учнів, де головним принципом життя людини стають її моральні переконання.

Основою, на які здійснюється естетичне виховання, є певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань. Оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому. Серед цих завдань є й забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів, формування мовної культури, оволодіння вживання української мови, культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, глибокого зв’язку з природою, толерантності, любові до рідної землі, поваги до жінки...

Державна національна програма “Освіта” вимагає від школи неухильного прилучення учнів до літератури музики, образотворчого мистецтва, надбань народної творчості), здобутків української та зарубіжної літератури, забезпечення художньо-естетичної освіченості й вихованості). Естетичне виховання починається у ранньому віці дитини. Але значно розширюються можливості естетичного виховання дітей у шкільному віці.

Змістові орієнтири естетичного виховання молодших школярів охоплюють:

• розуміння краси в навколишній дійсності, природі, трудовій діяльності, як у школі так і за її межами;

• елементарне тлумачення змісту творів мистецтва, емоційне сприймання різних видовищ тем, кінофільмів, вистав, концертів, архітектури, пам’яток культури, вияв пошаннього і дбайливого ставлення до них;

• розвиток нахилів до художньої творчості (виразне читання, малювання, ліплення, аплікація) творчої фантазії, гумору;

• додержання елементів культури поведінки, прагнення до охайного вигляду, художнє оформлення класної кімнати;

• уявлення про негарні вчинки, розв’язність, прийняття неохайності й нечепурності у зовнішньому вигляді.

Провідними шляхами й засобами естетичного виховання в початковій школі виступають: навчання й позакласна робота; природа; праці, мистецтво; естетичну роботу обстановки, поведінки; фізкультура і спорт.

Засоби естетичного виховання особистості молодшого школяра. Важливим завданням виховання є розвиток таких якостей, потреб і здібностей особистості, які перетворюють індивіда в активного творця естетичних цінностей, дозволяють йому не тільки насолоджуватися красою світу, а й перетворювати його “за законами краси”.

То ж розвиток особистості молодшого школяра необхідно здійснювати різноманітними засобами у системі естетичного виховання:

• Творами образотворчого мистецтва. Під час споглядання картини чи скульптури, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, “домальовує” зображає, бачить за картиною події, образи, характери.

• Музикою, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку.

• Художньою літературою. Головним виразником естетики в літературі є слово. Слід залучати, як засіб естетичного розвитку особистості, український фольклор, зокрема, українські народні казки. У статті “В оборону казки” поборниця українського шкільництва С.Русова писала: “Казка й дитина щось таке споріднене. Вони так одне з другим зрослися, що як би педагоги не намагалися вигонити казку з дитячої хати, вона таки пануватиме, бо вона природно відповідає вимогам дитячого розуму...” ;

• Театром, кіно, телебаченням, естрадою, цирком. Цінність їх у тому, що крім змістової частини, вони об’єднують у собі елементи багатьох видів мистецтва (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю).

• Поведінкою і діяльністю школярів. Достойні вчинки учнів, успіх в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій.

• Природою: її красою в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і невинній природі.

• Фактами, подіями суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна частота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями.

Здійснення естетичного виховання засобами природи. Велика роль збагаченні словника дитини естетичними поняттями, розвитку естетичної спостережливості, формуванні здатності до естетичного судження, активізації сенсорної сфери, стимулюванні позитивних естетичних емоцій належить сезонним та щоденним спостереженням та милуванням природою під час прогулянок та екскурсій, які є одними із форм організації навчально-виховного процесу в ГПД. Для молодших школярів, у яких естетичний досвід ще незначний, для спостережень слід обирати об’єкти, які характеризуються виразністю, максимально концентрують у собі естетичні якості.

Спілкуючись із природою, важливо показати дітям красу рідної природи у різні пори року: безмежне багатство барв у тихі, сонячні дні “бабиного літа”, урочисту красу білосніжної зими, весняне пробудження природи, квітування садів, буйноцвіття влітку.

Красиве в оточуючій природі є всюди – треба вміти відкрити дітям цю красу. Важливо не лише самим яскраво описувати спостережувані явища, а допомагати дітям підібрати образні порівняння , епітети, метафори, синоніми. Наприклад, ліс чорний, похмурий; трава вмита росою, золотий колос, пісня ллється, сосни шепочуть, пташки пурхають і щебечуть. Красуня берізка простягає свої руки до сонця і т.п.

Під ас подорожей у природу, які відбуваються взимку, восени, навесні, діти відкривають (з допомогою вихователя десятки відтінків кольорів, вони слухають музику природи, бачать гру барв, дивляться на світ через краплинку роси, слухають бджолину “арфу” в розквітлому саду або “оркестр” коників-стрибунців у надвечір’ї. В лісі, на березі річки, у полі вихователю слід привчати дітей вслухатися у біт птахів і шепіт колосків, дзюрчання струмочка і стук дятла, шурхіт листя. Необхідно, щоб діти відчули і ніжний запах конвалії, і медовий – липи, і солодкуватий – білої акації, і ледь гіркуватий берези, вдихнули тонкий аромат тополиних бруньок, ялинової хвої, прілого листя, полиновий запах степу. Для допитливого ока буде цікавим і миле ластів’ятко, яке виглядає з гнізда, і лелеки, які турботливо годують своїх малят... Як бачимо. Вражень від природи й естетичних переживань, пов’язаних з її впливом у дітей багато.

Значення їх в естетичному розвитку особистості молодшого школяра немале. Особливо, якщо ці дитячі переживання доповнюються співпереживаннями дорослих.

Процес планування виховної роботи в групі продовженого дня можна дещо пожвавити за рахунок введення в план яскравих за назвою, цікавих за змістом «уроків милування» в природі. Назва такого уроку не може бути формальною. Вона повинна концентровано відтворювати емоційно-естетичний зміст споглядання певного об'єкта чи явища, природи, нести в собі певну образну інформацію. Пропоную орієнтовну тематику «уроків милування» для 1-4 класів, розроблену за сезонним принципом.

Осінь. Золото осені. Осінні дарунки. Осінь-плакса. Карнавал осінніх барв. Чим пахне осінь. Зажурена квітка, Вклонися калині. Танок осіннього листя. Музика листопаду. Прощальна пісня осені. Свято зрілості. Осінній сум та ін.

Зима. Якого кольору зима. В гості до ялинки. Казки зимового лісу. Наші менші брати взимку. Срібні дерева. Свято снігопаду. Зимові витинанки. Сніжинки-балеринки. Зима-скульптор. Зачарована краса. Кришталевий дзвін зими. Царство сну та ін.

Весна. Перша зелень весни. Здрастуй, пролісок. Зелений шум. Вернісаж весняних кольорів. Вигадливі візерунки весни. Чим пахне весна. Свято весняних квітів. Весняна симфонія. Земля квітує. Ранок року. Біле марево садків та ін.

Літо. Якого кольору літо. Лісові сюрпризи. Диво-райдуга. Літні візерунки. Барви лугу. Дзвінка пісня джерела. Вслухайся в «музику» літа. Хоровод літніх квітів. Запам'ятаймо літо на запах і на смак. Рум'янець року та ін.

Пропоную також деякі варіанти проведення «уроків милування» під час прогулянок у природу в режимі роботи групи продовженого дня. Обсяг запропонованих завдань розрахований на учнів 3-4 класів. Для 6-7-річних дітей запропонований матеріал можна дещо скоротити й адаптувати відповідно до вікових можливостей.

Формування емоційно-естетичної культури молодших школярів засобами мистецтва. Сприйняти красу рідної природи допоможуть дітям художні твори: вірші та прози, а також пейзажі полотна художників. Ці види мистецтва для читання та обговорення з учнями вчитель планує для проведення виховних заходів. Неперевершені зразки опису природи знаходимо у творах Л.Українки, Т.Шевченка, Б.Чалого, М.Познанський, М.Пришвіна, В.Сосюри, М.Підгорянки, К.Перелісної...

Ознайомлення з пейзажними картинами великих майстрів (І.Левітан “Золота осінь”, “Весна”, “велика вода”, О.Пластов “Перший сніг”, І.Шишкін “Зима”, “Оінь” Т. Яблонська “Весна”, “Хліб”, “Айвазовський “Захід сонця”) сприяє розвитку естетичного смаку, пробуджує бажання і розвиває вміння дітей розповісти про цю красу, побачити аналогічні картини в житті, серед оточуючої природи, зберегти красу природи. Кращому осмисленню пізнання природи сприяє слухання музичних творів “Політ джмеля” М.Римського-Корскова, “Весняні води” С. Рахманінова, “Жайворонок” М.Глінки, “Веснянка” Л.Ревуцького, твори П.І.Чайковського з циклу “Пори року”, а також виготовлення виробів з природних матеріалів.

Казка – допоміжний засіб вихователя молодших школярів у формуванні цілої гами морально-естетичних почуттів.

Вона набагато сильніше впливає на дітей, ніж окрик чи нотація. Казки увібрали в себе народну мудрість і життєвий досвід. В.О.Сухомлинський вбачав велике виховне значення: “Казка – це колиска думки, зумійте поставити виховання дитини так, щоб вона на все життя зберегла хвилюючі спогади про цю колиску”. Казі видатний педагог відводив особливе місце в естетичному вихованні школярів. Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення.

Музика – най благородніше джерело краси. Щоб відчути ц, людина повинна бути музично вихованою. Найкращою основною музично-естетичного виховання є народнопоетичне мистецтво, святкові дійства з іграми та дитячими піснями. Зважаючи на те, що дітям молодшого шкільного віку для естетичного розвитку ще не достатньо спілкуватися з мистецтвом наодинці, їм потрібно допомагати при прослуховуванні того, чи іншого музичного твору.

Позитивний вплив здійснюється через пояснювальні бесіди під час слухання і виконання чи розучування певного твору, які спрямовують краще сприймання і засвоєння. Любов до пісні прищеплюється дитині щ колисковою піснею матері. Колискові пісні чарують своєю простотою, безпосередністю, ніжністю. А за рівнем художньої майстерності вони стоять у світі високої поезії:

Ой ну лю-лю люлечки,

Шовкової вервички, мальовані бильця,

Колихала мати сина,

Свого чорнобривця...

Вихователям, з метою забезпечення естетичного розвитку молодших школярів, слід активно у виховній роботі використовувати колискові пісні, які становлять благословенний світ високої поезії українського народу.

Праця як фактор естетичного розвитку дитини. Естетика і праця – це тісно пов’язані між собою поняття. Справжня краса людини виявляється в її праці. Роботу, почату в сім’ї, далі веде школа, яка має великі можливості для естетичного розвитку особистості молодшого школяра, бо тут діти пізнають красу розумової праці на уроках, на заняттях в ГПД, беруть участь у посильній трудові діяльності.

Для того, щоб у процесі виховувати почуття прекрасного, естетику культури, художні смаки, я спрямовую діяльність учнів так, щоб перед ними розкривалась у першу чергу естетика праці та її результатів. В молодшому шкільному віці (в саду, в квітнику і т.д.) учні створюють такі речі, практична цінність яких визначається, головним чином, їхньою красою.

Побутова праця свій початок бере в сім’ї і продовжується в школі. У людини, яка постійно доглядає за собою, за своїм одягом, взуттям, житлом, поступово формується важлива якість – емоційно-естетична чутливість до оточення, в якому вона перебуває.

Великі можливості для естетичного розвитку дітей має вчитель, вихователь ГПД, який звертає увагу на красу всіх складових елементів розумової праці. У вихованні культури розумової праці максимально значущою, доцільною буде праця творча, вільна від шаблону, праця зв’язана з напруженням думки, з самостійними пошуками шляхів до істини. Видатний педагог А.Дістервег писав: “Поганий учитель підносить істину, хороший вчитель її знаходить.

Під час прогулянок, спостерігаючи за плодами різноманітних рослин, щоб саме розкрити поняття “плід рослини”, бажано поступово підвести дітей до визначення, організовуючи їхню розумову діяльність саме так: спостереження, порівняння. Розрізнення, узагальнення. Спостерігаючи за різними плодами, пригадуючи бачені раніше, діти відзначають, що вони різні за кольором, формою, величиною. Вихователю слід поставити перед дітьми проблему: “Чому ж всі вони називаються плодами, що в них спільного?”. Дальший аналіз, порівняння змісту плодів дає дітям можливість самостійно прийти до правильного висновку.

Ось від такої “доцільної гри всіх своїх розумових сил” дитина й отримує естетичну радість, радість творчості, яка стимулюватиме її дальшу самостійну роботу.

Таким чином можна зробити висновок про те, що важливе значення для підвищення рівня естетичного виховання молодшого школяра має естетичний досвід, самого вихователя, який будується на єдності естетичних знань і естетичної діяльності. Щоб допомогти дітям набути цього досвіду, слід прилучати їх до різних видів мистецтва, збагачувати зміст явлень про прекрасне, розвивати творчість школярів, використовуючи різні форми роботи. Необхідно вчителям мобілізувати всі можливі доцільні засоби і методи для здійснення естетичного виховання дитини. Продумана система естетичного виховання учнів у кожному класів, у кожній групі, школі сприяє збагаченню духовної культури дитини, формуванню високих моральних якостей.(за матеріалами сайту "Освіта України")

08.04.2020

Опрацювання статті

Як мотивувати дитину до навчання під час карантину

Перебуваючи вдома на карантині, діти сприймають його як канікули. Це сприяє розслабленню і бажанню розважатися, та аж ніяк не вчитися. Проте, навіть за таких умов навчання, необхідно продовжувати, щоб потім не виникло суттєвих труднощів у «наздоганянні» навчального матеріалу.

Як же мотивувати дитину до навчання під час карантину? Ось низка рекомендацій, які можуть стати вам у пригоді.

1. Стимулюйте дитину до навчання, керуючись її мотивами навчальної діяльності.

Мотив – це внутрішня спонука до активності, покликана задовiльнити певну потребу. Існують різні мотиви навчальної діяльності. Вчені (Л.І. Божович, М.І. Алексєєва) виділяють такі:

• пізнавальний,

• утилітарний,

• соціальний,

• професійний,

• мотив страху покарання,

• мотив престижу.

Найкращим мотивом навчальної діяльності є пізнавальний, при якому дитина навчається тому, що їй цікаво пізнавати дійсність і отримувати задоволення від своїх інтелектуальних зусиль. Таких дітей не потрібно стимулювати до навчання, для них воно Э природнім, як невід’ємна і приємна частина їхнього життя. Такi люди охоче займаються самоосвітою, як під час навчання, так і впродовж усього життя. Та, на жаль, пізнавальний мотив навчання зустрічається нечасто.

За утилітарного мотиву дитина навчається тому, що розраховує отримати від цього певну вигоду. Якщо це стосується вашої дитини, ви можете стимулювати її до навчання під час карантину, надаючи їй натомість певні блага, які мають для неї важливе значення, які задовiльняють її потреби. А потреби, як і мотиви, теж бувають різні. Уважні батьки знають усі потреби, які мають їхні діти.

Якщо ви з цим ще не розібралися, то саме час. Випишіть усі потреби, які на даний час має ваша дитина. Їх потрібно виписати, а не просто обдумати, для того, щоб згадати та взяти до уваги їх усі, а також краще усвідомити. Адже саме на них ви й будете робити акцент, стимулюючи свою дитину до навчання, як під час карантину, так і в подальшому. Зверніть увагу, що мова йде не про базові людські потреби: в їжі, відпочинку тощо. Говориться про потреби, зав’язані на інтересі: перегляд мультфільмів або фільмів, відеоігри, нові іграшки чи модний одяг, похід або поїздка в цікаве для дитини місце тощо.

Це може бути якийсь один цінний для дитини подарунок, наприклад, нова іграшка. Або ж можна розробити цілу систему заохочень. Наприклад: почитав параграф – отримав перегляд мультфільма; виконав вправу – можеш пограти у відеогру. Та пам’ятайте: Білл Гейтс, Стів Джобс, а також інші керівники технологічних компаній суттєво обмежували доступ своїх дітей до комп’ютерів без навчальної потреби. Тож за комп’ютером (а під цим словом ми маємо на увазі усі ґаджети) дитині не слід проводити більше 10-20 хв. за один раз залежно від віку.

Соціальний мотив навчання відображається у почутті обов’язку дитини чи в переконанні, що так добре, як вона, це завдання не виконає ніхто. Якщо ваша дитина має цей мотив, можна піти на хитрість, попросивши пояснити вам її навчальний матеріал, у якому ви не розбираєтесь. Та перед цим дитині самій потрібно буде його вивчити.

Такі діти особливо чутливі до похвали. Тож хваліть дитину за кожне виконане завдання і за відповідальність, із якою вона навчається навіть під час карантину. Зауважуйте також, що вчителі сподiваються, що вона буде сумлінно виконувати завдання.

Професійний мотив навчання, яким можуть керуватися учні переважно старших класів, а також студенти, полягає у тому, що людина навчається задля свого успішного професійного майбутнього, адже здобуті знання планує використовувати в професійній діяльності.

Тож для дітей, які мають цей мотив навчання, підійдуть заохочувальні фрази типу: «Незважаючи на карантин, ти маєш продовжувати заняття, щоб стати хорошим професіоналом», «Сідай за навчання, адже тобі потрібно добре здати ЗНО, щоб піти навчатися далі туди, куди ти хочеш» і т. ін.

Деякі діти навчаються через страх покарання за неуспішність. Це найгірший із мотивів, адже вiн Э гарним підґрунтям для розвитку страху перед новими починаннями та ризикованими кроками в дорослому житті, які могли б привести до успіху.

Як відмічають американські психологи Д. Мак-Клелланд і Д. Аткінсон, якщо людина орієнтована на успіх, вона не відчуває суттєвого страху перед невдачею, а якщо на уникнення невдачі, то буде сумніватися, коливатися при прийнятті рішення. Тому краще замінити цей мотив хоча б на утилітарний.

Продовжуючи приклад із ґаджетами, можна замiнити слова: «Якщо ти не прочитаєш оповідання, то не будеш грати в комп’ютерну гру» на такі: «Якщо ти прочитаєш оповідання, то зможеш пограти в комп’ютерну гру». Саме таким простим перефразуванням мотив страху зміниться на мотив вигоди.

Ознакою мотиву престижу в навчанні є те, що дитина, гарно навчаючись, намагається завдяки цьому посісти певне місце в класі та школі загалом, отримати авторитет в очах учнів і вчителів.

Якщо ви впізнаєте в цьому свою дитину, тодi під час карантину стимулюйте її до навчання, періодично повторюючи фрази на кшталт: «Ось закінчиться карантин і тоді подивишся, хто у вас у класі найкраще читає», «Усі так не хочуть навчатися під час карантину, а ти прийдеш до школи з найкращими знаннями» тощо.

2. Стимулюйте дитину до навчання, показуючи власний приклад.

Наразі на карантині знаходяться не лише діти, але й батьки. Всім відома фраза «Діти нас не чують. Діти нас дивляться». Тож точно так само, як ваша дитина має продовжувати навчання під час карантину, ви маєте продовжувати свою роботу за тим же графіком і розпорядком.

Якщо батьки замість того, щоб активно працювати, знаходячись на карантині, будуть лежати на дивані й дивитися телевізор, просиджувати в ґаджетах, теревенити по телефону, те саме захочуть робити й діти. Й це буде справедливо!

Якщо ви хочете, щоб ваша дитина продовжувала навчання під час карантину, а не била байдики, продовжуйте вдома свою професійну роботу. З ранку й до вечора в домі має бути створена атмосфера активної діяльності (професійної і навчальної).

3. Продовжуючи попередню рекомендацію, варто створити розпорядок дня на час карантину. Дорослі та діти мають прокидатися у звичний «докарантинний» час, робити зарядку, снідати та приступати до виконання своїх навчальних і професійних обов’язків, інтенсивність яких зменшується з наближенням вечора, та лягати спати також у звичний час.

Навчання під час карантину має відбуватися у вранішні години, коли організм дитини найбільш підготовлений до інтелектуальної роботи.

Як показує практика, найбільшу проблему під час карантинного навчання складає читання. Якщо завдання із математики або мови дитина може виконати відносно швидко, то читання великих обсягів матеріалу викликає у дитини протест, як внутрішній, так і зовнішній. Задля вирішення цієї проблеми на допомогу знову поспішає особистий приклад. Сучасні діти не читають тому, що сучасні батьки не читають.

Якщо в домі немає книг, якщо дитина ніколи не бачила своїх батьків із книжкою в руках, як їй зрозуміти, для чого потрібно читати? Ви можете взяти якусь книгу, пов’язану з вашою професійною діяльністю, сісти поруч із дитиною і читати. Або ж читати її книгу разом із нею.

Можна попросити дитину почитати в слух, обговорюючи, аналізуючи прочитане. Це сприяє не тільки карантинному навчанню, але й емоційному зближенню, якого, на превеликий жаль, так часто не вистачає дітям і батькам.

4. Станьте вчителем. Ця рекомендація підійде в тому випадку, якщо на карантині ви не займаєтеся професійною діяльністю (ви не маєте роботи чи ваша професія того не потребує). Втільте в собі образ вчителя, перетворивши навчання на цікаве дійство.

Скажімо, ви можете розробити для дитини наочний матеріал: знайдіть і роздрукуйте зображення історичних персонажів, біографію яких дитина має вивчити під час карантину, підберіть документальні чи художні відео про життя цих людей, про історичні події, в яких вони фігурували, та перегляньте все це разом із дитиною. Якщо дитина має вивчити вірш, зробіть це разом із нею (можна на швидкість). Коли вам дозволяють знання, уміння, навички, продемонструйте дитині, як діє закон фізики, який вона в даний час вивчає.

Можливо, в вас відкриється несподіваний талант до вчителювання або ви усвідомите, як багато робить вчитель задля розвитку наших дітей.

Аліна Оверченко, кандидат психологічних наук, практичний психолог.

20.03.2020

Опрацювання статті

Л. М. Коврігіна, кандидат філологічних наук, доцент КЗ «Житомирський ОІППО» ЖОР

Організація інклюзивного навчання для дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх навчальних закладах Згідно з Конвенцією ООН про права інвалідів [1] та її ратифікацією, Україна повинна забезпечувати інклюзивну освіту на всіх рівнях, починаючи від дошкільної, загальної середньої, вищої освіти, професійного навчання, освіти для дорослих і до навчання протягом усього життя без дискримінації та нарівні з іншими, визнання та ствердження права осіб з особливостями психофізичного розвитку на повноцінну участь у суспільному житті, усвідомлення необхідності створення умов для реалізації цього права. Проблема інклюзивної освіти знаходиться в центрі робіт багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців: A. Dyson, A. Millward, C. Clarke, D. Mitchell, S. Robson,T. Loreman, Л. Даниленко, А. Колупаєва, Н. Купустин, Ю. Найда, М. Сварник, Н. Софій, П. Троханіс, С. Юсфін, Е. Ямбург, Е. Андрєєва, В. Бондаря, Т. Ілляшенко, А. Колупаєвої, Н. Сабат, Є. Ярської-Смирнової, О. Акімової, Т. Сак, Л .Савчук, Л. Прядко та ін. Аналіз джерел дозволяє стверджувати, що проблема інтеграції дітей з обмеженими можливостями в загальноосвітній простір актуальна та багатогранна, що зумовлює необхідність її подальшої розробки, зокрема щодо організації навчального процесу в інклюзивних класах загальноосвітніх навчальних закладів. Відповідно метою даної статті є визначення організаційнопедагогічних умов для ефективного впровадження інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах. Інклюзивна освіта (від англ. іnclusion – включення) – система освітніх послуг, яка створює можливості навчання всіх без винятку дітей, у тому числі дітей з психофізичними вадами, в загальноосвітньому навчальному закладі за місцем проживання, адаптуючи навчальне середовище до потреб дитини. Головною метою інклюзивного навчання і виховання є створення умов для особистісного розвитку, творчої самореалізації та утвердження людської гідності дітей з особливими потребами. Основними завданнями інклюзивного навчання і виховання є: забезпечення права дітей з особливими потребами на здобуття освіти в умовах загальноосвітніх навчальних закладів у комплексному поєднанні з корекційно-реабілітаційними заходами; різнобічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування інтересів і потреб; збереження і зміцнення морального і фізичного здоров’я вихованців; виховання в учнів любові до праці, здійснення їхньої допрофесійної підготовки, забезпечення умов для життєвого і професійного самовизначення; виховання школяра як культурної і моральної людини з етичним ставленням до навколишнього світу і самої себе; надання в процесі навчання і виховання кваліфікованої психологомедико-педагогічної допомоги з урахуванням стану здоров’я, особливостей психофізичного розвитку вихованця . Інклюзивна освіта надає можливість кожній дитині право на самореалізацію, соціалізацію в природному середовищі, розкриття природних здібностей, отримання необхідної допомоги та підтримки з боку однолітків, педагогічного колективу школи та відповідних спеціалістів. Це можливе за умови правильно і відповідно адаптованого освітнього середовища. Важливого значення набуває створення сприятливого позитивноемоційного клімату в класі, школі, включення дитини з психофізичними вадами в життя суспільства, її прийняття вчителями, однолітками, батьками та розуміння її особливостей. Як зазначає Л. Прядко, «втілення в життя ідей інклюзії, зміна освітнього процесу відповідно до її принципів – завдання складне для усіх, хто включений у цей процес. Ідея інклюзії вимагає від педагогів не лише «включити» учня з особливими освітніми потребами у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи, але і самим «включитися» у процес взаємодії з іншими, у процес командної співпраці. Самим педагогам необхідно навчитися бути відкритими на нові ідеї, бачити необхідність змінюватися самим, уміти прийняти відмінності та особливості інших людей» [3]. Інклюзія вимагає зміни ставлення до людей з психофізичними вадами, переходу від ізоляції їх до повного включення. Інклюзивна освіта є проблемою не лише освітньою, а й соціальною, психологічною. Дитина з особливими потребами почуватиме себе комфортно, коли в школі ні однолітки, ні вчителі, ні будь-хто не будуть акцентувати увагу на її ваді, коли такий школяр буде повністю рівний з іншими. У багатьох країнах світу певні особливості в розвитку давно перестали вважати хворобами, а стали сприймати як спосіб життя таких людей і приймати їх такими, як вони є. Треба зосереджуватися не на змінах у поведінці, розвитку таких дітей, а на пристосуванні до їх особливостей розвитку, тому що перший крок до успішної інклюзії – це визнання права дитини на особливості. Вада – це не хвороба, а пожиттєва особливість дитини, зумовлена специфічністю будови та функціонування як центральної нервової системи, так і інших функцій організму, тому, незважаючи на можливий прогрес у розвитку, такі діти назавжди залишаються з особливостями. Найважливіший метод допомогти дітям з вадами психофізичного розвитку – це позитивне прийняття їх такими, якими вони є. Успіх інклюзивного навчання, виховання та розвитку дітей з особливими потребами залежить від психолого-педагогічного супроводу командою спеціалістів, які будуть працювати з ними. Без кваліфікованої допомоги учням з психофізичними вадами надзвичайно важко розкрити свої потенційні можливості, навчатися без підтримки. Це обумовлено і психологічними особливостями таких дітей, їхніми зниженими можливостями спонтанного розвитку, і соціальними ситуаціями розвитку їхньої особистості (невдачами у попередньому навчанні і вихованні, неблагополучними родинними умовами тощо). Психолого-педагогічний супровід – це пролонгований процес, спрямований на попередження виникнення (або усунення) в дітей з особливими освітніми потребами дестабілізаційних чинників, формування їхніх адаптивних функцій, забезпечення оптимального розвитку та здобуття ними якісної освіти в умовах навчального закладу [7]. Згідно з рекомендацією психолого-медико-педагогічної консультації (ПМПК) в індивідуальному навчальному плані дитини з особливими потребами, яка навчається в інклюзивному класі, передбачено від 3 до 8 годин на тиждень корекційно-розвиткових занять з учителем-дефектологом, психологічний супровід та допомога асистента вчителя. Злагоджена робота спеціалістів сприятиме створенню для дітей з особливими потребами атмосфери найбільшого сприяння їхньому особистісному становленню і захищеності. Тому такого особливого значення в інклюзивній школі набуває діяльність не лише кожного окремого вчителя, а узгодженість дій всього педагогічного колективу. Із самого початку має бути визначено, які саме фахівці будуть працювати з дитиною, надавати їй освітні та додаткові спеціальні корекційні послуги в навчальному закладі. Важливо створити міждисциплінарну групу супроводу, що працює як злагоджена команда. Вона має спільну мету, спрямовану на задоволення освітніх потреб та підтримки учнів з особливостями розвитку. Фахівці, що входять до складу команди, виконують різні функції (ролі), але залежні один від одного, координуючи спільну діяльність, та розглядають себе як складові одного цілого. До складу такої групи має входити: координатор (завуч школи), вчитель, педагог супроводу (асистент вчителя), вчитель-дефектолог, психолог, логопед та інші спеціалісти. Злагоджена і цілеспрямована діяльність кожного з учасників групи супроводу дитини з психофізичними вадами в навчальному закладі має своє коло завдань, а також – спільні актуальні цілі щодо розвитку дитини, над якими працює на кожному занятті з метою корекції недоліків та розвитку збережених можливостей дитини, становленню її соціальної адаптації та отриманню нею якісної освіти в навчальному закладі. Навчання дітей з психофізичними вадами в інклюзивному класі забезпечується реалізацією принципу корекційної спрямованості навчального процесу, диференційованого та індивідуального підходів. Організація корекційно спрямованого навчання у вузькому її розумінні передбачає підготовку та створення умов, потрібних не лише для роботи над засвоєнням учнями програмного матеріалу, а й для подолання в них недоліків розвитку відповідно до попередньо поставленої спеціальної мети заняття і предмета корекції (вада мовлення чи учбово-практичної діяльності, інтелекту, особистості тощо). Педагогічна корекція — складна система засобів і впливів на учня з вадами, спрямованих на послаблення або виправлення вад його розвитку, яка ґрунтується на максимальному використанні збережених можливостей дитини і реалізується у двох взаємопов’язаних напрямках: 1) послаблення або виправлення недоліків у тій чи іншій сфері розвитку дитини; 2) сприяння розвиткові дитини як цілісної особистості [Миронова]. Окремої програми з корекційної роботи для дітей з особливими потребами вчитель інклюзивного класу не складає. Процес навчання – основний шлях виправлення вад та розвитку особистості учнів з психофізичними вадами. В індивідуальній програмі розвитку вчитель та асистент вчителя за допомогою психолога та вчителя-дефектолога на основі рекомендацій ПМПК визначає основні корекційні цілі навчання, відповідні адаптації та модифікації навчального матеріалу, доповнюючи розгорнутою характеристикою учня, де звертається увага на індивідуальну структуру дефекту дитини з особливими потребами, її досвід, інтереси, намагання, здібності та поведінку. Таким чином, спільними зусиллями педагогічного колективу школи можна здійснити прогноз розвитку дитини з психофізичними вадами, визначити зміст, методи та форми корекційної роботи та індивідуального підходу. На кожному уроці вчитель добирає кілька корекційних завдань, які обумовлені дидактичною метою уроку і характером навчального матеріалу. Важливо проводити корекційну роботу в системі кожен день, на кожному уроці, обираючи відповідні корекційні завдання, які фіксуються в конспекті уроку. Л. Прядко виділяє такі засоби корекції з урахуванням конкретної категорії порушення, як: - адаптація змісту освіти до пізнавальних можливостей учнів; - наочність навчання; - уповільненість процесу навчання; - повторюваність у навчанні та вихованні; - оптимізація темпу роботи та динаміки втомлюваності; - включення учня в діяльність, спрямовану на подолання труднощів і перешкод; - дотримання охоронного педагогічного режиму; - позитивні емоції педагога як засіб стимулювання дітей до діяльності й спілкування; - стимулююча функція педагогічної оцінки До цього можна додати, що основою навчання в інклюзивному класі є застосування індивідуального та диференційованого підходів, оскільки вчителеві доводиться працювати з різноманітним дитячим колективом. Ефективність навчання залежить від того, наскільки вчителю вдасться врахувати індивідуально-психологічні можливості кожної дитини і створити відповідні освітньо-корекційні умови. За визначенням С. Миронової, «здійснювати індивідуальний підхід у навчально-виховному процесі – означає, що, працюючи з цілим класом, треба орієнтуватися на кожну дитину окремо, на її індивідуальні якості. Індивідуальний підхід передбачає таку організацію навчального процесу, за якої при доборі засобів, прийомів, темпу навчання враховуються індивідуальні особливості учнів, неоднаковий рівень розвитку їхніх здібностей». Таким чином, реалізуючи індивідуальний підхід до дітей з особливими освітніми потребами, вчитель повинен адаптувати навчальний матеріал в межах одних і тих же завдань та однакового змісту навчання. Наприклад, завдання, які вчитель пропонує вголос для всіх учнів класу, для дітей з порушеннями слуху він має надрукувати, для дітей з порушеннями зору застосовувати аудіозаписи вправ, якщо вони не можуть прочитати їх в підручнику, або використовувати наочні матеріали зі збільшеним шрифтом тощо. Такі адаптації застосовуються, коли всі учні навчаються за однією програмою і повинні оволодіти однаковими знаннями, уміннями й навичками. Коли ж деякі учні мають відставання в розумовому розвитку, варто застосовувати модифікації змісту навчального предмета, тобто зміну його концептуальної складності. Однак модифікації слід розглядати як останній засіб, який можна застосувати після того, як повною мірою були розглянуті можливості іншої адаптації (використання техніки, додаткових людських або інших ресурсів). Стосовно окремих дітей (наприклад, тих, хто має лише порушення зору або аналогічні порушення) модифікація рівня навичок, необхідних для засвоєння матеріалу, була б зовсім недоречною. При модифікації скорочується зміст навчального матеріалу, визначаються основні поняття, які учень повинен засвоїти. Т. Сак радить розподіляти навчальний матеріал для дітей з розумовими вадами на три категорії: - те, що школяр повинен засвоїти обов’язково; - те, що він має знати; - те, що він може знати. Таким чином акцентується увага на першій категорії знань, «інформацію з інших категорій треба викладати вже після того, як дитина з особливими освітніми потребами опанувала ключові, найсуттєвіші відомості. Якщо не дотримуватися такої послідовності, пам'ять учня перевантажиться надмірною інформацією, а знання будуть формальними». В інклюзивному класі одним із показників ефективно налагодженого навчання вважається парна та групова форми організації навчальної діяльності. При цьому навчальний процес структурується так, щоб забезпечити достатню взаємодію, підтримку, повагу й прийняття кожного школяра в класному колективі. У співпраці учні вчаться мислити, обговорювати та вирішувати проблеми, ефективніше переносити набуті знання, уміння й навички в нові нестандартні умови. Для дітей з особливостями розвитку парна та групова діяльність допомагають зменшити рівень стресу й тривожності, пасивності внаслідок невпевненості своїх сил, що сприяє формуванню позитивного ставлення до навчального матеріалу і навчального досвіду загалом. Крім того, під час співпраці створюються умови для налагодження міжособистісних стосунків між дітьми, що позитивно впливає на їхній соціальний розвиток. Таким чином, інклюзивна освіта є однією з альтернативних форм навчання для дітей з особливими освітніми потребами, що дозволяє їм навчатися за місцем проживання, перебувати в соціумі та реалізувати свої потенційні можливості, здібності та нахили. Інклюзивне навчання може бути ефективним при створенні відповідних організаційно-педагогічних умов: сприятливий позитивно налаштований клімат в школі, прийняття дитини з особливими освітніми потребами, розуміння її особливостей, надання кваліфікованої допомоги з боку команди спеціалістів. Основою навчального процесу в інклюзивному можна вважати корекційну спрямованість навчального процесу, що передбачає виправлення вад та розвиток збережених природних можливостей дитини з психофізичними вадами, індивідуальний підхід та диференційоване викладання, що дозволяють зробити навчання гнучким, особистісно орієнтованим, можливим для розмаїтого дитячого колективу

17.03.2020

Опрацювання статті "Моральне виховання як основа вихованості молодшого школяра"

"Кожна мить тієї роботи, що називається вихованням, - це творіння майбутнього і погляд в майбутнє".

В. О. Сухомлинський

Виховання дітей – дуже складна, тонка і відповідальна справа. З незапам’ятних часів люди мріяли про гармонійну людину. Ще І. Г. Пестолоцці створив концепцію гармонійного розвитку особистості. Він ставив метою інтелектуальний, моральний і фізичний розвиток, удосконалення "сил розуму, серця і руки".

Відомо, що вихованість – якість особистості, яка визначає в повсякденній поведінці людини її відношення до інших людей. В основі такого відношення лежать повага і доброзичливість до кожної людини.

Молодший шкільний вік – особливий етап у формуванні ставлення людини до навколишнього світу, коли визначається спрямованість особистості – громадська, колективістська, чи, навпаки, егоїстична, індивідуалістська. Цей вік сприятливий для формування основ культури поведінки. Молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до себе, вони піддатливі зовнішньому впливові, схильні до наслідування.

Поняття "духовне багатство особистості" стосовно молодшого школяра включає в себе оптимальний для цього віку рівень розвитку інтелектуальної, емоційної, діяльно-практичної сфер особистості, потребу в знаннях і ширину світогляду, розвинуте уявлення, прагнення до творчості.

Одним з аспектів духовного виховання є моральне виховання дитини. Я вважаю, що виховна робота має одночасно спрямовуватися й на всебічний моральний розвиток учнів, і на розв’язання цілком конкретних для певного етапу виховання завдань. При цьому не можна не зважати на нерівномірність морального виховання, неоднакову активність дітей у різних сферах діяльності.

Про рівень вихованості учнів можна судити з їх висловлювань і міркувань про себе, товаришів, інших людей, з різноманітних питань етики і моралі, безпосередньої поведінки і діяльності у різних ситуаціях. Уже на початку роботи важливо з’ясувати, які моральні уявлення склалися у дітей, виявить недоліки в їхньому вихованні, причини порушення норм і правил поведінки.

А причини ці бувають різні: учні не знають, як слід поводитися; знають, але не вважають норми і правила обов’язковими для себе, не бажають поводитися правильно; дорослі, що оточують дитину, не показують зразків моральної поведінки; розбіжність у вимогах батьків і педагогів примушує дитину пристосовуватися до суперечливих виховних впливів. Усе це вчитель повинен знати й ураховувати в роботі. Тому виховну роботу в класі я починаю з дослідження сім’ї, спілкування з дітьми. Матеріали педагогічних спостережень зберігаю, періодично аналізую, порівнюю, роблю з них висновки.

Розвиток дитини відбувається постійно. Щоб вміло і цілеспрямовано керувати становленням дитини, необхідна постійна і чуйна увага до світу її думок, почуттів, дійсне знання усього, чим вона живе, про що мріє. Не можна розглядати кожну із сторін виховання як ізольований, самостійний процес, всі ці сторони взаємопов’язані.

Для формування духовного багатства особистості молодшого школяра необхідні:

• єдність і взаємозв’язок різних сторін духовного розвитку;

• повсякденна орієнтація та розвиток творчого потенціалу кожної дитини;

• розширення і поглиблення діяльності учнів;

• розвиток інтелекту, почуттів, волі.

Роботу з морального виховання дітей я уявляю як послідовне розв’язання таких завдань:

• розширювати, поглиблювати і систематизувати знання дітей про моральні норми і правила культурної поведінки;

• викликати у школярів активне бажання культурно поводитися, додержуватися морально-етичних норм, виробляти негативне, неприязне ставлення до антигромадських виявів у навколишньому житті;

• формувати турботливе ставлення до оточуючих людей, до природи;

• розвивати вміння школярів справедливо оцінювати свої і чужі вчинки, узагальнювати й нагромаджувати досвід моральної поведінки.

Діти стали школярами, тому багато чого будуть робити вперше. І від того, якими будуть ці перші кроки в школі, залежить часто і подальше відношення дитини до навчання, до праці, до своїх однолітків, до інших людей. Кожна дитина має свої позитивні якості: один вже гарно читає, другий вміє малювати, третій дуже спостережливий і може гарно розповісти про те, що він бачив, четвертий особливо спритний і швидко бігає.

Важливо це підмітити і показати сильні сторони кожного всьому дитячому колективі. В той же час майже у кожної дитини є слабкі сторони: один задається, другий ліниться, третій більше міркує про власний успіх, четвертий дає обіцянки, але не виконує їх. Організовуючи життя дитини, треба будувати виховання так, щоб долати ці недоліки. Важливо оцінювати успіх дитини не в порівняння з успіхами інших, а оцінювати досягнені нею результати, співставляючи її теперішні успіхи з минулими, підкреслюючи її розвиток і просування.

Багато важливих рис духовного світу дитини, її морального обличчя закладається в початкових класах. Саме тут дитина отримує основи знань, тут формується і розвивається особливості її характеру, волі, моральності. Якщо у вихованні дитини в початкових класах будуть якість огріхи, то ці вади, навіть якщо вони не помітні в початкових класах, обов’язково проявляються пізніше.

Вчитель початкових класів повсякденно вчить дітей розрізняти гарні і погані вчинки людей. Цьому присвячено зміст багатьох уроків читання, бесіди з учнями. Розбір подій дитячого колективу. Так у дітей поступово формується явлення про моральну поведінку.

Моральна освіта молодших школярів передбачає головним чином створення у них моральних уявлень, виховання моральних почуттів та досвіду моральної поведінки. Вчителю, який працює з тим чи іншим матеріалом на уроці, доводиться вирішувати як дидактичні, так і виховні завдання.

Виховні можливості учбового процесу приховані перш за все в його організації. В колективній діяльності чинником виховання стають самі умови, характер стосунків. Спілкуючись, діти вчаться працювати в колективі, співробітничати. За правильно організованого уроку успішно розвиваються такі моральні якості, як колективізм, відповідальність, чесність, культура поведінки.

Взаємини обумовлюються методами, способами і формами проведення уроку. Методами навчання не тільки вчать, передають знання, формують уміння. А й організовують учбову працю, спонукають до активної роботи, впливають на характер взаємин, що складаються. За їх допомоги створюються проблемні ситуації, висуваються такі пізнавальні та практичні задачі, які вимагають від учнів вольових зусиль, напруження думки й пам’яті. Тут стимулами самоорганізації є позитивні емоції й інтерес, що виникає у ході творчого надбання знань.

Кожний метод навчання може бути використаний з метою виховання. На уроках письма та математики складні у смисловому відношенні вправи містять у собі пошукове завдання, мають творчий характер і вимагають інтенсивної, вдумливої роботи. Виконуючи такі вправи, учні набувають звички переборювати труднощі, привчаються до організованості й самостійності.

Зміст підручників надає вчителю багатий матеріал для проведення виховної роботи на уроці, яка б формувала свідомість учнів, їх уявлення про найпростіші норми моралі, правилах людських взаємовідносин. Особливе значення в цьому змісті слід відвести книгам для читання з української та російської мови, матеріалу підручника "Я і Україна". Вміле використання матеріалу цих підручників з виховною метою дозволяє вчителю вести систематичну роботу по формуванню моральних уявлень дітей.

На характер стосунків у процесі навчання впливає правильне поєднання індивідуальних, парних, групових і колективних форм організації роботи учнів на уроці. Поєднання різних форм уроку активізує спілкування й товариську взаємодопомогу. Школярі краще пізнають один одного. Вчаться ділитися досвідом, передавати свої знання.

Учні знайомляться з основними моральними нормами на яскравих прикладах з навколишнього життя, літератури і з власного досвіду.

На хід уроку, організацію діяльності учня та його моральне виховання впливає контроль і оцінка. Контроль організовує роботу школяра. Підвищує його відповідальність, формує уміння самоконтролю.

Цілісний підхід до організації уроку потребує вмілого використання методів виховання і перш за все методів організації діяльності і поведінки – виховних ситуацій, змагання, ігрових прийомів, схвалення і заохочення.

На уроках часто виникають і створюються різні за значенням і змістом ситуації, що можуть вирішувати конкретні виховні задачі. Особливо велике виховне значення має ситуація успіху, яка викликає радість навчання, бажання дружно працювати.

На організацію уроку, підвищення його виховної ефективності впливають ігри та ігрові прийоми. Гра організовує, привчає учнів до порядку, підвищує активність, увагу й спостережливість. Під час гри дитина переборює невпевненість, відкриває в собі нові сили, творчі можливості. У всіх ігрових ситуаціях обов’язковою умовою для підсилення їх виховного значення є прояв старанності, пильності, чесності, скромності. Товариської взаємодопомоги.

Робота з виховання дитини – процес систематичний. Важливо, щоб діти, систематично отримуючи моральні знання і уявлення, опинялися в життєвих ситуаціях, які б сприяли емоційному переживанню отриманих знань, їх усвідомлення і закріплення.

Як відомо, знання моральних норм і правил ще не є гарантією вихованості. Щоб досягти їх свідомого виконання, потрібне тривале вправлення в різноманітних видах спеціально організованої діяльності: суспільно-політичній, трудовій, художній, спортивній тощо.

Такі методи стимулювання дитячої діяльності, як гра, змагання, створення громадської думки, допомагають долати недоліки, виробляти свідому дисциплінованість, заохочувати дітей до сумлінного виконання обов’язків. При цьому я прагну, щоб виховна робота приваблювала дітей змістовністю та емоційністю, викликала в них інтерес і активність, заохочувала до самоаналізу, самооцінки.

Для досягнення поставленої мети я намагаюсь урізноманітнювати виховні заняття, проводячи їх у формі:

• бесіди ("Культура поведінки у школі", "З добрим водися, а лихого стережися", "Твої обов’язки в сім’ї", "Кого можна назвати справжнім другом");

• рольові гри ("Хто першим вітається", "В гостях у Мойдодира", "Так чи ні?");

• усного журналу ("Якщо добрий ти", "Про зошит, карту, олівець", "Про братів наших менших");

• заочної подорожі ("До бабусиної скрині", "В гості до казки", "Моя Вітчизна – Україна");

• інсценізації віршів, казок, оповідань;

• спортивних змагань ("Веселі старти", "Ми – олімпійці");

• конкурсів ("На загадку є відгадка", "Зошит посміхається");

• вікторин ("Хто самий розумний", "Що? Де? Коли?", "Можна – не можна");

• трудових операцій ("Книжкова лікарня", "Речі у твоєму портфелі", "Моя парта");

• свят ("Моя мама краща в світі", "Золота осінь", "У світі казок", "Новорічне свято", "Хвала хлібу");

• прогулянок, екскурсій.

Особливо вдалими вважаю класні години, які проводяться у нетрадиційних формах. Так класну годину "Світ людських відносин" я проводила у формі гри телевізійного клубу "Що? Де? Коли?" На дошці – зображення сови – символу мудрості, до нього прикріплені конверти з питаннями у формі ситуацій, на які діти колективно повинні відповісти. Учні діляться на команди, обирають капітана. По черзі капітани виходять до дошки, беруть конверт і читають усьому класу питання. В конвертах містяться питання – ситуації такого змісту:

"Опираючись на ціпок, йде старий чоловік. Він зупиняється, щоб відпочити. І знову дибає. Хлопці, які спостерігали за ним, почали наслідувати його ходу, згорбилися, ледь передвигають ноги. Діти весело сміються.

Що ви можете сказати про таких хлопців?"

В одному конверті було одразу три питання – це означало бліц-турнір. В другому конверті – музична пауза, яку ми з задоволенням провели танцюючи вальс. А в кінці вікторини була прочитана стаття Л. М. Толстого "Бесіди з дітьми з моральних питань".

Такі форми виховної роботи урізноманітнюють класні години і викликають активність навіть у пасивних дітей.

Знання про взаємини між людьми молодші школярі здобувають з книжок, від учителя, батьків, інших людей, з власного досвіду спілкування з дорослими і ровесниками.

Ефективність виховної роботи педагога у багатьох випадках залежить і від його уміння працювати з батьками, знаходити спільну мову, спиратися на їх допомогу і підтримку. Тому паралельно з виховною роботою у класі я проводжу й роз’яснювальну роботу з батьками. Мною підібрані теми для обговорювання з батьками з питань морального виховання дітей. Форми і методи роботи з батьками різноманітні. Це і проведення батьківських зборів, групові і індивідуальні бесіди з батьками, залучення батьків до безпосередньої роботи з дітьми, спільні справи класу.

У формуванні культурної поведінки, свідомої дисципліни тісне співробітництво, взаємодія школи, сім’ї, громадськості має особливе значення.

Про ефективність виховної роботи свідчить те, наскільки добре діти знають і вміють виконувати правила поведінки; наскільки цінними для них вважаються доброта, чуйність, справедливість, ввічливість; чи вміють діти поступитися один одному, піклуватися про інших; як уміють виконувати свої обіцянки; наскільки сміливо й рішуче виступають проти недоліків, несправедливості, грубості.

Глибше пізнавати дитину мені допомагають методи спостереження, бесіди, анкетні опитування, обстеження умов життя і виховання, аналіз творів тощо.

Моральний розвиток особистості – процес, що триває протягом усього її свідомого життя. Виховання – це друге народження. І нам, педагогам і батькам, треба пам’ятати слова Я. Корчака "Виховання дитини – це не втішна розвага, а завдання, яке вимагає капіталовкладень – важких переживань, зусиль, безсонних ночей і багато, багато думок".

Автор Розсоха О.Г, учитель початкових класів.