План:
1. Визнання України міжнародним співтовариством.
2. Входження України в міжнародні структури. Відносини України із зарубіжними державами.
3. Культурні та спортивні зв'язки незалежної України із зовнішнім світом.
1. Визнання України міжнародним співтовариством
З проголошенням державного суверенітету перед Україною відкрилися широкі можливості для проведення самостійної зовнішньої політики. Вона поступово стала прилучатися як рівноправний суб'єкт до світового співтовариства, міжнародних організацій.
Восени 1990 р. українська делегація на 45 сесії Генеральної Асамблеї ООН вперше діяла самостійно, не прислухаючись до рекомендацій Москви. Посланці України налагоджували дипломатичні зв'язки з представниками багатьох країн світу.
Підвалини зовнішньої політики України були закладені в Декларації про державний суверенітет її зовнішньополітичний курс визначався як демократичний і миролюбний.
Проголошені принципи набули більш реального змісту в ході державотворчих процесів. 2 липня 1993 р. парламент схвалив «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ визначив національні інтереси держави, обумовив основні напрями реалізації зовнішньополітичного курсу.
Зовнішня політика України спрямована:
на забезпечення стабільного міжнародного становища;
на збереження територіальної цілісності та недоторканості її кордонів;
на входження українського господарства до світової економічної системи.
Як позаблокова держава, Україна дотримується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне до вирішення будь-яких спорів мирним шляхам, виступає в ролі посередника в їх врегулюванні.
Україна взяла зобов'язання захищати права та інтереси своїх громадян за кордоном, підтримувати контакти з українською діаспорою.
Україна проводить відкриту зовнішню політику, прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав.
Документ
«ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ», УХВАЛЕНІ ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ (2 липня 1993 року)
...З огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний науково-технічний та інтелектуальний потенціал, Україна має всі можливості стати впливовою світовою державою, виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.
Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших завдань: утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України: надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; розповсюдження у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.
Запитання до документа
1. Виходячи з тексту документа, спробуйте визначити основні напрями зовнішньої політики України.
2. Які завдання зовнішньої політики України поставлені я документі? Чи відповідають вони, па Ваш погляд, реаліям сучасного світу?
У числі перших законодавчих актів держави став Закон від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України». В ньому визнавалося, що з метою забезпечення непорушності прав і свобод людини «міжнародні договори, укладені і ратифіковані Україною, становлять невід'ємну частину національного законодавства».
Прийняті парламентом документи про державну незалежність, а також результати всеукраїнського референдуму були розіслані в Генеральні консульства, розташовані у Києві, в постійні представництва республіки за кордоном. Відповідна нота була передана Генеральному секретареві ООН.
Верховна Рада України 5 грудня 1991 р. звернулася до парламентарів і народів світу з заявою, в якій зазначалося, що Україна – одна із держав-засновниць ООН – у повній відповідності зі Статутом ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі з дотриманням принципів міжнародного права.
Першою, як незалежну і самостійну державу, Україну визнала Польща 2 грудня 1991 р. Того ж дня уряд Канади також заявив про визнання України незалежною державою. На третій день після всеукраїнського референдуму було встановлено дипломатичні відносини між Україною та Угорщиною. Впродовж грудня 1991 р. незалежність України визнали 17 країн.
У липні 1992 р. Україна підписала Договір про дружбу та співробітництво з Францією. Це був перший повномасштабний договір незалежної України з іноземною державою.
Впродовж 1992 р. українська дипломатія забезпечила укладення 35 міжнародних і 88 міжурядових угод на двосторонній основі.
На початок 1993 р. Україну офіційно визнали 132 держави, із 106 країнами Україна встановила дипломатичні відносини.
У червні 1999 р. Україна підтримувала дипломатичні відносини з 154 державами світу.
2. Входження України в міжнародні структури. Відносини України із зарубіжними державами
Україна активізувала свою діяльність у міжнародних організаціях, членом яких вона була до цього: ЮНЕСКО. МАГАТЕ, Всесвітній організації здоров'я, Союзі електрозв'язку тощо.
Невдовзі після всеукраїнського референдуму МЗС України звернулося до Ради Європи з пропозицією провести переговори з метою визначення сфери і форм співробітництва.
Для республіки, яка за рівнем визнання міжнародних документів з прав людини займала в середині 80-х років 62 місце у списку країн – членів ООН, інтеграція в Європу не могла проходити швидко і легко.
26 лютого 1992 р. Президент України Л.Кравчук підписав Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, у липні того ж року – Декларацію «Виклик часові перемін» зустрічі на найвищому рівні країн-учасниць Гельсінського процесу.
Курс на інтеграцію України в міжнародні структури зумовлюється не лише міркуваннями національної безпеки, а й економічними інтересами.
Із здобуттям незалежності вагомішою стає роль України в ООН.
З ініціативи України ООН прийняла резолюцію про забезпечення прав національних меншин. Найважливішим положенням цього акта є визнання непорушності державних кордонів і гарантування прав людини.
Україна домоглася міжнародної взаємодії у справі подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Генеральна Асамблея ООН одностайно прийняла спеціальну резолюцію, у якій поставлено завдання для мобілізації міжнародної допомоги країнам, які постраждали внаслідок цієї трагедії. Співавторами цього документа виступили 120 держав – членів ООН.
У червні 1997 р. на Генеральній Асамблеї ООН Президент України Л.Кучма вніс пропозицію розпочати розробку міжнародно-правового акту, покликаного гарантувати економічну безпеку народів світу. Такий документ мав встановити допустимі норми економічної поведінки усіх держав в інтересах виживання й процвітання народів у XXI столітті.
З першого січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава почала виконувати функції непостійного члену Ради Безпеки ООН.
Впродовж перших років незалежності українська дипломатія зондувала ґрунт, робила кроки у напрямі тих чи інших зовнішньополітичних векторів, випробовуючи різні моделі геополітичної орієнтації.
Складовою зовнішньої політики була концепція неприєднання до будь-яких військових блоків і політичних союзів, побудова зовнішніх відносин на основі двосторонніх угод з різними країнами.
З розпадом СРСР Україна стала третьою державою світу за кількістю розміщених на її території запасів ядерної зброї. Тому проблема ядерного роззброєння стала для України своєрідним ключем, яким можна було відкрити двері у західний.
Україна добровільно передала всі 2 600 радянських мобільних ракет Росії раніше передбаченого терміну. 18 листопада 1993 р. Верховна Рада України ратифікувала Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь «Старт-1». Цими діями наша країна зробила вагомий внесок у справу зміцнення загальної міжнародної безпеки.
Після розпаду СРСР відкрився новий етап у відносинах уже незалежних держав, що виникли на теренах колишнього Союзу. Розпочався перехід від стосунків залежності, що базувалися на позиціях «старшого» і «молодшого брата», до відносин рівноправних партнерів. Такий перехід загострив старі міжреспубліканські суперечності, а також викликав нові.
Особливо це виявилося у стосунках України з Росією. Фахівці нарахували близько 10 вузлових проблем у російсько-українських відносинах, невирішеність яких породжувала конфронтацію у стосунках між двома країнами.
Основні розходження проявились при визначенні подальшої долі Чорноморського флоту, з приводу Криму, територія якого 1954 р. офіційно увійшла до складу України.
Ускладнили відносини між двома державами і такі невирішені проблеми, як розподіл іноземних боргів, закордонного майна й активів колишнього Радянського Союзу.
Росія, визнавши себе правонаступницею колишнього СРСР, успадкувала його активи, а це – мільярди доларів, і пасиви, заявила про своє право на союзну власність, що знаходилась за кордоном, а також золотий та алмазний фонди.
Спроби закласти нові підвалини в українсько-російських стосунках робилися ще до проголошення Україною незалежності.
У серпні 1990 р. депутати Верховної Ради України, що входили до складу Народної Ради, і їхні російські партнери з блоку «Демократична Росія» підписали Декларацію принципів міжнародних відносин між УРСР і РРФСР.
Цей документ базувався на визнанні державного суверенітету, республік і підтвердив безумовне визнання України та Росії як суб'єктів міжнародного права. Гарантувалися політичні, економічні, етнічні та культурні права представникам народів Російської Федерації, які проживають в Україні.
Саме ці принципи згодом були включені в офіційний договір між Росією і Україною, підписаний Б.Єльциним і Л.Кравчуком у Києві 19 листопада 1990 р. Особливий акцент у цьому документі було зроблено на взаємному визнанні територіальної цілісності обох республік у їх існуючих кордонах у межах тогочасного СРСР. Парламенти двох країн ратифікували Договір протягом кількох днів.
Росія 5 грудня 1991 р. визнала незалежність України. Однак тенденційність підходів до факту багатовікового перебування Росії та України в одній державі, а також небажання частини впливових російських політиків примиритися з виникненням суверенної України істотно позначилися на відносинах уже незалежних держав.
Принципові розходження між Україною та Росією криються і в різних підходах до Співдружності Незалежних Держав (СНД).
Україна виступає проти перетворення СНД на наддержавну структуру зі своїми органами влади й управління. Україна виходить з того, що основну ставку треба робити на розширення співробітництві між державами на двосторонній основі, а СНД мас сприяти перш я все вигідним торгово-економічним відносинам.
У квітні 1994 р. Україна приєдналась на правах асоційованого члена до економічного союзу в рамках СНД. Це дало можливість Україні налагоджувати стосунки, в яких вона зацікавлена і які не суперечать її національним інтересам і чинному законодавству.
З боку ж Російської Федерації простежується намагання перетворити СНД на структуру з наднаціональними повноваженнями.
Мають місце різні підходи двох держав до розширення НАТО на схід.
Україна вважає, що ставлення до Організації Північно-Атлантичного Договору, як і рішення щодо вступу до нього – це внутрішня справа кожної суверенної держави. Однак Україна виступає проти того, щоб на території країни, яка вступила до НАТО, розміщувалася ядерна зброя.
Росія виступає проти вступу до цього альянсу країн, які свого часу знаходились у сфері впливу СРСР.
У вересні 1998 р. Державна дума Росії прийняла низку заяв, серед яких міститься прямий заклик до російського уряду вжити заходи ультимативного характеру проти сусідніх держав, включаючи Україну, щоб примусити їх переглянути своє ставлення до НАТО.
Проте у відносинах між Україною і Росією немає нездоланних труднощів.
Важливе значення в розвитку двосторонніх відносин має досягнення домовленостей щодо розподілу Чорноморського флоту та підписання широкомасштабного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Його підписали у Києві 31 травня 1997 р. Президент України Л.Кучма і Президент Росії Б.Єльцин. Сторони зобов'язалися будувати свої відносини без застосування сили, без економічних та інших засобів тиску. Україна та Росія зобов'язалися не укладати з третіми країнами будь-яких угод, спрямованих проти однієї із них.
Договір підтвердив, що дві держави погодилися цивілізовано співіснувати, враховуючи власні інтереси й інтереси одна одної.
З проголошенням незалежності розпочалися офіційні міждержавні відносини між Україною ы такою впливовою країною світу, як США.
Реакція Вашингтона на проголошення Україною своєї незалежності була позитивною, однак досить настороженою та стриманою. В українському питанні Президента США стримували непевність щодо настроїв українського суспільства, слабка обізнаність з українськими проблемами і наявність на території України ядерної зброї.
25 грудня 1991 р. США визнали Україну незалежною, однак відразу ж виставили перед нею ультимативну вимогу: позбутися ядерної зброї. Перший посол США в Україні Р.Попадюк зазначив, що його держава дивиться на Україну «не через російську призму, а через ядерну зброю».
Півтора року Вашингтон намагався за своїм сценарієм розв’язати українську ядерну проблему, вдаючись при цьому до різних варіантів тиску, умовлянь, переконань.
І тільки з середини 1993 р. намітився прогрес у порозумінні між США й Україною. Вашингтон став сприймати Україну не як склад ядерної зброї, а як державу, що має важливе геополітичне значення в Європі. Помітно змістилися акценти у бік економічного, військово-політичного і науково-технічного співробітництва. Відтак США почали оцінювати Україну в контексті європейської безпеки.
14 січня 1994 р. в Москві було підписано тристоронню угоду між Україною. США та Росією про вивіз стратегічної ядерної зброї з України. У свою чергу наша держава домоглася від ядерних держав гарантії своєї безпеки. 11-12 травня 1995 р. відбувся офіційний візит Президента США Б.Клінтона до Києва. Під час свого виступу перед стінами Київського університету він проголосив: «Слава Україні!»
19 вересня 1996 р. було проголошено створення Міждержавної комісії із співробітництва між Україною і США, її очолили Президент України Л.Кучма і віце-президент США А.Гор. Створення такої комісії сприяє більш міцній взаємодії між країнами у сфері національної безпеки, зовнішньої політики, торгівлі та інвестицій.
На початку червня 2000 р. відбувся візит Президента США Б.Клінтона в Україну. В ході переговорів Президента США та Президента України порушувалося широке коло проблем двосторонніх відносин – від європейської безпеки до охорони довкілля.
Обговорювалися також питання поглиблення інвестиційної і торговельної співпраці між обома країнами. Президент США повідомив, що США нададуть допомогу Україні в розвитку малого та середнього бізнесу. Досягнуто домовленостей про зняття квот на комерційні дослідження космосу, що відкриває двері для участі України у спільних проектах запуску космічних апаратів.
Президент США та Президент України у спільній заяві взяли зобов'язання підтримувати просування України до вступу до Світової організації торгівлі.
Досягнуто домовленості про співпрацю України і США в ядерній енергетиці та питаннях забезпечення безпеки на атомних станціях.
Президент США підтримав участь України у створенні енергетичного коридору Схід–Захід від Каспійського регіону до світових ринків. У ході переговорів Президент України повідомив, що рішенням українського керівництва до 15 грудня 2000 р. буде закрито Чорнобильську АЕС.
У перші роки своєї незалежності Україні вдалося здобути визнання світового співтовариства.
Було опрацьовано правову базу та механізм ядерного роззброєння, розпочато процес інтеграції України в європейські та світові структури. Незважаючи на численні вузли протиріч у російсько-українських відносинах, вдалося уникнути серйозної конфронтації з сусідніми державами.
Разом з тим, виявилися необґрунтованими розрахунки керівників України на широку допомогу Заходу і швидку інтеграцію в економічні та фінансові структури Європи. Було визнано недоцільним, навіть шкідливим для національних інтересів України дистанціювання від Росії та СНД у сфері економіки.
Відбулася певна корекція зовнішньої політики України. Було зроблено спробу вивести її за рамки політичних декларацій і поставити на колію політичного практицизму та економічної доцільності. Українське керівництво почало проводити активну зовнішню політику як у східному, так і у західному напрямках.
Здійснення такого курсу дозволило керівництву України суттєво послабити протиріччя, завершити низку важливих міжнародних справ, які були раніше започатковані.
16 листопада 1994 р. Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
У листопаді 1995 р. Україна була прийнята до Ради Європи і стала 37 членом цієї авторитетної міжнародної організації.
Зі вступом України до Ради Європії український народ закономірно повернувся до європейської сім'ї народів, від якої був штучно відірваний впродовж тривалого часу. Україна засвідчила, що готова запровадити в країні спільні для всіх держав – учасниць Ради Європи закони та стандарти поведінки.
9 липня 1997 р. в Мадриді Україна підписала «Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного Договору».
За цим документом визначено сфери та механізми консультацій і співробітництва між Україною і Організацією Північно-Атлантичного Договору в питаннях безпеки і запобігання конфліктів, політичних і оборонних аспектів, нерозповсюдження ядерної, біологічної та хімічної зброї, контролю за озброєнням і роззброєнням.
Країни, що входять до НАТО, підтримують суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, статус без'ядерної держави.
В Києві відкрито Центр інформації та документації НIАТО, який має сприяти співробітництву між Україною і цією організацією.
Розширюючи зв'язки і державами світу, Україна виключно цивілізованими, політичними методами вирішує питання зміцнення своїх кордонів.
З усіма європейськими сусідами Україна уклала договори, які підтверджували відсутність будь-яких територіальних претензій до нашої держави.
Україна домовилася про стратегічне партнерство з Польщею.
На міждержавному рівні визначено кордони з Білоруссю.
Після тривалих переговорів здійснено прорий у відносинах з Румунією.
2 червня 1997 р, підписано Договір про добросусідство та співробітництво України з Молдовою.
Закладено правову базу, яка дає можливість юридично оформити українсько-російський кордон, що становить понад 2 тис. кілометрів. Процес делімітації кордону (нанесення його на карти) тривав з квітня 1998 р. Щодо морської ділянки українсько-російського кордону, то тут не все ще вирішено. Російська сторона виявилася не готовою до делімітації кордону в районі Азовського моря і Керченської протоки.
Виважена зовнішня політика України забезпечила передумови для входження її до міжнародних фінансових організацій, розширення довгострокового торгового та економічного співробітництва.
Україна налагодила співробітництво з Європейським банком реконструкції та розвитку. Всесвітнім банком, Міжнародний валютним фондом.
Здійснено справжній прорив в експорті високотехнологічної продукції, зокрема, авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної галузей.
З 1996 р. Україна забезпечує в зовнішньоторговельному обороті позитивне сальдо. Значна увага приділяється залученню іноземних інвестицій в українську економіку: із 484 млн. доларів у 1994 р. до 3 122 млн. доларів у 1999 р. зросли іноземні інвестиції.
Разом з тим, ділові кола зарубіжних держав виявляють певну настороженість і недовіру по відношенню до українських партнерів. Таке ставлення зумовлене, передусім, повільністю та непослідовністю проведення економічних реформ, нестабільністю українського законодавства і, відповідно, нетривкістю правових засад іноземного інвестування, За роки незалежності в Україні кілька разів змінювалися умови для інвестиційної діяльності.
3. Культурні та спортивні зв'язки незалежної України із зовнішнім світом
З проголошенням незалежності України розпочався новий етап у її стосунках із українською діаспорою у світі.
За межами нашої держави нині проживає до 13 млн. українців. Поступова деідеологізація суспільно-політичного життя, миролюбна зовнішня політика держави відкрили широкі можливості для безпосередніх контактів між мешканцями України та представниками діаспори.
Одним із проявів цього стало проведення в 1990 р. в Києві Першого Конгресу Міжнародної асоціації україністів. На ньому широко обговорювалися питання відродження та розвитку науки і культури України як суверенної держави. Конгрес сприяв зростанню міжнародного авторитету нашої держави.
У січні 1992 р. відбувся Конгрес українців незалежних держав. У виступі Президента України Л.Кравчука прозвучала теза, що Україна – не тільки для українців, що вона є Батьківщиною для кожного, хто живе на її землі, якої б національності він не був. Конгрес окреслив коло невідкладних завдань, пов'язаних з розбудовою незалежних держав, що виникли на теренах колишнього Союзу РСР.
Налагодженню культурних зв'язків сприяв фестиваль «Українці всього світу, єднайтесь!», проведений у 1994 р. у столиці нашої держави.
Зусилля багатьох представників української діаспори зосереджено на заходах, спрямованих на підтримку позитивних змін в економіці, науці, культурно-освітній галузі України.
22 січня 1996 р. Кабінет Міністрів України затвердив Державну програму, спрямовану на розширення всебічних зв'язків України з українською діаспорою. Програма передбачала політичну, дипломатичну, економічну, інформаційну підтримку українців, що проживають в інших країнах.
Україна розширює культурну співпрацю з багатьма країнами світу. З цією метою в перші роки незалежності були підписані угоди з більш як 60 країнами світу.
Надійними зв’язуючими ланками з зовнішній світом стали Українське товариство дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами, товариство «Україна», які підтримують тісні контакти з громадськими організаціями, що діють за кордоном. Протягом 1992-1995 рр. більше 150 творчих колективів України побували на гастролях за кордоном.
Тільки впродовж 1999 р. Україну відвідало 4 мільйони іноземних туристів, більшість з яких із зацікавленістю знайомилась з культурними надбаннями нашої країни.
На міжнародну арену почало виходити українське кіно. На 36 кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільмові «Ізгої» (режисер В.Савельєв) присуджено гран-прі.
Успішно показали своє мистецтво кінематографи України на кінофестивалі в угорському місті Дьодь (1994 р.). На фестивалі було представлено понад 100 фільмів з різних країн світу. З 10 призів 4 отримали українські кінострічки, серед них «Кордон на замку» (режисер В.Лисенко). «Хроніка повстання у варшавському гетто» (режисер Й.Дулевська).
Україна проявляє турботу про створення власної системи спортивних інституцій, які б мали представляти український спорт на міжнародній арені.
22 грудня 1990 р. в Києві відбувся Конгрес, на якому було утворено Національний Олімпійський Комітет НОК) на чолі з олімпійським чемпіоном В.Борзовим.
З проголошенням незалежності України прихильники спортивного руху в республіці почали активно добиватись, щоб Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК) визнав нарешті Україну своїм рівноправним членом і щоб наша держава могла сформувати власну команду на XXV Олімпійські при в Барселоні (Іспанія).
Однак українській команді було відмовлено з мотивацією, що столиця Олімпіади не може прийняти більшу кількість учасників, ніж це були вирішено раніше. Українські спортсмени змушені були брати участь в Олімпіаді у складі Об'єднаної команди СНД.
Національний Олімпійський Комітет України домігся, щоб державний прапор України був представлений на спортивних аренах Іспанії, а в разі перемоги українського спортсмена звучав гімн України.
У складі Об’єднаної команди СНД взяли участь 82 спортсмени України. Вони завоювали 41 олімпійську медаль, на Батьківщину з Іспанії повернулося 17 олімпійських чемпіонів, 15 срібних і 9 бронзових призерів. Більшість наших спортсменів здобули медалі у командних видах спорту.
Чотири рази на олімпійську щоглу підіймався прапор України і звучав її державний гімн: на честь борця О.Кучеренка (Луганськ), спортивних гімнасток Т.Гуцу (Одеса), Т.Лисенко (Херсон) і художньої гімнастки О.Тимошенко (Київ). Вони і стали першими олімпійцями незалежної України.
Офіційно Міжнародний Олімпійський Комітет визнав Національний Олімпійський Комітет України 9 березня 1992 р.
За фінансової підтримки української діаспори спортсмени Украйни виступили на міжнародних спортивних змаганнях з окремих видів спорту. Вперше окремою командою Україна виступила 1994 р. на зимовій Олімпіаді в Норвегії.
До складу команди увійшло майже 40 спортсменів, вони завоювали 12-те місце в неофіційному командному заліку – Чемпіонку Олімпіади в одноосібному катанні на ковзанах О.Баюл запросили до США в складі офіційної делегації, яку очолював Президент України.
З 1992 р. спортсмени України беруть участь майже в усіх міжнародних змаганнях. На «Універсіаді-93» в американському місті Буффало команда України зайняла 9-те місце. Порадували своїми досягненнями учасники «Універсіади-95» та міжнародних армійських змагань у Римі.
Команди України беруть участь у престижних футбольних турнірах: на Кубок європейських чемпіонів. Кубок володарів кубків. Кубок УСФА.
Україна стає ареною проведення міжнародних спортивних змагань, наукових конференцій, обміну досвідом щодо розвитку фізкультури та спорту.
Цьому в значній мірі сприяють договірні відносини, які має Україна з багатьма країнами світу. Зокрема, у травні 2000 р. підписано угоду між Україною і КНР. Передбачено обмін спортсменами і тренерами, співробітництво в галузі спортивної освіти і преси, організації спортивних лотерей.
Подібні угоди про співробітництво в галузі фізкультури і спорту Україна уклала також і Росією, Польщею, країнами Балтії, Білорусією, Словаччиною, Францією.
На базі Київського національного університету фізкультури і спорту в травні 2000 р. відбувся IV Міжнародний науковий конгрес, який обговорив важливу тему: «Олімпійський спорт і спорт для всіх: проблеми здоров’я, рекреації, спортивної медицини та реабілітації».
Десятки спортсменів – представників різних країн світу – беруть участь у спортивних змаганнях «Призи Олімпійських чемпіонів», які періодично проводяться в Україні.
Спортсмени України поки що не мають тих умов, які налаються їх суперникам в розвинених країнах світу. Однак своєю наполегливістю і працелюбством досягають значних успіхів у спорті. Далеко за межами України відомі боксери брати Віталій і Володимир Клички. А боксери, також брати, Валерій і Володимир Сидоренки на чемпіонаті Європи у фінському місті Тампере в травні 2000 р. здобули чемпіонські титули.
У 2000 р. плавчиха з Харкова Яна Клочкова стала чемпіонкою Європи, а згодом – дворазовою олімпійською чемпіонкою на Олімпіаді в Сіднеї.
На першому чемпіонаті Європи з шахів серед жінок, що проходив у червні 2000 р., херсонська дівчина Наталія Жукова стала першою в історії шахів чемпіонкою європейського континенту.
Жіноча збірна Команда України зі спортивної гімнастики на чемпіонаті Європи, що відбувався в травні 2000 р. в Парижі, виграла срібні медалі. Чоловіча збірна з гандболу ввійшла до вісімки кращих команд на чемпіонаті світу 2001 р., а жіноча гандбольна збірна вперше в історії незалежної України стала срібним призером європейського чемпіонату, що проходив у грудні 2000 р. в Румунії.
Питання для самоконтролю:
1. Коли Україна розпочинає самостійну зовнішню політику?
2. В яких міжнародних організаціях представлена Україна?
3. До яких міжнародних структур вона прагне увійти?
4. Чи існують шанси в України в найближчі роки вступити до ЄС?
5. В чому суть загальноєвропейського процесу? Яка роль України в ньому?
6. Як відбувався процес відмови України від ядерної зброї?
7. Як відбувається процес налагодження двосторонніх відносин України і країн світу?
8. Проаналізуйте відносини України – СНД.