План:
1. Економічні проблеми незалежної України.
2. Стан справ у сільському господарстві.
3. Фінансова криза та здійснення грошової реформи.
4. Суспільні та соціальні проблеми незалежної України.
5. Деякі підсумки державного будівництва в перші роки незалежності.
1. Економічні проблеми незалежної України
Реформування державних органів влади, поява нових політичних партій супроводжувалися серйозним загостренням соціально-економічної ситуації в Україні.
Вже навесні 1992 р. в країні проявилися всі ознаки глибокої економічної кризи, яка загрожувала руйнівними наслідками. Суттєво зменшився обсяг виробленої промислової продукції, товарів народного споживання, падав національний прибуток держави. Загрозливого характеру набув дефіцит державного бюджету. За 1990-1994 рр., виробництво валового національного продукту в Україні скоротилося на 44%, обсяг промислової продукції – на 41%, національний доход – на 54%.
У 1994 р. спад виробництва в Україні досяг свого максимуму. Деякі аналітики вважають, що темпи і глибина економічної кризи України не мають аналогів у світовій історії. Інфляція та високі банківські ставки робили неможливим накопичення коштів для подальшого їх інвестування в економіку.
Катастрофічне падіння економіки України обумовлене як об'єктивними факторами, станом промисловості і сільського господарства, який залишався після розпаду СРСР, так і відсутністю стратегії економічної розбудови держави.
До розпаду Радянського Союзу виробництво кінцевого продукту в промисловості України займало менше 20%, решта була пов'язана з кооперацією та інтеграцією. 80% балансу зовнішньоторговельного обороту республіки припадало на Російську Федерацію.
З розвалом загальносоюзного господарського комплексу порушилась традиційна виробнича кооперація та спеціалізація українських підприємств. Сотні колективів залишилися без матеріально-технічного постачання, споживачів продукції та фінансування.
Висока концентрація базових галузей виробництва, а також оборонної промисловості, не давала можливості швидко пристосувати їх до ринкових умов.
Однією з помилок було прагнення тогочасних політиків масштабно і відразу ж переорієнтувати розвиток української промисловості зі Сходу на Захід.
Підприємства виявилися не готовими випускати конкурентоспроможну продукцію, вона не знаходила збуту на світовому ринку.
Економічну ситуацію вкрай ускладнювала енергетична криза.
На початку свого самостійного розвитку Україна могла забезпечити власними ресурсами тільки 25% потреб у природному газі і 10% – у нафті. Після Чорнобильської катастрофи в Україні дещо звузилися можливості використання атомної енергії.
Українська економіка традиційно орієнтувалася на Донецький вугільний басейн. Між тим вуглевидобуток не зростав, а суттєво скорочувався.
До того ж Росія взяла під контроль ціноутворення на енергоносії, що прискорило інфляційні процеси в Україні. Відомо, що Україна в свій час брала безпосередню участь у створенні паливно-видобувної промисловості Росії, вкладала в її розвиток великі матеріальні та трудові ресурси. Однак Росія відмовилася продавати незалежній Україні енергоносії за пільговими цінами і наприкінці 1993 р. суттєво підняла ціни на імпортовану в Україну нафту. Рекордна інфляція в Україні, що мала місце в 1994 р. й завдала економіці відчутного удару, була пов'язана передусім з цим фактором.
Ставши незалежною у визначенні шляхів розвитку економіки. Україна почала переходити до запровадження ринкових відносин. Цей перехід передбачав суттєві зрушення у відносинах власності, передусім, її роздержавлення та приватизацію. Для вирішення цих завдань закладалася правова основа, було прийнято Закон «Про власність». На початку серпня 1992 р. приймається Державна програма приватизації майна державних підприємств на 1992-1994 рр.
В ході виконання цієї програми стало зрозумілим, що приватизація – одна з найскладніших проблем перехідного періоду. Навколо її проведення розпочалася запекла боротьба різних політичних сил.
Вартість державного майна, що підлягало приватизації, деякими структурами штучно визначалась у занижених цінах. До проведення приватизації почали підключатись різні фінансові посередники, псевдовласники, в яких осідали значні кошти і не йшли за призначенням.
У розв'язанні цих завдань не завжди послідовною була позиція парламенту. Державних програм приватизації у 1995 і 1996 рр. взагалі не було прийнято, а на 1997 р. прийнято із запізненням на півроку До 1994 р. лише кілька відсотків громадян країни скористалися своїми приватизаційними майновими сертифікатами, внаслідок чого держава не отримала значні фінансові кошти, на які розраховувала.
З початком приватизації була запроваджена лібералізація цін. Така політика привела до катастрофічних наслідків: глибокої платіжної кризи. розбалансованості фінансово-кредитної системи, зрештою – до зубожіння основної маси населення.
В цих умовах найбільш прагматична частина номенклатури переорієнтовується з політичних інтересів на економічні. Вона почала створювати при державних підприємствах різного типу комерційні структури, під їх прикриттям піднімалися ціни, «перекачувалися» гроші в тіньовий сектор та за кордон. Ці процеси супроводжувалися поширенням корумпованості, економічної та фінансової злочинності.
Протягом перших років незалежності керівництво держави ніяк не могло знайти оптимальної моделі ринкових перетворень, яка відповідала б стартовим можливостям української економіки і забезпечила найменші втрати для населення.
Давалася взнаки відсутність у керівників держави досвіду проведення реформ в економіці. На час здобуття незалежності в Україні не існувало кадрового потенціалу для проведення реформ.
Ведмежу послугу реформаторам у ці роки зробили окремі вчені-економісти, переоцінивши в своїх рекомендаціях можливості України.
Склалося протиріччя між проголошеним державою стратегічним курсом, спрямованим на перехід до ринкових відносин, і тактичними діями владі для його здійснення. З 1990 по 1994 р. урядовими органами пропонувалося дев'ять державних економічних програм. Але всі вони наштовхувались на політичні суперечки та економічні негаразди в державі.
Кожен з урядів, починаючи з 1991 р., визначав свої пріоритети. Кожна наступна програма відкидала попередню у зв'язку з тим, що вона в чомусь не задовольняла потреб суспільства.
Негативний вплив на виробництво справляла безперервна зміна податкового законодавства, внаслідок чого воно втрачало заохочувальну мотивацію.
Щоб більше зібрати грошей, держава постійно піднімала норму податку. А від цього економічний інтерес знижувався, що негативно впливало на діяльність виробників. Кризу також поглиблювали помилки в проведенні фінансово-кредитної політики, організації банківської системи, здійсненні політики ціноутворення.
Проголосивши реформаційний курс, керівники держави сподівалися на швидкий і широкий приплив західних інвестицій в економіку України. Однак їх надії не справдилися. Недосконалість українського законодавства стримувала іноземні надходження в економіку.
2. Стан справ у сільському господарстві
У жовтні 1991 р. законодавці прийняли концепцію роздержавлення і приватизації землі.
Передбачалося, що за 1992 р. колгоспи і радгоспи мають бути перетворені на асоціації або господарські товариства. При цьому проголошувалося право кожного колгоспника на вихід з колгоспу і створення власного приватного господарства.
На основі цієї концепції парламент прийняв кілька законів, серед яких Закон «Про селянське (фермерське) господарство». Закон зобов'язував місцеву владу вилучити частину земель, що була в користуванні колгоспів і радгоспів, і утворити спеціальний фонд для бажаючих організувати фермерське господарство.
Через рік парламент визнав, що в Україні можуть існувати державна, колективна і приватна форми власності на землю. Вони оголошувалися рівноправними. Однак законодавці не пояснили змісту колективної форми власності на землю.
В результаті, колгоспи і радгоспи продовжували бути основним елементом агропромислової структури. Паювання або акціонування майна колгоспів і радгоспів не зачіпало виробничих відносин, і земля залишалась у колективному користуванні.
Фермерське господарство в Україні з багатьох причин розвивалося повільно.
Для нормального розвитку фермерства потрібна чітка законодавча база, реальна допомога держави фінансовими кредитами, сучасною технікою, зокрема, малою механізацією.
Але ці умови були відсутні. В Україні на початок 1993 р. налічувалося тільки 14,6 тис. селянських господарств, в 1995 р. – 32 тис, в 1997 р. – 39,9 тис а в 1999 р. стало ще менше – 35 тис.
Тим часом у сільському господарстві України обсяг продукції невпинно зменшувався, а її собівартість зростала.
Сільське господарство стало одним із факторів розкручування інфляційних процесів. У 1999 р. понад 85% колективних сільськогосподарських підприємств були збитковими.
Втримання колгоспів і радгоспів вимагало значних державних затрат, безлімітних кредитів, але гарантувало більш-менш позитивні результати.
3. Фінансова криза та здійснення грошової реформи.
Подібної допомоги потребували й інші галузі народного господарства, зокрема вугільна.
Внаслідок цього загальна емісія грошей досягла величезних розмірів.
Україну охопила інфляція, яка за своїми темпами перевищила всі наявні досі показники. Грошові ін'єкції проводилися в умовах подорожчання імпорту, енергоносіїв і невпинного спаду виробництва.
Поняття і терміни
Емісія – створення і випуск у обіг грошової готівки, здійснюється державною скарбницею.
Симптоми фінансової кризи були відчутними ще в умовах існування СРСР. Щоб зменшити соціальну напругу в суспільстві, радянське керівництво додатково випустило в обіг грошову масу. Грошові доходи населення стали зростати, а випуск товарів народного споживання падав – виник дефіцит товарів першої необхідності.
До того ж у країнах, які обрали самостійний шлях розвитку, вартість карбованця була різною.
Користуючись відкритістю кордонів, з України масово вивозили товари та продукти в сусідні держави. До того ж з вересня 1991 р. взагалі припинилося централізоване надходження в Україну рубльової маси, яка друкувалася в Росії.
У цих умовах Україна вимушена була вийти з так званої «рубльової зони». Президент України 7 листопада 1992 р. підписав Указ «Про реформу грошової системи в Україні». Щоб захистити своїх громадян від «вимивання» товарів сусідами, в Україні до карбованців додалися купони, без яких на її території неможливо було зробити купівлю. З часом в Україні стали випускати власні грошові знаки (купони-карбованці).
Внаслідок інфляції рахунок грошей пішов на сотні, тисячі і мільйони. Такі гроші втратили властиві їм функції і стали гальмом соціально-економічного розвитку.
З другої половини 1994 р. в Україні розпочалося приборкання інфляції. В її подоланні суттєву допомогу надав Міжнародний валютний фонд і Європейський банк реконструкції та розвитку.
Україна взяла курс на запровадження стабільних грошей: у вересні 1996 р. в обіг була введена сучасна грошова одиниця – гривня.
Однак грошова система України функціонує не ізольовано, а залежить від стану національної економіки, а також від фінансових коливань на світовому ринку. Цю залежність засвідчила фінансова криза в Росії (літо-осінь 1998 р.), яка призвела до падіння курсу гривні і до погіршення економічної ситуації в Україні.
4. Суспільні та соціальні проблеми незалежної України
Глибока економічна криза загострювала в Україні соціальні проблеми, викликала протистояння між владою і робітничими колективами.
Надії робітників на поліпшення свого життя вичерпувалися, і вони вдалися до протесту. В лютому – березні 1992 р. відбувся страйк гірників Криворізького басейну. Страйк підтримали шахтарі Донбасу. На початку вересня того ж року водночас застрайкували гірники Донбасу, Кривбасу та Львівсько-Волинського басейну, авіадиспетчери і машиністи поїздів.
Влада поставилася до страйку вкрай негативно, засудили його і організації національно-демократичного спрямування, звинувативши страйкарів у тому, що вони дозволили собі стати знаряддям як внутрішніх, так і зовнішніх антидержавницьких сил.
Вересневі події показали, що єдиний фронт національно-демократичних сил і робітничого руху, що почав формуватися в боротьбі за незалежність України, виявився розколотим.
Набагато потужніший страйк сколихнув Україну в червні-липні 1993 р.
Він розпочався зупинкою кількох шахт у Донбасі, а незабаром до нього приєдналися робітники інших виробництв регіону та за його межами. Організаторами страйку виступили не тільки страйкові та робітничі комітети, але й директори заводів, обласні, районні та міські Ради.
Під впливом лівих партій – СПУ та КПУ – страйкарі висунули політичні вимоги: проведення референдуму про недовіру Верховній Раді і Президентові, місцевим Радам, вступ до економічного союзу СНД.
Одночасно почали страйк залізничники Кременчука, Миколаєва та Полтави. 9 вересня 1993 р. на підприємствах Львівщини пройшов одноденний страйк протесту.
Невдовзі на майдані перед Верховною Радою кільканадцять тисяч пікетників вимагали відставки уряду і дострокових виборів парламенту. На шахтах Донбасу була оголошена передстрайкова готовність.
Щоб якось змінити ситуацію на краще, після бурхливих дебатів приймається рішення про дострокові випори Верховної Ради та Президента України. Тим самим депутати отримали моральне право знову змагатися за депутатські мандати, а Президент – на більш рішучі дії.
В умовах урядової кризи Президент Л.Кравчук узяв на себе безпосереднє керівництво Кабінетам Міністрів. Саме в цей час уряду вдалося стримати поглиблення кризових явищ в економіці.
5. Деякі підсумки державного будівництва в перші роки незалежності.
Впродовж 1990-1993 рр. в Україні було закладено лише основу для формування й діяльності державно-правових інститутів, реалізації прав і свобод громадян, забезпечення оборони і безпеки держави, існування окремих інститутів громадянського суспільства.
Водночас Верховна Рала виявилася неспроможною завершити процес прийняття нової Конституції України, що не давало можливості провести комплексну реформу державної влади. Створені та реформовані структури не встигали вирішувати назрілі проблеми, відставали від життєвих потреб суспільства.
Ситуація ускладнювалася тим, що па цьому етапі державного будівництва давалася взнаки відсутність науково-обгрунтованої програми державотворення, реформування економіки, переведення її па ринкові відносини.
Об'єктивні та суб'єктивні причини зумовили різке зниження виробництва, падіння життєвого рівня народу, викликали соціальний протест. Наростало невдоволення народу рівнем життя.
Вихід шукався, в основному, в оновленні вищих органів державної влади, але це, звісно, не спрацьовувало, і тому державотворчий процес у перші роки незалежної України не давав бажаного результату.
Однак незаперечним є те. що він поступово все ж таки набирав демократичних рис, створював підґрунтя для майбутніх реформ.
Питання для самоконтролю:
Як розвивалась економіка України на початку 90 –х років ХХ століття?
Перерахуйте економічні проблеми України.
Як розвивається сільське господарство на початку 90 –х років ХХ століття?
В чому суть фінансової кризи в Україні? Чи вдалося її подолати?
В чому суть суспільних та соціальних проблем України?