Предстоятелю автокефальної Української Православної Церкви співслужили митрополит Львівський Макарій, митрополит Хмельницький і Шепетівський Симеон, митрополит Полтавський і Кременчуцький Федір, митрополит Рівненський і Острозький Іларіон, митрополит Білоцерківський Євстратій, митрополит Дніпровський і Січеславський Симеон, архієпископ Луганський і Старобільський Лаврентій, архієпископ Житомирський і Поліський Володимир, архієпископ Вишгородський Агапіт, єпископ Запорізький і Мелітопольський Фотій, єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній, єпископ Васильківський Єфрем, єпископ Бориспільський Авраамій, всечесна братія Золотоверхої обителі та запрошене духовенство. 

Після читання Євангелія Його Блаженство возніс особливу молитву до Господа за нашу Батьківщину, яка переживає час важких випробувань і небезпеки.

Також під час відправи лунали молитовні прохання за воїнів, які захищають Україну, за владу і наш народ та за спокій душ усіх полеглих оборонців Батьківщини і мирних жителів, які загинули під час війни.

Наприкінці відправи Предстоятель звернувся до нового співбрата єпископа Феодосія з настановчим словом та вручив йому архієрейський жезл.

«Преосвященний єпископе Феодосію, улюблений у Христі брате! Сьогодні, у день, коли Церква вшановує воскресіння померлого праведного Лазаря, за промислом Божим і за рішенням Священного Синоду Православної Церкви України відбулося твоє рукоположення для здійснення найбільш відповідального і складного служіння – служіння архієрейського. Попри велику пошану, якою у православній церковній традиції оточене єпископське звання, попри ті зовнішні відзнаки сану, які відрізняють ієрарха як за богослужінням, так і у повсякденній праці, сутність та основа твого покликання залишається незмінною – бути служителем.

Адже саме про це нагадують усім нам, архієреям, слова Христові, звернені до Його учнів і апостолів: «Хто хоче між вами бути більшим, нехай буде вам слугою. І хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом. Так само Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мф. 20:26-28). З особливим відчуттям ці слова повторюємо ми тепер, бо сказані вони були у цей самий час, в якому ми знаходимося на шляху Великого посту – в час перед стражданнями і хресною смертю Спасителя, як відповідь на прохання Якова та Іоана мати для себе у царстві Месії почесні місця праворуч і ліворуч.

Тобі, як новопоставленому єпископу, Церква закликає віддавати належну честь. Але ти сам завжди повинен пам’ятати, що ця честь належить не тобі особисто, але тому служінню, яке ти виконуєш.

Коли будеш служити достойно і самовіддано, то будеш удостоєний більшої честі – тієї, яку обіцяє добрим і вірним рабам Своїм Сам Глава Церкви Господь наш Ісус Христос. Але якщо спокушатиме тебе дух гордості, або лінивства, або щось інше подібне, і ти не переможеш спокусу, тоді більш суворим буде суд для тебе в останній день.

Бо на жаль не поодинокими є випадки, коли єпископи, які на початку ревно приступають до свого служіння, потім втрачають перше своє духовне горіння, забувають слова свого сповідання, сказані під час наречення і рукоположення, піддаються спокусам світу цього. Тож завжди пам’ятай попередження від Господа: «Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:48).

Вчора під час наречення у Києво-Печерській Лаврі ти перед нами і представниками повноти Церкви склав добре і щире сповідання, засвідчив вірне розуміння свого покликання. Зберігай і втілюй у життя те, що ти сповідав вчора і урочисто проголосив сьогодні тут перед прийняттям благодаті Святого Духа, працюй віддано як вірний і мудрий раб Господній та служитель Церкви – і тоді будеш мати завжди допомогу від Бога у випробуваннях, настанову і зміцнення від Нього.

Ти з дитинства був вихований у побожній православній українській родині священників у Галицькому краї. У тому краї, який хоча протягом своєї історії зазнав багатьох випробувань, але як і в давній час, так і тепер продовжує бути місцем свідчення істинної православної християнської віри. За покликом серця ти прийшов до Києва, де отримав ґрунтовну духовну освіту, а також був прийнятий до числа братії Михайлівського Золотоверхого монастиря. Тут в навчанні, праці та молитві ти зміцнив духовний фундамент, на якому далі належить тобі будувати дім спасіння. З молитвою щиро зичимо тобі: нехай все добре, чого ти досягнеш як архієрей у праці та служінні, буде гідним вічності.

Сьогодні Церква згадує воскресіння праведного Лазаря Чотириденного. І цей символічний та пам’ятний для тебе день рукоположення на єпископа нехай нагадує, що без Господа ми немічні, знесилені та перебуваємо в тіні смерті. Але у Христі та з Христом ми можемо подолати всі виклики і спокуси та перемагаємо навіть саму смерть. Тож працюй віддано, молись ревно, звершуй молитву побожно, проповідуй істину словами та власним життям, наставляй довірених тобі священників та мирян на шляху спасіння – і тоді ти сам досягнеш слави не земної, а вічної, вінця не тимчасового, але небесного.

Улюблений у Христі брате єпископе Феодосіє! Церква обрала тебе бути тепер помічником для Предстоятеля, вікарним архієреєм. Ти, як монах, добре ніс дотепер кожен послух, який тобі доручали – тому віримо, що з Божою допомогою і цей новий відповідальний послух ти нестимеш гідно.

Від цього дня ти долучаєшся до сонму архіпастирів Церкви Христової. Як добрий пастир охороняє довірене йому стадо від хижих вовків та спрямовує на поживне пасовище, так і ти будь пастирем добрим та ревним. А про таке твоє покликання нехай нагадує тобі архієрейський жезл. Він є знак твого служіння, знак влади, яку дає тобі благодать Божа, отримана в таїнстві рукоположення. Це також є символ тієї опори, яку в немочі нашій подають нам віра нелицемірна, надія незламна та любов щира і жертовна.

Тож прийми, як достойний архіпастир, цей твій жезл, зійди на кафедру приготовленого для тебе служіння і від даної тобі нині благодаті благослови народ Божий, який молився за тебе під час хіротонії! Амінь», – сказав Блаженнійший владика.

Пресслужба Київської Митрополії
                                                                                          Української Православної Церкви (ПЦУ)