31 березня 2026 року виповнюється 153 рік від дня народження Миколи Міхновського – громадського та політичного діяча, учасника боротьби за незалежність України в XX столітті, основоположника українського самостійницького руху й ідеолога української державної незалежності 

1 березня 2026 року виповнюється 83 роки Корюківській трагедії.

Український Інститут національної пам'яті 

Селище Корюківка на Чернігівщині було найбільшим населеним пунктом у Європі, який під час Другої Український Інститут національної пам"яті  світової війни повністю знищили нацисти під час каральної операції.

Нацистська каральна акція щодо жителів Корюківки відбулася 1–2 березня 1943 року: воєнні злочинці вбили 6700 людей та спалили 1290 будинків.

На 1943 рік – вісім десятиліть тому – припадає найбільше спалених нацистами сіл під час німецької окупації України.

Український інститут національної пам’яті закликає медіа, органи державної влади й місцевого самоврядування згадати про ці трагічні події та вшанувати пам’ять жертв.

Україна належить до тих держав, які зазнали найбільших втрат внаслідок Другої світової війни та дій Третього Рейху. Приклад Корюківки демонструє масштаби знищення нацистами цивільного населення на українських землях.  

Спалення населеного пункту поза зоною бойових дій, що означало також невибіркове й тотальне вбивство його жителів, здійснене з каральною метою – окремий вид воєнних злочинів нацистів щодо цивільного населення на окупованій ними території в часи Другої світової війни.

Корюківська трагедія стала найбільшою в Європі. Але для України така велика кількість жертв не була винятковою. У спаленому селі Козари Чернігівської області вбито 3908 селян. У селі Копищі на Житомирщині – до 3 тисяч; майже стільки ж у селі Кортеліси на Волині та навколишніх хуторах.

З 1941-го по 1944 рік в Україні нацистські каральні загони знищили вогнем понад 50 тисяч цивільних у понад 670 населених пунктах. 

Тож Корюківська трагедія – національний символ скорботи за всіма загиблими у всіх українських селах, знищених нацистськими окупантами в 1941–1944 роках.

У Радянському Союзі пам’ять про Корюківську трагедію не стала одним із символів нацистських злочинів. Вона почала відроджуватися вже в незалежній Україні.

Чому для нас важлива ця памʼять? Серед іншого вона допомагає краще зрозуміти війну, яку сьогодні Росія веде проти нашої держави. Спалюючи цілі села та брутально вбиваючи всіх жителів – від дітей до людей літнього віку, нацисти мали  єдину мету – залякати й упокорити. Те ж мають на меті російські окупанти, вдаючись до тактики ракетного терору проти українців.

І злочин нацистів у Корюківці, й сучасні злочини росіян у Бучі, Ізюмі, інших окупованих містах свідчать про однакову злочинну природу їхніх організаторів – гітлерівського нацистського та путінського неонацистського режимів. Масовий терор проти цивільного населення – чи то знищенням сіл, чи то ракетними ударами та вбивствами – такі режими використовують з метою  залякування суспільства, його упокорення.

Й очільники, й військовослужбовці РФ демонструють готовність знищувати цілі населені пункти, вбивати населення для захоплення і закріплення на тій чи іншій території. Цілеспрямоване руйнування цивільної інфраструктури російським агресором є таким же злочином проти мирного населення, як і дії нацистів у роки Другої світової війни. 

Історична довідка

З 1923 року Корюківка була селищем міського типу. Під час Другої світової війни на околицях селища активно діяли радянські партизани.

У ніч на 27 лютого 1943 року партизани зі з’єднання Олексія Федорова за наказом його заступника Миколи Попудренка розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон Корюківки, звільнили в’язнів, членів партизанських родин.

У відповідь на партизанську акцію начальник штабу 399-ї головної польової комендатури в місті Конотопі Байєр Бруно Франц віддав наказ про знищення Корюківки. Виконала злочинний наказ Сновська гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка сформувала збірний каральний загін з військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ї легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдатів спеціальних каральних формувань, що складалися з колаборантів – громадян СРСР. Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а. Ця ж зондеркоманда 29 і 30 вересня 1941 року розстріляла в Бабиному Яру на околиці Києва майже 34 тисячі євреїв.

Офіційна мета знищення Корюківки – «помста й залякування».

Каральний загін прибув зі Сновська в Корюківку вранці 1 березня 1943 року. Населений пункт оточили, а всіх жителів групами по 50–100 осіб зганяли у великі будинки й розстрілювали.

Цього дня найбільше людей вбили у приміщенні ресторану в центрі міста – до 500 осіб. Одночасно до 10 легкових машин із карателями прочісували всі хати й околиці Корюківки та вбивали людей у помешканнях і на вулицях. Опісля будинки, де відбулися розстріли, підпалили.

Каральна операція тривала й наступного дня, 2 березня. А через тиждень, 9 березня, окупанти повернулися, щоб допалити Корюківку та добити вцілілих.

У той час за 15 кілометрів від селища перебували близько 3 тисяч радянських партизанів зі з’єднання Федорова. Вони не прийшли на допомогу населенню і навіть не спробували захистити їх від 300–500 карателів.

Наслідки нацистського злочину в Корюківці:

• вбито близько 7 тисяч мешканців (в «Акті Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників» вказана цифра 6700 осіб),

• спалено 1290 будинків.

Серед встановлених вбитих 704 дітей та підлітків, 1097 жінок. Серед загиблих, яких змогли ідентифікувати, найбільше українців – 1715, росіян – 94, поляків – 4, по одному угорцю, чеху та білорусу.

За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, за час нацистської окупації України свідомо знищено понад 670 населених пунктів на території 16 сучасних областей України та Автономної Республіки Крим. Жертвами таких каральних операцій стали щонайменше 50 828 людей.

Знищення Корюківки є наймасштабнішою в Європі каральною акцією нацистів у Другій світовій війні, під час якої повністю знищене поселення з усіма мешканцями.

Інші відомі спалення населених пунктів:

• Лідице в Чехії: 10 червня 1942 року вбито в селищі й замордовано у концтаборі 320 осіб,

• Кортеліси на Волині: 23 вересня 1942-го в селі вбито 2875 осіб,

• Козари на Чернігівщині: 11 березня 1943 року в селі знищено 3908 осіб,

• Хатинь у Білорусі: 22 березня 1943-го в селі вбито 149 осіб,

• Орадур-сюр-Глан у Франції: 10 червня 1944-го у селищі вбито 642 особи.

Керівництво СРСР та радянської України не вшановувало на державному рівні пам’ять жертв Корюківки та подібних трагедій в Україні. Таким чином замовчувався і той факт, що радянський партизанський рух не захищав власне цивільне населення від ворожих репресій. Тільки в незалежній Україні почалося серйозне дослідження цих трагедій та системна політика меморіалізації жертв нацистських злочинів на державному рівні.