Визначні постаті України

Історія вступу України до НАТО

1. Початок співпраці: Від нейтралітету до партнерства (1991–2004)

Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій за величиною ядерний арсенал у світі, що робило її критично важливим суб'єктом для Заходу.

• 1992 рік: Україна приєдналася до Ради євроатлантичного партнерства.

• 1994 рік: Підписання програми «Партнерство заради миру». Україна стала першою країною СНД, яка уклала цей договір.

• 1997 рік: Підписання «Хартії про особливе партнерство» у Мадриді та відкриття Центру інформації та документації НАТО в Києві.

• 2002 рік: Прийняття Індивідуального плану партнерства (IPAP). Тоді вперше на офіційному рівні було заявлено про мету вступу до Альянсу.

2. Помаранчева революція та Бухарестський саміт (2005–2010)

Президентство Віктора Ющенка позначилося чітким курсом на євроатлантичну інтеграцію.

• 2005 рік: Початок «Прискореного діалогу» щодо членства.

• 2008 рік (Саміт у Бухаресті): Ключовий момент історії. Україна та Грузія подали заявки на отримання Плану дій щодо членства (ПДЧ). Через позицію Німеччини та Франції, які побоювалися ескалації з боку РФ, ПДЧ не було надано. Натомість у декларації саміту зафіксували: «Україна та Грузія стануть членами НАТО», але без конкретних термінів.

3. Період «позаблоковості» та агресія РФ (2010–2014)

З приходом до влади Віктора Януковича у 2010 році вектор змінився.

• Було прийнято закон про засади внутрішньої і зовнішньої політики, який закріплював позаблоковий статус України.

• Співпраця з НАТО продовжувалася лише в технічних та миротворчих аспектів, але політична мета вступу була знята з порядку денного.

Анексія Криму та початок війни на Донбасі у 2014 році продемонстрували неспроможність позаблокового статусу гарантувати безпеку. У грудні 2014 року Верховна Рада скасувала цей статус.

4. Закріплення курсу та статус партнера з розширеними можливостями (2014–2022)

Після 2014 року інтеграція стала питанням виживання.

• 2019 рік: Стратегічний курс на набуття повноправного членства в ЄС та НАТО було закріплено в Конституції України.

• 2020 рік: Україна отримала статус Партнера з розширеними можливостями (EOP). Це дозволило поглибити оперативну сумісність військ та отримати ширший доступ до навчань і розвідданих.

5. Повномасштабне вторгнення та заявка на вступ (2022 – сьогодні)

Повномасштабна війна 2022 року змінила парадигму відносин. Україна де-факто стала «щитом» східного флангу НАТО, використовуючи західну зброю та стандарти управління.

• 30 вересня 2022 року: Україна офіційно подала заявку на вступ до НАТО у прискореному порядку.

• Вільнюський саміт (2023): Альянс погодився скасувати вимогу щодо ПДЧ для України, скоротивши шлях до вступу. Було створено Раду Україна-НАТО як орган для прийняття спільних рішень.

• Вашингтонський саміт (2024): Члени Альянсу підтвердили, що шлях України до НАТО є «незворотним».

Історичний аналіз показує, що головною перешкодою для вступу завжди була не готовність української армії (яка наразі є однією з найдосвідченіших у Європі), а політичний консенсус всередині Альянсу та стаття 5 (колективна оборона), застосування якої під час активної фази війни залишається предметом дискусій.