Син генерального писаря Війська Запорозького, вихованець Києво-Могилянської академії, Олександр Безбородько зробив запаморочливу кар'єру. Він приїхав до Петербурга звичайним офіцером, а став канцлером і найвпливовішою людиною свого часу. Його вплив був настільки великим, що він міг дозволити собі ігнорувати придворний етикет, залишаючись незамінним завдяки феноменальній пам'яті та вмінню миттєво формулювати найскладніші державні акти.
Цей вислів став легендарним. Безбородько був головним дипломатом імперії і саме він стояв за розширенням кордонів на південь (анексія Криму) та захід. При цьому він ніколи не забував про своє походження. Дослідники зазначають, що Безбородько сприяв збереженню української еліти, допомагаючи козацькій старшині отримувати дворянські права, що фактично врятувало їх від перетворення на звичайних селян і дало можливість пізніше виховати нові покоління української інтелігенції.
Безбородько накопичив величезні статки, але розпорядився ними з далекоглядністю стратега. У своєму заповіті він заклав кошти на створення навчального закладу «для користи загальної». Так з'явилася Гімназія вищих наук у Ніжині (нині Ніжинський університет), де пізніше навчався Микола Гоголь. Для юриста важливо те, що Безбородько розумів: інвестиція в інституції та освіту — це єдиний спосіб залишити тривалий слід в історії, незалежно від політичної кон'юнктури.
З одного боку — він служив імперії, яка поглинала Україну. З іншого — він був головним лобістом інтересів української шляхти при дворі. Його життя — це приклад того, як людина з периферії може очолити систему і використовувати її ресурси для розвитку своєї «малої батьківщини». У сучасній українській історії його часто сприймають через призму компромісу: чи можна служити ворожій системі, залишаючись патріотом свого краю? Однозначної відповіді немає, але масштаб його особистості заперечити неможливо.