Опис досвіду

Самостійна робота, як спосіб розвитку критичного мислення у сучасній особистісно орієнтованій концепції викладання історії.

Сучасний випускник школи має знати основи наук, володіти прийомами розумової діяльності( аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація). Отже, головним результатом процесу навчання має стати розвиток учня. Важливо створити на уроці таку ситуацію, за якої дитина могла б навчатися сама і робила б це із задоволенням. Обов’язковою умовою досягнення вказаного бажаного результату є самостійна робота учнів на уроках історії.

Старша школа є останнім етапом здобуття повної середньої освіти, на якому завершується формування цілісної картини світу, вмінь отримувати з різних джерел інформацію, усвідомлювати її й застосовувати здобуті знання.

З метою набуття школярами історичної та інших компетентностей ,до державних вимог до освітньої підготовки учнів, окремою складовою програми стають самостійні роботи учнів , практичні вправи. Під час практичного завдання вчитель виступає як консультант у процесі самостійної роботи учнів, надаючи їм необхідну допомогу відповідно до віку та пізнавальних можливостей. Питання порядку проведення самостійної роботи учнів та оцінювання їхніх результатів залишається в компетенції вчителя.

Організуючи самостійну роботу, доцільно спрямувати увагу учнів на виконання певних логічних операцій. Характер завдань для самостійної роботи на різних етапах навчання повинен змінюватися. Учні повинні не тільки засвоювати певні знання, уміння, навички, а й розвивати особисті творчі можливості та здібності до самоосвіти. Завдання для самостійної роботи учнів з історії повинні бути посильними й одночасно мати певні труднощі для учнів, поступово ускладнюватися та індивідуалізуватися.

Характер завдань для самостійної роботи учнів, що сприяють розвитку критичного мислення може бути найрізноманітнішим, наприклад:

· Завдання на відтворення і добір історичних фактів ;

· Завдання, що потребують обробки історичних фактів, розкриття причинно-наслідкових зв’язків;

· Завдання спрямованні на узагальнення, систематизацію вивчених історичних явищ;

· Завдання, що вимагають порівняння , відповідності та доведення;

· Завдання, що передбачають визначення особистісного ставлення конкретного учня до певних історичних подій;

· Завдання, що потребують характеристики, оцінки історичних подій, фактів, діячів;

Процес вирішення поставленої вчителем проблеми значно прискорюється, коли учень не оперує методом «проб і помилок», а має чіткий алгоритм навчальної діяльності. Для зручності цей алгоритм можна схематично відобразити , наприклад, ось так:

Такий «загальний метод» вирішення поставленого на уроці завдання, шляхом самостійної роботи, дає можливість вчителю ефективно керувати процесом індивідуального інтелектуального розвитку кожного учня, використовуючи спосіб критичного мислення.

Диференціація завдань має сприяти не тільки підвищенню якості знань, а й зростанню впевненості учня в своїх в своїх можливостях, розвитку його життєвих компетенцій. Готуючи учнів до виконання самостійних завдань, доцільно поділяти їх на групи, враховувати їх рівень знань, вмінь, вмотивованість до навчальної діяльності. Умовно можна визначити три групи учнів, які відрізняються різним рівнем готовності до самостійної роботи, рівнем володіння учбовими навичками.

I група: хочу – можу.

Для цієї групи дітей притаманні таки риси: психологічна готовність до самостійної роботи, володіння навичками розумової праці, критичного мислення, мають інтерес до предмету в цілому. Вони творчі та ініціативні.

II група: хочу – не можу.

Учні цієї групи до навчання ставляться сумлінно. Але вони не впевнені у своїх знаннях, не мають сталих умінь і навичок самостійної роботи, навчання сприймають як процес пасивний зі свого боку.

III група: не хочу – не можу.

Відсутність бажання й інтересу працювати самостійно зумовлені усвідомленням частиною учнів прогалин у багажу власних знаннях. Діти цієї групи відзначаються пасивністю та невпевненістю.

Найефективніша – модель комплексної диференціація завдань , вона може реалізуватися за кілька підходів: 1) згідно з результатами попередніх робіт, умовно поділити учнів на групи за рівнем розвитку їхньої пізнавальної активності й відповідно пропонувати завдання; 2) давати учням завдання, вищі на один ступінь від того рівня, який вони звичайно показують (тобто стимулювати їхню пізнавальну активність); 3) надавати учням право самостійно обирати собі завдання (такий підхід ґрунтується, зокрема, на поглядах французького педагога С.Френе).

Використовуючи самостійну роботу учнів , як метод розвитку критичного мислення я спираюсь и використовую досвід визнаних педагогів: французького педагога С. Френе, який обґрунтував думку про комплексний підхід до диференціація завдань;

К.О. Баханова, що у праці «Лабораторно-практичні роботи у викладанні історії України» розкрив методику роботи з речовими джерелами в умовах використання практично-лабораторного методу навчання історії. Автор визначає основні етапи самостійної роботи учнів з історичним джерелом;

Роберта Страдлінга у праці «Викладання Істрії Європи ХХ століття» висловлює думку, що використання музейних засобів інформації і реконструйованого оточення допомагає створити відчуття історичного періоду, тоді як інтерактивний підхід;

Методику С.Г. Крамаренко «Інтерактивні техніки навчання, як засіб розвитку творчого потенціалу учнів»