Спортсмени під час війни – це приклад незламності й сили духу. Попри постійні загрози, обстріли та втрати, вони продовжують тренуватися, готуватися до змагань і виходити на міжнародні арени з прапором України. Для них спорт стає не лише змаганням за медалі, а й боротьбою за честь країни, можливістю показати світові, що Україна жива, сильна й нескорена.

Тренування часто відбуваються в складних умовах: у бомбосховищах, у спортзалах без світла чи тепла, під звуки сирен. Але кожна перемога українського спортсмена сьогодні – це більше, ніж рекорд чи нагорода. Це сигнал усьому світові про мужність, про силу нації, яка бореться на всіх фронтах.

Наші чемпіони надихають дітей, підтримують військових і доводять: навіть у найтемніші часи спорт об’єднує людей і дарує віру в перемогу.

Ірина Коляденко (боротьба)

• Олімпійська бронзова призерка Токіо-2020 та чемпіонка Європи у ваговій категорії 65 кг
  
  

• Тренується в олімпійському таборі під Києвом (Конча-Заспа), де постійно звучать повітряні тривоги, відключення світла і обстріли.
  
  

• Вижити було справжнім випробуванням: “Не було води, світла, їжі… лише вибухи снарядів… Ми майже весь час були у підвалі.”
  
  

• Попри все, стала чемпіонкою Європи — сповнена рішучості привезти медаль і показати “світові, що ми не здамося”
  
  

Близнючки-синхроністки Марина й Владислава Алексієви

• Походять із Харкова — їхня спортивна база «Локомотив» була зруйнована під час обстрілів
  
  

• Відновили підготовку у Франції після кваліфікації на Олімпіаду в Досі
  
  

• Їхня технічна програма названа «War Stories» — мистецький символ боротьби України

Ярослава Магучіх (стрибки у висоту)

• За кілька днів після вторгнення виборола перше доросле золото на світовому чемпіонаті в приміщенні
  
  

• Під час втечі з України чула постріли та бачила снаряди — виїзд був наповнений страхом
  
  

• Використовує соцмережі й музику, щоб привертати увагу світу до війни

Важкоатлетки з Харкова (Ірина Деха та Аліна Захарченко)

• Через руйнування спортивної бази переїхали до словацького містечка Велке-Березне
  
  

• Створили тренувальний режим майже як удома, хоча з обмеженим простором та частими сиренами
  
  

• “Я завжди думаю про родину, яка залишилася у Харкові”, — емоційний виклик і мотивація

Юридико-фізкультурний коледж у Дніпрі

• 2 квітня російські ракети вибухнули поруч із закладом — постраждали сотні дітей
  
  

• Випускниця Джудо, Дарія Доля, попри свіжі рани змагалася на Єврокубку через 10 днів
  
  

• Інші дівчата також з травмами посіли призові місця після реабілітації — незламна воля

Легка атлетика на передовій

• Город Херсон, Харків — тренування під сиренами, у затемненнях, із руйнацією баз
  
  

• Багато спортсменів евакуйовані, деякі тренуються за кордоном — підтримка різних країн відіграє ключову роль
  
  

• “Навчитися ігнорувати сирени…” або ж “сидіти у сховку годину, потім 15 хв тренування…” — реальна рутина

Спортивний фотограф

• Микола Синельников – фотограф із Кам’янського, зняв спортсменів, які тренуються серед зруйнованих залів
  
  

• Його світлини з фехтуванням у обстріляному Харкові стали вірусними та були поширені президентом України
  
  

• Фотороботи зафіксували “монструозні злочини проти цивільних, спортсменів, спортивних об’єктів”

Каное-спорт у Дніпрі

• Тренування біля лінії фронту — ракети й безпілотники над головами, але це “нормальне явище”
  
  

• Спортсмени пливуть, говорячи: “Сподіваємося, що ракету зб’ють” — неймовірний психологічний тиск під час тренувань

🥋 Херсонські спортсмени під обстрілами

У Херсоні, місті, яке неодноразово зазнавало обстрілів, діти та підлітки продовжують займатися рукопашним боєм. Попри небезпеку, вони не лише тренуються, а й здобувають медалі на змаганнях. Наприклад, 16-річний Данило Прохоров став кандидатом у майстри спорту України, а Катерина Іваненко здобула друге і третє місце на чемпіонаті України. Їхній тренер, Захар Жижко, зазначає, що клуб вже має дев'ять медалей з останнього чемпіонату, включаючи золоту, три срібні та чотири бронзові.

Троє українських ветеранів війни — Олег Церковний, Павло Товстик та Олександр Дашко — 24 серпня 2025 року, на День Незалежності України, успішно перепливли Босфорську протоку в Стамбулі. Цей подвиг став символом їхньої відваги та прагнення до життя після важких поранень, зокрема ампутацій та контузій. Вони тренувалися кілька місяців, щоб взяти участь у 6,5-кілометровому міжконтинентальному плавальному марафоні, приєднавшись до понад 2 800 учасників з 81 країни 

Олімпійська чемпіонка з фехтування Ольга Харлан стала символом незламності українського спорту. Після того, як вона відмовилася потиснути руку російській суперниці на чемпіонаті світу 2023 року, її участь у Олімпійських іграх була під питанням. Однак завдяки підтримці Міжнародного олімпійського комітету вона змогла взяти участь у Парижі. Там вона здобула золоту медаль у командному турнірі з шаблі, перемігши команду Південної Кореї з рахунком 45:42. Ця перемога стала символом сили та єдності українського народу. 

Українські фігуристи Софія Голіченко та Артем Даренський продовжують тренуватися та змагатися, незважаючи на руйнування їхнього тренувального майданчика в Херсоні через російські обстріли. Вони здобули срібло на юніорському етапі Гран-прі в Польщі та бронзу на міжнародних змаганнях у Мілані. Їхній виступ на чемпіонаті світу 2025 року в Бостоні став символом стійкості та відданості спорту. 

Олександр Комаров, паралімпійський плавець з Маріуполя, здобув три медалі, включаючи золоту, на Паралімпійських іграх у Парижі 2024 року. Він став першим українцем, який виграв золото на цих іграх, і став символом надії для своєї розореної батьківщини. Його участь у змаганнях під час війни стала актом відваги та патріотизму. 

Український фігурист Іван Шмуратко під час своїх виступів на міжнародних змаганнях носить футболку з червоними плямами, що символізують кров, нагадуючи про жертви війни. Його коротка програма розповідає історію дитини, вбитої ракетним ударом, а вільна — продовження цієї історії. Ці виступи стали потужним патріотичним посланням світу.

Євгенія Казбекова, багаторазова чемпіонка України з боулдерінгу, продовжує тренуватися та змагатися, незважаючи на труднощі, спричинені війною. Вона здобула срібло на юніорському етапі Гран-прі в Польщі та бронзу на міжнародних змаганнях у Мілані. Її виступи є прикладом стійкості та відданості спорту. 

Андрій Куценко, багаторазовий чемпіон України з велотреку, після початку війни приєднався до Збройних Сил України. Він загинув 3 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Його смерть стала великою втратою для українського спорту.

Микола Ніжник, учасник Олімпійських ігор 2020 року в Токіо, після початку повномасштабного вторгнення повернувся з Кенії в Україну та вступив до лав Збройних Сил України. Він продовжив тренуватися навіть у бойових умовах, демонструючи незламний дух та відданість своїй країні. 

Сергій Атаманенко, заслужений майстер спорту України з паралімпійського стрільби з лука, продовжував тренуватися та виступати навіть під час війни. Він є рекордсменом світу та символом незламності українських паралімпійців. 

Юний пірнальник Олексій Середа і його партнер Кирил Болюх тренувалися в Києві, переживаючи обстріли, знеструмлення та повітряні тривоги. Незважаючи на це, вони виступили у синхронних стрибках з 10-метрової вишки і посіли п’яте місце на змаганнях. Середа акцентував, що зараз їхні виступи — це не просто спорт, а голос України, яка бореться за виживання. 

 Гімнастика попри війну 

Ілля Ковтун вже змагався на Кубку світу в Котбусі (Німеччина) під час повномасштабного вторгнення — навіть після початку війни здобув золото на брусах, срібло на кільцях і бронзу у вільних вправах. Його перемоги стали символом стійкості. 

 Анна Рижикова, Тетяна Мельник та інші — «спорт проти тривог» Українські легкоатлетки, зокрема Анна Рижикова (бігунка з бар’єрами) і спринтерка Тетяна Мельник, тренуються в Україні, попри постійні повітряні тривоги. Вони приходять на тренування навіть після ночей без сну, коли було важко вставати через сирени 

 Олександр Усик — чемпіон, воїн та символ незламності Тренування серед руїн енергетичної інфраструктури

У березні–квітні 2025 року Усик провів символічне тренування на території розбомбленої теплоелектростанції групи DTEK, що зазнав численних обстрілів. Зруйнований цех і засмучена тиша серед руїн не зупинили чемпіона: він вдягнув боксерські рукавички й тренувався, вшановуючи мужність енергетиків, які працюють за будь-яких умов. У середині 2025 року він публічно заявив, що будь-які мирні домовленості, які включають здачу українських територій, є неприйнятними. Усик наголосив, що це непросто політична позиція — це питання гідності країни 

Таїсія Онофрійчук — героїня гімнастики під час війни

Дебют і спортивний прорив у 2025 році

• 17-річна Таїсія здобула золоту медаль у особистому багатоборстві на чемпіонаті Європи 2025 року, ставши першою українкою, що досягла цього за 28 рокі

Вона повернула Україну на вершину європейської гімнастики після майже трьох десятиліть паузи.

Досить юна, але вже домоглася видатних міжнародних результатів.

Її перемоги — не лише спортивні, а й моральні: у часи війни Тайсія демонструє силу духу, талант та патріотизм.

• Гімнастки часто тренувалися у залах без світла та під час повітряних тривог.
  
  

• Багато хто з них втратив домівки через обстріли.
  
  

• Виступи збірної — це не лише спорт, а й послання світу про незламність України.
  Українська збірна з художньої гімнастики:

• відродила свою силу попри війну,
  
  

• показала світу надзвичайну жіночу міць та красу,
  
  

• принесла Україні історичні медалі, зокрема перше «золото» юніорської команди у 2025 році.