Самооцінка характеру. Проєкт самовиховання

Самооцінка характеру

Самооцінка особистості – оцінка людиною своїх якостей, себе, рівня успішності власної діяльності, оцінки своєї особи іншими людьми, виходячи з системи цінностей людини. Самооцінка – суб’єктивне утворення в людській психіці, але воно є відображенням норм і оцінок, що існують в суспільстві та в міжособистісних відносинах.


Самооцінка пов’язана з однією із центральних потреб людини – потребою в самоствердженні, із прагненням людини знайти своє місце в житті, cтвердити себе як члена суспільства в очах навколишніх і у своїх власних.


Адекватна самооцінка - та, що відповідає реальності.

Коли самооцінка у людини адекватна, він бачить себе з боку і оцінює свої можливості майже так, як є насправді. Ідеальних людей, напевно, не буває і кожен по-своєму сприймає себе в цьому світі і в соціумі. Характеризуючи себе, хтось завищує можливості, а хто-то недооцінює. Коли похибки в порівнянні з реальністю трохи, самооцінку називають адекватною. Якщо людина зізнається, що його руки ростуть не з того місця, він не страждає заниженою самооцінкою, просто він хоче сказати, що не любить або не вміє щось робити своїми руками.Людина з адекватною самооцінкою

Неадекватна самооцінка - коли людина себе неправильно оцінює.

Відрізняють два види неадекватної самооцінки: завищена і занижена. Вони, в свою чергу, розрізняються за ступенем неадекватності. Якщо людина оцінює себе трохи нижче норми, або вище – це ніяк не відбивається на його характері і звичках, він нормально спілкується з оточенням, у нього не виникає проблем з адаптацією і нормами соціуму.



Людина з адекватною самооцінкою:

  • Задоволена собою.

  • Помилки і невдачі сприймає більш спокійно.

  • Орієнтована на спілкування.

  • Впевнена в собі.

  • Впевнена у любові до неї.

  • Відкрита до спілкування та нових знайомств.

  • Відчуває психологічну захищеність та підтримку з боку батьків.


Людина із заниженою самооцінкою:

  • Сумнівається в своїй унікальності

  • . Боїться критики.

  • Плаксива, образлива.

  • Тривожна, багато переживає і хвилюється.

  • Відчуває самотність,страх, відчуженість.

  • Звинувачує інших. Невпевнена в собі, своїх силах, можливостях.

  • Підозрює інших в обмані, змові, лицемірстві, небезпеці.

  • Важко і травматично адаптується

Завищена самооцінка- переоцінка людиною своїх позитивних якостей

Людина із завищеною самооцінкою:

  • «Зоряна хвороба».

  • Труднощі у спілкуванні.

  • Зарозуміла бесіда.

  • Вважають,що завжди у всьому праві.

  • Підвищений тон, зневажлива інтонація.

  • Постійно критикують інших. Дрібні успіхи.

  • Люблять хвалитися.

  • Вимагають від оточуючих визнання.

Формування самооцінки

Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найістотніше впливають:

  1. у дошкільному віці – емоційна реакція вагомих дорослих (батьків, бабусь, дідусів): ступінь їх любові і прийняття, прояв уваги до дитини, спілкування з нею, переважне ставлення, оцінка її вчинків;

  2. у молодшому шкільному віці – успішність шкільного навчання і ставлення педагогів до дитини;

  3. у підлітковому віці – успішність спілкування з ровесниками, наявність дружніх і романтичних стосунків;

  4. у дорослому віці – співвідношення власних досягнень людини з її очікуваннями і порівняння з досягненнями інших значущих для неї людей.


Висновок

Самооцінка здійснюється через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку навколишніх, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми. Самооцінка має комплексний характер, оскільки поширюється на різні прояви особистості – інтелект, зовнішні дані, успішність у навчанні, роботу, спілкування, матеріальні та інші можливості.

Самооцінка формує самосвідомість людини і змінюється впродовж життя. Формування самооцінки відбувається у процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.

Структура самооцінки представлена двома компонентами – когнітивним та емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий – її ставлення до себе. Знання про себе людина набуває через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче наповнюються емоціями, сила і напруженість яких залежать від того, наскільки вагома для особистості отримана інформація.