ІСТОРІЯ СЕЛА ЖИДЯТИЧІ (тепер ГАМАЛІЇВКА) 

Василь Лаба, Стефанія Наконечна

Освіта завжди відігравала важливу роль у житті сільських громад. У Жидятичах навчання дітей розпочалося ще в часи, коли освіту надавали дяки при церквах. Діти вчилися рахувати, читати церковні книги й молитися, однак такі школи були нерегулярними, а їхня діяльність залежала від місцевого священика та громади.

Перша згадка про освітні ініціативи в селі датується 1764 роком, коли єпископ М. Шадурський наказав священикам засновувати дяківські школи. Вони мали бути неподалік церкви й перебувати під її опікою. Однак перші офіційні розпорядження, що стимулювали відкриття навчальних закладів у Галичині, з’явилися у 1788–1792 роках. Львівська консисторія та єпископ Петро Білянський неодноразово наголошували на необхідності залучати дітей до навчання, шукати здібних учнів, які могли б стати вчителями, а за потреби – самим священикам навчати дітей.

На початку XIX століття освіта в Жидятичах отримала новий поштовх. У 1815 році священники Львівщини отримали розпорядження про заснування парафіяльних шкіл, а через кілька років влада почала вимагати регулярних звітів щодо кількості учнів і їхніх успіхів у навчанні. Особливу увагу приділяли тому, щоб діти не забували набуті знання, тому повторювальні уроки організовували навіть у вихідні та святкові дні.

Розвиток школи в XIX столітті

8 січня 1869 року в Жидятичах була офіційно затверджена тривіальна школа, що стала першим стаціонарним навчальним закладом у селі. Громада побудувала для неї приміщення на сільському пасовищі. Це був одноповерховий будинок, у якому розміщувалася класна кімната (9×6,5×3,5 м), а також житлові приміщення для вчителя. Біля школи був невеликий сад, господарські будівлі та город, що приносив незначний дохід.

Перші роки існування школи були непростими. У 1870–1874 роках кількість учнів зросла з 15 до 31, але в 1873/74 навчальному році навчання взагалі не проводилося через відсутність учителя. Це була серйозна проблема, адже через близькість до Львова місцеві ціни на продукти були високими, і вчителі просто не хотіли працювати в селі. Щоб залучити педагогів, у 1874 році вчителю збільшили зарплату до 250 злотих річно, а школа отримала статус філіальної.

У 1874 році в Жидятичах працював вчитель Аполінарій Дидик, який навчав 72 учнів (хоча дітей шкільного віку було 126). Він був відповідальним педагогом, але не мав добре сформованих методик викладання. В ті роки в шкільній бібліотеці налічувалося 40 книг.

У 1875 році відбулося реформування школи: громада та поміщицький двір погодилися спільно фінансувати її утримання. Значну частину витрат (87,25%) взяла на себе громада, а решту – двір та окружний шкільний фонд. Також держава щорічно виділяла 10 злотих на закупівлю шкільного приладдя.

Пізніше вчителем у Жидятичах працював Антін Сениця, який, за припущеннями, добирався до школи пішки з рідного Запитова. У 1889 році громада ініціювала зміну дотації вчителеві: замість зерна йому мали виплачувати кошти, адже багато жителів села працювали у Львові та не займалися землеробством. Вчитель підтримав цю ідею, оскільки виникали труднощі з отриманням натуральної оплати.

У 1894 році було ухвалено нові правила фінансування школи: тепер держава взяла на себе виплату зарплат учителям, а громада продовжувала утримувати приміщення. Це дозволило уникнути проблем із несвоєчасними виплатами, адже податки тепер збирала не місцева рада, а державна адміністрація.

Перетворення школи у двокласну

На початку XX століття школа в Жидятичах потребувала розширення. У 1903 році почав працювати паралельний клас, оскільки дітей у селі стало більше. Через брак місця навчання відбувалося у найманому приміщенні. У 1908 році громада обговорювала можливість будівництва нового будинку для вчителя, що дозволило б розширити школу, але через фінансові труднощі ця ініціатива затягнулася на кілька років.

У 1911 році в школі навчалося вже 177 дітей, і стало очевидно, що однокласна система більше не відповідає потребам села. Тому з 1 вересня 1912 року школа отримала статус двокласної.