Мета роботи психологічної служби школи: оптимізація освітнього середовища з метою створення умов для гармонійного розвитку особистості учнів.

Навіщо в школі потрібен психолог?

    Психолог здійснює психолого-педагогічний супровід освітнього процесу з метою забезпечення нормального розвитку дитини (у відповідності з нормою розвитку у відповідному віці).

У функції шкільного психолога входить: психологічна діагностика; корекційно-розвивальна робота; консультування батьків і вчителів; психологічна освіта; участь у педрадах і батьківських зборах; психологічна профілактика.

Психологічна діагностика включає в себе проведення фронтальних (групових) та індивідуальних обстежень учнів за допомогою спеціальних методик. Діагностика проводиться за попереднім запитом вчителів або батьків, а також за ініціативою психолога з дослідницькою або профілактичною метою. Психолог підбирає методику, направлену на вивчення цікавлять його здібностей, особливостей дитини (групи учнів). Це можуть бути методики, спрямовані на вивчення рівня розвитку уваги, мислення, пам’яті, емоційної сфери, особливостей особистості і взаємин з оточуючими. Також шкільний психолог використовує методики з вивчення дитячо-батьківських відносин, характеру взаємодії вчителя і класу.

Корекційно-розвивальні заняття можуть бути індивідуальними і груповими. Заняття включають в себе різноманітні вправи: розвиваючі, ігрові, рисункові та інші завдання – залежно від поставлених цілей і віку школярів.

Консультування батьків і вчителів – це робота за конкретним запитом. Психолог знайомить батьків або вчителів з результатами діагностики, дає певний прогноз, попереджає про те, які труднощі можуть у майбутньому виникнути у школяра в навчанні та спілкуванні; при цьому спільно виробляються рекомендації по вирішенню виникаючих проблем і взаємодії зі школярем.

Психологічне просвітництво полягає в тому, щоб знайомити вчителів і батьків з основними закономірностями й умовами сприятливого психічного розвитку дитини. Воно здійснюється в ході консультування, виступів на педагогічних радах та батьківських зборах.

У своїй  роботі психолог керується правилами професійної етики.

Питання, з яким можна і потрібно звертатися до шкільного психолога:

1. Труднощі у навчанні

Деякі діти вчаться не так добре, як їм хотілося б. Причин тому може бути безліч. Наприклад, не дуже хороша пам’ять, розсіяна увага чи брак бажання, а може бути, проблеми з учителем і нерозуміння, навіщо все це взагалі потрібно. На консультації ми постараємося визначити, в чому причина і яким чином це виправити, іншими словами, спробуємо знайти, що і як необхідно розвивати, щоб вчитися краще.2.2.            2.Взаємини у класі

Є люди, які легко знаходять контакт з іншими, легко спілкуються в будь-якій, навіть незнайомій компанії. А є, і їх теж дуже багато, такі, яким складно знайомитися, складно будувати гарні взаємовідносини, складно знаходити друзів і просто відчувати себе легко і вільно в групі, наприклад, в класі. З допомогою психолога можна знайти способи і особисті ресурси, вивчити прийоми для побудови гармонійних стосунків з людьми у найрізноманітніших ситуаціях.

3.Взаємовідносини з батьками

Іноді буває так, що не складаються теплі відносини з нашими найближчими людьми – з нашими батьками. Конфлікти, сварки, відсутність взаєморозуміння – така ситуація в сім’ї зазвичай приносить біль і дітям, і батькам. Деякі знаходять шляхи вирішення, а іншим це зробити досить важко. Психолог розповість вам про те, як навчитися будувати нові відносини з батьками і навчитися розуміти їх, і як зробити так, щоб і батьки розуміли і приймали вас.

4.Вибір життєвого шляху

Дев’ятий, десятий і одинадцятий клас – час, коли багато хто замислюються про майбутню професію та взагалі про те, як би вони хотіли прожити своє життя. Якщо ви не впевнені, яким шляхом ви хочете піти, завжди є можливість піти до психолога. Він допоможе вам усвідомити свої мрії, бажання і цілі, оцінити свої ресурси і здібності і зрозуміти (або наблизитися до розуміння), в якій сфері (сферах) життя ви хочете реалізуватися.

5.Самовдосконалення і саморозвиток

Наше життя настільки цікаве і багатогранне, що постійно ставить перед нами масу завдань. Багато з них вимагають зусиль і розвитку різноманітних особистісних якостей, навичок і умінь. Можна розвивати навички лідерства або навички ведення діалогу, логічне мислення або творчі здібності, покращувати свої пам’ять, увагу, уяву. Можна вчитися керувати своїм життям, ставити цілі і ефективно досягати їх. Психолог – людина, яка володіє технологією розвитку тих чи інших якостей, навичок і умінь і з задоволенням поділиться цією технологією з вами.·         ·                 ·         ·              ·                             

·          

Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другій половині потрібно більше часу. Процес адаптації складається з багатьох, тісно взаємозв'язаних, аспектів: соціального, педагогічного, фізіологічного, психологічного тощо. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими. Це не дивно, оскільки на 6-річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.

Шкільна адаптація включає в себе біологічну, психологічну і соціальну адаптацію.

Біологічна адаптація - це пристосування до нового режиму навчання й життя. Життя плинне, суперечливе, малопередбачуване: не встиг пристосуватися відчути стабільність існування, як трапляється таке, що докорінно змінює плани, суттєво впливає на самопочуття, змушує пристосовуватися до нового й незвичного.

Психологічна адаптація - це входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

Соціальна адаптація - це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).

Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:

• функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.

• вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.

• стан здоров'я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.

• рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;

• особливості життя дитини в сім'ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім'ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім'ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;

• психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);

• раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров'я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;

• відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності.

Можна виділити наступні ознаки адаптації дитини до школи:

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.

2.Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.

3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.

4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально - психологічну ситуацію.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв'язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався

Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:

1. Спрямованість навчально-виховного процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі "вчитель – учень", " учень – учень". Учні визнаються і приймаються як рівноправні партнери, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.

2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.

3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.

4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Вихованець має знати про існування у собі істинного, вищого "Я", яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.

5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.

6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.

7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів.

8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.

9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.

10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.

11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.

12. Виховання у дитини почуття соціальної відповідальності. Гармонійне поєднання розвитку здібностей дитини з її морально-етичним розвитком для упередження дитячого егоцентризму та поступового становлення соціальної установки "не люди для мене, а я для людей".

Дезадаптація - це порушення в навчанні і в поведінці, конфліктні стосунки, психосоматичні захворювання. Така дитина прагне відчуження, не приймає правил соціуму. Не може прийняти темп шкільного життя. Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів, шкільного психолога і соціального педагога здатні понизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.

Причини дезадаптації:

1.Відсутність позитивної установки дошкільного життя (батьки залякують школою).

2.Не сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками (комунікативні труднощі).

3.Незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини, авторитарний характер педагогічної діяльності вчителя.

4.Невідповідність режиму, методів виховання і в школі.

5.Недостатній інтелектуальний розвиток дитини, відсутність допомоги з боку батьків і вчителя.

Ознаки дезадаптації : підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка.

Прояви дезадаптації: відставання від програми; швидка втомлюваність; недисциплінованість; невміння будувати відносини з однолітками та дорослими; підвищена тривожність, плаксивість; глибокий спад працездатності наприкінці дня; неадекватна поведінка; неуспішність у навчанні.

При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини.

Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), щороку у світі скоюють близько 800 тисяч самогубств. 

У нашій країні гостро стоїть питання саме підліткового суїциду — за даними правоохоронців, щороку накладають на себе руки до півтори сотні підлітків. 

Тому розповідаємо про тривожні сигнали та як можна запобігти трагедії

Підлітки — група ризику

Суїцидальна поведінка властива не тільки підліткам. Але саме в період з 12 до 21 року ми найбільш вразливі. За статистикою, кожен дев’ятнадцятий підліток віком від 15 до 19 років думає про самогубство.

Суїцидолог і психотерапевтка Олена Вроно пояснює: «Причина в тому, що підлітки переживають дуже складний період життя, це — час кардинальних змін. І тут має значення не лише фізіологічна перебудова, яка відбувається в пубертатному періоді, а й потужні психологічні зміни, різні проблеми, пов’язані з соціалізацією».

Загалом підлітки вкрай рідко перебувають у рівному емоційному стані. Для них характерні пригніченість, тривога, страх, а емоційна піднесеність часто перетворюється на напруженість, дратівливість та навіть злість. 

А контролювати себе підлітки ще не вміють. До того ж для них властиві прояви алекситимії — стан, коли людина не може визначити та описати власні емоції.

Також підлітки переживають багато комунікативних труднощів:

• їм складно знаходити співрозмовників;

• вони бояться не відповідати групі;

• їм страшно здатися смішними.

Ситуація ускладняється відсутністю розуміння безумовної цінності людського життя — воно ще не сформувалося. Наприклад, підлітки схильні думати, що їхнє життя — цілком адекватна ціна, щоб довести свою правоту, покарати кривдника чи домогтися свого.

Саме такі особливості віку зумовлюють приналежність підлітків до групи ризику щодо суїцидальної поведінки

Які причини підліткових самогубств?

Психологи виділяють 10 основних мотивів суїцидальної поведінки серед підлітків:

1.  Переживання самотності та відчуженості, відчуття нерозуміння з боку оточуючих.

2.  Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі.

3.  Переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків або розлученням батьків.

4.  Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою.

5.  Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням.

6.  Страх перед покаранням.

7.  Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.

8.  Помста, погрози, шантаж.

9.  Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття.

10. Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів.

При цьому усі підліткові суїциди поділяють на три види.

Демонстративний (маніпулятивний) — підліток прагне звернути увагу на себе і свої проблеми, продемонструвати свій біль. 

Здебільшого до демонстративного суїциду схильні дівчата. Водночас серед дівчат, котрі намагаються скоїти самогубство, доводять справу до кінця лише 5 %. 

Прояви демонстративного суїциду бувають різними — від дрібних порізів кистей до отруєння неотруйними ліками та зображення повішення. Зазвичай підлітки вчиняють такі дії не для того, щоб заподіяти собі реальної шкоди або позбавити себе життя, а з метою налякати оточення, змусити його задуматися, усвідомити своє несправедливе ставлення.

Афективний суїцид — скоєний у стані афекту, коли дитина не може контролювати емоційний стан, у якому знаходиться в конкретний момент. 

Підліток діє імпульсивно, без чіткого плану. Сильні негативні емоції — образа, гнів — заважають адекватно сприймати ситуацію.

Найчастіше діти в стані афекту здійснюють спроби повішення, отруєння токсичними та сильнодійними препаратами.

Справжній суїцид — найбільш небезпечний вид, саме він найчастіше спричиняє смерть, і зазвичай його пов’язують з депресивними станами. 

Тоді людина готується до вчинення самогубства, продумує план дій. 

Але всі види суїцидів є небезпечними. Навіть якщо дитина вдається до маніпуляції, це не означає, що вона не наважиться здійснити справжнє самогубство. Навпаки, у стані емоційного збудження підліток не може себе контролювати, й дійсно може наважитися піти з життя.

Суїцидальна поведінка: тривожні сигнали

Психотерапевтка Валентина Кузіна зазначає, що підлітки ніколи не скоюють самогубство «просто так». 

Зазвичай подібне рішення зріє в голові дитини не один день, і навіть не тиждень. І впродовж цього часу дитина відчайдушно «волає» до дорослих, різними способами намагається показати батькам, що їй погано.

«Коли батьки кажуть, що це відбулося раптово, я розумію під цим інше: ми не помітили сигналів, які нам подавала дитина», — каже психотерапевтка.

Ось чому так важливо реагувати на зміни настрою, поведінки та висловлювання підлітка. Водночас не забувайте, що зміни в характері, манері спілкування, а також у ставленні до раніше визнаних цінностей в підлітковому віці трапляються часто, і це нормально. 

А наступні 7 ознак можуть свідчити про те, що підліток дійсно перебуває на межі скоєння самогубства:

1.  Зміни емоційного стану. Підліток може «вибухати» через дрібниці, або, навпаки, втрачає інтерес до колишніх радощів життя. Можуть траплятися безпричинні на перший погляд сльози та агресія.

Тривожним сигналом є різка зміна стереотипу поведінки загалом. Наприклад, підліток став замкнутим та безрадісним, хоча на нього це не схоже, або навпаки — раніше мовчазна спокійна дитина збуджується з пів оберта.

2.  Порушення сну. Підлітку складно засинати, його мучить поверхневий сон, сонливість та слабкість протягом дня, його увага розсіюється, і це позначається на навчанні.

3.  Розмови про самогубство, акцентування уваги на епізодах суїциду у фільмах, медіа, спілкуванні тощо. Підліток може писати депресивні вірші або малювати «важкі» картини.

4.  Відвідування форумів та груп у соціальних мережах, де обговорюють самогубства. Підлітки, які переживають депресію, самі шукають такі групи, і, на жаль, знаходять, попри активну боротьбу правоохоронців.

5.  Втрата інтересу до свого зовнішнього вигляду, негативні висловлювання на власну адресу. Людина, яка думає про самогубство, може «забивати» на себе, забувати вчасно їсти, або їсти без апетиту раніше улюблені страви, нехтувати правилами гігієни, яких раніше завжди дотримувалася.

6.  Зміна кола спілкування. Підліток відсторонюється від друзів, надає перевагу віртуальному спілкуванню, або може взагалі припинити будь-яке спілкування.

7.  Дарування улюблених і найбільш цінних особистих речей: одяг, іграшки, прикраси тощо. Це — вкрай тривожний сигнал, який ховає невисловлене прохання про допомогу, крик про те, що в душі не може загоїтися болюча рана.

«Підлітки, котрі приймають безповоротні рішення, відрізняються від інших. Складається враження, що вони прощаються. Вони стають тихими та «зручними». Це має насторожити. Коли підлітки нічого не хочуть, роздають улюблені речі, стають дуже спокійними — саме в ці моменти зазвичай відбуваються самогубства», — розповідає психотерапевтка Валентина Кузіна.

Ще один маркер суїцидальної поведінки підлітка — це самоушкодження. Йдеться про надрізи, подряпини, рани, опіки від недопалків на шкірі підлітка.

Також психологи радять звертати увагу на життя дітей у соцмережах. Часто статуси або фрази, які пишуть підлітки на своїх сторінках, можуть свідчити про їхні наміри вбити себе.

Як батьки можуть убезпечити дитину від самогубства?

Якщо ви спостерігайте в поведінці своєї дитини невластиві їй дії, відчуваєте, що щось відбувається, але не знаєте напевно, що саме, — спробуйте довірливо поговорити з сином чи донькою, м’яко розпитати про переживання та почуття. 

Ваше завдання — пояснити дитині, що кожна людина хоча б раз і житті переживала складні депресивні часи; поділитися своїм рецептом виходу з подібної ситуації. 

Пам’ятайте: дитині необхідно знати, що її особистість та переживання важливі та цікаві для батьків, а оцінки, соціальні успіхи, зовнішній вигляд та смаки — це другорядні речі. 

Коли діти відчувають безпорадність і не отримують підтримки батьків, вони схильні робити висновок, що саме так пройде все їхнє життя. І такий висновок спричиняє сумніви — а чи треба жити, якщо завжди буде боляче. 

Діти не розуміють, що смерть — це назавжди, вони ще не будують причинно-наслідкові зв’язки, і не до кінця усвідомлюють, що трапиться після їхнього самогубства. 

І тому вкрай важливо розказати їм правду: за суїцидом не буде воскресіння.

Якщо відчуваєте, що ситуація виходить з-під контролю і ви не можете їй зарадити, обов’язково звертайтеся до фахівців — шкільного або приватного психолога. 

Окрім цього, в Україні працюють служби довіри, до яких підліток може звернутися самостійно. Усе, що дитина розкаже спеціалістами, залишиться конфіденційним. 

Якщо ви або ваша дитина думають про суїцид, будь ласка, звертайтеся по допомогу:

1.  До національної лінії з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я LifeLine Ukraine — 7333.

2.  До Національної лінії з попередження домашнього насильства, гендерної дискримінації та торгівлі людьми — 116 123.

3.  До Національної дитячої гарячої лінії — 116 111.

4.  До служби «Телефон довіри» ГО «Людина в біді» — 0 800 210 160.

5.  До Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги у станах душевних криз — (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.

6.  Безкоштовні консультації онлайн з 10:00 до 18:00 у пн.-пт.: http://supportme.org.ua/consultation

Пам’ятайте: часто аргументи «за» та «проти» суїциду настільки «врівноважені», що вчасна увага й турбота близьких здатні переконати підлітка обрати життя.

Бережіть себе та своїх близьких!