До витоків

​

Лише той учитель, який

    живе так, як навчає!

                   Г. Сковорода

​

          У жовтні 2010 року громадськість Городенківщини відзначила 100-річчя гімназії імені Т. Г. Шевченка. Шлях до її відкриття в умовах Австро-Угорської імперії був важкий і тернистий. Як відомо, в Галичині до 1887 року була лише одна українська гімназія – у Львові та один український клас при польській гімназії, а з 9 вересня 1890 року Віденське міністерство дозволило відкрити «самостійну руську (українську) семінарію з початком шкільного року 1890/91» в Коломиї. Це була перша українська гімназія в Покутті.

Після цього почалися спроби добитися дозволу на відкриття гімназії й в інших містах. Передова громадськість Городенки теж почала обговорювати питання про відкриття гімназії в нашому місті, бо до цього часу в повіті не було жодної.

25 лютого 1909 року на зборах повітового Українського педагогічного товариства (УПТ), що їх скликав відомий радикальний діяч, посол Теофіл Окуневський, прийнято рішення про відкриття Української приватної гімназії в Городенці. Було створено «Комітет основателів гімназії». До речі, головою цього комітету був лікар Іван Ціпановський, а членами його – повітовий суддя П.Булик, банківські працівники П.Мороз і О.Коптюк, інженер О.Тарантюк, відомий громадський діяч радикал Ф.Вережак з Котиківки, священик А. Стрільчик із Стрільча та інші. 15 травня 1909 року відбулася розширена  нарада  комітету,  філії  УПТ та  передових  ініціативних  громадян  повіту,  а

12 червня – повітове віче, на якому виступили члени ініціативного комітету.

Віче повністю схвалило ініціативу комітету, щоб гімназія була українською. Її підтримали євреї та поляки, які були на вічі. Поляки лише домовилися, щоб в гімназії викладалася польська мова та історія. Постало питання про приміщення. Тоді громадяни Котиківки вирішили віддати приміщення місцевої читальні «Просвіта», а також кімнату для учнів і кімнату для директора в Котиківській «Народній руській школі». З цього приводу писали в тодішній пресі: «Треба справді подивляти і патріотизм, і характерність, і це глибоке розуміння справи просвітньої в котиківських селян, котрі ледве побудували собі величавий дім читальняний, відпустили сей час цілий будинок для школи».

Узгодивши питання про приміщення, гімназійний комітет прийняв рішення, щоб з

15 липня 1909 року відкрити підготовчий курс. З цією метою члени  комітету та голова  УПТ Є. Дорожинський поїхали в села повіту, щоб набрати відповідну кількість учнів.

15 липня 1909 року був відкритий підготовчий курс, а 18 липня філія УПТ повідомила староство про відкриття з 1 вересня 1909 року приватної української гімназії. Своїм рескриптом від 23 липня староство ухвалу УПТ взяло до відома. Вже 25 вересня філія УПТ внесла петицію до Галицького сейму про переведення приватної української гімназії в Городенці на державне утримання, але в цьому їй було відмовлено не тільки за Австро-Угорщини, але й за Польщі.

На підготовчий курс зголосилося 66 учнів, а зараховано було лише 50. З вересня 1909 року директором гімназії став пенсіонер Кирило Полянський, його заступником – Іван Бойко, абсольвент філософії. 1 вересня 1910 року гімназія мала вже два класи – прибули учні, які  екстерном склали екзамени в Коломийській гімназії.  З початком 1910/11 навчального року гімназія перебралася з Котиківки в місто до Народного дому (перший клас навчався в Народному домі, а другий – в залі «Бесіди»). Тут було значно просторніше, працювала бібліотека. Навчалося вже 72 учні.

1 березня 1911 року керівництво закладом перебрав пенсіонер, професор другої Чернівецької гімназії Іван Прийма. У 1911/12 навчальному році навчалося вже 180 учнів. Були також діти з Тернопільщини  та Львівщини. Розпорядженням від 22 червня 1911 року Міністерство освіти і віросповідування надало Городенківській гімназії характер приватного навчального закладу і визнало право прилюдності для І - ІІ класів. Це давало право учням переводитися в будь-яку приватну чи державну гімназію Галичини.

Таке право прилюдності наша гімназія дістала третьою – після Рогатинської та Яворівської. Але вона й досі не мала свого будинку. Тому гімназійний комітет і УПТ вирішили збудувати його. До цієї ідеї приєдналися посол Т. Окуневський, директор гімназії І. Прийма, священик М. Котлярчук, нотаріус  І. Раставецький. Вони зібрали гроші в громадян, купили площу під будову та дали кошти на самий будинок. У липні 1911 року було розпочато будівництво. Транспорт дали безплатно селяни, без оплати на будівництві працювали робітники та гімназисти.

15 грудня 1911 року директором став відомий український письменник, провідний діяч культури, визначний педагог Антін Крушельницький. Він закінчує спорудження гімназії в 1912 році. До Городенки перебралась і його сім'я: дружина – акторка і письменниця Марія Слободівна, дочка Володимира, сини Іван, Богдан, Тарас і Остап (майбутні діячі української культури і науки).

Уже в 2012/13 році навчання розпочалось у власному будинку. Фундамент гімназії було закладено так, щоб він міг витримати 2-3 поверхи. До гімназії прилягало велике подвір'я , а поряд – сливовий сад.

Завдяки невсипущій енергії А. Крушельницького слава про Городенківську гімназію швидко розійшлася по всій Галичині та Буковині. Зростає кількість учнів та викладачів. Вводяться в програму надобов'язкові предмети: французька мова, ручна праця, музика, співи. Педагогічний колектив збільшився до 15 осіб. Викладовими предметами були такі: українська, німецька, польська, латинська та грецька мови, релігія, історія, історія України, географія, математика, фізика, хімія, природа, каліграфія, рисунки, гімнастика. Всього було 16 предметів. Велику увагу приділяв створенню таких кабінетів, як природничий, фізико-математичний, хімічний, історико-географічний, а також бібліотеки для учнів і окремо – для викладачів. При гімназії було засновано власну книгарню, в якій учні могли купувати книжки в кредит, а пізніше і книжкову крамницю для населення міста і повіту. З ініціативи А. Крушельницького було створено краєзнавчий музей.

При гімназії була бурса (гуртожиток), що знаходилась у двох будинках філії товариства «Просвіта». У ній проживав 51 учень. За місяць батьки платили від 8 до 20 крон – залежно від майнового стану. 23 жовтня 1912 року було відкрито кімнату для групи продовженого дня, в якій гімназисти під наглядом учителів з15 до 18 години вчили уроки. Діти, які доїжджали залізничним транспортом, мали 50% знижки на квитки.

Якщо до 15 травня навчального року не перездали предметів, з яких мали незадовільну оцінку, то до наступного класу не переводились.

Кожної суботи почергово гімназисти ходили до лазні та парної.

На канікулах повинні були у своїх селах готувати сільську молодь до вступу в гімназію. Ті учні, які закінчили 4 класи і вивчали німецьку мову, після вступних іспитів зараховувались до першого класу гімназії. Ті ж, хто не вивчав німецьку мову, спочатку після ІІІ та IV класів зачислялись до так званої підготовки, а після року навчання і здачі екзамену зараховувались до першого класу. Плата за підготовчий клас – 4 крони щомісячно. На канікулах мали завдання ще й збирати матеріали до гімназійного музею.

У 1912/13 навчальному році було 190 учнів, з них: греко-католиків – 184, римо-католиків – 2, мойсеєвої віри – 4. Крім учнів із Городенки та сіл нашого повіту були також з Товмацького, Снятинського, Коломийського, Надвірнянського та Станіславського, а також Бережанського, Підгаєцького, Бучацького та Заліщицького повітів. Це свідчило про великий авторитет Городенківської гімназії.

Стан батьків вихованців такий: 144-селяни,  9-міщани,  9-учителі,  9-священики,

8-ремісники, 4-купці, 3-урядники, 2-приватні урядники, 2-нотар і адвокат. Отже, в основному навчалися діти селян.

Наприкінці 1912/13 навчального року результати екзаменів були такі: здібних з відзначенням-20, здібних-113, взагалі здібних-19, поправку одержано-19, нездібних-32.

1 серпня 1914 року почалася Перша світова війна. Антін Крушельницький був якраз тоді на відпочинку у Криворівні (тепер Верховинський район), звідки разом із сім'єю йому довелося з відступаючими австрійськими військами виїхати через Ворохту до Відня, куди він прибув у грудні. Навчання в гімназії припинилося, бо тут був терен воєнних дій. Навесні 1915 року А. Крушельницький старався повернутися до Городенки, але дозвіл на це отримав аж у серпні 1915 року. Тоді ж дістав також дозвіл на відкриття і продовження навчання в гімназії. Городенка була поруч з бойовою лінією: австрійські окопи – на відстані 5-6 кілометрів, а російські – за 7-11 кілометрів від міста вздовж Дністра.

Коли російські війська прорвали фронт (15 травня 1915 року), учням роздали свідоцтва на підставі попередніх оцінок і розпустили на канікули.

У листопаді 1915 року почалося навчання в І-VI класах. Але будинок гімназії був зайнятий військовими, як і всі інші шкільні будинки в місті (у Городенці тоді стояв штаб групи Гадфі). А.Крушельницький наприкінці жовтня 1915 року домігся у військового коменданта міста дозволу відкрити навчання в гімназії, але приміщення так і не віддали. Військова етапова команда відпустила для гімназії будинок української народної школи та читальню «Просвіта» в Котиківці. Також віддали приміщення бурси в Городенці.

Отже, в цих трьох будинках і розпочалось навчання. З викладачів на той час залишилось лише 5 осіб. Але це не злякало А.Крушельницького. Він докладає всіх зусиль, щоб отримати дозвіл на відкриття гімназії. Навесні ж 1916 року окружна рада дала вказівку звільнити приміщення народної школи в Котиківці, тому класи перевели до будинку Народного дому. А.Крушельницький залишився в Городенці й продовжував боротьбу за відновлення навчання в гімназії. На вимогу громадськості він стає на чолі уряду – бургомістром міста

Аж 13 вересня 1916 року А.Крушельницького запросив до себе начальник повіту Стецула, який подав директору циркуляр заступника губернатора у справі шкільництва.   В цьому циркулярі за підписом Ламздорф-Галагана визнавалось право на відкриття навчальних закладів. Граф цікавився, чи є приміщення та викладачі. Якщо бракує вчителів, то він радив залучати до викладання місцеву інтелігенцію.

А.Крушельницький із властивим йому темпераментом почав відкривати, де можна, школи  в  повіті.  На  засіданні  громадської  ради  було  ухвалено  відкрити  Котиківську

4-класну школу і перенести її до будинку жіночої школи в місті. Це викликало незадоволення деяких панів, бо Котиківська школа мала українську викладову мову. А якщо перенести її у місто, той там повинна б бути українська викладова мова , а не польська. 15 вересня губернатор повернувся з відпустки. Стецула поїхав до нього. Ось як описує це А.Крушельницький : «Я дожидав нетерпеливо висліду поїздки. Приїздить і зараз таки посилає по мене. Ледве я увійшов, він протяг до мене обі руки і говорив крізь сльози: «Отворайте, отворайте гімназію! Є дозвіл!..» Але не знали ми ще тоді, що прийдеться нам пережити добу найчорнішої реакції. Не знали ми, що міністр освіти, правий монархіст Кульчицький захоче покласти свою важку руку на українське шкільництво у Галичині».

Отже, дозвіл на відкриття гімназії був отриманий, але приміщення були зруйновані. Не вистачало і викладачів. А.Крушельницький їде до Коломиї, Чернівців, Борщева, Чорткова, Гусятина.

5 жовтня 1916 року розпочалося навчання. Спочатку було лише 37 учнів, до кінця року – 110, наступного - 300.  6 жовтня до Городенки приїхав сам губернатор Лігін. Звертаючись до А.Крушельницького мовив: «Ведіть далі науку. Лише без німецької мови». Ось так була відкрита єдина на теренах, зайнятих російськими військами, Українська приватна гімназія в Городенці.

Тут доречно згадати, що з ініціативи директора та громадськості під час відзначення 100-річчя від дня народження Т.Шевченка навесні 1914 року Городенківську Українську приватну гімназію «Рідна школа» було названо іменем Т.Шевченка. Таку назву вона мала до ліквідації її після 17 вересня 1939 року.

Гімназію було відкрито, але бібліотеку пограбовано, а книги українською мовою заборонені, тому А.Крушельницький дозволив дітям користуватися книгами із власної бібліотеки. Бо вважав, що наука без бібліотеки не веде до цілі.

Навчання і виховання проводились у національному дусі. Екзамен на атестат зрілості відбувся 20 червня 1918 року. Гімназистів тоді вже було 276, з них 21 – поляк і

10 – євреїв.

У 1918/19 навчальному році сталися історичні події. Старші гімназисти почали готуватися до революції, або радше – до боротьби з поляками. Вийшло на вишкіл до Коломиї 30 учнів. Коли в жовтні 1918 року у Львові відбулися Установчі збори Української Національної Ради, від Городенківщини  на  ній були А.Крушельницький, професор Т.Замора та Т.Михайлівський. Вони отримали наказ на місцях перебрати владу. Як відомо, в Городенці та в повіті владу перебрали безкровно. Доктор Макус з Товмача (тепер Тлумач) став міністром внутрішніх справ ЗУНР, а А.Крушельницький обраний міністром освіти, професора Т.Замору було включено до шкільної комісії ЗУНР.

1 листопада 1918 року Австро-Угорщина розпалась, але навчання в гімназії продовжувалось. У 1919 році А.Крушельницький бере відпустку і його заступає Т.Замора. Потім гімназію очолює, з 11 квітня 1919 року, Остап Світлик.

24 травня Городенку окупували румунські війська. В кінці 1918/19 навчального року директор ще прийняв випускні екзамени. Після цього випуску А.Крушельницький, Т.Замора разом із сім'ями та кількома учнями старших класів виїхали із Городенки до Кам'янець-Подільського, щоб не потрапити в полон польської армії.

Так завершилось директорування А.Крушельницького в Городенці, вчителя української мови та літератури, який все, що міг, зробив, щоб піднести національну свідомість та культурний рівень Городенківського повіту.

24 серпня 1919 року владу в Городенці від румунської окупаційної армії перебрала польська окупаційна армія. Аж в грудні 1919 року навчання в гімназії почалося знов у приміщенні бурси, яке тривало до 13 липня 1920 року. 30 червня 1920 року польська влада заборонила назву «гімназія». Умови навчання були жахливі. Директором гімназії тоді був доктор філософських наук Клавдій Білинський. Гімназію позбавили всяких прав, залишилось лише 126 учнів і 6 викладачів. Пізніше директором став М.Навроцький. У зв'язку з тим , що викладачі і директор відмовилися визнавати себе громадянами Польщі, 21 вересня 1920 року гімназію за розпорядженням польських властей було закрито.

Перші чотири роки окупації були найважчими в історії Городенківщини.

15 березня 1923 року Рада Амбасадорів в Парижі признала Галичину Польщі. У квітні Городенківська громада вирішила «післати до воєводи Юристовського представників українських товариств». Делегація дала письмові вимоги про те, що потрібно зробити в повіті, щоб відшкодувати збитки, зокрема і за знищення гімназійного будинку та Народного дому.

Директором Городенківської Української приватної гімназії «Рідна школа»              ім. Т.Шевченка з 1924 до 1927 року був колишній сотник УГА М.Бараник.

У 1927/29 гімназію очолював колишній викладач Львівської гімназії С.Федів. З 1929 року директором стає відомий педагог з с.Серафинців О.Яківчик. У 1933/34 навчальному році почалася реформа шкільної справи, стали запроваджувати ліцеї. На базі третього класу в Городенці було відкрито перший клас. О.Яківчик, як і А.Крушельницький, найдовше працював у гімназії – спочатку як викладач, а з 1929 по 1939 – як директор. Брав активну участь у громадському житті, займався наукою (написав граматику церковнослов'янської мови). Гордився, що його учнів студіювали в університетах.

Уже перед Другою світовою війною було домовлено про будівництво нових приміщень Городенківської Української приватної гімназії «Рідна школа» ім. Т.Шевченка. Купили площу, почали завозити будівельний матеріал. Але наступив «вікопомний» місяць вересень 1939 року - і цим планам не судилось здійснитися. Гімназію було ліквідовано.  На її базі створено Городенківську СШ №1.

Читати далі