Пам'ятаємо

Пам’ятаємо злочин сталінського геноциду та його жертв.

Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2 чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України.

Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.

Під кінець 1932 та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів. Виймали з печей зварену пісну страву: борщ чи кашу – і розхлюпували по долівці. Селяни ховали торбинки із зерном у колиски немовлят, розсипали на печі, прикривали рядном і садили згори дітей, закопували залишки зерна у землю, затоплювали у криницях. Але все це пошукові загони знаходили…

Те, що відбувалося в Україні в 1933 році, не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Навіть саме слово «голод» заборонялося вживати в офіційних документах. Але мільйони людей, які загинули від голоду в 1933 році не можуть безслідно зникнути у часі. Про них пам’ятають їхні діти й онуки, всі, хто вижив у той страшний час. Крім того, 26 держав світу визнали голодомор актом геноциду проти українського народу. ”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…”

Тож пам’янімо сьогодні з непростим запізненням у кілька довгих десятиліть великомучеників нашої трудної історії, схилимо голови у каятті перед світлою пам’яттю тих, хто загинув.

Вони згасали як зорі.

З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав.

Чому ми повинні пам’ятати про Голодомор

1932–1933 років?

Радянська влада замовчувала факт голоду в Україні. Тож ті, хто пережив ці страшні події, не могли ні поговорити про них, ні добиватися справедливості. Але люди зберігали своє життя завдяки взаємопідтримці, взаємодопомозі та силі духу. Тож навіть найтрагічніше минуле має сенс заради майбутнього.

Створіть інтелектуальну (ментальну) карту, вказавши ті якості, які допомагають людям долати найважчі життєві обставини

Прочитайте вірш, що людям допомагало вижити в часи Голодомору?

Складіть пазли