11- Б Українська мова

Опрацювавши матеріал підручника (параграф 62 сторінка 236), виконати тестові завдання за посиланням Домашнє завдання активне

Завдання необхідно виконати до 21 березня 18:00 ред.

ЗУПИНИТИ

ЗАПРОШЕННЯ

Повідомте учням

Код доступу 184048

Попросіть учнів використати цей код,

відкривши посилання

join.naurok.ua

7 квітня. Відмінювання займенників. Правопис займенників

Чинний правопис. Параграфи 108 – 114. Зафіксуйте найважливіші, з вашої точки зору, моменти (говорячи іншими словами, у кого з чим труднощі).

Домашнє завдання активне

Завдання необхідно виконати до 11 квітня 20:00 ред.

Повідомте учням

Код доступу 790530

Попросіть учнів використати цей код,

відкривши посилання

join.naurok.ua

Або надішліть посилання учням:

Займенник. Підготовка до ЗНО ред.

6 квітня. Розряди числівників за значенням, особливості відмінювання

1. Чинний правопис. Параграфи 105, 106, 107.

2. Домашнє завдання активне

3. Завдання необхідно виконати до 11 квітня 19:00 ред.

ЗАПРОШЕННЯ

7. Повідомте учням

8. Код доступу 998529

9. Попросіть учнів використати цей код,

відкривши посилання

join.naurok.ua

10.

Або надішліть посилання учням:

11.

12.

13. узгодження числівників з іменниками

Допоміжний матеріал «Правила сполучення числівників з іменниками».

Числівник Форма іменника

Один Числівник узгоджується з іменником у роді, числі й відмінку

Два, три, чотири Н. мн.

Збірні Р. мн.

Тисяча, мільйон, мільярд Р. мн.

Дробові числівники Р. одн.

Півтора, півтори у Н., З. і Р. — форма Р. одн.

у Д., О. й М. — відповідно форми Д., О. чи М.

Півтораста у Н., З. і Р. — форма Р. мн.

Д., О., М. — відповідно форми Д., О., М.

8 квітня. Усний і письмовий докладний переказ тексту публіцистичного стилю з творчим завданням

Підготовча робота

1. Перекладіть текст українською мовою. Визначте його тему та основну думку. Доведіть, що наведений уривок належить до публіцистичного стилю.

О ЛИЧНЫХ БИБЛИОТЕКАХ

Могут сказать, что вот книги попадают не тем, кому они нужны. Иногда служат украшением; приобретаются из-за красивых переплетов и т. д. Но и это не так страшно. Книга всегда найдет того, кому она нужна. Например, покупает книгу человек, который небрежно украшает ими свою столовую. Это абсурд. Но ведь у него могут быть и сын, и племянники. Мы помним, как начинали люди интересоваться литературой — через библиотеки, которые они находили у своего отца или у своих родственников. Соответственно, книга когда-нибудь найдет своего читателя. Она может быть продана, и это тоже неплохо, будет какой-то запас книг, потом она опять найдет своего читателя.

Что касается личной библиотеки, то, думаю, к этому вопросу надо подходить очень ответственно. Не только потому, что личную библиотеку считают визитной карточкой хозяина, а потому, что она иной раз становится престижным моментом. Если человек покупает книги только для престижа, то напрасно это делает. В первой же беседе он выдаст себя. Станет ясным, что сам он книг не читал, а если и читал, то не понял. Свою библиотеку не надо делать слишком большой, не надо заполнять ее книгами «одноразового чтения». Такие книги надо брать в библиотеке. Дома должны быть книги повторного чтения, классики (и притом любимые), а больше всего справочники, словари, библиография. Обязательно ведите библиографию по своей специальности.

2. Прочитайте текст переказу.

Мистецтво — це час і простір, у якому живе краса людського духу. Як гімнастика випрямляє тіло, так мистецтво випрямляє душу. Пізнаючи цінності мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить себе до прекрасного, переживає насолоду. Життя людської душі — це вища мета виховання педагогіки. Знання, уміння, праця, творчість — усе це тільки засоби досягнення вищої мети. «Тепер запитайте мене: у чому щастя на землі? — говорив К. Станіславський. — У пізнанні. У мистецтві й праці, в осягненні. Пізнаючи мистецтво в собі, пізнаєш природу, життя світу, сенс життя, пізнаєш душу — талант. Вище цього щастя немає».

Пізнання мистецтва — широке, багатогранне поняття. Його не можна зводити до нагромадження знань, щоб відповісти на запитання вчителя й дістати оцінку. Справжнє пізнання мистецтва починається там, де людина осягає прекрасне для себе, для повноти свого духовного життя, живе у світі мистецтва, прагне прилучитися до прекрасного. Складне й тонке завдання виховання полягає в тому, щоб цінності мистецтва стали духовною потребою, щоб вільний час людина прагнула наповнити найщасливішим, найжиттєрадіснішим трудом душі — осягненням прекрасного.

Входження мистецтва в духовний світ починається з пізнання краси слова. Найдоступніше і водночас наймогутніше мистецтво — це красне письменство. Слово — засіб відточування, виховання витончених почуттів. Осягаючи красу слова, людина проймається почуттям відрази до всього потворного, злого. У вихованні красою слова — одне з джерел непримиренності й нетерпимості до зла. Люди чують схвильовану поетичну розповідь — передусім емоційно насичене змалювання того, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо, переживаємо. Почує чи прочитає людина слова ранок у степу, вранішня зірниця, схід сонця, вони нагадають їй цей ранок. Слово збудить у найчутливіших, найпотаємніших куточках серця почуття — живе трепетання людської радості, насолоду. Коли людина відчуває,переживає найтонші відтінки, пахощі, емоційний підтекст слова, вона немовби пробуджує дрімотні сили розуму.

Через художню розповідь розкривається також підтекст, філософська сторона твору — те, що майже ніколи не виражається словами, але повинно схвилювати, адже в підтексті часто вся ідейна глибина твору, сила його емоційного впливу.

Лірика й поетична проза — це єдиний у своєму роді засіб виховання почуттів. У діапазоні засобів емоційного й естетичного виховання лірика (у вузькому розумінні цього слова) лежить між епосом і музикою. Емоційна насиченість, тонкість і багатогранність відтінків слова, глибокий підтекст образів ліричного твору — усе це ріднить лірику з музикою. Великого значення варто надавати читанню віршів про духовний світ людини. Це пізнання натхненне, яке звеличує, підносить, облагороджує. Вірші Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Шевченка, Лесі Українки, Єсеніна, Брюсова, у яких відображено життєрадісне світосприймання, одухотвореність людської душі, відкривають ті куточки душі, той невловимий стан, який не передати ніякими поясненнями. Поетичне слово про кохання, вірність, відданість — могутня сила, що облагороджує, адже жодними по­вчаннями й роз’ясненнями, якими б тонкими вони не були, неможливо донести всю красу почуття любові так, як поетичним словом. Тісно пов’язана з ліричною поезією і є немовби наступною сходинкою в духовному розвиткові людини музика.

Музика — це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки, недоступні слову. Музика починається там, де кінчається слово. Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання мелодії, без глибокої духовної потреби слухати й розуміти музику й діставати насолоду від неї. Якщо музика є книгою для читання з мови почуттів, то буквар цього предмета починається із слухання музики природи, з пізнання краси звуків, що народжуються навколо нас. У дитинстві ми любили слухати музику квітучого саду й квітучого поля гречки, весняних лугів і осіннього дощу. Ми відчували, переживали красу навколишнього світу, і це облагороджувало наші душі. Це букви, вивчивши які, людина може приступити до книги для читання з мови почуттів. Найпростіша мелодія, зіграна на сопілці, у тисячу разів ближча до музичної культури, ніж найкрасивіша пісня соловейка чи жайворонка. Головна мета музичного виховання — виховати не музикантів, а людей. Перші й найяскравіші сторінки для читання мови почуттів — це народні пісні. Довгими осінніми й зимовими вечорами ми слухали українські пісні. Це про нас писав

М. Гоголь: «Покажіть мені народ, у якого було б більше пісень». Велике емоційне багатство в прекрасній українській пісні «Стоїть гора високая». Зміст і дух цього твору імпонує схильності до філософського пізнання світу. Усе багатство пісні — у глибокому підтексті, емоційну тонкість якого здатна донести до серця й свідомості тільки музика. Світ прекрасний, прекрасна вічна природа, та, крім радості, є й сум… До верб повернеться весна, а до людини молодість — ніколи. Ніжність, ласкавість, сердечність, задушевність — саме ці почуття слід намагатися пробудити музикою, яка відкриває найдорожче — любов до людей, готовність творити й утверджувати красу.

Розглядаючи картину І. Шишкіна «Жито», досить часто незріла людина бачить тільки жито, і для того, щоб вона побачила щось значніше, — світ людських почуттів, потрібна велика підготовча робота. Азбукою пізнання живопису є безпосередні спостереження природи. Щоб розуміти, переживати й любити живопис, людині треба пройти тривалу школу почуттів саме у світі природи. Уже в роки дитинства кожен має вчитися відкривати красу природи, щоб духовне життя та навколишній світ поєднувались інтелектуальними, емоційними, естетичними, творчими нитками.

У справжньому мистецтві немає нічого елементарного. Кожний твір — невичерпний світ почуттів. Такі картини, як «Жито» І. Шишкіна, «Граки прилетіли» О. Саврасова, «Золота осінь» і «Березовий гай» І. Левітана, «Перший сніг» А. Пластова варто розглядати і в дитинстві, і отроцтві, і в ранній юності; щоразу людина бачить у них щось нове. Повторне розглядання картин збагачує, розвиває емоційну пам’ять, виховує те, що можна назвати загостреністю сприйняття краси.

Важливими є і твори, у яких відображено людину з її складним і багатогранним духовним світом. На першому плані, звичайно, картини, що зображують моральну красу, моральний подвиг борця за високі ідеали.

Творче натхнення — людська потреба, у якій особистість знаходить щастя. Без творчості, без одухотвореності процесом і результатами творення духовних цінностей неможливо уявити життя (За В. Сухомлинським; 877 с.).

3. Дайте відповідь на питання.

*Як ви розумієте значення слова мистецтво?

*Чому мистецтво важливе для подальшого розвитку людства?

*Що означає вислів сила мистецтва?

*Чи може мистецький твір не відповідати естетичним вимогам?

*Чи маєте ви вдома твори мистецтва?

Переказ тексту

Перекажіть текст, доповнивши його власними міркуваннями про значення мистецтва в житті кожної людини.

Домашнє завдання: Продовжити текст ( той же тип і стиль мовлення) власними міркуваннями про значення мистецтва в житті кожної людини, додавши цікавий власний вступ.

Переказ не пишемо, а лише творче завдання.

9 квітня. ПРАКТИЧНА РИТОРИКА. ТЕМА, МЕТА ПУБЛІЧНИХ ВИСТУПІВ. ВИБІР ТЕМИ, ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ (ІНФОРМУВАННЯ, ПЕРЕКОНАННЯ, ЗАКЛИК ДО ДІЇ ТОЩО). ДОБІР МАТЕРІАЛУ, ЙОГО СИСТЕМАТИЗАЦІЯ. СКЛАДАННЯ БІБЛІОГРАФІЇ. РОБОТА ІЗ ДЖЕРЕЛАМИ ІНФОРМАЦІЇ. ВИДИ ЗАПИСУ ЗІБРАНОГО МАТЕРІАЛУ

Прочитайте матеріал «Етапи роботи над промовою». Побудуйте (усно!) алгоритм роботи над промовою.

Виокремлюють так основні, найбільш поширені в ораторській практиці функції (мети) публічних виступів:

1. Повідомити певну інформацію.

Таку промову називають інформаційною. Інформаційний жанр використовують у науковій доповіді, повідомленні, лекції перед студентами, монолозі вчителя при поясненні, у розповіді про який-небудь випадок або при описі певного явища, у відповіді учня на уроці. Інструкція, оголошення про подію також належать до інформаційних виступів.

2. Дотримати загальноприйнятий ритуал, протокол, етикет.

У цьому випадку можна говорити про протокольно-етикетний виступ: вітання офіційної делегації, офіційне привітання ювіляра, вступне слово перед певним офіційним заходом, виступ з оцінкою здобутків людини чи організації (похвальна промова), промова на траурному мітингу, офіційний тост тощо.

3. Розважити людей.

У такому випадку матимемо розважальний виступ. Такими є, наприклад, більшість неофіційних тостів, промови на банкетах, розповіді про кумедні випадки, смішні історії з життя тощо.

4. Переконати.

Переконувальна промова покликана показати правильність позиції оратора, закріпити чи змінити думку аудиторії щодо цього питання. Типові випадки пеконувальних виступів — виступи в наукових, політичних дискусіях, передвиборчі, агітаційні, рекламні виступи.

5. Закликати до виконання певної дії. Тут домінує заклик до виконання певних дій. До таких промов належать деякі мітингові промови (За Й. Стерніним).

Робота з бібліографією

Пригадайте основні правила запису бібліографії. Поміркуйте, які з наведених джерел записані неправильно. Виправте (усно). Визначте (усно), якими б джерелами з наведеного переліку ви скористалися б при підготовці до виступу за темою «Українські традиції, обряди та звичаї».

1. Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях / Г. О. Булашев. — К. : Довіра, 1992. — 414 с. 2. Василько З. С. Символіка фольклорного образу / Василько З. С. — Львів : ДПА Друк, 2004. — 392 с. 3. Вісімдесятники : антологія нової української поезії / [упоряд. І. М. Римарук]. — Едмонтон ; К. : Вид-во Канад. ін-ту укр. студій, — 1990. — 205 с. 4. Войтович В. М. Українська міфологія / В. М. Войтович. — К., : Либідь, 2002. — 664 С. 5. Данилюк Н. О. Розвиток семантики народнопісенного слова в сучасній українській поезії / Н. О. Данилюк // Українська мова і література в школі. — 1983. — № 8. — С. 36–42. 6. Дзюба І. М. «…І вічні питання до білого світу». Нотатки про лірику Леоніда Талалая / І. М. Дзюба // Слово і час. — К. : 1992. — № 2. — 33–37 с. 7. Калашник В. С. Мова поезії і картина світу //Лінгвістичні дослідження : зб. наук. праць. — Х., 2003. — № 10. — С. 30–35. 8. Кононенко В. І. Концептологія в лінгвістичному аспекті / В. І. Кононенко // Мовознавство. — 2006, № 2–3. — С. 111–117. 9. Скуратівський В. Т. Святвечір : [нариси-дослідження] : у 2 кн. / Василь Тимофійович Скуратівський. — К. : Перлина, 1994—. — (Серія «Українці»). — Кн. 2 : Святвечір. — 1994. — 192 с. 10. Хо­менко О. А. Мисленнєвість поезії і поезія мисленнєвості : діалектика творення вербальної космогонії Павла Мовчана [Електронний ресурс]. — О. А. Хоменко. — Режим доступу : http ://rius.kiev.ua/journal/5/homenko_2 11. Читайло О. Марія Людкевич : «Юних пись­менників зацікавило фентезі» : Електронний ресурс / О. Читайло // Високий замок — 2008. — № 184. — [Режим доступу] : http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=68363.

Важливо!

У процесі обробки матеріалу корисно вести записи. У кожного оратора своя техніка ведення записів. В одних випадках джерело конспектується, в інших — робляться узагальнюючі та систематизовані записи. Одні ведуть записи у зошитах, інші надають перевагу паперу стандартного розміру, записуючи тільки з одного боку листа. В останньому випадку записи можна використовувати більш оперативно, розрізаючи і переклеюючи будь-яку частину конспекту. Дехто використовує карточки, на яких зручно записувати і цифри, цитати. Карточки під час виступу можна розкласти на столі, попередньо згрупувавши їх

Запис зібраного матеріалу для виступу може бути кількох видів: докладний запис виступу, конспект виступу, тези виступу, докладний план, короткий план. Поміркуйте, які переваги має той чи інший вид? Які недоліки?

ПИСЬМОВО!!!

Трансформуйте поданий цитатний план у складний план, а потім — у простий.

Тема: «Правовий статус дитини в Україні». (Запишіть як заголовок перед планом)

План: «Громадянство — це структурний елемент правового статусу дитини, який розкриває головний зміст зв’язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою й суспільством».

«Принципи правового статусу дитини — це основоположні засади, керівні ідеї, які проголошуються і охороняються державою, покладені в основу здійснення прав, свобод і обов’язків дитини».

«Існує безліч міжнародних конвенцій та державних документів щодо захисту дітей».

КОМПОЗИЦІЯ ОРАТОРСЬКОГО ВИСТУПУ.ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ ВСТУПУ,ОСНОВНОЇ ЧАСТИНИ, ЗАКІНЧЕННЯ.АУДІЮВАННЯ ЗРАЗКІВ ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

Розгляньте схему «Композиційна будова виступу». Яку мету має кожна частина виступу?

Композиційна будова виступу

Частини виступу Прийоми привернення уваги

Вступ

Завдання: підготувати слухачів до сприйняття виступу, установити контакт, обґрунтувати вибір питання, зацікавити темою розмови.

Головна умова — максимальна лаконічність

Звертання, виклад мети виступу, огляд головних розділів теми, виклад парадоксальної ситуації, апеляція до інтересів аудиторії, прийом співучасті, парадокс

Головна (основна) частина

Завдання: послідовно пояснити тезу, довести правильність положень, підвести слухачів до необхідних висновків. Наво­димо аргументи та приклади

Апеляція до подій, географічних чи кліматичних умов, до авторитету, до попередньої промови

Висновки

Завдання: підсумувати висловлювання, підвищити інтерес до предмета, підкреслити значення тези, поставити задачі, закликати до дії

Гумористичне оповідання, афоризм, питання до аудиторії, експресивні вислови

Аудіювання зразка ораторського мистецтва

ПИСЬМОВО!!! Запишіть у вигляді плану: так, ви ж знаєте, легше (у вас і так цього уроку 2 письмових завдання)

Послухайте пісню на слова П. Тичини у виконанні Галини та Лесі Тельнюк. Прослухайте текст промови. Стисло запишіть основні моменти. План складіть.

ЯБЛУНЕВОЦВІТНИЙ ГЕНІЙ УКРАЇНИ (Павло Тичина)

Не дивися так привітно,

Яблуневоцвітно.

Не знаю чому, але ще з дитячих літ у цих рядках було для мене щось заворожливе, дією своєю справді схоже на чари. Поетичність української мови, її музика й краса, мені здається, відтворилися тут ідеально.

Не милуй мене шовково,

Ясносоколово…

Ні, це таки чари!

Шукати нових, ще не виявлених можливостей українського слова, шукати й знаходити їх після Шевченкових шедеврів, коли, здавалось, досягнуто було вже всіх поетичних вершин, — для цього мав з’явитись митець особливий, поет здібностей унікальних. І хіба ж не таким прийшов у наше письменство Павло Тичина, чиїми устами в новітній поезії, може, найчутливіше виповів себе цей сповнений величі й драматизму ХХ вік? З ім’ям Тичини пов’язані в нашій літературі відкриття епохальні, він приніс нам образність нового часу, поетику, здатну відтворити музику космічних оркестрів, найніжнішу красу людського почуття й грозову, вкрай наелектризовану атмосферу творення нового світу. Тичина для нас — співець гуманізму, співець високого й людяного «чуття єдиної родини».

Не перестають дивувати властивості його слова. У ньому, ніби вперше мовленому, виникають раніше не знані ритми й видіння, що можуть сприйматись як первопочатки буття, як образ одвічного руху.

Кожна поетична індивідуальність тому й індивідуальність, що в чомусь вона виявить себе найприкметніше. Тичина — це музика й барви. Це чистота душі. Так принаймні мав би сприймати його творчість кожен, кому вона відкривається вперше.

Ясноока поетова муза з дитинною мудрістю прагне зазирнути в глибини й праглибини сутнього, усе довколишнє її щиро дивує, бо ж стільки життя таїть у собі речей значних, загадкових, бо ж, якщо уважніше вгледітись, вслухатись, то взагалі в житті нічого нема неістотного… «Чи чули ви, як липа шелестить?». А це ж, виявляється, диво, це рідкість, це те, що завдяки поетові може статий для вас відкриттям!

Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душа причастилася крутості трав… Яким треба було володіти чуттям естетичним, психологічним, щоб рідне слово, ледь торкнуте, враз сяйнуло такою красою свіжості й новизни!

Мова народу була для Тичини силою невичерпно творчою. З чутливістю диригента вловлював він живі її тони й могутнє багатоголосся, з розмаїтих її звучань поет видобував злагодженість симфоній.

Навряд чи кому іншому було під силу те, що брала на себе тендітна муза українського Орфея. Поет, що словами пелюсткової ніжності виспівував найтонші порухи людської душі, її прагнення до ідеалу, зачарованість красою життя, Тичина, однак, ніколи не був поетом інтимних затишків, він не малював нам ідилій, його поезія, виповнюючись революційною пристрастю, не уникала найдраматичніших конфліктів епохи (О. Гончар).

Домашнє завдання (їх два! невеличких) ви виконали в процесі роботи над завданнями. Тільки до кожного пишіть окрему тему. Вона у вас виділена. Матимете дві оцінки.

13 квітня. Види, часи, способи дієслів. Особові, родові, числові форми дієслів, їх творення. Перехідні, неперехідні дієслова. Стан дієслова

Повторити раніше вивчений матеріал про дієслово

за підручником параграфи 69, 70.

за чинним українським правописом параграфи 115 – 118 (сторінки 115 – 121)

Пригадати за таблицями, поданими нижче, раніше вивчене

Основні граматичні категорії дієслова

Вид

Недоконаний вид — на­зивають незавершену, необмежену в тривалості дію (що роби­ти? що робив? що робитиме)

Доконаний вид — нази­вають дію, що звершилася або відбудеть­ся (що зробив? що зробить?)

Одновидові, що не мають видових пар і уживаються лише у формі недоконаного (прагнути, гордувати) або формі доконаного (схаменутися, стрепенутися)

Двовидові, що їх вид визначається контекстом. Здебільшого це слова на -увати з іншомовними основами: асигнувати, апелювати й окремі давні незапозичені слова: веліти, мовити, хрес­тити

Час

Минулий — змінюються за числами, а в однині — і за родами

Теперішній — змінюються за числами та особами

Майбутній — змінюються за числами та особами. Дієслова недоконаного виду мають просту і складену форми майбутнього часу, дієслова доконаного виду — тільки просту форму

Давноминулий час використо­вується лише в розмовному й художньому стилях. Виражає минулу дію, яка передувала іншій минулій дії. Дієслово бути + дієслово мин. ч.: був зробив, написала була

Спосіб

Дійсний озна­чає дію, яка відбулася, від­бувається чи відбуватиметься. Дієслова дійсного способу змінюються за часами, числами й осо­бами (у т. ч. та майб. ч.) та за родами (у мин. ч.)

Умовний означає дію, можливу за певної умови або бажану. Змінюються за числами, а в однині — і за родами. Твориться додаванням до форми мин. ч. частки б, би

Наказовий означає наказ, прохання, побажання, пораду, заклик до виконання дії. Змінюються за родами та особами: в однині мають форму 2‑ї, а в множині — форми 1‑ї та 2‑ї особи. Форми 1‑ї особи однини та 3‑ї особи однини і множини творяться поєднанням дієслів теперішнього або майбутнього часу із частками хай, нехай

Перехідність

Перехідні — дієслова, які означають дію, що переходить або спрямована на предмет. При перехідних дієсловах стоїть прямий додаток, виражений іменником (займенником) у знахідному відмінку без прийменника: доглянути сад

Неперехідні — дієслова, які означають дію, що не переходить на предмет. Такі дієслова не ви­магають додатка: стояти, сидіти. До неперехідних належать усі дієслова з часткою -ся (-сь): сміятися, хвилюватися

Довідка. Більшість дієслів має видові пари. Дієслова доконаного виду здебільшого утворюються від дієслів недоконаного виду за допомогою префіксів (прати — попрати, писати — написати), рідше — за допомогою суфіксів (кричати — крикнути, зітхати —зітхнути). Дієслова недоконаного виду утворюються від дієслів доконаного виду суфіксальним способом (спинити — спиняти, переписати — переписувати). Рідше інший вид утворюється шляхом зміни наголосу (відкидати — відкидати, переносити — переносити) чи основи (шукати — знайти).

Письмово!

Вправа 736. Окрім визначення часу й способу дієслів, поміркуйте над у змістом легенди. Слушно!

14 квітня. ПР. Добір аргументів і способів активізації мислення та емоційно-почуттєвої діяльності аудиторії. Види аргументації. Способи встановлення контакту зі слухачами. АКТУАЛЬНО, адже у власному виловлюванні на ЗНО ви аргументуєте свою точку зору.

Оратор під час публічного виступу аргументує певну точку зору. Аргументація — процес наведення доказів, пояснень, прикладів для обумовлення певної думки перед слухачами або співрозмовниками. Аргументи — це докази, що їх наводять на підтримку тези (головної думки тексту чи виступу, вираженої словами): факти, приклади, пояснення — усе те, що може підтвердити тезу.

Від тези до аргументів можна поставити питання «Чому?», а аргументи відповідають: «Тому, що».

Наприклад: Телевізор дивитися корисно — теза нашого виступу. Чому?

Аргументи — тому, що:

а) по телевізору ми дізнаємося новини;

б) по телевізору передають прогноз погоди;

в) по телевізору ми дивимося навчальні передачі;

г) по телевізору показують цікаві фільми тощо.

Аргументи, які наводить оратор, бувають двох видів: аргументи «за» (свою тезу) та аргументи «проти» (чужої тези).

Аргументи «за» повинні бути: правдивими, спиратися на авторитетні джерела, доступними, простими і зрозумілими, максимально близькими до поглядів аудиторії, такими, що відображають об’єктивну реальність, відповідають здоровому глузду.

Аргументи «проти» повинні: переконати аудиторію в тому, що аргументи, наведені на підтримку тези, яка вами критикується, слабкі, не витримують критики. Важливе правило аргументації: аргументи слід наводити в системі. Це означає, що слід продумати, з яких аргументів розпочати, а якими завершити.

Аргументи повинні бути переконливими, тобто сильними, такими, з якими всі погоджуються. Коли ми висуваємо ту чи іншу тезу, а потім наводимо аргументи на її підтримку, наші співрозмовники аналізують наші аргументи і, якщо бачать їхню переконливість, погоджуються з ними, а якщо не бачать — не погоджуються та не ви­знають нашу тезу.

Сила, переконливість аргументу — поняття відносне, оскільки багато що залежить від ситуації, емоційно-психологічного стану слухачів та інших чинників — статі слухачів, віку, професії тощо. Однак можна виокремити низку типових аргументів, які вважаються сильними в більшості випадків. До них належать: наукові аксіоми, положення законів та офіційних документів, закони природи, висновки експертів, посилання на визнаний авторитет, цитати з авторитетних джерел, показання очевидців, статистичні дані.

Необхідно також мати на увазі те, що «слабкі» аргументи можуть доповнювати «сильні», від чого ступінь «слабкості» знижується.

Оптимальна кількість аргументів — три: один аргумент — це просто факт, на два аргументи можна заперечити, а на три аргументи це зробити складніше; третій аргумент — це третій удар, починаючи з четвертого аудиторія часто сприймає аргументи вже не як певну систему (перше, друге і, нарешті, третє), а як «багато» аргументів. При цьому нерідко виникає враження, що на аудиторію оратор намагається тиснути або умовляє. Правила ефективної аргументації: бути емоціональним, не зловживайте логічним тиском, звертайтесь до життєвоважливих фактів для слухачів, персоніфікуйте свої ідеї (перетворюйте обговорення ідей на обговорення вчинків людей), відволікайтесь під час викладу матеріалу, використовуйте парадоксальні ідеї, щоб здивувати, демонструйте певну перевагу над аудиторією, будьте лаконічним, посилайтесь на авторитети, використовуйте наочність, використовуйте цифри, звертайтесь до гумору. (Розмежовуйте, що буде доречним в усному повідомленні, а що – в письмовому).

Розгляньте таблицю. Запам’ятайте матеріал про способи аргументації і послуговуйтесь ним під час роздуму. .

Способи аргументації

Висхідна полягає в тому, що почуття та аргументи посилюються наприкінці виступу

Низхідна полягає в тому, що на початку оратор наводить найбільш сильні аргументи, далі менш сильні, а завершує виступ емоційним проханням, закликом чи висновком

Одностороння аргументація передбачає, що або викладаються тільки аргументи «за», або тільки «проти»

Двостороння аргументація передбачає виклад протилежних точок зору, що дозволяє порівняти, обрати одну з них

Підтверджуюча аргументація передбачає висування тільки позитивних аргументів, а контраргументи ігноруються

Спростовна — оратор руйнує реальні або можливі контраргументи реального або вигаданого опонента. При цьому позитивні аргументи або не наводять зовсім, або надають їм дуже мало уваги під час виступу

Дедуктивна — спочатку подається висновок, а потім пояснюють його за допомогою аргументів. Спочатку наводять тезу, яка потім підтверджується аргументами

Індуктивна — спочатку наводять аргументи, а потім подають висновок

ПИСЬМОВО! Творче моделювання

Доповніть речення власними думками. Визначте різновид аргументу, який ви дібрали.

1. За що я люблю котів, так це за те, що… 2. Понад усе на світі я не люблю…, оскільки… 3. Вибачте, будь ласка, за затримку — справа в тому, що… 4. Я люблю…, оскільки… 5. Понад усе на світі я люблю… 6. Бути дівчинкою (хлопчиком) краще, адже… 7. Я хочу стати…, оскільки… 8. Коли мені виповниться п’ятдесят, я хочу бути…, адже… 9. Я люблю читати, тому що…

Розгляньте пам’ятку. Розкажіть (усно перекажіть) про прийоми підтримання уваги.

Пам’ятка «Прийоми підтримання уваги»

1. Питання до аудиторії пробуджують її від сплячки. Питання мають бути простими для відповіді, але не так чи ні.

2. Організація дискусії. Висловіть щось суперечливе — активізація уваги буде забезпечена.

3. Звернення до окремих слухачів. Наприклад, до когось конкретно поставте питання: «Ви згодні?». Такі питання привертають увагу всієї аудиторії.

4. Авансування. Це спеціальне затягування повідомлення важливої або цікавої думки, ідеї, подробиць. У такому випадку оратор лише каже про той чи інший факт: «Але про це детальніше я розкажу трохи згодом».

5. Несподіваний короткий відхід від теми.

6. Демонстрація предмета. 7. Наближення до слухачів.

8. Розважальні елементи в промові.

Отже, завдання, які слід виконати письмово:

ПИСЬМОВО!

Запишіть основні моменти у вигляді плану.

ПИСЬМОВО! Творче моделювання

15 квітня Творення і правопис дієприкметників і дієприслівників. Дієприкметниковий і дієприслівниковий звороти

Повторити за підручником раніше вивчений матеріал

параграфи 71, 72.

параграфи 119, 120 (с. 122) чинного українського правопису, виконати завдання для дистанційного навчання

Написати тести

Домашнє завдання активне

Завдання необхідно виконати до 19 квітня 19:00 ред.

Повідомте учням

Код доступу 435642

Попросіть учнів використати цей код,

відкривши посилання

join.naurok.ua

Дієслово. Підготовка до ЗНО ред.

16 квітня Контрольна робота

Домашнє завдання активне

Завдання необхідно виконати до 20 квітня 21:00 ред.

Повідомте учням

Код доступу 375410

Попросіть учнів використати цей код,

відкривши посилання

join.naurok.ua

Контрольна робота 1. Практична риторика. Морфологічна норма.11 клас ред.

21 квітня

ПР. Мовні засоби оформлення тексту ораторського виступу залежно від мети спілкування й адресата мовлення. Роль репетиції у підготовці до усного виступу

Пресконференція — захід для ЗМІ що проводиться у випадках, коли є суспільно значуща новина, і організація або окрема відома особа, безпосередньо пов’язані з цією новиною, бажають дати свої коментарі з цієї новини, які були б цікаві й важливі для громадськості. Зазвичай під час пресконференції її учасники відповідають на запитання журналістів, прямо або побічно пов’язані з темою пресконференції (З мережі Інтернет).

1. Проведіть експеримент (усно) Замініть загальні назви на конкретні слова, що викликають образи. Як це вплинуло на зміст фрази? Що краще й більш зрозуміло сприйматиметься?

Зразок. Слід позбутися шкідливих звичок. — Слід позбутися паління, лінощів, вживання нецензурних слів.

1. Тут можна придбати прикраси. 2. Вулиці заповнені транспортом. 3. Люди стали набагато більше сплачувати за комунальні послуги.

2. Розширте фразу, конкретизуючи її. (Усне завдання)

Зразок. Вулицею біг чоловік. — Зеленою, широкою, весняною вулицею швидко біг молодий, красивий, охайно одягнений, чоловік.

1. Унизу ми побачили долину. 2. Центральний нападаючий забив гол. 3. На столі стояла ваза з квітами.

Уважно прочитайте поради, оформіть їх у вигляді плану (можна у вигляді тематичних виписок). ПИСЬМОВО!

Обговорюйте те, що ви бажаєте виголосити публічно, у родині, з друзями, з людьми, з якими вам легко спілкуватися та яких ви не соромитесь, які завжди готові вас підтримати: Я ось хочу виступити й запропонувати, щоб…

Чи варто репетирувати свої виступи? Звичайно, варто. Як це краще зробити?

Репетируйте про себе, ідучи вулицею.

Усамітнившись, виголосіть свою майбутню промову з жестами.

Д. Карнегі радить: грайте в родині у виголошення промов.

Кількаразово виголосіть на самоті трьоххвилинні промови з тих тем, у яких ви добре розбираєтесь; потім — перед друзями. Чи можна тренуватися перед дзеркалом? Краще не слід: дзеркало відволікає; для тренування перед дзеркалом потрібна звичка; та й дзеркала перед вами не буде, коли ви виступатимете. О. Ернст узагалі вважає тренування оратора перед дзеркалом шкідливим.

Ось і настає день вашого виступу. До нього необхідно прийти в гарній психологічній та фізичній формі. Дотримуйтесь таких рекомендацій: не бійтесь слухачів, адже жоден оратор ще не втратив свідомість на трибуні, навіть якщо його виступ справді був проваль- ним; концентруйте увагу не на своїх переживаннях, а на змісті вашої промови; скажіть слухачам не всю інформацію — думка про резервне знання укріпить вашу впевненість у собі; не варто готуватися в день виступу; перед відповідальним виступом не слід на­їдатися; за годину до виступу не починайте нову справу — це може розсіяти вашу увагу (За Й. Стерніним).

22 квітня ПР. Круглий стіл. Вимоги до оратора. Виголошення промови. Роль початкової фрази перед виступом

Правила та історія проведення круглих столів

Ознайомтесь із причинами виникнення такого явища, як круглий стіл. Як давні уявлення співвідносяться із сучасними? Чому круглий стіл названо «круглим»? Чи доводилося вам спостерігати за організацією круглих столів? Які етапи вона передбачає?

ПИСЬМОВО! Занотуйте наведений нижче матеріал про правила проведення круглих столів у будь-який зручний для вас спосіб (план, тези, виписки тощо)

Проведення круглого столу сьогодні є звичайним явищем у системі управління будь-якою організацією. Його проводять з метою пошуку найраціональніших шляхів розв’язання проблем, для експертизи прийнятих рішень, програм розвитку організації тощо. Проте мало хто знає, що термін «круглий стіл» має свою давню історію й від початку свого виникнення відігравав неабияку роль у долях цілих родин і окремих людей. Це поняття використовував англо-нормандський поет Вас ще всередині ХІІ століття в своїх історіях про короля Артура. У цей час в Європі процвітало місництво — правила і норми, розроблені в ході формування станів, які визначали ранг сім’ї (перш за все, знатної) і її окремих членів, їх взаємини з іншими сім’ями при призначенні на військову службу, адміністративну посаду, участі в офіційних торжествах. Формальним вираженням знатності в цій системі було право знаходитися (сидіти) як можна ближче до суверена, звідси й походить назва цього явища. Серед феодалів часто виникали свари про місце, що приводило до тяжких конфліктів, нерідко озброєних. Існує легенда, у якій розповідається, що король Артур використав саме круглий стіл для того, щоб учасники бенкетів не сперечалися один з одним про краще місце й відчували себе рівноправними. При цьому він сам не сідав за круглий стіл. Пізніше за історію про короля Артура розповіді про круглий стіл почали поширюватися у фольклорі європейської (англійської, французької, німецької) літератури. Цікавими, на наш погляд, є відомості про склад рицарства круглого столу. Кількість рицарів‑учасників не обмежувалась — у текстах французької літератури XIII століття згадуються цифри: 150, 240 і 366. У поемі Лайамона «Брут» вказано, що присутніми за круглим столом були 1600 лицарів. У творах більш пізнього періоду вже було прийнято підкреслювати виборність за станом і статусом, а також обмеженість за кількістю лицарів: 12 лицарів згадує Джон Драйтон, Вальтер Скотт указує на присутність за круглим столом 16 лицарів, бездоганних в рицарському етикеті. Жодних єдиних і послідовних правил або принципів, за якими формувалося членство клубу Круглого столу, в середньовічній літературі не вказано. Наголошується лише на тому, що за круглим столом засідали найкращі або найважливіші лицарі. Унікальним є те, що у Вінчестері до цих пір організовується Круглий стіл (йдеться вже про клуб) з 24 учасників, який претендує на спадкоємність упродовж багатьох сотень років.

У сучасному значенні термін «круглий стіл» уживається з XX ст. Так зараз називають один із способів організації обговорення деякого питання. Характерним для нього є: визначення мети обговорення (наприклад, узагальнити ідеї і думки щодо обговорюваної проблеми); виступи всіх учасників круглого столу мають характер опанування (кожний повинен висловлювати думку з приводу обговорюваного питання, а не з приводу думок інших учасників); усі учасники обговорення рівноправні й ніхто не має права диктувати свою волю та рішення.

Проведення круглого столу передбачає дотримання певних правил. Для досягнення позитивного результату і створення ділової атмосфери необхідно: передбачити оптимальну кількість учасників (якщо круг фахівців великий, має бути не один ведучий, а два. Для аудиторії 20–30 осіб необхідний один модератор і асистент, який забезпечує роботу технічних засобів для аудіо- і відеозаписів); встановити регламент виступів (як правило, спільний регламент «круглого стола» — 2 години, виступи фахівців і учасників — до 10 хв., участь у дискусії — передбачає час 3–5 хв); забезпечити відповідне оформ­лення аудиторії (бажано, щоб «круглий стіл» був дійсно круглим і комунікації здійснювалися «обличчям до обличчя», що сприяє груповому спілкуванню й максимальній участі всіх присутніх за круглим столом у дискусії) (Л. Петренко).

23 квітня Морфологічні типи прислівників. Ступені порівняння означальних прислівників. Правопис прислівників і прислівникових сполучень

Опрацювати матеріал

параграфа 73 (сторінки 257-258)

параграфів 20 та 41 (!) чинного правопису (сторінки 16, 43 – 46)

поданої нижче таблиці

Ступені порівняння утворюють тільки якісно-означальні прислівники

Вищий ступінь Найвищий ступінь

Проста форма Складена форма Проста форма Складена форма

Суфікси -ш‑, -іш-: дешевше, хутчіше Слова більш, менш: більш захоплено, Префікс най+ прислівник у формі Слова найбільш, найменш+ прислівник у

менш уважно вищого ступеня: найдешевше; звичайній формі : більш охайно, менш вдало.

Виконати завдання

Домашнє завдання активне

Завдання необхідно виконати до 24 квітня 21:00 ред.

Повідомте учням Код доступу 975640

Попросіть учнів використати цей код,

відкривши посилання

join.naurok.ua

Або надішліть посилання учням:

Прислівник. Написання прислівників ред.

24 квітня ПР. Вимоги до культури мовлення . Основні способи виступу. Спілкування з аудиторією як творчий процес

Ознайомтеся з навчальною лекцією. Заповніть таблицю, подану нижче, послуговуючись прочитаним матеріалом

Підготувавши промову, зміцнивши її в пам’яті, визначивши порядок і послідовність думок та «прив’язавши» їх до можливих ситуацій, оратору необхідно психологічно налаштуватися на її виголошення. Успіх промови залежить від багатьох чинників, які ора­торові слід обов’язково взяти до уваги. Насамперед слід пам’ятати, що навіть дуже приємний голос може втомлювати слухачів. Тому не слід безперервно говорити більше сорока хвилин, а краще — до 20–30 хв.

На перший погляд жива публічна мова здається легкою, насправді ж процес виголошення промови є надзвичайно складним. У ньому задіяні нейролінгвістична, анатомо-фізіологічна, акустико-артикуляторна системи, а також психіка людини. Тому під час виголошення промови оратор повинен мати гарне самопочуття, бути спокійним і впевненим у собі.

Важливим критерієм оцінювання промовця є техніка мовлення: дихання, голос, дикція, темп, пауза, інтонація, а також володіння орфоепічними навичками вимови звуків і звукосполучень, структурно-інтонаційне та логічне наголошення.

Дихання. Перед виступом треба звернути увагу на розмір приміщення, його провітрюваність, кількість слухачів. Несвіжим, сухим, як і надмірно вологим, повітрям буде важко дихати. Повітря має бути чистим.

Найкращою позою для виголошення промови є нескуте стояння за столом, кафедрою, трибуною з трохи піднятою головою й розправленими плечима. Мовні органи в такій позі будуть вільними, не затисненими.

Перед виголошенням слід безшумно через ніс набрати повітря й почати говорити на плавному видиху. Повітря в легені потрібно набрати стільки, щоб його вистачило на вимову певної структурно-логічної частини тексту. Витрачають повітря рівномірно й не допускають повного видиху, бо звучання може перейти на неприємний для слухачів фальцет. Щоб не втратити темпу мовлення, треба використовувати природні зупинки (паузи) між блоками тексту для добирання повітря в легені. Поповнювати запас повітря слід вчасно й непомітно.

Голос. Виступ краще починати не дуже голосно, щоб була перспектива за потреби логічного наголошення його підсилювати й щоб вистачило духу, голосу й сили пристойно завершити виступ. Щоб досконало володіти власним голосом, слід знати основні його властивості та індивідуальні якості звучання: повнозвучність — виразне, повне, помірне (не прискорене і не розтягнене) звучання голосних і приголосних звуків, звукосполучень при збігові приголосних, відсутність викрикування окремих звуків; сила — ознака конкретних звуків, яка забезпечує повнозвучність звукоряду, ніби заповнює належний кожному звуку простій. Вона пов’язана з емоційним станом мовця та його здатністю володіти собою. Якщо сильно вимовляти звуки, то у слухачів може скластися враження про агресивність мовлення. Слабке вимовляння звуків справляє враження невпевненості промовця в тому, про що він говорить. Бажано говорити на середньому рівні, щоб за потреби можна було підняти силу голосу чи знизити; милозвучність — вроджена ознака чистого рівномірного звучання (тембр), приємного для слухачів; тон — акустичний компонент голосу, пов’язаний із частотою коливання напружених голосових зв’язок. Сприймається як мелодична ознака звучання поряд із силою голосу. Висота тону є особистою ознакою голосу мовця й залежить від його віку, статі та емоційного стану: голос розгніваної людини вищий за звичайний, а втомленої — нижчий.

Названі ознаки є природними даними нормального голосу, але, безумовно, для повноцінного вияву потрібні орфоепічні тренінги. Говорити потрібно так, щоб у слухачів склалося враження, що промовець може виступати ще довго й цікаво.

Дикція — чітка, виразна вимова звуків. Дикційна нормативність є важливим компонентом культури мови. Дикція забезпечує артикуляційну точність, нормованість, активізує процес спілкування з аудиторією. Оратор із поганою дикцією буде змушувати слухачів або перепитувати інформацію, або «пропускати» її. Для вироблення виразної дикції існують спеціальні вправи.

Темп — часова характеристика усного мовлення, його швидкість. Гарна дикція тісно пов’язана з темпом. Індивідуальний темп мовлення залежить від мовленнєвої звички, психічного стану мовця, ступеня володіння ним усним мовленням та національної мовної традиції (наприклад, темп української мови дещо повільніший від російської). Темп буває повільний, уповільнений, середній, пришвидшений, швидкий. Повільний темп розхолоджує, заколисує слухачів і не активізує до роботи, а надто швидкий сприймається як несерйозний, важкий, бо слухачі не встигають сприймати зміст тексту або в них складається враження, що скоромовкою говорять про щось другорядне. Промовцю важливо вміти змінювати темп: якщо потрібно на чомусь наголосити, щось виділити, темп необхідно сповільнити; якщо ж викладається другорядна інформація, темп можна пришвидшити.

Пауза становить собою своєрідну перерву в мовному потоці. К. Станіславський вважав, що пауза є найважливішим елементом мовлення, одним із його головних козирів. Пауза у мовленні виникає з різних мовнокомунікативних причин: потреби зробити вдих (фізіологічна або люфтпауза), завершити процес мовлення або певний мовленнєвий відтинок (синтаксична), дібрати потрібне слово (пауза метизації), увиразнити, виділити думку, закладену в тексті (логічна пауза), виразити якість почуття (емотивна, або психологічна пауза) або може бути результатом перебивання (ситуативна пауза) тощо. Найважливішими для оратора є логічна й психологічна паузи. Логічна пауза формує промову й допомагає виявити її смисл, а психологічна дає життя думці, фразі й тексту, виражає підтекст. Без логічної паузи мовлення безграмотне, а без психологічної воно позбавлене життя. Логічна пауза пов’язана з розумом, а психологічна — з почуттями.

Важливе значення у викладанні промови має тривалість паузи. Слід пам’ятати, що короткі паузи, які часто повторюються в мові оратора, можуть свідчити про нерішучість, хвилювання, страх тощо; довші паузи вказують на те, що промовець обмірковує слова, шукає потрібні або закінчив говорити. У промові слід застосовувати паузи різної тривалості, але кількість їх має бути помірною. Часті паузи можуть зробити виступ уривчастим і незв’язним. Промовцям також слід уникати звички заповнювати паузи звуками е‑е‑е, а‑а, гм-м. Це античні оратори вказували на те, що мова має бути стри­маною, а мовчання — красномовним.

Інтонація — сукупність звукових мовних засобів, завдяки яким передається смисловий, емоційно-експресивний і модальний характер висловлювання, комунікативне значення та ситуативна зумовленість, стилістичне забарвлення тексту. Навіть невелика зміна інтонації міняє значення висловлювання (наприклад, із запитання на здивування). За допомогою інтонації виражають основні комунікативні значення: ствердження, запитання, вигук, спонукання. Оратор повинен досконало володіти інтонацією: робити логічні ак­центи, підвищувати й знижувати тон, надавати промові мелодійної розмаїтості. Слід пам’ятати, що інтонації, з якою вимовлена фраза, часто довіряють більше, ніж словам, тобто буквальному значенню фрази. Вадою публічного виступу є інтонаційна одноманітність, монотонність звучання. Такі промови не зацікавлюють присутніх, не зачіпають їхню свідомість, а втомлюють, відволікають.

Наголос — виділення складу в слові (словесний); слова в синтагмі (синтагматичний); синтагми у фразі (фразовий). У публічній мові використовуються всі три типи наголосів. Крім того, у ній активно функціонують логічний та емфатичний наголоси. Успіх та ефект промови залежать від рівня підготовленості оратора, від того, як він виконує свої комунікативні завдання. Вплинути на слухачів, переконати їх у чомусь можна лише за умови гармонійного поєднання вербальних і невербальних складників публічного спілкування (За Л. Мацько та Л. Кравець).

ПИСЬМОВО! Заповніть таблицю за зразком, поданим у першому рядку

Складові техніки мовлення (дихання, голос, дикція, темп, інтонація) та позитивне й негативне за цими складовими.

Приклад:

Дихання. Позитивне – безшумне, спокійне, через ніс.

Негативне – натужне, шумне, через рот.

Голос. Позитивне-……..

Негативне-…….

Дикція. ………..

Темп.…. Інтонація....

27 квітня

ПРИЙОМИ ВСТАНОВЛЕННЯ І ЗБЕРЕЖЕННЯ КОНТАКТУ З АУДИТОРІЄЮ. ДІАЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ:ДІАЛОГ-ДИСКУСІЯ. ТЕХНІКА МОВЛЕННЯ. ТОНАЛЬНІСТЬ ВИСТУПУ. ВИГОЛОШЕННЯ ДОПОВІДІ, ПІДГОТОВЛЕНОЇ ЗАЗДАЛЕГІДЬ

Робота з пам’яткою

Розгляньте пам’ятку. Доповніть її пунктами 10, 11. .

Пам’ятка «Прийоми встановлення та збереження контакту з аудиторією»

Якою б цікавою не була тема, увага аудиторії з часом розсіюється. Її необхідно підтримувати за допомогою таких ораторських прийомів:

1. Прийом питання-відповідь. Оратор ставить запитання й сам дає відповідь, висуває можливі сумніви і заперечення, з’ясовує їх і приходить до загального висновку.

2. Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє залучати до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їх інтерес.

3. Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, яка вимагає питання «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність.

4. Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію робити припущення, розмірковувати.

5. Показ практичної значимості інформації.

6. Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.

7. Короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпочити».

8. Уповільнення темпу з поступовим пониженням сили голосу сприяє привертанню уваги до головних моментів виступу (прийом «тихий голос»).

9. Прийом градації — наростання змістового та емоційного значення слова. Градація дозволяє посилити, додати емоційної виразності фразі, сформульованій думці.

Навчальна лекція Ознайомтесь із текстом лекції та дайте відповіді на питання, за­пропоновані після лекції.

Будь-який виступ оратора, розрахований на переконання аудиторії, має містити в собі оригінальну ідею, достатню аргументацію, яскравий стиль, оптимальне емоційне забарвлення та досконалу техніку мовлення. Під технікою мовлення розуміється вміння оратора володіти голосом, інтонувати виступ та управляти аудиторією.

Техніка публічного виступу повністю підпорядковується думці, змісту виступу; опанування технікою мовлення, таким чином, її не можна звести до механічного оволодіння голосом або іншими суто «технічними» навичками оратора. Саме думка, яку прагне висловити оратор, спричиняє дію мовного апарата. Тому опанування технікою мовлення потрібно підкорити вмінню мислити вголос, тобто говорити розмірковуючи.

Техніка мовлення у вузькому сенсі складається з трьох аспектів: дикції, дихання, голосу (практично вони неподільні).

Дикція у перекладі означає «вимова», а бездоганною дикцією вважається правильна, чітка вимова кожного голосного і приголосного звуків окремо, а також слів і речень загалом. Виразна вимова для оратора є обов’язковою, бо її недосконалість заважає сприйняттю та розумінню сутності «озвученої» промови.

Робота над диханням складається з того, щоб правильним способом знайти найбільш прийнятний, здоровий тип дихання, який сприяє подоланню технічних мовних вад, що трапляються у промовців. Найскладнішою є робота над голосом, так звана постановка голосу, під якою розуміється найповніший і всебічний розвиток голосових даних, таких, як збільшення обсягу діапазону голосу, розвиток сили, звучності, гнучкості голосу. Спеціальні вправи допоможуть позбутися очевидних голосових вад (гугнявість, горловий звук тощо). Голос має деякі ознаки: силу звуку, висоту тону і тембр. Усі ці якості голосу неважко відшукати в будь-якій промові, що виголошується, їхня наявність пояснюється самою природою, будовою і функцією мовного апарата людини.

Але в публічному виступі звучність голосу, його тембр, висота тону свідомо використовуються оратором як засоби мовної виразності, як засоби впливу на слухачів. Тому оратор звертає увагу не тільки на фізіологічні, але й на психологічні основи зміни звучності мови, висоти й забарвлення голосу. Що ж може бути психологічним фундаментом переконливого, виразного, вільного та природного мовлення? До цього можна віднести впевненість у собі. Чітке розуміння мети промови, вільне володіння матеріалом (знання предмета розмови) завжди викликають піднесеність, особливий емоційний стан — усе це теж впливає на звучність голосу, надає йому певного забарвлення.

Зміна сили й тембру голосу, висоти його звучання дозволяють говорити про гнучкість голосу. Гнучкий голос легко сприймається, не стомлює аудиторію, справляє враження приємності, задоволення у слухачів (З посібника).

Будь-яка доповідь, навіть досить офіційна, не повинна бути монотонною, позбавленою особливостей подачі різних структурних частин. У практиці виділяють кілька різновидів тональності виступу. Варіювання тональністю виступу залежить від загальної тематики й спрямованості виступу, смислового акценту, що падає на його різні структурні частини.

Тональність виступу обумовлена також складом аудиторії (наприклад, віковим або посадовим), її загальним настроєм на сприйняття. Вибір тієї чи іншої тональності слугує більш яскравому розкриттю основної думки, закладеної оратором в різні частини або у виступ в цілому. Наведемо перелік можливих інтонаційних забарвлень виступу: мажорна; безтурботна або гумористична; жартівлива; сердита або дорікати; похмура; урочиста; застережлива; прохальна.

*Що таке техніка мовлення?

*Які компоненти входять до поняття «техніка мовлення»?

*Що таке гнучкість голосу та як гнучкість голосу впливає нааудиторію?

*Які ознаки має голос?

*Чому важливо мати впевненість у собі? ПИСЬМОВО!

*Що таке тональність виступу?

*Які бувають тональності виступу?

Завдання для дистанційного навчання:

1. Допишіть пункти 10, 11 до пам’ятки.

2. Дайте письмову коротку відповідь на питання про те, чому важливо мати впевненість у собі під час виголошення доповіді.

28 квітня

ПРАВОПИС СКЛАДНИХ ПРИЙМЕННИКІВ ТА СПОЛУЧНИКІВ. ПЕРЕХІД ПОВНОЗНАЧНИХ СЛІВ У ПРИЙМЕННИКИ ТА СПОЛУЧНИКИ.ПРАВОПИС ЗАПЕРЕЧНИХ ЧАСТОК. ЕСТЕТИЧНАЦІННІСТЬ ЧАСТОК І ЗВУКОНАСЛІДУВАНЬ

План опрацювання теми

1. Підручник: параграф 74 (схеми та посилання на теоретичний матеріал)

2. Чинний правопис: параграфи 42, 43, 44.

Домашнє завдання активне Завдання необхідно виконати до 1 травня 21:00 ред.

Повідомте учням Код доступу 637608

Попросіть учнів використати цей код, відкривши посилання join.naurok.ua

Або надішліть посилання учням:

Службові частини мови. Підготовка до ЗНО ред.

29 квітня

Лінгвістична конференція. Основні критерії оцінки промови: ефективність виступу, інформаційна новизна, логічність розвитку теми, аргументація основгних положень, наочність

Ознайомтеся з пам’яткою. Запам’ятайте основні правила виступу

Пам’ятка «Основні правила виступу»

1. Якщо хочете, щоб вам вірили, говоріть упевнено й переконливо.

2. Не повторюйте кілька разів одне й те саме.

3. Використовуйте різні риторичні прийоми.

4. Зважайте на мовленнєве оформлення.

5. Якщо потрібно заглянути в записи виступу, опустіть очі, але голови не нахиляйте.

6. Стежте за реакцією слухачів. Якщо вас перестали слухати, змініть тон, наведіть цікавий факт, але не намагайтеся перекричати аудиторію.

7. Не говоріть надто довго, бо це стомлює аудиторію.

8. Уникайте слів‑паразитів, не заповнюйте паузи різними звуками («е‑е‑е», «ну» тощо).

9. Будьте тактовними: дякуйте за кожне зауваження та питання.

Критерії оцінки промови

1. Розуміння теми виступу.

2. Виділення основної думки.

3. Урахування адресата мовлення.

4. Досягнення поставленої мети.

5. Логічність розвитку теми.

6. Інформаційна новизна.

7. Аргументація основних положень.

8. Використання порівнянь, аналогій, протиставлень, прикладів із життя.

9. Вдалий початок.

10. Драматизм у викладі.

11. Переконливість виступу.

12. Упевненість оратора в собі та в тому, що він говорить.

13. Вдале завершення.

14. Мовна культура (правильність, багатство, емоційність, стислість, ясність, точність, виразність, чіткість).

15. Контакт із аудиторією.

16. Уміння володіти інтонацією, тоном, паузами.

17. Зовнішній вигляд оратора: постава, міміка, жести.

18. Використання наочних матеріалів.

Зараз ми не маємо змоги з не залежних від нас причин провести таку конференцію, проте скористайтеся певними рекомендаціями з цієї теми при виконанні завдань до наступного уроку.

30 квітня

Навчальне говоріння (у нас одержиться запис того, що ми мали б виголошувати)

Чи погоджуєтеся ви з поданими висловлюваннями? Свою думку аргументуйте.

1. Людину ніколи не можна жаліти. Хоч жалість втішає, але вона й примиряє з недоліками. Жаліти людини — означає не вірити в її сили, не поважати її. 2. Жалість — загальнолюдська цінність. Вона говорить про увагу до людини, про співчуття. Жаліти іншу людину здатний лише той, хто може її зрозуміти. Егоїст не здатний жаліти, він байдужий до всіх. Людина, яка не вміє жаліти, — жорстока. 3. Жалість — це форма людинолюбства. Вона негативна лише в одному випадку: якщо людині, яка страждає, не пропонують нічого, крім жалості, що є єдиною реакцією на страждання. 4. Поважати дорослу людину, яка чогось досягла в житті — будь ласка. Але чи варто поважати юнака або дівчину, які ще не сформувалися як особистості? 5. Людину треба поважати з дитинства вже за те, що вона людина. 6. Є люди, яких можна поважати з дитинства, бо вони тебе розуміють, а ти розумієш їх, а є люди, які тебе дратують, отже, цих людей поважати не слід. 7. Нецензурна лайка настільки щільно увійшла в наше життя, що вона вже наявна в художніх творах, отже, і в повсякденному житті нею за певних обставин можна користуватися. 8. Нецензурна лайка — згубне явище. Незважаючи на те, що її почали використовувати в художніх творах, мотивуючи це тим, що інакше почуття персонажів годі виразити, вона не несе в собі ніякого позитивного потенціалу: ані естетичного, ані виховного, ані пізнавального. І комічності мало в тому, якщо іншу людину ображають. Уявіть себе або своїх близьких на цьому місці.

Поміркуйте

Яка людина, на вашу думку, є вихованою?

Чи містить поняття «вихованість» таку рису як «ввічливість»?

Як ви гадаєте, чому в нашому суспільстві процвітає жорстокість?

Спробуйте визначити причини використання людиною лайки? (Функція образи, захисту, соціалізації, провокації тощо).

«Відсебеньки»

Коментар

Ваше завдання полягає в тому, щоб доповнити одержані тексти новими подробицями, деталями — відсебеньками (цим словом видатний український перекладач і знаний нині поет Борис Тен пропонував передавати просторічне російське слово «отсебятина»); вам слід додати до одного із запропонованих текстів (вибираєте на власний розсуд) більше «відсебеньок».

Текст № 1

Ідеологія життєтворення в українців — це культ батька, матері й свого роду. Діти шанобливо зверталися до всіх старших родичів на «ви», цілували їм руки. Знання живої (народної) української мови з покоління в покоління передавалося дітям і завжди глибоко поважалося. Зрозуміло, що в таких умовах жаргону виникнути не могло, тому що більшість простих українців володіли величезним словниковим запасом слів та зворотів, у тому числі й гумористичних, якими не раз влучно висміювали й знеславлювали любителів жаргону та нецензурної лайки. Коли ж, бувало, в дитинстві загравалися, то найбільш осудливий вираз, який можна було почути від старших, був: «А щоб тобі добро було!» (В. Вітенко).

Текст№ 2

Ще до війни в Галичині стараннями «Просвіти» і Церкви лихослів’я було дуже рідкісним явищем, і це при тому, що в селах людей із вищою та середньою освітою були одиниці, а більшість закінчила 3–4 класи народної школи. Проте зимовими вечорами селяни відвідували «Просвіту», де вчитель і священник навчали їх поваги до жінок, до старших людей, до своєї мови й культури. Та ще кілька десятиліть, поки в Галичині жили люди, виховані «Просвітою», вони були для нас взірцем поведінки в селі. У присутності жінок чоловіки соромилися лихословити. Сьогодні ж багато представниць прекрасної статі вправляються в цьому не гірше за чоловіків. Матірщина увійшла в лексикон школярів молодших класів, не кажучи вже про студентів (С. Бойко).

Завдання для дистанційного навчання:

ПИСЬМОВО! Доповнити один із вибраних вами текстів новими подробицями, деталями — відсебеньками. Підкресліть додане вами.

4 травня Контрольна робота "Морфологія" (повторіть самостійні частини мови)

Домашнє завдання активне Завдання необхідно виконати до 6 травня 20:00 ред.

Повідомте учням Код доступу 152740

Попросіть учнів використати цей код, відкривши посилання join.naurok.ua

Або надішліть посилання учням:

Контроьна робота "Морфологія" ред.

5 травня

ТИПИ ПІДРЯДНОГО ЗВ’ЯЗКУ В СЛОВОСПОЛУЧЕННІ

Пригадайте вивчене раніше про словосполучення та типи підрядного зв’язку у словосполученнях (нижче подаю матеріал з офіційного сайту української мови )

Між словами в підрядних словосполученнях можливі три способи зв'язку: узгодження, керування й прилягання.

При узгодженні залежне слово граматично уподібнюється до головного.

Наприклад, у словосполученні рідна земля залежне слово рідна стоїть у тому ж називному відмінку, жіночому роді й однині, що й головне слово земля. Якщо змінимо форму головного слова на землею, то відразу треба міняти й форму за­лежного слова на рідною.

У предикативних підрядних словосполученнях, якщо залежне слово (присудок) виражене дієсловом, для словоформ У теперішньому й майбутньому часах та в наказовому способі узгодження відбувається в особі й числі (я думаю, ти думаєш,студенти думають, ти думай, ви думайте), а в минулому часі та умовному способі — у роді (в однині) й числі (він думав, вона думала, вони думали, ми подумали

Узгодження в роді, числі і, як правило, у відмінку відбувається тоді, коли залежне слово виражене прикметником (він добрий, вона добра, вони добрі, він був добрим і добрий, вона була доброю і добра), дієприкметником (стіна побілена, стіни побілені), порядковим числівником (він перший, вона перша) чи займенником із прикметниковим значенням (справа наша, дім наш).

У непредикативних підрядних словосполученнях із головним словом узгоджуються в роді (в однині), числі й відмінку залежні слова, виражені прикметниками (тепла зустріч, теплої зустрічі, теплих зустрічей), дієприкметниками (продумана відповідь, продуманої відповіді), порядковими числівниками (перший ряд, у першому ряду), кількісними числівниками в непрямих відмінках (трьох днів, трьома днями), займенниками з прикметниковим значенням (моя порада, моєї поради, моїми порадами).

У словосполученні із залежним словом-прикладкою обов'язковим є лише узгодження у відмінку: місто Черкаси, до міста Черкас, за містом Черкасами; мати-природа, матері-природи, з матір 'ю-природою.

При керуванні залежне слово (іменник, займенник з особовим значенням) завжди стоїть у певному непрямому відмінку (з прийменником або без нього) незалежно від форми головного слова.

Наприклад, у словосполученні любити Вітчизну залежне слово Вітчизну стоїть у знахідному відмінку. Як би ми не змінювали форму головного слова (люблю, любимо, люблять, любили, любитимуть, любіть і т. д.), від цього відмінок залеж­ного слова (Вітчизну) не зміниться. У словосполученні любов до людей залежне слово до людей стоїть у родовому відмінку з прийменником; і як би ми не змінювали форму головного слова — любові, з любов 'ю, про любов і т. д. — залежне так і стоятиме в цьому самому відмінку з прийменником.

Керування може здійснюватися без прийменників (сіяти пшеницю, цікавитися літературою, дякувати вчителеві, слова підтримки, його думка, старший віком) і за допомогою прийменників (дбати про дітей, називати на ім 'я. Залежно від того, якою мірою лексичне значення головного слова потребує при собі залежного, розрізняють:

сильне керування — головне слово не може обходитися без залежного чи залежних слів: зустріти товариша, вимагати відшкодування, добігти до фінішу, опадання листя, відповідь товаришам, сповнений мудрості, повідомити громадськість про небезпеку, переробити насіння на олію;

слабке керування — головне слово може вживатися й без u залежних слів: працювати в полі, повертатися з роботи, продукція без браку, змужнілий у праці, хворий на грип.

При приляганні залежним виступає незмінне слово (прислівник, дієприслівник, неозначена форма дієслова). До головного воно приєднується лише за змістом.

Наприклад, у словосполученнях прибув удосвіта, глибоко стурбований, дуже показовий залежні слова виражені прислівниками удосвіта, глибоко, дуже; у словосполученні розмовляємо йдучи — дієприслівником йдучи;

приїхали перевіряти — неозначеною формою дієслова перевіряти. Ці залежні слова не мають ні роду, ні числа, ні відмінка, ні часу, ні особи. Отже, граматично вони ніяк не можуть пристосовуватися до головного слова.

Головним словом, до якого прилягають незмінювані сло^ ва, найчастіше буває дієслово (у будь-якій формі): почуватися добре, поспішай повільно, чітко усвідомлений, зроблено поспіхом, проаналізувавши ґрунтовно, ідуть не поспішаючи, намагався допомогти.

Способом прилягання іноді приєднуються прикладки до означуваного слова: станція П'ятихатки, на станції П'яти-хатки; журнал «Всесвіт», у журналі «Всесвіт».

Завдання для дистанційнго навчання: Запишіть лише словосполучення, підкресліть ті з них, у яких слова пов’язані за допомогою узгодження

Кілограм цукру, більш цікавий, стану студентом, тьмяне небо, задля вас, затремтів злякано, свіже повітря, кущ троянд, студентка, а не абітурієнтка, найбільш знаменитий, сад цвіте, день і ніч, твори Рильського, хустка з китицями, грона винограду, гурт дівчат, буду бібліотекарем, світло й тінь, мамина ласка, гав ловити, бджоли літають, кліпати очима, посеред хати, зелене і жовте, зоряна ніч, щасливий день, приїжджає вранці.

6 травня

Усний і письмовий контрольний переказ

ГАЛШКА ГУЛЕВИЧІВНА —ГОРДІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО МЕЦЕНАТСТВА

Кожен по-своєму любить Батьківщину: хтось працює для науки, хтось лікує людей, хтось вирішує економічні питання. Хтось — спонсує гуманістичні ідеї суспільства. Історія меценатства сягає віків, а почалося все ще при дворі Юлія Цезаря, де був на службі чоловік на ім’я Меценат. Він був відомий усій державі, адже Меценат виділяв гроші з власної кишені на благодійність. Учинки цієї людини запам’яталися в історії, таким чином усіх подальших «спонсорів» стали називати меценатами.

Когось може здивувати така жертовність: уміння добровільно прощатися з грішми. Проте знаючі люди стверджують, що у всесвіті діє такий закон: якщо тобі вистачає заробленого — умій поділитися з тим, хто потребує допомоги. Тоді твої статки будуть збережені й примножені. Може, цей неписаний закон знали й благодійники минулого? Чи вони хотіли цим заробити собі слави? Чи ними керувало звичайне людське бажання допомогти?

У будь-якому разі, меценатство існувало завжди й майже всюди, і Україна не була винятком. І що цікаво, доволі часто в нас, на Україні, меценатками були… жінки, дружини заможних державних чи церковних діячів. Хоча тих грошей вони й не заробляли, проте мали право розпоряджатися певною сумою.

Це нагадує історію з єгипетськими пірамідами: вони будувалися на згадку нащадкам про колись владного фараона. Поки піраміди стоять — про володарів пам’ятають. Такі собі «піраміди», щоб не забували майбутні покоління, будували заможні українки. Їхнім коштом зводили храми, монастирі, а при монастирях — школи, бібліотеки, лікарні. Наша історія й досі ретельно зберігає всі імена.

Однією з таких українських меценатом була Галшка Гулевичівна (Галшка — скорочення від польського імені Галжбіта; українською — Єлизавета). Народилася вона 18 грудня 1575 року на Волині. Походила із заможного роду Гулевичів, котрі посідали друге місце за впливовістю серед можновладців Волинської землі й обіймали високі посади воєвод. Деякі представники роду Гулевичів були православними священниками — її дід, Феодосій, служив єпископом у Луцьку.

Події, про які буде мова, мали місце в ХVІ сторіччі, а тоді освіта не набула ще великої популярності серед українських жінок. Жінці відводилася почесна роль «берегині роду». Виховання дітей, родина, дім — складало її справу. Проте, така ситуація не була правилом у заможних родинах, тому Галшка навчалася нарівні з чотирма своїми старшими братами. Вона освоїла граматику рідної мови, зналася на латині, польській, старогрецькій і французькій мовах. У 20 років Галшка вийшла заміж за каштеляна Христофора Потія. Посада каштеляна була на той час дуже видною в державних установах, адже він мав доступ до польського сейму.

XVI століття відзначалося напруженими стосунками між православною та католицькою церквами. Такий самий розкол, як у всій державі, відбувся й у родині Галшки: її чоловік був католиком, вона сама — прихильниця православної церкви, що впливало на порозуміння в сімї. У першому шлюбі Галшка прожила близько двох років: чоловік її захворів і помер, не дочекавшись народження доньки Катерини.

Галшка вийшла заміж за київського маршала Стефана Лозку, старшого від неї на цілих 30 років. Це був представник заможного українського шляхетського роду. Галшка вмовила свого чоловіка подарувати їй маєток на Подолі.

У тому ж сторіччі по всій території України діяли так звані братства — духовні організації, завданням яких було навчати, лікувати та всіляко просвіщати простий люд. Користь від них була велика, оскільки письменних людей у ті часи було не так багато. Одного осіннього дня, а точніше 15 жовтня 1615 року, Галшка звернулася зі своїм чоловіком та трьома свідками з важливим наміром: передати свій маєток на Подолі в повне розпорядження братства. Галшка не просто подарувала співвітчизникам своє багатство, а з умовою: для навчання дітей і виховання в них українського патріотизму, поваги та любові до рідної історії, мови й культури. У тому ж році на подарованих Лисаветою Василівною землях був заснований Братський Богоявлений монастир.

До того ж пані Гулевич (Гулевичівна) всіляко підтримувала Луцьке братство.

А за якихось 30 років на місці Київського братства виник перший на Україні вищий навчальний заклад, котрий став для українців тим, чим є Оксфорд для англійців, Сорбона — для французів, Ягелонський університет — для поляків. Це славетна Києво‑Мо­гилянська академія, яка здавна має велику популярність серед студентів та відзначається принциповістю у веденні своєї політики. Ім’я Галшки значиться першим у списку фундаторів Києво‑Могилянської академії.

Завдання для дистанційного навчання: написати творче завдання «Меценатство. Чи потрібно воно Україні?». Обсяг – 2 сторінки.

7 травня

СКЛАДНІ ВИПАДКИ КООРДИНАЦІЇ ПІДМЕТА І ПРИСУДКА. ТИРЕ НА МІСЦІ ПРОПУЩЕНОЇ ЗВ’ЯЗКИ

Ознайомтеся з текстом. Дайте усні відповіді на питання: що таке координація підмета з присудком; як узгоджується підмет із присудком у різних випадках.

Координація — поєднання з присудком способом (формою) предикативного зв’язку.

Підмет і присудок перебувають у двобічному предикативному зв’язку, специфіку якого становить взаємозв’язок, взаємозалежність головних членів: Я пишу. Слова я і пишу однаковою мірою залежать одне від одного, форма одного слова визначає форму іншого слова і навпаки. Такий взаємоспрямований зв’язок називається координацією. Координація — це особливий тип узгодження, що виявляється в уподібненні граматичних форм присудка до граматичних форм підмета.

1. Присудок, виражений дієсловом у формі дійсного способу теперішнього або майбутнього часу, узгоджується з підметом-займенником в особі й числі; а з підметом-іменником — у формі 3‑ої особи й числі: Я вірю в силу доброти, що на торжку не про­дається (В. Крищенко).

2. Присудок узгоджується з підметом у роді, якщо він виражений дієловом у формі минулого часу або умовного способу: В степу хату поставив відчайдушний козак (В. Ткаченко); Без жалю, без туги, скоріше радіючи, кинула б вона цей світ… (Панас Мирний).

3. З підметом, що позначає професію, посаду, звання, рід занять тощо, присудок узгоджується з власною назвою: Професор Ольга Іванівна розповідала голосно; Інженер Михайло Петрович креслив схему.

4. Якщо підметом є незмінна власна назва або сполучення слів, то рід дієслова-присудка відповідає формі роду пропущеного іменника, що означає загальну (родову) назву: Сочі зустрічалонас теплом (місто); Широко розлилася повновода Янцзи (ріка).

5. Якщо підмет виражений абревіатурою, то присудок узгоджується з опорним словом, що входить до складного найменування: Цей проект розробило МОН України (Міністерство освіти і науки).

6. У реченнях з однорідними підметами присудок найчастіше має форму множини, але може мати й форму однини: В липні достигають суниця, малина, ожина, чорниця, черемха. В серпні відходить суниця, але з’являється брусниця, глід, горобина, кизил, шипшина (В. Бондаренко).

7. Коли підмет виражений іменником (або особовим займенником у називному відмінку та іменником/займенником) в орудному відмінку з прийменником, присудок вживається в множині: Батько й мати щогодини скрізь були біля дитини (О. Головко). Якщо ж дія стосується тільки першого компонента, то присудок має форму однини (інший предмет в орудному відмінку — додаток). Батько з сином розмовляв допізна.

8. Якщо підметом виступає кількісно-іменна сполука, то присудок може мати форму або однини, або множини: Ой три шляхи широкії докупи зійшлися (Т. Шевченко). 9. Якщо підмет виражений словами більшість, меншість, багато, мало, ряд, частина, кілька, декілька + іменник, то присудок має форму однини (Більшість абітурієнтів буде зарахована на стипендію та забезпечення гуртожитком) або в множині, коли головні члени речення розділені підрядним реченням, коли головні члени є однорідними (Низка питань, які внесені до іспиту, будуть поставлені в письмовій формі).

10. Якщо підмет виражений поєднанням слів багато, мало, чимало, кілька, декілька з іменником у родовому відмінку множини, то присудок найчастіше має форму однини: Пройшло в мовчанні кілька хвилин (М. Коцюбинський).

11. Якщо підмет виражений сполукою іменника зі значенням сукупності (гурт, натовп, зграя, група, табун, стадо, рій тощо) в називному відмінку множини з іменником у формі родового відмінка, то присудок вживається в однині: І рій дітей привітненьких на той горбок несе вінок з фіалочок блакитненьких (Л. Глібов).

12. Коли підмет виражений сполуками типу хтось із нас, кожен з нас, хтось із них, кожен із них, присудок має форму однини: Майже кожен з нас має якийсь свій особистий талант(А. Осипов).

13. Якщо підмет або присудок чи підмет і присудок одночасно є невідмінюваними частинами мови, то між такими головними членами речення граматично оформленого узгодження немає, вони поєднуються відповідним розміщенням та інтонацією: А я у гай ходила по квітку ось яку! А там дерева — люлі. І все отак зозулі: ку-ку! (П. Тичина).

Примітка. Якщо підмет-вигук, присудки, виражені словами, що мають категорію роду, вживаються у формі середнього роду: «Ура!» неслось далеко (С. Скляренко).

14. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21,71,161 тощо), то присудок ставиться у формі однини: 21 студент склав залік; 161 делегат зареєструвався на конференції.

15. При складеному підметі, вираженому прийменниковим сполученням іменника у називному відмінку з іменником в орудному відмінку, присудок ставиться у множині, якщо вказує на рівність двох осіб (Студенти з викладачами добре підготувалися до зустрічі відомого науковця). Однак, якщо іменник в орудному відмінку супроводить називний, є додатком, тоді присудок узгоджується лише з простим підметом в однині (Він із сестрою пішов до тітки).

16. При підметі, вираженому займенником хто, присудок ставиться в однині (Усі, хто прибув на конференцію, мають зареєструватися). Коли підметом є словосполучення із займенниками дехто, дещо, ніхто та ін., присудок вживається в однині (Дехто з присутніх участі у голосуванні не брав) (З підручника).

Домашнє завдання активне Завдання необхідно виконати до 11 травня 21:00 ред.

Повідомте учням Код доступу 146798

Попросіть учнів використати цей код, відкривши посилання join.naurok.ua

Або надішліть посилання учням:

Складні випадки синтаксичного узгодження та керування

12 травня. КОНТРОЛЬНЕ АУДІЮВАННЯ

Спокута

Козаки перейшли озеро. Мали чималу здобич, вели сім тисяч визволених християн. Валка розтяглася на кілька верст.

Визволені з полону брели окремо, на деякій відстані, щоб не ковтати пилюку. Сірко під’їхав до недавніх бранців. Козаки пролили в останньому бою багато крові, але пролили не марно — вона шугає волею в жилах он тих людей. Як-то зараз світяться їхні душі!

Сірко прикипів очима до натовпу, намагаючись дихнути разом з ним тією волею, порадіти їхньою радістю. Але що довше приглядався, меншала його радість, натомість у душу напливала тривога. Спершу подумав, що он ті троє визволених зупинилися випадково, волочаться позаду, бо притомилися. Вони тихо розмовляли, зиркали в його бік. І він уловив у тих поглядах щось злодійкувате, нерадісне.

Сірко відчув себе так, мовби в душу кинули жменю снігу. Він ніколи не обманювався людськими очима. Не всім потрібна його воля. Рабство — воно іноді теж солодке! Куплений зрадою бог дорожчий, ніж отой, з яким народився. Милішими стають і чужі слова, й одіж, і звичаї.

Тоді для чого ж навчають рідних слів матері? Для чого бережуть звичаї батьки? Для того, щоб діти обміняли їх у чужому краї, як розмінюють на жменю мідяків золотий гріш?! Чужі звичаї можуть бути й гарними, але ж вони — чужі. Тільки потурнаки міняють своє, батьківське, на чужинське. Так можна поміняти все. Поміняти звичаї, вітцівщину — це поміняти матір. Народила мати дитя, виспівала йому всі пісні, а в тих піснях — піт і кров дідів і прадідів, а тепер цей чоловік проміняв рідну пісню на чужинську, вицідив зі свого серця кров дідів і прадідів і налив чужої! У чужому краї тепліше сонце, у чужому краї солодші плоди. Але чим завинив перед тобою, потурначе, рідний край, що ти цураєшся його? Край, як і долю, не вибирають, вони — од Бога.

Надвечір стали в неглибокій балці, по дну якої хлюпотів степовий струмок. Його обліпили коні й люди. Минуло немало часу, доки валка втамувала спрагу.

По тому Сірко наказав варити куліш. Незабаром по степу розлився запах розвареного пшона, який перемішувався з пахощами полину та інших, уже сухих, трав.

Сірко довго блукав понад балкою, відтак зійшов на могилу, що самотньо чорніла у степу. Дивився на багаття, на визволених з полону. Пекуча дума краяла мозок.

Зійшовши з могили, Сірко побрів поміж бранцями, іноді зупинявся, розпитував. Осторонь інших сиділа смаглява черкешенка в дорогій одежі — кажуть, жінка чи наложниця хана. Вона збила ноги, отаман наказав підібрати для неї взувачку, знайшли чоловічі постоли, вона виглядала в них як горлиця на гусячих лапах. Але, видно, за ханом не сумувала — усміхалася. А може, подумав, посміхалася зі страху, щоб задобрити його? Вони, недавні бранці, не всі щирі. Знову ловив скрадливі, навіть приховано ворожі погляди.

І зводилась у голові страшна думка: він не може, не має права привести їх на Україну. Не може поселити зловорожців серед своїх людей, не може висіяти власного рукою серед пшениці кукіль. То що ж робити? Пустити їх, нехай ідуть у Крим, а потім вертаються з ятаганами? Якщо й не самі прийдуть, то їхні діти...

Отаманів гнів, біль і розпука злютувалися в запитання, з яким звернувся до чоловіка в татарському вбранні:

— Тобі там було добре чи погано? Тільки не бреши. Якби відпустили, вернувся б назад?

В очах чоловіка потекла сіра каламуть. Він боявся збрехати й боявся сказати правду. Вичавив на губи посмішку, догідливу й вибачальну воднораз. Отаман довго мовчав, тоді важко повернувся й пішов.

По обіді кошовий наказав підняти й зібрати всіх, кого виручили з неволі. Вони збилися у великий і тісний гурт. Сірко пройшов упродовж натовпу, вернувся й став перед людьми. Натовп стояв притишений.

— Люди добрі,— сказав Сірко тихо,— ми визволили вас і привели в оцей степ. Тепер вибирайте самі, кому куди стелиться путь: у землю батьків чи назад у ханську сторону. Вести силоміць не будемо нікого. У кожного з вас є серце, а в ньому любов, що вибирає. Є совість, є честь... — отаман примовк з досади на себе, що не втримав цих слів.— Отож воля ваша. Хто піде з нами, лишайтеся на місці, хто хоче вернутися, проходьте вперед, за мою спину.

Юрба заворушилася. Сірко не сподівався, що все станеться так швидко. Декотрі навіть побігли, наче боялися, що їх зупинять. Він думав, що їх буде небагато. А вони йшли і йшли... Отаман спочатку намагався втримати їх поглядом, а далі опустив очі й дивився в землю.

Коли кошовий підвів голову, за плечима їх було трохи менше, ніж тих, що лишилися. Отаман не йняв віри очам. Спочатку гадав — зажадають повернутися отакі, як черкешенка. Звикла до розкошів, проміняла на них волю. Проте вона не пішла, лишилася. Дивилася не в кримську, а в кавказьку сторону. Отаманові стислося серце. Він ледве стримався, щоб не вклонитися тій жінці.

— Бог вам суддя! — сказав кошовий, повернувшись до меншого гурту.— Він суддя всім.

Закинувши на плечі клумаки, менша валка потягла на Крим. Над балкою нависла тиша, вона була схожа на ту, котра запановує на кладовищі біля свіжої могили по останній лопаті землі. Коли голови втікачів стали зливатися з обрієм, кошовий наказав погукати старшину. Коли зійшлися всі восьмеро похідних полковників, він поклав руку на булаву за поясом, другою показав у степ:

— Рубати всіх упень!

Слова впали в козацькі серця, як розпечені цвяхи. Допіру всі сподівалися, що кошовий накаже вернути перекинчиків, але це його веління видалося неймовірним.

— Тому, хто відцурався вітчизни, немає місця на землі,— сказав кошовий.— А гріх од Бога — на мені одному. Вишикуйте, панове отамани, козаків по командах. Одберіть молодих. Вони мають виконати повеління долі.

Дикий степ сполохав тупіт коней. Вершники летіли, низько попригинавшись до кінських грив, над ними червоно блищали шаблі.

...Задушливо пахли стоптані копитами полини. Сірко їхав і дивився на посічених. То було щось несосвітенне, пекельно страшне. Серце стискалося з болю, проте каяття не було. Порубані лежали, витягнувшись в один довжелезний ключ, порозкидавши в травах руки. Вони й справді нагадували журавлиний ключ, що заблукав у безконечних просторах, полетів не в той бік. Сіркові здалося, ніби мертві руки зводяться, він чув посвист вітру й тихий жалібний клич.

Він знав, що чутиме його довго — все життя. У грудях пекло, мимоволі зводилася думка: чи правильно вчинив і чим одкупиться перед світом. Правильно — неправильно, хто судитиме? Для нього — правильно, для когось — неправильно. Скрипнув зубами, прошепотів сухими губами: «Карай, Боже, якщо я неправий. Я не міг учинити інакше. На пострах онукам і правнукам, у науку всім моїм братам».

Окинув поглядом степ.

— Простіть нас, брати,— мовив гірко крізь біль, що проймав груди,— а самі спіть тут до страшного суду Господнього.

Потім оглянувся на козаків, що непорушно сиділи в сідлах, низько вклонився.

— А ви, — мовив,— простіть мені, що вас, молодих, послав на цю криваву тризну. У вас народяться діти, ви розкажете їм про ці сумні поминки. Нехай знають: хто одцурався рідної землі, не гожий дивитися на сонце! Немає двох сонць, немає двох Богів, немає двох неньок. Розкажіть про це своїм дітям. А вони нехай розкажуть своїм.

Домашнє завдання активне Завдання необхідно виконати до 13 травня 20:00 ред.

Повідомте учням Код доступу 899653

Попросіть учнів використати цей код, відкривши посилання join.naurok.ua

Або надішліть посилання учням:

Текст для аудіювання "Спокута" ред.

13 травня

СКЛАДНІ ВИПАДКИ КВАЛІФІКАЦІЇ ДРУГОРЯДНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

Ознайомтеся з текстом.

Проблема визначення членів речення постала водночас із виникненням синтаксичного підходу до аналізу лінгвістичних явищ. Члени речення вичленовуються з речення як його будівельні компоненти, що характеризуються певною семантикою. Поза реченням члени речення не існують. Підсумовуючи ознаки членів речення, виділені при їх вивченні в різні періоди й у різних аспектах, їх варто розділити на структурні та семантичні. Структурні ознаки членів речення включають:

1) участь у формуванні структурної схеми речення;

2) спосіб вираження членів речення;

3) форму підрядного прислівного синтаксичного зв’язку (узгодження, керування, прилягання);

4) синтаксичну позицію.

Структурні властивості репрезентують особливості й закономірності вираження членів речення і сигналізують про категорійну семантику останніх.

При кваліфікації члена речення особливе значення має тип семантико-синтаксичних відношень між словами, які формуються особливостями категорійної семантики головного слова і залежного слова, закономірностями їх взаємодії (дорога (яка? (частиномовний статус головного слова) куди? (категорійна семантика залежного слова)) ліворуч). Тому при кваліфікації другорядних членів речення слід враховувати:

1) семантико-синтаксичні функції певного другорядного члена речення;

2) входження / невходження до номінативного мінімуму речення;

3) морфологічне вираження другорядного члена речення й граматичні засоби зв’язку з означуваним членом речення;

4) синтаксичну роль;

5) лексичне значення означального й означувального членів речення;

6) позиційну закріпленість / незакріпленість при актуальному членуванні речення;

7) співвідношення з відповідним компонентом семантико-синтаксичної структури речення.

До основних способів розмежування другорядних членів речення при врахуванні їхніх структурно диференційних ознак слід віднести:

1) смислові питання, спрямовані на відображення семантико-синтаксичного статусу другорядного члена речення;

2) морфологічне вираження другорядного члена речення;

3) супідрядні зв’язки між другорядними членами речення як показник однорідності їх семантико-синтаксичного статусу;

4) врахування особливостей категорійної семантики головного слова;

5) можливість синонімічної заміни одних словосполучень іншими (учитель школи — шкільний учитель);

6) урахування реального відчуття просторових відношень, місця розташування чого-небудь і в силу цього поступової втрати іменником власної категорійної семантики (За дверима було темно);

7) урахування лексичного значення головного й залежних слів (А. Загнітко).

Розгляньте таблицю.

Диференційні ознаки другорядних членів речення

Додаток

1) виражає об’єктні семантико-синтак­сичні відношення;

2) входить у формально-синтаксичну структуру речення як його другоряд­ний член;

3) у типових випадках виражається імен­ником;

4) у типовому вияві стоїть після опо­рного слова;

5) поєднується з опорним словом підрядним прислівним синтаксичним зв’язком у формі керування;

6) не виявляє позиційної закріпленості при актуальному членуванні речення.

Означення

1) виражає означальні семантико-синтак­сичні відношення;

2) входить у формально-граматичну структуру речення як його другоряд­ний член;

3) у типових випадках виражається при­кметником;

4) у типовому вияві стоїть перед опо­рним словом;

5) поєднується з опорним словом підрядним прислівним синтаксичним зв’язком у формі узгодження;

6) не виявляє позиційної закріпленості при актуальному членуванні речення.

Обставина

1) виражає обставинні семантико-синтак­сичні відношення;

2) входить у формально-синтаксичну структуру речення як його другоряд­ний член;

3) у типових випадках виражається прислівником, інфінітивом;

4) у типовому вияві стоїть у постпозиції;

5) поєднується з опорним словом підрядним прислівним синтаксичним зв’язком у формі прилягання;

6) не виявляє позиційної закріпленості при актуальному членуванні речення

Завдання для дистанційного навчання: Проаналізуйте другорядні члени речення за схемою.

Друго­рядний член речення Питання, на яке від­повідає Член речення, яким виступає Від якого слова за­лежить Якою частиною мови виражений

1. На крайній вулиці ростуть осокори. 2. Не гріє сонце на чужині, А дома надто вже пекло. Мені не весело було й на нашій славній Україні.

Готуйтеся до завтрашньої контрольної роботи.

14 травня – контрольна робота.

18 травня

КОНФЕСІЙНИЙ СТИЛЬ, СФЕРИ ПОШИРЕННЯ І ГОЛОВНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ. ЦЕРКОВНІ СЛУЖБИ, МОЛИТВА, ПОВЧАННЯ, ПРОПОВІДІ; БОГОСЛУЖБОВІ КНИГИ, СПІЛКУВАННЯ В КОНФЕСІЯХ, КУЛЬТОВИХ УСТАНОВАХ

Робота з навчальним матеріалом

На основі наведеного тексту з’ясуйте особливості конфесійного стилю за такими критеріями: сфера поширення, головне призначення, жанри, мовні особливості.

Конфесійний (від лат. confession — визнання, сповідання) стиль виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі.

Сфера поширення конфесійного стилю — культові установи: церкви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинку, релігійні громади, віруючі родини.

Головне призначення конфесійного стилю — допомагати віруючим у спілкуванні їхніх душ із Богом, зберігати й продовжувати культові ритуали, об’єднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога.

Головні конститутивні ознаки конфесійного стилю: урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової норми.

До основних мовних стильових засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною. Це Ісус, Різдво, Великдень, Пасха, Благовіщення, Трійця, піст, причастя, говіння, святий, священник, піп, дяк, диякон, архімандрит, літургія, плащаниця, анафема, тропарі, престол, псалми, херувими, ангели, ікона, церква, хрещення, гріх, провидіння, монах тощо.

У конфесійному стилі є загальновживані вирази, які набули сакрального забарвлення й мають специфічну, конфесійну конотацію. Деякі з них шляхом перенесення й символізації набули конфесійного стилістичного значення. Наприклад, слово чаша в конфесійному стилі означає долю (випити чашу до дна — терпеливо знести всі незгоди життя; гірка чаша — дісталася тяжка доля).

Не можна не помітити таку мовну ознаку конфесійного стилю, як старослов’янізми: агнець, взивати, воздати, возсідати, сотворити, уповати, упованіє, блаженний.

Має конфесійний стиль і свою фразеологію — усталені словосполучення: Ісус Христос, Мати Божа, Небесний Отець, Тайна вечеря, Святий Дух, раб Божий, воскресіння з мертвих, скорбящих радосте, достойно єсть, Христос Спаситель, судний день.

Через заборони й обмеження віровчень у радянський час, а української церкви й у попередні часи самодержавної Російської імперії, а також через перекладний характер релігійних текстів, особливо канонічних, через правописні розбіжності серед мовних засобів сучасного конфесійного стилю активно діє й розвивається в українській духовній культурі виразна варіантність. Наприклад, Учитель — Месія; свідчити в Господі — проповідувати через Сина Божого; за мир з небес — за мир з висот; на тебе уповаю — на тебе покладаюся; дух твій благий — дух твій добрий; гласвопіющого — глас того, хто кличе; многомилостивий — вельмимилостивий; животворящий — животворний тощо.

Отже, конфесійний стиль сучасної української літературної мови (всупереч колишнім заборонам і нинішнім конфесійним незгодам церков) зберігає основні риси класичної сакральної мови: урочистість, канонічність словоформ і конструкцій, сталість жанрів (Біблія, Євангеліє, богослужіння, молитва, проповідь, псалом).

Робота з текстом

Прочитайте текст. Знайдіть у ньому особливості, що властиві конфесійному стилю.

Назва літургії походить від двох грецьких слів, що означають загальнонародне богослужіння.

Усі ідеї, і серце християнства, і всі прагнення церкви зосереджені в літургії, як у світлому крузі. У ній здійснюються Євхаристія, тобто причащання тіла й крові Господньої. Це таїнство встановив Христос при Апостолах на горі Сіоні в Єрусалимі й заповідав творити його до кінця світу. Отці і вчителі церкви опрацювали й доповнили його. У ХІV т.. літургія склалася остаточно в неземній красі обрядового й молитовного чину як дорогоцінний духовний скарб для життя.

Літургія має три частини: проскомідію, літургію проголошених і літургію вірних.

Назва проскомідія означає приношення — на згадку про стародавній звичай: на свято для поминання приносити хліб і вино як дари в жертву.

Священик і диякон, молячись, одягають блискучі одежі на знак душевної чистоти й вбрання в правду Божу. Диякон має орар: блискучу, через плече перекинуту, ніби крило в ангела, смужку, прикмету готовності служити.

Проскомідія відбувається в олтарі й здійснює приготування на жертовнику для Євхаристії. Священик відділяє від проспор і кладе на дискос частки. Дискос, таріль на підставці, символізує нари, де лежав Христос перед похороном. Ніж, ужитий священни­ком, схожий на спис, що ним пробито серце Спасителя.

Над частками ставиться зориця з двох платівок, вигнутих, як луки, і скріплених навхрест: вона символізує зірку Віфлеєма. Кладеться покров, який означає плащаницю.

Для вина й води вживають потір: чашу із значенням таємничої, названої в притчах Соломона чаші премудрості Божої, що перетворює вино і воду на кров Христа. Священник закликає молитовно благодать Святого Духа, кадить, благаючи благословити пропозицію. Після того — поклінна молитва священника і диякона перед престолом: про удостоєння для служби при таїнстві.

Відгортається завіса, і тоді ставленням: «Благословенно царство!» — починається літургія проголошених.

Від хорів приходять слова Спасителя з Нагірної проповіді, що освітили світ істиною й відкрили браму вічності; початок їх: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне».

Відкриваються Царські ворота й видно престол, осяяний, як Божа оселя. Звідти винесено Євангеліє через північні двері — символ першого виходу Христа до народу.

Розгляньте таблицю «Жанри конфесійного стилю». З’ясуйте особливості проповідей, молитов, повчань.

Проповідь Християнська церковна настанова, яка має за мету розповісти й розтлумачити слухачам вчення Ісуса Христа; офіційна назва в православ’ї — Слово. Бувають літургійні, догматичні, морально-по­вчальні проповіді

Молитва Це звернення до Бога з проханням, подякою чи сповіддю

Повчання Це усвідом­лення певних норм поведінки, цінностей, воно відбува­ється свідомим шляхом: от, прочитавши текст, людина захоплюється світом героїв, розмірковує над їхніми вчинками, робить певні висновки

Служба Вираження релігійності в молитвах та обрядах. Відображає внутрішній зміст віри й настрій душі

Завдання для дистанційного навчання:

Розгадайте кроссворд, відповіді скиньте мені СМС вайбером.

1. Книга, яка складається з чотирьох перших книг Нового Заповіту. . 2. Книга пророка й царя Давида, у якій викладена переважна більшість його пісень-звертань до Бога. 3. Книга для читців і співців на криласі, що містить у собі порядок усіх щоденних служб, крім літургії. 4. Книги, які мають у собі чинопослідування св. Таїнств (крім Таїнств св. причастя і священства) та інших треб — чин відспівування і поховання спочилих, чин освячення води, молитви після народження немовляти, при нареченні немовляти і воцерковленні його. 5. Книга, нерідко малого або кишенькового формату, у якій перераховані основні молитви. 6. Книга для священика і диякона. Вона містить у собі порядок вечірні, ранної і літургії. У кінці служебника вміщені: відпусти, величання і місяцеслов, тобто список святих, щоденно згадуваних Церквою. 7. Книга, яка містить такі книги Нового Завіту: Діяння святих апостолів, соборні послання і послання апостола Павла (крім книги Апокаліпсис, або Одкровення).

19 травня

ПР. ПЕРЕКЛАДИ ЄВАНГЕЛІЯ. ОСНОВНІ МОВНІ СТИЛЬОВІ ЗАСОБИ КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ. МАРКОВАНА (КОНФЕСІЙНА) ЛЕКСИКА. СТАРОСЛОВ’ЯНІЗМИ — МОВНА ОЗНАКА КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ. ІНВЕРСІЙНИЙ ПОРЯДОК СЛІВ

Пригадайте основні мовні особливості конфесійного стилю. Складіть таблицю «Мовні особливості конфесійного стилю».

Лексичні особливості

Це передусім такі найменування:

1) центральні, основоположні назви: Бог, Ісус (Ісус Христос), Дух Святий, Богородиця, Матір Божа, ангел, апостол, пророк;

2) назви служителів релігії: патріарх, митрополит, єпископ, архієрей, архімандрит, піп, священник, дяк, диякон, дзвонар, монах;

3) назви таїнств, церковних свят, елементів християнської обрядовості: хрещення, миропомазання, покаяння (сповідь), причастя, вінчання, літургія, говіння;

4) назви постів: Різдвяний піст (Пилипівка), Петрів піст (Петрівка), Піст Великий (Велика Чотиридесятниця, Великоговіння), піст Страсного тижня;

5) назви різних конфесійних реалій, понять: літургія, вівтар, престол, храм, церква, ікона, молитва, кадило, гріх, піст, провидіння, автокефалія, амінь;

6) деякі поняття-назви неправославних релігій: індульгенція, кірха, конгрегація, Аллах, костьол (костел), курія, маца, мечеть, нунцій, халіф, целібат, Ягве (Яхве, Єгова), абат тощо.

Серед конфесійної лексики немало старослов’янізмів: агнець, благословенний, блаженний, взивати ін.

Граматичні особливості.

Поширені серед них такі:

1) переважання розповідних, до того ж стандартно-стійких, здебільшого синтаксично повних, простих і складних речень найрізноманітнішої будови: Як він наближався до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили…;

2) синтаксична схожість початкових структур, часто з тим самим службовим словом: А як молитися, то…; А ти, коли молишся…; А як молитися…

Виникає таке питання: «Що дає підстави долучити конфесійний стиль до відомих стилів?»

Найприкметніша риса — значна кількість, так званих, маркованих слів, тобто пристосованих до цього стилю. Наприклад, акафист (акатист) — похвальна пісня на честь Ісуса Христа; митра — богослужбовий головний убір єпископа, архимандрита та нагороженого нею протоієрея, що має вигляд корони, оздобленої іконами; кадильниця — богослужбова посудина, що являє собою круглу чашу з кришкою на ланцюжках, у яку на жевріюче вугілля кладуть ладан для здійснення кадіння; мощі — нетлінні рештки тіла святого, які є предметом релігійного вшанування; хоругва (корогва) — церковне знамено із зображенням священної особи чи події, яке виносять під час урочистих процесій та хресних походів.

Синтаксичні особливості

1) інверсійний порядок слів у реченні та словосполученні, що підкреслює урочисту піднесеність мови релігійного змісту: Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити (Євангеліє від св. Матвія 6.7). Інверсія є нормою вира­зів: Матір Божа, Син Божий, Різдво Христове, Господь Всемогутній, Агнець літургійний, Хрещення Господнє, Хліб Святий, Служба Божа, Піст Великий, Стрітення Господнє тощо.

2) значна кількість перифраз, алегорій, метафор, порівнянь, слів з переносним значенням: Я зруйную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний (Євангеліє від Марка 14).

Для творення образів часто використовуються слова: апостол, нива, світло, вода, вхід, дзвін, літургія, молебень, піст, иждень, хліб, чаша та ін., й вирази: духовні очі, хліб життя, цілування хресне, Святі Дари тощо.

Слід зазначити, що існують навіть вітання та прощання в буденні, а ще більше у святкові дні: Христос воскрес! — Воістину воскрес!; Слава Ісусу! — Навіки слава!; З Божем днем Вас!; З Богом!; Мир дому сьому і всім живущим у ньому та ін.

Завдання для дистанційного навчання: До поданих слів доберіть старослов’янізми.

Зразок. Дерево — древо.

Місто, життя, ворожий, палець, щока, губи, живіт, голова.

20 травня ПР. КОНТРОЛЬНИЙ УСНИЙ ТВІР

Комунікативний практикум

Ознайомтеся з текстом, звертаючи увагу на те, як прикрашає мову лексика, ужита в переносному значенні.

УДОСВІТА

Сиві горішки роси на пальчастому листі конюшини — наче посідав ранковий холодок; якщо озирнутись назад, видно темні торочки слідів, що поспішають за тобою. Ген у круглому видолинку, схожому на денце ложки, застигли розпорошені волоконця туману — немов пара над гарячою стравою.

Того легкого дихання повно і в ярку, що ген ліворуч лежить руслом молочної річки; свіжість хмелить, од неї солодко в роті, у зволожених очах, у душі; і здається, десь у твоєму єстві — так як це бувало в дитинстві — шовком шелестить і пахне весняна травичка, сяє смарагдами, зворушливо просвічується проти сонця. Досвітні поля в червні чи в липні після теплої або задушливої ночі, немов зеленкуватим маревом укриті, а те марево легке й примарне: чи то з зірок плаває пил у повітрі, чи місячна курява не вляжеться. І дорога в досвітніх полях — біла, з приспаним порохом, лінькувато-непово­ротка — зовсім іще пустельна, по ній скрадливо походжають сни. Що перший — це сон полину, гіркувато-тривожний і запилений, що другий — це сон волошок, синьобровий, майже дівочий, що третій — це сон петрового батога, легкий та пахучий. Але не тільки ці сни походжають по дорозі, бо не тільки ці квіти ростуть на узбіччі, а ще вздовж неї дрімають чебреці, материнка, чорнобиль, шипшина, стоять без плескоту жита й пшениці. Якось розумно вони стоять, з уродженою гідністю, якої не переймеш. Дивлячись на них у цю пору, хотів би помітити, як з їхньої зеленої води випливає чи мавка, чи польова царівна, чи просто живий химерний дух цих просторів та цієї волі.

Визначте тему, ідею, стиль, тип мовлення. Свою думку доведіть.

* З чого ви зрозуміли, що в тексті йдеться про час доби перед сходом сонця? Як автор ставиться до цієї частини доби? Що свідчить про таке ставлення?

* Які картини ви уявляли, читаючи цей текст?

*Охарактеризуйте засоби мовної виразності, використані автором. Які вислови вам видалися особливо поетичними, особливо красивими?

*Чи доводилося вам зустрічати схід сонця? Які ознаки характерні для цього періоду?

*Утворіть власні метафори, які б відображали український досвіток.

Завдання для дистанційного навчання: УСНЕ СКЛАДАННЯ ТВОРУ

21 травня

КОНТРОЛЬНИЙ ПИСЬМОВИЙ ТВІР

Робота з текстом

Прочитайте текст. Зробіть його змістово‑стилістичний аналіз.

Вчений, постать котрого свідомо замовчували й продовжують замовчувати вороги українського народу. Не лише вчений, але й великий патріот та знаний просвітитель.

Рентгенівське випромінювання винайшов саме він, а не Конрад Рентген, котрий виявився звичайним поцом і фактично вкрав винахід Івана. Це доведений факт.

Чому ж все-таки винахідником Х‑променів вважають К. Рентгена? Достеменних даних про це нема. Але в числі причин висловлюється те, що австро-німецьке оточення прохолодно реагувало на досягнення представника слов’янства. Саме на цю обставину звернув увагу всесвітньо відомий учений Альберт Ейнштейн, який зустрівся з Пулюєм у Празі в 1912 р. «Хто стоїть за вами, рутенцями, яка культура, які акції? — запитав Ейнштейн і сам відповів: — Прикро вам це слухати, та куди подінешся від своєї долі? А за Рентгеном — вся Європа».

«Професор Іван Пулюй був не тільки найвизначнішим фізиком Австро-Угорської імперії. Він належав до тих, хто у 2‑й половині ХІХ — на початку ХХ століть формував світ» — так його охарактеризував австрійський професор Вільгельм Форман.

Будучи знавцем класичних мов, І. Пулюй видав перший молитовник українською мовою (замість церковнослов’янської). Уперше здійснив повний переклад на українську мову «Святого Письма Нового Завіту» (разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Не­чуєм-Левицьким). Разом із однодумцями заснував 1868 товариство «Січ», яке активно боролось проти тих, хто вислужувався перед російським царатом, заперечуючи існування українського народу. Іван Пулюй багато публікував на тему національного усвідомлення, зокрема такі статті, як: «Україна і самодержавство», «Відгук на царський маніфест про Україну», «Польським русофілам», «Україна і її міжнародне політичне значення» та інші. Він проголосив, що мир і стабільність у Європі будуть неможливими до того часу, поки Україна не стане вільною (З мережі Інтернет).

Лексична робота

Поясніть значення слів і словосполучень.

Запорука інтелектуального зростання, подвижники, почуття національної гідності, вівтар культури, самовираження нації, права та свободи, суверенітет, миролюбна політика, багатонаціональна держава, престиж держави, діаспора, державотворчі процеси, зміцнення авторитету.

Комунікативний практикум

Ознайомтеся з поданими висловлюваннями. Поміркуйте над ними.

1. Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати «Реве та стогне…» і садити гопака, і не того, в кого прізвище на «ко», а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному та духовному піднесенню. Бо ото й є справжні українці (Остап Вишня). 2. Якщо ми, українці, хочемо, щоб нас поважали інші народи, то треба, нарешті, почати з поваги до самих себе (М. Грушевський). 3. Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети (Є. Маланюк). 4. Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той, хто може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить рідної мови, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду і племені (В. Сухомлинський). 5. Людині потрібні не три аршини землі, не садиба, а вся земна куля, уся природа, де на просторі вона могла б проявити всі здатності свого вільного духу (А. Чехов). 6. Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є: як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє (Талмуд).

Асоціативний ланцюг

До поданих слів доберіть епітети-асоціації.

Патріотизм, ностальгія, дисидент, національна самосвідомість, кодекс українця, духовні проповідники, Батьківщина, почуття честі.

Складання пам’ятки

Складіть пам’ятку «Як працювати над складанням твору», розставивши подані твердження в правильному порядку та доповнивши їх власними міркуваннями.

1. Епіграф має висловлювати ідею твору. 2. Початок висловлювання повинен бути оригінальним, нетрадиційним: цитата з твору, пояснення, коментарі чи роздуми автора з питання, яке розглядається, критична оцінка аналізованого твору чи проблема, художня замальовка чи етюд. 3. Висновок висвітлює остаточну думку, підсумовує сказане, ставить певні завдання, закликає до дій. Він повинен бути підпорядкований основній ідеї твору. 4. Уникайте безсистемності викладу, дублювання змісту попередніх частин, поєднання речень, що стосуються різних питань теми. 5. У головній частині теза підтверджується вагомими аргументами, наводяться приклади з літератури, історії, висловлюються власні судження, оцінки тих чи інших літературних явищ, фактів. 6. Композиція твору повинна мати складники: теза, аргумент, доказ, висновок.

Завдання для дистанційного навчання: Напишіть твір на суспільну тему «Патріотизм та справжні патріоти». Розмістіть його в гугл класі.

26 травня

ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА. ДІАЛОГ. ЦИТАТА. ЕПІГРАФ

Повторити особливості вживання розділових заків з указаних тем за параграфами 48, 164, 167 чинного українського правопису й виконати завдання

Складіть речення до схем.

1. «П», — а. 2. «П, — а. — П». 3. А: «П», — а. 4. А: «П». 5. «П, — а, — п».

27 травня

СФЕРА ПОШИРЕННЯ І ГОЛОВНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ЕПІСТОЛЯРНОГО СТИЛЮ. ОСНОВНІ МОВНІ СТИЛЬОВІ ЗАСОБИ ЕПІСТОЛЯРНОГО СТИЛЮ. ТЕМАТИКА ЛИСТІВ. ОФІЦІЙНЕ Й НЕОФІЦІЙНЕ ЛИСТУВАННЯ. ПОБУДОВА ЕПІСТОЛЯРНОГО ТЕКСТУ

Робота з довідковим матеріалом. Робота з текстом

Складіть таблицю «Особливості епістолярного стилю української мови».

Сфера використання епістолярного стилю (від гр. epistole — лист) мови не має чітко окреслених меж — це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, діловодство.

Основне призначення епістолярного стилю — обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Листи — це писемно оформлені монологи, звернені до певної особи (чи осіб).

Тематикою й змістом листи можуть бути найрізноманітнішими залежно від сфери використання та інтересів адресатів. Усе листування поділяють на два типи: офіційне (службове) та неофіційне, особисте (приватне).

Крім листів, до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.

Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки. Таке листування входить до сфери офіційно-ділового стилю.

Неофіційне (приватне) листування ведеться між особами, які мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер — родинний, інтимний, дружній — і перебуває у сфері дії усно-розмовного стилю.

Історія листування дуже давня, початки її слід шукати ще в епоху виникнення письма, і пройшло воно багато етапів (перекази, грамоти, посилання), поки набуло форми листів, яким властива і своя композиція тексту, і специфічні мовні засоби.

Тематично й відповідно до життєвих ситуацій листування витворило найрізноманітніші типи листів. Особливої ваги набуло листування в епоху Просвітництва, коли ритори, філософи, учені проводили наукові дискусії у формі листування, повчальні бесіди зі своїми учнями й послідовниками. Ритори укладали «письмовники» — збірники листів і посилань на всі випадки життя. Головна мета, яку переслідували автори «письмовників», — це вироблення певного мовного стандарту, який мав би допомогти індивідуальним авторам «одягти» зміст повідомлення в належну форму.

Узвичаєна структура листа має початок — це мовні етичні формули, що містять звертання, вітання, установлення контакту з адресатом. Основна частина — це інформація, фактичний матеріал. Він може бути сюжетом розповіді, вагання, міркувань, конкретними пропозиціями, проханнями й завданнями. Завершальна частина також має вигляд мовних етикетних формул із семантикою вибачень, прохань, побажань, прощань.

Особисті листи мають ту перевагу над усіма іншими текстами, що в них автор є самим собою, відкритим, щирим. І це відображається в невимушеності добору мовних засобів, безпосередності вираження почутті, істинності мовної культури.

Мова листів поділяється на дві частини: соціально-етичну (звертання, початок, дата, місце, привітання, поздоровлення, подяка й прощання, побажання, сподівання, підпис) та основний зміст листа, викладений мовними засобами розмовного стилю завжди індивідуально.

Слід звернути увагу на шанобливе оформлення соціально-етичної форми листів. Воно залежить від соціальних статусів адресата й адресанта, близькості їхніх інтересів і переконань.

В українській лінгвостилістиці взагалі не вивчений і не описаний жанр щоденника, його повні параметри. Як потаємний документ душі щоденники не виставляються напоказ, адже це — своєрідний твір, побутовий і психологічний, мистецький і філософ­ський. У ньому не тільки перспектива, а й ретроспектива всього того, що замислювалося автором і не збулося.

У щоденнику автор сам на сам і тому є сам собою. У нього нерідко виникає потреба заглибитись у себе, а часто просто сформулювати те, що вже визріло в душі й «проситься» на папір. Призначення щоденника (який автора ні до чого не зобов’язує, не спонукає, а є рятівною соломинкою для стривоженої душі) — урівноважувати творчі намагання й можливості реалізовувати їх (За Л. Мацько та О. Мацько).

Завдання для дистанційного навчання:

Напишіть любовного листа дівчині або юнаку, знаючи, що він (вона): візуал, аудіал, раціонал, кінесетик. (Комусь одному, окрім візувала, бо зразок поданий нижче).

Зразок. Лист до дівчини-візуала.

Сонечко моє!

Я вже давно не бачив тебе, але твій образ, як завжди, в мене перед очима. Я бачу, як промінчик світла грає на твоєму чистому каштановому волоссі, як це світло віддзеркалюється в зеленій глибині твоїх очей… Ти дозволила поглянути на світ іншими очима, відкрила мені нові обрії… Заплющуючи очі, я починаю мріяти про тебе, бачу, як ми йдемо надзвичайно охайними й красивими доріжками по осінньому парку, дивимося одне на одного, на золоте листя, що летить, — і перед нами відкривається яскрава дорога в майбутнє життя. Я люблю тебе й сподіваюся на зустріч… (З посібника).

25 травня

СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ З РІЗНИМИ ВИДАМИ СИНТАКСИЧНОГО ЗВ’ЯЗКУ

У складних реченнях, що мають по декілька простих, можуть бути різні види зв’язку — сурядний та підрядний, сполучниковий і безсполучниковий.

Складне речення із сполучниковим сурядним та підрядним зв’язками (сурядне — під­рядне)

1) Довго ще говорили обоє, обмірковуючи прочитане, 2) то знову вони замовкали з приводу якоїсь думки, 3) що випадково надходила одному чи другому до голови (І. Сенченко)

[ ], то [ ], (що)

Складне речення із сполучниковим сурядним і без­сполучниковим зв’язками

1) Але малюнком тоскним і недбалим Не хоче годувати листопад,2) І мріють зорі:3) ми серця запалим;4) Радіє місяць:5) повернувсь назад (П. Филипович)

[ ], і [ ]: [ ]; [ ]: [ ]

Складне речення із безсполучни­ковим зв’язком на основному рівні та сполучниковим у межах компонен­та, що є складнопід-рядним реченням

1) Хто боязкий,2) той не рушить,3) хто відважний,4) той віз підважить (Народна творчість) (хто), [той], (хто), [той]

Складне речення із сполучниковим сурядним, підрядним та без­сполучниковим зв’язками

1) Стояла тиха і по-своєму хвилююча година: 2) згори на верховіття лісу опускався сизий присмерк, 3) а внизу з-під кожного куща виповзав туман,

4) тому здавалось,5) що над землею коливалися два неба (М. Стельмах) [ ]: [ ], а [ ], і [ ], (що)

Завдання для дистанційного навчання: установіть відповідність між характеристикою речення та номером, під яким воно записане:

Складне речення із сурядним та підрядним зв’язком

Складне речення із сурядним та безсполучниковим зв’язком

Складне речення із підрядним та безсполучниковим зв’язком

Складне речення із сурядним, підрядним та безсполучниковим зв’язком

1. А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет. 2. А речення — мов зоряний разок слів — намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно. 3. Збулись твої (Шевченкові) слова пророчі, і час оновлення настав, і темні просвітились очі, вчорашній раб Всесильним став. 4. Над вечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли, сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря стало таким прозорим, що було далеко видно голі дерева понад шляхом.

11-А, Б мова. ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ СТАТТІ ДИСКУСІЙНОГО ХАРАКТЕРУ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ

Підготовча робота (усно)

1. Довідка. Стаття — важливий публіцистичний жанр, який відзначається ґрунтовним аналізом матеріалу, високим ступенем узагальнення, чіткістю висновків. Використовуючи різноманітні факти, яскраві приклади, статистичні дані, автор статті досліджує злободенні суспільно-політичні або морально-етичні проблеми. Особливе значення для статті мають факти.

Їхня роль не зводиться лише до ілюстрування, вони — основа порушеної в статті проблеми. Залежно від призначення та способу передачі матеріалу статті бувають: передові, пропагандистські, науково‑популярні, проблемні, дискусійні. Стаття потребує літературної досконалості, стилістичної вправності (Із словника журналістики).

Порівняйте із заміткою (особливості подані нижче. Це той матеріал, з яким уже працювали на уроці раніше). З’ясуйте різницю.

2. Висловіть свою думку з порушеної проблеми.

Хто він і який — герой нашого часу? Яким уявляють його ваші однолітки? Які його риси — мужність чи адаптованість, несхитна принциповість чи вміння з усіма знайти спільну мову? Яких героїв минулого сучасна молодь згодна і яких не згодна визнавати? Яких літературних персонажів вона сприймає як героїв?

3. Робота з текстом Прочитайте текст. Визначте його стиль, тему, мету; доберіть за­головок. Які роздуми виникли у вас після прочитання? Поміркуйте, чи можна цей текст вважати статтею дискусійного характеру? Свою думку аргументуйте.

Античність не випадково називають «дитинством людства»: з погляду сучасної людини чимало філософських та етичних поглядів давніх греків подібні до дитячих. Якщо замислитись, більшість античних героїв — трохи «бетмени» хоча б тому, що наділені над­людськими здібностями. За нашою логікою, щоб стати героєм, потрібно здійснити подвиг. У давньогрецькій культурі все навпаки: треба було бути героєм, щоб здійснювати подвиги. Героями ставали, так би мовити, за правом народження. У міфології герой — той, хто народжений від бога та смeртної.

Та й із подвигами не все було там гаразд. Візьмімо Геракла: звичайно, він розчистив Авгієві стайні, знищив немало вреднючих істот, проте чимала частина його подвигів від наших уявлень про героїзм, м’яко кажучи, далека. Навіщо було красти яблука із саду Гесперид або пояс у цариці амазонок, поклавши при цьому стільки народу? Звісно, цього вимагала служба в царя Еврисфея, та які вже тут подвиги — один сором!

Для давніх греків подвиг — це вчинок, який вимагає надлюдських сил і пов’язаний із небезпекою. Таким вчинком елліни захоплювалися, у своїй наївності забуваючи, що можливості їхніх героїв значно переважали людські.

Цей льотчик був визнаний кращим за всю історію воєн асом-винищувачем. Він брав участь у 825 повітряних боях і збив 352 літаки противника. З переважаючими силами ворога він вступав у бій, не вагаючись. Якось упродовж одного лише дня знищив 11 літаків.

Коли льотчика збили в тилу ворога, він прикинувся тяжкопораненим, тож до штабу його повезли в кузові санітарної вантажівки. Знешкодивши конвоїра, льотчик на повній швидкості вистрибнув із машини. Перейшовши під шквальним вогнем лінію фронту, він увечері того ж дня повернувся до своєї частини, а наступного ранку знову рушив у бій.

Погодьтеся, важко не визнати таку людину героєм. А тепер уточнення: ім’я льотчика — Еріх Хартманн, він пілот німецьких ПВС.

Під героїзмом ми розуміємо екстраординарну поведінку, продиктовану благородною метою. Та що вважати за таку мету? Звичайно, існують вищі, безумовні, універсальні цінності. Спричинені ними вчинки вважають героїчними в будь-якій культурі. Наприклад, врятування людського життя. Проте існують цінності, притаманні кожній конкретній соціальній системі, і в силу розвитку суспільства вони змінюються, а разом із ними змінюється уявлення про героїзм. Згадаймо того ж Павлика Морозова (нагадую: ми про нього вже говорили, коли писали замітку про героїзм) чи Олексія Стаханова — кому сьогодні спаде на думку вважати їх героями? Свого ж часу їхні імена були священні для мільйонів людей!

Війна в низці таких міркувань стоїть осібно. Як усяка екстремальна ситуація, вона створює героїв, проте героїзм однієї сторони смертельно небезпечний для другої. «Особисто для мене герой — швидше той, хто і на війні, і в мирний час вишукує можливість рятувати життя, ніж той, хто йде на смерть, щоб убити якнайбільше ворогів, — говорить психолог Дмитро Леонтьєв. — Але в ситуації війни все стає чорно-білим: перемога — добре, поразка — погано, і всі засоби прийнятні. На жаль, ця ж логіка діє у випадках із терористами. Згадайте радість палестинців після терактів 11 вересня або уславлення ними смертників, які здійснюють вибухи в автобусах. Для тих, хто веде війну проти невірних, терористи — герої. Трагедія в тому, що воюють вони з ні в чому не винними мирними людьми».

Праця багатьох людей — рятувальників, пожежників, поліцейських — безпосередньо пов’язана з ризиком. Де витоки їхньої героїчної поведінки? Одна з найважливіших характеристик таких людей — стресостійкість, а якщо брати ширше, то життєстійкість. На думку автора цього терміна, психолога Сальваторе Мадді, життєстійкість складається з трьох компонентів: переконаності, що бути в центрі подій краще, ніж від них дистанціюватися; розуміння, що спроба впливати на події значно краща за пасивність; і нарешті, прийняття ризику, готовність діяти без гарантії позитивного результату. Особи, наділені такими рисами, стійкі щодо стресів і в екстремальних ситуаціях діють швидко та ефективно.

Та чи ж можна дії рятувальників, пілотів‑пожежників вважати героїзмом? Винесення людей із полум’я — частина роботи пожежника, а здійснення аварійних посадок — обов’язок пілота. Коли в екстремальній ситуації ці люди поводяться бездоганно, це заслуговує на глибоку повагу. Проте вони виконують саме те, що повинні, до чого їх готували, діють, не виходячи за межі своїх можливостей.

Пригадаймо «Сімнадцять миттєвостей весни»: мужній і винахідливий Штирліц виконує свою роботу, але справжній герой — професор Плейшнер.

Сучасне розуміння героїзму передбачає швидше не один конкретний вчинок, а загальну лінію поведінки. Героїзм одного вчинку доступний для кожного: це природний, майже тваринний вияв. А вияв людський — це любов, терпіння, доброта. Їх не утвердити одним кроком, їх утверджують цілим життям.

Найбільший героїзм — «бути», якщо вже «не можу». Просто бути, коли вже немає сил, немає здоров’я. Не відступити, не впасти в депресію — бути!

* Знайдіть у статті засоби привернення уваги.

* Визначте засоби мовної виразності, що їх використав автор.

*Проаналізуйте текст за запропонованою схемою.

План аналізу статті ( фактично це ті вимоги, яким має відповідати стаття, написана вами)

1. Визначте, якої проблеми торкається автор статті? Чи є ця проблема актуальною? Чому?

2. Наскільки вичерпною є інформація про аналізоване явище в статті?

3. Наскільки об’єктивним є виклад фактів?

4. Наскільки толерантним є виклад фактів та їхня оцінка автором?

5. Чи достатньо яскраві та переконливі наведені автором приклади? Чи доцільні статистичні дані, покликання на фахівців з аналізованої проблеми?

6. Чи є ґрунтовними й вагомими узагальнення, зроблені автором?

7. Чи спонукає стаття читачів до роздумів, до певних вчинків? Яких саме?

8. Чи відповідає текст статті вимогам публіцистичного стилю?

9. Чи вдала будова тексту статті, його структура (поділ на розділи, на абзаци тощо)?

10. Яка думка у вас склалася про рівень професійності автора статті?

4. Поміркуйте над наступними питаннями:

Герої серед персонажів художніх творів.

Герої та антигерої серед наших сучасників.

Чи обов’язково герой має бути сильною особистістю?

Чи є герої серед наших сучасників?

Чи геройство як явище вже відійшло в минуле?

Чи варто вважати геройством бездоганно виконану роботу фахівцем?

Написання статті дискусійногохарактеру публіцистичного стилю

Напишіть статтю, що мала б дискусійний характер, на одну із запропонованих тем.

1. Кого серед історичних осіб можна вважати справжнім героєм.

2. Чи може подавати приклад героїзму вигаданий персонаж?

3. У чому полягав героїзм українських козаків?

4. Чи можна вважати героями вчених?

5. Герої, чиєю зброєю стало перо (пензель, музичний інструмент).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ Написати статтю дискусійного характеру у публіцистичному стилі.

Нагадую особливості написання замітки (ми з нею вже працювали).

Публіцистичний стиль (і особливо його власне публіцистичний підстиль) відрізняється від наукового і художнього більшою сьогочасністю, оперативністю, інформаційною місткістю. Він має свої специфічні жанри, у яких реалізуються ці ознаки.

Передова (передовиця) — перша стаття (колонка), у якій викладено офіційний погляд редакції (влади, партії або громадської організації) на актуальну проблему, тему, питання.

Репортаж — розповідь із місця подій, оперативний жанр преси, радіо, телебачення, у якому динамічно, з документальною точністю показується дійсність через сприйняття її автором. Є репортажі подієві, проблемні, сюжетні, репортажі-роздуми тощо.

Замітка — найпростіший і найоперативніший інфомаційний жанр, у якому повідомляється про конкретні факти, події, явища життя з метою пізнавального чи суспільно-політичного впливуна читача. Основна вимога до заміток — висока інформаційна місткість тексту, що досягається точністю фактажу, чіткістю й стислістю викладу думок. Замітки бувають хронікальні, повідомлювальні, полемічні тощо.

Інтерв’ю — жанр у розмовній формі бесіди автора з компетентними людьми на суспільно важливу тему. Інтерв’ю бувають протокольні, офіційні, інформаційні, проблемні, аналітичні та ін. Це, власне, і є публіцистичний діалог.

Нарис — жанр, у якому на документальній основі, але з використанням художньо-публіцистичних прийомів зображується об’єктивна картина дійсності або порушується важлива суспільна чи виробнича проблема.

Фейлетон — жанр гумористичного або сатиричного спрямування. Фейлетони пишуть переважно на злободенні, болісні теми.

Памфлет — жанр, у якому гостро викривають політичне, суспільне явище чи особу. Памфлет узагальнює численні негативні вияви й дає їм нищівну сатиричну характеристику. Типізація негативного індивідуального дає сатиричний образ, в основі якого завжди гіпербола або гротеск, асоціативність, паралелізм різноманітних логічних ходів. У памфлеті завжди на першому плані навіть не самі особи, явища чи факти, а їхні моральні, соціальні, індивідуально-авторські оцінки.

З’ясуйте різницю між цими двома жанрами публіцистики. Зараз вам слід написати саме статтю.

Пам’ятка «Як писати замітку» (Пригадуємо вивчене, щоб не переплутати)

1. Продумайте композицію замітки (вступ (теза), основна частина (докази), закінчення (висновки)).

2. Дбайте про мовленнєве оформлення замітки: уживайте мовні засоби, характерні для тексту типу роздуму. Для зв’язку аргументів із тезою вживайте сполучники тому що, хоча, оскільки, через те що, не зважаючи на те що; вставні слова по-перше, по-друге, нарешті, таким чином.

3. Сформулюйте основну думку (теза може бути висловлена одним реченням, простим за будовою, розповідним або у формі запитання й відповіді на нього).

4. Вдумайтеся в тему, обрану для замітки.

5. Добирайте переконливі докази (приклади з життя, літератури, висловлювання видатних людей тощо).

6. Визначте адресата й мету висловлювання.

Ступені порівняння прикметників. Відмінювання прикметників

Опрацювавши матеріал підрічника (параграфи 64, 65 та параграфи 103, 104 чинного українського правопису), виконати завдання

join.naurok.ua

Домашнє завдання активне

Завдання необхідно виконати до 25 березня 19:00 ред.

Повідомте учням

Код доступу 784583

Попросіть учнів використати цей код,

відкривши посилання

join.naurok.ua

Діти! Відповідаючи на тестові завдання, вказуйте своє прізвище й ім’я так, щоб я могла зрозуміти, який учень їх виконував, а також не виконуйте одне й те ж завдання по декілька разів, сподіваючись на кращий результат.

1- А, Б мова. ПР. ПОРТРЕТНИЙ НАРИС У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛІ

Підготовка до виконання роботи (усно):

1. Прочитайте. Визначте, що таке нарис як публіцистичний жанр; які бувають нариси та в чому особливості портретного нарису. Перекажіть текст.

Нарис — це художньо-публіцистичний жанр, у якому шляхом поєднання логіко-раціональних й емоційно-образних способів віддзеркалення дійсності вирішується певний аспект концепції людини або суспільного життя». У цьому жанрі поєднуються докумен­тальні матеріали й художні форми, образність характеристик і висока міра типізації. До необхідних складових нарису можна віднести фактичну, аналітичну, проблемну образність. Об’єктом дослідження в будь-якому нарисі є або людина, або проблемна конфліктна ситуація. Портретний нарис розробляє певний аспект концепції однієї людини, створює образ. У кожному конкретному випадку слід розібратися в складнощах індивідуального характеру, створити психологічний портрет, розкрити внутрішню мотивацію вчинків, етичне кредо свого героя, витоки рушійної сили його духовності.

Як було відзначено, увесь обсяг нарисових матеріалів представлений двома видами: проблемним нарисом і нарисом — портретом. При цьому погляд нарисовця має бути спрямований на людину або проблемну ситуацію з таким розрахунком, аби зрештою вийшла художньо-публіцистична розробка певного аспекту концепції людини (портретний нарис) або суспільного життя (проблемний нарис).

На відміну від попередньої форми портретного матеріалу, інтерв’ю, автор нарису не просто наводить із розмови найбільш яскраві репліки, що характеризують героя, але, спираючись на весь різносторонній матеріал про людину, осмислює своєрідність його особи.

Якщо звернутися до історії, то початком портретного нарису були описи вдач, картинок побуту, характерних і показових для різних зрізів людського «мурашника». Автори цих матеріалів прагнули зберегти все різноманіття типів людей.

1. Ознайомтеся з особливостями портретного нарису:

Герой ПН – конкретна особистість – робота – захоплення – стосунки зі світом, з іншими людьми – розкриття внутрішнього світу.

Зовнішній портрет: через (детальний, узагальнений) опис зовнішності до передачі найяскравішого, характерного.

Внутрішній портрет: характер, внутрішній світ, інтереси, звички; ставлення до людей, до самого себе; звичний настрій, поведінка в різних ситуаціях; переконання, погляди, почуття, переживання.

2. Прочитайте текст. Визначте тему та основну думку. Чи належить текст до публіцистичного стилю, до жанру портретного нарису? Відповідь аргументуйте.

ВЕЛИКИЙ МАНДРІВНИК

1994 року йому виповнилося 80. Світ знає і шанує його давно, бо свій науковий подвиг Тур Хейєрдал почав здійснювати у 22 роки. Саме тоді, 1936 року, студент третього курсу зоологічного університету в Осло кидає навчання і разом зі своєю дружиною й однокурс­ницею Алісон вирушає на острови Полінезії.

На березі Тихого океану він починає вивчення матеріальної культури найдавнішої цивілізації Землі. Тут, на острові Фату-Хіва, мандрівник почув легенду про великого бога Тікі, який багато віків тому привів сюди своїх земляків з країни, що лежить далеко на Сході. Дослідник зробив припущення, що кам’яні зображення Тікі дуже схожі на велетенські статуї, котрі залишилися від давніх народів Південної Америки.

Результатом цих гіпотез була мандрівка 1947 року на бальсовому плоту «Кон-Тікі» від берегів Перу до островів Туамоту (Полінезія) — морський шлях довжиною 5000 км.

Потім у 1955–1956 роках тривали археологічні дослідження на островах Пасхи, Рапа-Іті та Маркізьких. Увесь світ з напруженням і цікавістю спостерігав у 1969 і 1970 роках за ходом експедицій на папірусних човнах «Ра» і «Ра‑2» від берегів Марокко до берегів Америки, під час яких Хейєрдал очолював інтернаціональні екіпажі. Він довів, що океан не був роз’єднуючою стихією, давні мандрівники долали-таки його на папірусних човнах.

Звичайно, всі наукові здобутки етнографа, археолога, письменника важко навіть перелічити. А на рахунку цієї людини є ще один подвиг: видатний учений у роки Другої світової війни був учасником Норвезького Руху Опору, захищав свою батьківщину зі зброєю в руках.

За своє життя Тур Хейєрдал дослідив культури різних народів. Він встановив реальність походження багатьох міфів щодо зв’язків між давніми цивілізаціями.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ Написати портретний нарис у публіцистичному стилі про вашого знайомого.

11- А, Б мова. ПР. НАПИСАННЯ РЕФЕРАТУ НА ПРОФЕСІЙНУ ТЕМУ

Підготовка до виконання роботи (усно):

Практикум із перекладу Перекладіть словосполучення, які найчастіше використовують у наукових роботах, українською мовою.

Данная работа посвящена; цель данной работы состоит; из этого следует такой вывод; подвести итоги; приводить суждение; обуславливающий фактор; докладчик; выступить с докладом; существенный недостаток; важный вопрос; оказать помощь; посвященные обсуждению текущих проблем.

Творче моделювання Поєднайте слова, що часто використовуються в рефератах (та й узагалі в науковому стилі), та означення до них.

Слова

Дослідження, експеримент, позиція, висновок, мета, актуальність, новизна, завдання, інформація, матеріал, методи, тема, вступ, факт, спостереження, проблема, питання, проблематика.

Означення

Ґрунтовний, численний, повний, ретельний, спеціальний, конкретний, складний, суперечливий, важливий, принциповий, теоретичний, складний, фактичний, ілюстративний, вичерпний, порівняльний, об’єктивний, необхідний, проведений, точний, унікальний, попередній, кінцевий, указаний, визначений, практичний, науковий, порушений, актуальний, виконаний, запропонований, висловлений, чіткий, поставлений, достовірний, використаний, представлений.

Робота з пам’яткою

Поміркуйте над послідовністю дій під час підготовки та написання реферату. Розставте пункти в правильному порядку.

Пам’ятка «Особливості написання рефератів»

1. Дібрати літературу з теми.

2. Оформити вступ (2 сторінки).

3. Визначити адресата та мету спілкування.

4. Скласти план відповідно до обсягу реферату.

5. Дати перелік висновків, узагальнень, рекомендацій.

6. Опрацювати відібрані джерела, зробити стислі примітки, виписки цитат.

7. Слід враховувати особливості наукового стилю мовлення.

8. Оформити розділи (кожен розділ — 7–10 сторінок; оптимальний обсяг реферату — два розділи).

9. Під час усного виступу краще розповідати, а не читати реферат (для цього варто скласти план-конспект на 2–4 сторінки). Примітка. Не виступатимете.

10. Оформити титульний аркуш (указати назву установи, де виконано роботу, тему реферату, прізвище та ім’я автора, клас (групу, гурток), де він навчається, прізвище та ім’я керівника роботи, рік написання).

Робота з текстом Прочитайте текст. Доповніть пам’ятку.

Слово «реферат» походить від латинського «refero», що означає «переказувати, відтворювати, доповідати, повідомляти». Реферат — це короткий виклад, огляд матеріалу з будь-якої проблеми, скорочений зміст книги. Рефератом також називають коротку доповідь з оглядом існуючого готового матеріалу з будь-якої проблеми, але при цьому, як правило, автор все ж готує письмовий варіант плану та конспект того повідомлення, яке він робить на семінарі чи конференції. Референтом називають людину, яка готує узагальнення великого об’єму інформації, з метою економії часу, необхідного на її осмис­лення й підготовку рішення. Реферати можна розрізняти за формою й змістом, але загальною ознакою для них є вміст стислого, узагальненого викладу інформації з проблеми, яка викликає інтерес.

Реферат зазвичай пишеться в процесі вивчення однієї з важливих проблем. Мета реферату при цьому — показати, як осмислюється проблема. Є також додаткові цілі: формування навичок самостійної навчально-дослідної роботи, опанування методики аналізу, узагальнення, осмислення інформації і перевірка знань. Реалізація таких цілей втілюється в життя шляхом поступового розв’язання наступних задач:

*вивчення літератури з певного питання;

*вивчення інформації, яка міститься в літературі або в ресурсах Інтернету;

*збір і узагальнення матеріалу;

*складання плану реферату;

*написання реферату;

*оформлення реферату.

Реферування припускає, головним чином, виклад чужих думок, висновків, зроблених іншими вченими, але не забороняється висловлювати і свою точку зору з досліджуваної проблеми, хоча б у гіпотетичній формі як припущення, що може бути досліджене, доведене й аргументоване згодом. Більше того, реферат має на меті формування власного ставлення до проблеми, яка вивчається. У рефераті подається лише первинне осмислення й узагальнення певного об’єму інформації, яка накопичена вченими і викладена в літературі.

Вступ обсягом 2 сторінки — важлива частина реферату. У ньому обґрунтовують актуальність обраної теми, оцінюють стан дослідження наукової проблеми, формулюють мету і визначають завдання реферату, дають короткий загальний огляд наявної літератури і використаних джерел. Бажано, щоб початок був яскравим і проблемним, який одразу приверне увагу читача.

Обґрунтування актуальності обраної теми — це насамперед відповідь на питання: «Чому я вибрав цю тему реферату, чим вона мене зацікавила?» До того ж важливо пов’язати її з сучасними проблемами навчання і виховання школярів.

Оцінюючи стан дослідження наукової проблеми, треба коротко висвітлити ту низку відомих авторові наукових уявлень, яка склалася в психологічній науці з цієї проблеми. Скажімо, у вступі реферату на тему «Розвиток особистості школяра в процесі навчання» варто зазначити, що існує багато психологічних теорій про механізми розвитку особистості, наприклад, культурно-історична, гуманістична, психоаналіз та ін.

Можна запропонувати два варіанти формулювання мети:

1. Формулювання мети за допомогою дієслів: дослідити, вивчити, визначити, обґрунтувати, проаналізувати, систематизувати, висвітлити, розглянути, узагальнити тощо.

2. Формулювання мети за допомогою питань.

Завдання роботи — це конкретні сходинки (етапи) досягнення її мети.

У короткому огляді літератури і джерел, з якими автор працював, треба оцінити їхню корисність, доступність, висловити своє ставлення до їхнього змісту.

У рефераті треба висловлювати своє ставлення до того, що викладається. Усі міркування потрібно аргументувати. Варто прагнути, щоб виклад матеріалу був виразним і літературно грамотним, уникати повторень і марнослів’я. До того ж необхідно дотримуватися таких загальних правил:

*у наукових текстах не рекомендується вести мову від першої особи однини (судження краще висловлювати в безособовій формі);

*при згадуванні в тексті прізвища обов’язково перед ним ставити ініціали;

*кожний розділ (пункт) починати з нової сторінки;

* при викладі різних поглядів і наукових положень, цитат, витягів з літератури, необхідно покликатися на використане джерело.

Вибіркова робота

Оберіть із наведеного списку ту літературу, яку б ви використали при підготовці реферату: 1) за творчістю поетів ХХ століття; 2) щодо особливостей використання стилістичних засобів у мовотворчості; 3) щодо вивчення термінів; 4) щодо дослідження міфопоетики.

1. Лисиченко Л. А. Багатозначність у лексико-семантичній системі : структурний, семантичний, когнітивний аспекти / Лідія Андріївна Лисиченко. — Харків : Видавнича група «Основа», 2008. — 272 с. 2. Корнодудова Н. М. Візуальне уявлення семантичних зсувів у морській термінології (на матеріалі дослідження лексико-семантичної групи «Вітер») / Н. М. Корнодудова // Мова і культура : [щорічний науковий журнал]. — К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2002. — Ч. 1 : Мова і художня творчість. — Т. ІІІ. — Вип. 4. — С. 125–129. 3. Качуровський І. В. Основи аналізу мовних форм (стилістика) : Фігури і тропи / Ігор Васильович Качуровський. — Мюнхен ; Київ, 1995. — 235 с. 4. Калашник В. С. Мова поезії і картина світу / В. С. Калашник // Лінгвістичні дослідження : зб. наук. праць. — 2003. — № 10. — С. 30–35. 5. Бандура О. М. Мова художнього твору : [нарис] / Олександра Михайлівна Бандура. — К. : Дніпро, 1964. — 122 с. 6. Берест Т. М. Семантика художнього слова в поезії 80–90‑х років ХХ століття (на матеріалі творів молодих українських авторів) : дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 / Берест Тетяна Миколаївна. — Х., 1999. — 199 с. 7. Бірюкова О. О. Лінгвостилістичні особливості української діаспорної поезії 60–80‑х років ХХ століття : дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 / Бірюкова Олена Олександрівна. — К., 2004. — 188 с. 8. Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях / Георгій Онисимович Булашев. — К. : Довіра, 1992. — 414 с. 9. Варич Н. І. Структурно-семантичні особливості метафор із компонентом зоря (зірка, лев, комета, метеор) у поезії

Б.-І. Антонича / Н. І. Варич // Культура України : зб. ст. — К., 1997. — Вип. 4. — С. 85–92. 10. Василько З. С. Символіка фольклорного образу / Зоряна Степанівна Василько. — Львів : ДПА Друк, 2004. — 392 с.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ Написати реферат із мовознавства, вибравши запропоновану у вибірковій роботі тему та літературу до неї.

Завдання виконати до кінця карантину.

11- А, Б мова. ПР. НАПИСАННЯ ТВОРУ В ХУДОЖНЬОМУ СТИЛІ

Підготовка до виконання роботи (усно):

1. Дайте відповіді на питання.

*Які стилі української мови вам відомі?

*Що вирізняє художній стиль з‑поміж інших?

*Які жанри художнього стилю вам відомі?

*У чому полягають лексичні особливості художнього стилю?

*Що таке тропи? Назвіть їх та визначте їхню функцію.

*Які стилістичні фігури ви знаєте? Яку функцію вони виконують?

ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП ДО НАПИСАННЯ ТВОРУ

Прочитайте поданий текст.

БЛАКИТНИЙ АЛМАЗ

У природі трапляються кольорові алмази: блакитні, рожеві, жовті. Один із блакитних алмазів пов’язують з іменем відомого мореплавця Васко да Гами. Якось славетний мандрівник прогулювався палубою та милувався коштовним каменем. Алмаз було вправлено у важкий золотий перстень. Камінь був ретельно огранений. Така обробка мала назву «троянда», алмазові вона надавала особливої краси. Блискучі грані сяяли, здавалось, що алмаз світиться із середини.

Цієї миті повз капітана проходив кок, підковзнувся та штовхнув його. Спересердя капітан замахнувся на матроса. Перстень зіскочив із пальця й упав в океан. Тут розігрався шторм, і капітанові ніколи було розбиратися з винуватцем прикрої події.

Через чотири роки каравели Васко да Гами знову опинилися на тому ж місці. Кок готував сніданок для команди. В одній із макрелей, що їх спіймали матроси, він знайшов капітанів перстень!

Так, перстень був той самий! Але його прозора колись «троянда» стала блакитною! Так подіяла на алмаз морська за ті роки, що він лежав на океанському дні.

* Пригадайте, чим знаменитий Васко да Гама? Поясніть правопис власного імені.

* З’ясуйте значення слів макрель, каравела.

Творче конструювання

Доберіть (усно) до поданих слів відповідні засоби мовної виразності.

Слово Епітет Гіпер­бола Метонімія Мета­фора Порів­няння Окси­морон Анти­теза

Століття

Радість

Сонце

Перемагати

Вітер

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Напишіть твір у художньому стилі, використавши слова з одним із дібраних засобів мовної виразності з творчого конструювання.

(Якщо якесь зі слів (одне!) не вписується у ваш творчий задум, можете його пропустити).