Опис досвіду роботи

Сучасні тенденції розвитку освіти вимагають якнайширшого використання активних методів опанування навчального матеріалу з метою підготовки учнів до реального життя. Національна доктрина розвитку освіти в Україні XXI ст. передбачає докорінне оновлення історичної освіти з метою забезпечення становлення демократичного суспільства. Вивчення історії в школі повинно забезпечити співтворчість учня і вчителя, розвивати інтелектуальні можливості школярів, готуючи їх до активної участі в громадському житті. Один із важливих шляхів втілення цієї вимоги – здійснення навчального процесу шляхом організації дискусії та полеміки на уроках історії, що спрямовує учнів на активну пізнавальну діяльність, залучає їх до самостійного розвитку проблем.

1. Проблема наукового пошуку і викладання шкільного курсу історії.

Загальновідомо, що викладання вузлових проблем історичної науки в сучасній школі суттєво відрізняється від попередніх 20-30 років. Відмова від радянської офіційної доктрини, за якою історичний процес розглядався як зміна суспільно-економічних формацій, а історія народів, що колись входили до СРСР, вважалася невід’ємною ланкою загальноросійської історії, сьогодні вимагає від учителя постійного вдосконалення своєї компетенції і фахової майстерності. Особливі труднощі викликають суперечливі, дискусійні питання. Умовно їх можна поділити на такі групи:

1) питання підходу до загальноісторичного процесу;

2) проблеми періодизації, зокрема історії України;

3) проблеми датування подій;

4) оцінка значення подій, явищ, персоналій вітчизняної та зарубіжної історії.

2. Метод дискусії як джерело пізнавальної активності учнів на уроках історії

1) визначення поняття дискусії, історіографія питання.

Дискусія (від лат. discussio – розгляд) – це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми

Дискусійні методи використовуються на різних етапах уроку і основними їх ознаками є:

• Наявність проблемної ситуації, створеної за допомогою дискусійного питання;

• Змістовна спрямованість самореалізації учнів – спілкування заради поглибленого вивчення проблеми під час пошуку різних засобів для вираження власних думок;

• Комунікативна основа – здобуття учнями знань під час спілкування один з одним та вчителем заради роботи в певній групі для виконання колективного завдання, під час вироблення загального підходу та дотримання правил суспільної пошукової діяльності;

• Логічна побудова методу: теза – аргумент – спростування або доведення тези;

• Організаційна завершеність: створення проблемної ситуації – її обговорення – прийняття узгодженого рішення – підбиття підсумків.

2) Планування вчителем дискусії. Загальні вимоги.

В основі дискусії лежить зіткнення двох-трьох точок зору на історичні події. Необхідно намагатися навчити учня відмовитися від спрощених оцінок ситуацій. Головна проблема навчальної дискусії – відсутність в учнів історичних знань, іноді навіть елементарних. У зв’язку з цим роль вчителя значно зростає, стає ключовою, вирішальною.

Однією з особливостей дискусії є те, що, з одного боку, її не завжди вдається повторити, виходячи з психологічних міркувань, а з іншого боку, не завжди знайдеться вільний час у вкрай перенасиченій шкільній програмі з історії. Потрібно не забувати, що організація, підготовка та проведення дискусії на уроці (тим більше уроку-дискусії) вимагає від учителя значного збільшення витрат часу на попередню підготовку матеріалів та посилює психологічне навантаження на нього в процесі самого уроку.

Організація дискусії дуже міцно пов’язана з груповою роботою. Всі види дискусії (див. далі) передбачають поділ класу на робочу групу (ті, що дискутують) і аудиторію (тих, хто бере участь у дискусії з точки зору спостерігача) або кілька груп-учасників дискусії (дебати, судове засідання, 6×6×6 тощо). Навіть поєднання учнів в групу для розв’язання визначеного навчального завдання, шляхи виконання якого інструктивно не визначені, вже містять в собі основу для дискутування з приводу розподілу ролей можливих варіантів його виконання, форми подання тощо.

Хоча зовні деякі види дискусії можуть справляти враження учнівських експромтів, які не вимагають групової підготовки ні з боку вчителя, ні з боку учнів. Таке враження хибне: за зовнішньою легкістю приховується ґрунтовна підготовча робота вчителя. При плануванні дискусії вчитель враховує кілька важливих моментів: час, необхідний для проведення дискусії, його узгодженість з іншими видами роботи під час навчального заняття; місце, яке має давати можливість здійснювати всі необхідні пересування учнів і створювати оптимальні умови для обговорення учнями проблеми і стеженням за його перебігом решти учнів; матеріали, необхідні для роботи учнів та наочного подання її результатів; письмові інструкції щодо способу виконання завдання; вміння учнів працювати в групі. Протягом усієї роботи груп учитель тримає в полі зору три основні моменти: мета, від якої під час дискусії не слід відхилятися; час, якого слід дотримуватися, щоб встигнути здійснити визначену мету; підсумки, які треба підбити, аби не втратити сенс самої дискусії.

Робота учнів в дискусійній групі повинна бути чітко організованою. У більшості випадків учні здійснюють розподіл ролей в межах групи, обираючи ведучого – або організатора, завданням якого є організація обговорення питання, залучення до нього всіх членів групи; аналітика, який ставить питання учасникам під час обговорення проблеми, піддаючи сумнівам висунуті ідеї та формулювання; секретаря – особу, яка веде протокол, фіксуючи все, що має відношення до рішення проблеми, та за звичаєм виступає перед класом, доводячи позицію своєї групи; спостерігача, який оцінює участь кожного члена групи за визначеними вчителем критеріями. Крім того, може визначатися учень, який слідкує за часом, черговий.

Схема проведення дискусії не складна: введення учнів в проблему – розподіл учнів на групи і визначення в їх межах ролей – конкретизація завдань – обговорення проблем у малих групах – звіт про обговорення перед класом – загальне обговорення – підбиття підсумків.

Суттєвим елементом дискусії є її вступна частина, оскільки саме в ній створюються емоційний та інтелектуальний настрій наступної дискусії. Це своєрідне запрошення до жвавого обговорення визначеної проблеми, яке може бути здійснено у вигляді викладу проблеми, опису конкретного випадку, невеличка рольова гра, демонстрація фільму або ілюстративного матеріалу, запрошення експертів, використання останніх новин, інсценування будь-якого епізоду, стимулювання серією питань на зразок: «Чому? Щоб сталося, якщо?..».

Отже, запорукою успішності дискусії є чітка організація, яка досягається завдяки кільком чинникам:

1) ретельного плануванню дискусії;

2) чіткого дотримання правил ведення дискусії всіма її учасниками (див. додаток);

3) дотримання визначеного регламенту;

4) добре продуманого і ефективно здійсненого керівництва ходом дискусії з боку учителя: надання учням часу на обміркування питань; утримання від невизначених питань та питань подвійного змісту; зміну напряму думок учнів в разі їх відхилення від основної теми і мети дискусії; пояснення висловів дітей системою уточнюючих питань; попередження надмірних узагальнень; прямування учнів до поглиблення думок та інші.

…Зауважимо, що в ході планування дискусії на уроці майже неможливо уникнути роботи з історичними документами. При цьому необхідно пам’ятати про доступність та зрозумілість їх змісту, а також насиченість фактажем. Запорукою успішного аналізу документальних історичних джерел учнями буде врахування того, що додаткова обробка документа для учня непотрібна, а отже, перед наданням тексту учителю необхідно ретельно проаналізувати його зміст та виключити те, що непотрібне для обговорення. За зразками занять, побудованих за принципом аналізу документів та інших історичних джерел, відсилаємо до праці К. Баханова «Лабораторно-практичні роботи у викладанні історії України».

3) Особистісний аспект проведення дискусії.

Сучасні науковці відокремлюють вже на початку дискусії два важливих моменти, які треба врахувати вчителю – змістовно-логічний та психологічний. На першому етапі можуть бути сформульовані правила проведення дискусії дуже важливо, щоб всі погодились з кожним пунктом правил, «ратифікували» їх. Це дозволить далі посилатися на ці правила як на «закон поведінки» під час дискусій. Перелік правил не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це одразу створить атмосферу спільних зусиль, а не настанов. Початок дискусії передбачає також встановлення комунікативного зв’язку, своєрідного «містка» між учасниками дискусії, затвердження з самого початку позитивного настрою між співрозмовниками.

Часто через нехтування вище зазначеними факторами багато дискусій перетворюються на спір або взагалі не можуть відбутися. Наведемо кілька негативних з психологічної точки зору прикладів руйнування означеного психологічного зв’язку.

1) Самоприниження:

· Я вас дуже прошу спокійно вислухати мене…

· Я (ми) не дуже добре розбираємося в цьому питанні.

· Це питання складне і навряд чи ми зможемо дістатися остаточного вирішення цієї проблеми.

2) Неповага до співрозмовника:

· У мене (в нього) з цього приводу є власна думка, але вам її буде важко пояснити.

· Я не збираюся (немає сенсу) довго сперечатися з вами з цього приводу.

· Щоб дати повноцінну відповідь, вам було б потрібно знати набагато більше.

Підкреслимо той факт, що вищенаведені початки співбесіди можуть бути цілком правильні по суті, але помилкові з психологічної точки зору. Потрібно робити навпаки – підбадьорити учнів, підтримати їх віру у власні сили. Пропонуються такі форми звернень:

· Нас чекає дуже цікаве обговорення…

· Багато хто хотів би дізнатися про те, що ми будемо обговорювати…

· Ми дуже плідно попрацювали минулого разу, згадаймо…

· Мені дуже було б цікаво дізнатися, що ви думаєте з приводу…

Кожен учень під час спілкування накопичує досвід, формує свої прийоми. Не завжди цей досвід є конструктивним. Типовим прикладом є спонтанне виникнення симпатій та антипатій, яке викликане зовсім сторонніми стосовно теми дискусії чинниками. Це може справити негативний чи позитивний вплив на хід дискусії.

Також хотілося б зауважити, що більшість учнів позитивно налаштовані, готові до співпраці, їх поведінку під час дискусії можна назвати конструктивною. Важливо пам’ятати, що наведений поділ є умовним і таким, що в чистому вигляді зустрічається рідко. Під час дискусії учень може кілька разів змінити свою стратегію спілкування, тому важливо уникнути навішування «ярликів».

Дуже важливим питанням є стимулювання роботи учнів. Яка б мотивація не була, але стимули, які підбадьорюють учнів під час роботи, необхідні в будь-якому випадку.

4)Оцінка внеску учня в дискусію.

Дуже важливо в період планування дискусії визначитися, за якими критеріями та як безпосередньо будуть оцінюватися учні та їх робота

Щодня вчитель може вибрати декілька учнів для спостереження за їх роботою та виставлення оцінки. Оцінка за кожним показником може виставлятися за дванадцятибальною системою або можна використовувати такі критерії: «завжди», «звичайно», «іноді», «ніколи». В таблиці №1 досліджується поведінка учня, таблиці №2-3 дозволяють оцінити роботу малої групи самим її учасниками. Можна просто ставити значок (наприклад, «плюс») у відповідній графі, відзначаючи, як працювала група в цілому, або вписувати імена учасників групи (див. додаток).

Ці приклади оцінювання, розроблені на основі практики інтерактивного навчання, можуть бути пристосовані для роботи з конкретними інтерактивними технологіями та змістом. Розглядаючи їх, важливо пам’ятати, що використання альтернативних підходів не заперечує застосування традиційної оцінки, спрямованої на запам’ятовування або повторення матеріалу з метою закріплення. Скоріше за все, мета альтернативного оцінювання полягає в розширенні оцінювального спектра із включенням у нього аналізу нових умінь, навичок та цінностей, що формуються в учнів.

5)Інформаційна та логічна складові дискусії.

Спілкування – це обмін інформацією, яка має значення для його учасників. Щоб спілкування було успішним, потрібно, по-перше, з’ясувати позицію співрозмовника, а, по-друге, зрозуміло для інших викласти свою позицію. І, хоча на побутовому рівні ці вміння достатньо розвинуті, проте їх важливість спонукає вчителя до роботи над подальшим вдосконаленням.

Звернемо увагу на найбільш типові проблеми, які чекають на нас під час дискусії.

1. Втрата інтересу внаслідок занадто повільного руху думки, повторів, повернення до вже відомих фактів. Ми часто буваємо свідками, коли цікаве обговорення раптово переривається, після чого продовжують працювати кілька учнів. Найчастіше причина полягає в послабленні уваги. Наш мозок не може, подібно до комп’ютера, занадто довго чекати у цілковитій готовності введення нової порції інформації, а тому заповнює паузи іншою роботою. Тому вчителю потрібно або бути готовим негайно завершувати обговорення теми, до якої зник інтерес, або запропонувати для обговорення нову цікаву точку зору.

2. Занадто велика кількість інформації. Мова йде про велику кількість структурованої інформації. Психологи давно довели, що кількість інформаційних блоків, які людина сприймає без усяких проблем, сягає трьох. При певному зосередженні уваги це число може бути збільшено до п’яти – семи. Вчителю важливо це пам’ятати при плануванні та проведенні дискусії.

3. «Зіпсований телефон». Будь-яке повідомлення, передане від однієї людини до іншої втрачає ясність, повноту та форму. Це пов’язано насамперед з розходженням у співрозмовників полів внутрішнього понятійного змісту. Тому вчитель повинен проаналізувати на етапі підготовки та в ході дискусії, чи правильно сприймають учні зміст понять, що використовуються під час обговорення.

Дискусія як своєрідний спосіб пізнання дозволяє краще зрозуміти те, що не є повною мірою прозорим та ясним. Ззовні дискусія являє собою низку тверджень та аргументів, яку по черзі висловлюють співрозмовники. Зсередини дискусія є процесом посилення чи послаблення якихось тверджень внаслідок наведення відповідних аргументів.

Успішне ведення дискусії вимагає певного дотримання логіки: вміння виводити наслідки з тверджень, помічати протиріччя, порушення логічних зв’язків.

У ході підготовки та проведення дискусії учні ознайомлюються з найважливішими прийомами побудови власної аргументації та спростування аргументів опонента. Розглянемо деякі вимоги та особливості цього процесу.

1. Аргументи мають бути достовірними.

2. Достовірність аргументів повинна бути встановлена незалежно від тем (відсутність кола в обгрунтуванні).

3. Загалом аргументів має бути достатньо, щоб з них випливала теза (запобігання недостатності аргументів).

4. Помилковими є твердження:

· Якщо А, то В; В значить А;

· Якщо А, то В; не А, значить не В.

5. Треба пам’ятати, що аргументація через «неповну індукцію» призводить до імовірного висновку. Більшість історичних тверджень має саме такий характер. Неповна індукція є методом узагальнення на основі використання певної кількості фактів. Іноді це призводить до мислення стереотипами.

6. Іншим поширеним умовиводом є «аргументація за аналогією». Аналогія передбачає умовивід на основі знаходження подібних властивостей або відносин. За аналогією властивостей йде порівняння такого зразка: крило птаха – крило літака, феодальна драбина – звичайна драбина, сходи. Аргументація за аналогією робить виклад яскравим, доступним розумінню співрозмовника, але, як і при аргументації через неповну індукцію, цей висновок є лише імовірним.

Не можна обійти увагою і деякі прийоми безпосереднього ведення дискусії. Під час обговорення ми часто помічаємо вади в позиції співрозмовника (в цьому саме і полягає одна з найсильніших сторін дискусії – можливість всебічно перевірити обґрунтованість якихось стверджень). Але як перевірити свої сумніви? Як зробити так, щоб дискусія не перетворювалася в диспут, спір чи лайку? Насамперед це залежить від загальної культури співрозмовників та культури ведення дискусії. Наведемо кілька порад для вчителя, які з часом мають засвоїти і його учні.

1. «Доведіть, будь ласка…»

Якщо ви помітили недостатньо обґрунтоване або помилкове твердження, треба запропонувати підтвердити його доказами.

2. «Чи правильно я зрозумів, що…»

Якщо ви вагаєтеся або думка сформульована співрозмовником не зовсім чітко, то найкраще буде вдатися до перезапитань.

3. «Так, але…»

Буває, що співрозмовник наводить велику кількість аргументів, але деякі важливі (на нашу думку) факти суперечать тезі або не пояснюються нею. Необхідно запропонувати співрозмовнику пояснити їх.

6) Види дискусій та їх застосування в практичній діяльності.

Звернувшись до методичної літератури, учасники проекту виявили чимало різновидів дискусії як методу навчання. Наведемо їх , зазначивши, що поруч з деякими видами дискусій ми в дужках подаємо їх інші назви, знайдені в різних методичних джерелах.

1. Панельна дискусія («круглий стіл»). Обрана група з 3-5 учнів дискутує за вибраною й підготовленою темою з іншими учасниками. Решта активно залучається до дискусії пізніше, висловлюючись з певної теми, або ставить запитання. До панельної дискусії можна віднести також ігрову форму ток-шоу.

2. 6×6×6. У 6 групах (в кожній по 6 учнів) протягом 6 хвилин обговорюють проблему, потім ведучий створює 6 нових груп у такий спосіб, щоб у кожній з них був учасник, який працював у першій дискусійній групі. Після цього групи висловлюють свою позицію стосовно порушеної проблеми. В залежності від кількості учнів в класі в групи можна об’єднувати по 5, 7 і навіть 8 учнів. Групи мають можливість обговорювати одну і ту саму тему або вибирати інші теми. Якщо учні обрали другий варіант, то час роботи треба збільшити.

3. Симпозіум (презентація). 2-3 учні, котрі краще за інших знають обговорювану тему, один за одним виступають зі стислою, концентрованою промовою, після якої відбувається загальна дискусія. Різновидом симпозіуму може бути дискусія-презентація.

4. Дебати. Використовується при обговоренні суперечливих тем. Кожна група подає свої «за» і «проти», щоб у такий спосіб переконати решту учасників. Після цього відбувається обговорення.

Мета такої дискусії – навчити учнів висловлювати власне ставлення до подій і таким чином переконати інших у своїй правоті, виключаючи відверті напади на інших учасників дебатів, тому увага акцентується на створенні дружньої, товариської атмосфери дискусії.

Дискусія починається з розподілу учнів за допомогою жеребкування або за їхнім бажанням на команди, які повинні стверджувати та заперечувати висунуту тезу. Першим виступає капітан однієї з команд. Учні обох команд уважно слухають і готуються до виступів. Однією з умов дебатів є висловлювання власних аргументів та контраргументів всіма членами команд. Роль учителя під час дебатів полягає у слідкуванні за часом те наданні в разі необхідності допомоги або додаткової інформації учням, а по закінченні – в курівництві підбиттям підсумків та визначенні найактивніших учнів, а також недоліків обговорення.

5. Концентричні кола. Цей вид дискусії починається так само, як і панельна дискусія, - невелика група дискутує між собою, залучаючи до обговорення проблеми інших. Потім групи міняються місцями.

Особливість методу концентричних кіл полягає в тому, що він дає можливість залучити до обговорення якомога більше учнів класу, навіть тих, хто зазвичай не брав участі в дискусії.

Концентричні кола доцільно використовувати в роботі з усіма учнями класу.

Дискусія в балах. 6-8 учасників дискутують між собою, решта учнів втручається в дискусію. Учитель присуджує бали тим, хто бере участь у дискусії, залежно від особистого внеску. Оцінюється: позиція в питанні, що ґрунтується на фактах, отриманих учнем під час дослідження; висловлення слушних зауважень за порушеною темою; залучення іншого учня до дискусії. Бали відраховуються за переривання, перешкоджання, прагнення монополізувати дискусію, особистий наступ, висловлювання недоречних зауважень.

Засідання експертної групи (петельна дискусія) – обмін думками у групі з 4-6 учнів із заздалегідь призначеним головою. Відбувається у два етапи: 1) обговорення означеної проблеми всіма учасниками групи; 2) виклад позиції групи у вигляді невеличких (3-5 хв) виступів кожного її члена перед усім класом. Обговорення цієї позиції з класом не передбачається.

6. Форум – вид дискусії подібний до засідання експертних груп, але на другому етапі відбувається обмін думками з аудиторією (класом).

7. Судове засідання – обговорення у вигляді слухання справи за участю обвинувача, суду та захисту. Цей вид дискусії є досить популярним у вчителів на підсумкових заняттях з теми. Предметом розгляду на судових засіданнях, як правило, стають історичні явища, а не конкретні особи, хоча формулювання теми пов’язують з історичною особою (Іван Грозний, Наполеон Бонапарт, Людовик XVI та Марія Антуанетта, Й. Сталін тощо). Суть цього методу полягає в тому, щоб розглянути якусь проблему не тільки з позиції сучасної людини, а і з позиції «учасників» подій. Сукупність точок зору минулого і сучасності робить цю дискусію дуже своєрідною

8. «Дерево рішень» (метод усіх можливих варіантів). Так називається техніка, яка використовується для раціоналізації процесу прийняття рішень у ситуації, коли неможливо дати простої й однозначної відповіді на поставлене завдання. Застосовується вона також при аналізі конкретної ситуації і допомагає досягти повного розуміння причин, що привели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Учасники обговорення детально аналізують усі можливі варіанти рішень і виписують у колонки переваги та недоліки кожного з них, а також ті наслідки, до яких вони можуть привести. У ході обговорення учні заповнюють таблицю.

Ця методика дозволяє учням краще зрозуміти механізм прийняття складних рішень, проаналізувати суперечливі дані. Вчитель отримує можливість точніше оцінити рівень базових знань та виявити ступінь підготовки учнів.

9. Дискусія у формі акваріума. Цей варіант дискусії цікавий тим, що тут зроблено наголос на сам процес розкриття точки зору, її аргументацію. Залучення всіх учасників досягається участю кожного на початку обговорення, після чого група зацікавлено слідкує за роботою і підтримує зв’язок зі своїми представниками. Перебування в полі зору всього класу п’яти-шести осіб концентрує сприйняття всіх учнів на основних позиціях.

Методика проведення обговорення.

1. Вчитель ставить проблему, знайомить з нею клас.

2. Об’єднує учнів у малі групи (переважно вони розміщуються колом).

3. Учитель або учні вибирають представника, який буде представляти позицію групи всьому класові.

4. Групам дається час для обговорення проблеми і підготовки спільного рішення.

5. Учитель збирає представників груп у центрі класу (або за першою партою), щоб вони висловилися і відстояли позицію своєї групи у відповідності до отриманих настанов. Крім представників, які сидять у колі, ніхто не має права висловлюватися, правда, учасникам груп дозволено передавати вказівки своїм представникам записками.

6. Вчитель може дозволити і представникам, і групам взяти невелику перерву (1-2 хв) для консультацій.

7. «Акваріумне» обговорення проблеми між представниками груп закінчується у визначений регламентом час або після досягнення рішення.

8. Після такого обговорення проводиться критичний аналіз прийнятого рішення всім класом.

10. «Займи позицію». Рекомендується використовувати для виявлення двох (трьох) точок зору, які необхідно аргументувати. Висуваючи свою позицію, учні на практиці використовують уміння захищати власну позицію; вчаться вислуховувати інших; прогнозують, які наслідки будуть мати індивідуальні позиції.

Організація роботи:

1. Учням пропонується визначити власну позицію щодо даного дискусійного питання.

2. У протилежних кінцях класу розміщаються написи: «так», «ні», «не знаю» (варіанти: «згідна(-ий)», «не згідна(ий), «і так, і ні»).

3. Прийняття рішення учнями повинно бути відображене переходом до того місця, де є таблички, своєрідне «голосування ногами».

4. Учні з кожної групи висловлюють аргументи на захист своєї позиції. Надається можливість у групах, що утворилися, підібрати нові аргументи.

5. Після викладу різних точок зору запитується, чи не змінив хто-небудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого напису.

6. Ті, хто перейшов, пояснюють причини свого переходу (вказуючи, які аргументи були найвагоміші).

11. Метод «демаршів». Ця модель навчання була розроблена відомим французьким педагогом А. Бассісом у 60-90-х роках і увібрала в себе багато ідей нового виховання: самостійну пошукову діяльність учнів, співробітництво, проблемне навчання, впровадження активних методів навчання, передусім гри та дискусії. Метою навчання є розвиток особистості з новим менталітетом – самостійної, творчої, соціально відповідальної і конструктивно озброєної, здатної позитивно впливати на власне життя й на навколишній світ. Змістом навчання за «методом демаршів» є певні способи діяльності, якими навчається учень під час розв’язання проблемних ситуацій та їх обговорення в групі та в класі. Тому визначений програмою матеріал подається як серія проблем. Організація навчання за моделлю А.Бассіса відбувається за допомогою демаршів. Демарш – особлива форма навчального заняття (урок або кілька уроків), яка основана на практичних діях, пов’язаних певним пізнавальним завданням і призначених для творчого самостійного виконання учнями. Крім того, демаршами називають основні методи, за допомогою яких здійснюється заняття. До них належать:

· Індукція (наведення) – створення емоційного настрою, створення особистісного ставлення до предмета, що обговорюється. Основою для індукції може бути все, що може розбудити почуття, викликати потік асоціацій, спогадів, запитань;

· Самоконструкція –індивідуальне створення гіпотези, рішення, тексту, малюнку та інше;

· Соціоконструкція – створення гіпотези, рішення, тексту…групою учнів, на основі досвіду, отриманого під час попереднього демаршу;

· Соціалізація – оприлюднення всього того, що було зроблено учнями індивідуально, у парах та у групах. При цьому обов’язково оголошуються всі варіанти, запропоновані учнями;

· Афішування – виставлення на загальний огляд виконаних робіт для ознайомлення і обговорення;

· Розрив – внутрішнє усвідомлення учнями неповноти або невідповідності своїх старих і нових знань, внутрішній емоційний конфлікт, який підштовхує до заглиблення у проблему, до пошуку відповідей, до співставлення нових знань з літературою і науковими джерелами;

· Рефлексія – оцінка самими учнями власних почуттів, знань та світовідчуття.

На кожному етапі пріоритетними є індивідуальна, групова або колективна форма організації навчання, хоча сам розробник методу вважав оптимальною саме групову роботу учнів.