КОНСУЛЬТАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ «ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ»

Готовність до навчання в школі розглядається на сучасному етапі розвитку психології як комплексна характеристика дитини, якій розкриваються рівні розвитку психологічних якостей, що є найбільш важливими передумовами для нормального включення в нову соціальну середу і для формування навчальної діяльності.

Фізіологічна готовність дитини до школи.

Цей аспект означає, що дитина повинна бути готова до навчання в школі фізично. Тобто стан його здоров'я повинен дозволяти успішно проходити освітню програму. Фізіологічна готовність передбачає розвиток дрібної моторики (пальчиків), координації руху. Дитина має знати, в якій руці і як потрібно тримати ручку. А також дитина при вступі в перший клас повинен знати, поважати та розуміти важливість дотримання основних гігієнічних норм: правильна поза за столом, постава тощо

Психологічна готовність дитини до школи.

Психологічний аспект, який включає в себе три компоненти: інтелектуальна готовність, особистісна і соціальна, емоційно-вольова.

1. Інтелектуальна готовність до школи означає:

- до першого класу у дитини повинен бути запас певних знань (мова про них піде нижче);

- він повинен орієнтуватися в просторі, тобто знати, як пройти в школу і назад, до магазину і так далі;

- дитина має прагнути до одержання нових знань, тобто він повинен бути допитливий;

- повинні відповідати віку розвиток пам'яті, мовлення, мислення.

2. Особистісна та соціальна готовність передбачає наступне:

- дитина повинна бути комунікабельним, тобто вміти спілкуватися з однолітками і дорослими; у спілкуванні не повинно проявлятися агресії, а при сварці з іншою дитиною повинен вміти оцінювати і шукати вихід із проблемної ситуації; дитина повинна розуміти і визнавати авторитет дорослих;

- толерантність; це означає, що дитина повинна адекватно реагувати на конструктивні зауваження дорослих і однолітків;

- моральний розвиток, дитина повинна розуміти, що добре, а що - погано;

-дитина повинна приймати поставлену педагогом завдання, уважно вислуховуючи, уточнюючи неясні моменти, а після виконання він повинен адекватно оцінювати свою роботу, визнавати свої помилки, якщо такі є.

3. Емоційно-вольова готовність дитини до школи передбачає:

- розуміння дитиною, чому він йде в школу, важливість навчання;

- наявність інтересу до навчання і отримання нових знань;

- здатність дитини виконувати завдання, яке йому не зовсім до душі, але цього вимагає навчальна програма;

- наполегливість - здатність протягом певного часу уважно слухати дорослого і виконувати завдання, не відволікаючись на сторонні предмети і справи.

• Пізнавальна готовність дитини до школи.

Даний аспект означає, що майбутній першокласник повинен володіти певним комплексом знань та вмінь, який знадобиться для успішного навчання в школі. Отже, що повинен знати і вміти дитина у шість-сім років?

1) Увагу.

• Займатися якою-небудь справою, не відволікаючись, протягом двадцяти-тридцяти хвилин.

• Знаходити подібності та відмінності між предметами, картинками.

• Вміти виконувати роботу за зразком, наприклад, з точністю відтворювати на своєму аркуші паперу візерунок, копіювати рухи людини і так далі.

• Легко грати в ігри на уважність, де потрібна швидкість реакції. Наприклад, називайте жива істота, але перед грою обговоріть правила: якщо дитина почує домашня тварина, то він повинен плеснути в долоні, якщо дике - постукати ногами, якщо птах - помахати руками.

2) Математика.

• Цифри від 0 до 10.

• Прямий рахунок від 1 до 10 і зворотний рахунок від 10 до 1.

• Арифметичні знаки: « », «-«, «=».

• Поділ кола, квадрата навпіл, чотири частини.

• Орієнтування у просторі і на аркуші паперу: «праворуч, ліворуч, вгорі, внизу, над, під, за і т. п.

3) Пам'ять.

• Запам'ятовування 10-12 картинок.

• Розповідання по пам'яті віршиків, скоромовок, прислів'їв, казок і т.п.

• Переказ тексту з 4-5 речень.

4) Мислення.

• Закінчувати речення, наприклад, «Річка широка, а струмок...», «Суп гарячий, а компот...» і т. п.

• Знаходити зайве слово з групи слів, наприклад, «стіл, стілець, ліжко, чоботи, крісло», «лисиця, ведмідь, вовк, собака, заєць» і т. д.

• Визначати послідовність подій, щоб спочатку, а що потім.

• Знаходити невідповідності в малюнках, віршах-небылицах.

• Складати пазли без допомоги дорослого.

• Скласти з паперу разом з дорослим, простий предмет: човник, човник.

5) Дрібна моторика.

• Правильно тримати в руці ручку, олівець, кисть і регулювати силу їх натиску при письмі та малюванні.

• Розфарбовувати предмети і штрихувати їх, не виходячи за контур.

• Вирізати ножицями по лінії, намальованої на папері.

• Виконувати аплікації.

6) Мова.

• Складати пропозиції з декількох слів, наприклад, кішка, двір, йти, сонячний зайчик, грати.

• Розуміти і пояснювати зміст прислів'їв.

• Складати зв'язну розповідь по картинці і серії картинок.

• Виразно розповідати вірші з правильною інтонацією.

• Розрізняти в словах букви і звуки.

7) Навколишній світ.

• Знати основні кольори, домашніх і диких тварин, птахів, дерева, гриби, квіти, овочі, фрукти і так далі.

• Називати пори року, явища природи, перелітних і зимуючих птахів, місяці, дні тижня, свої прізвище, ім'я та по батькові, імена своїх батьків і місце їх роботи, своє місто, адресу, які бувають професії.

Консультація для батьків «Як говорить ваша дитина».

Мова дитини не виникає сама собою. Вона розвивається поступово, іноді зі значними труднощами тільки завдяки зусиллям дорослих. На жаль, трапляється, що батьки звертають увагу на погану мова дитини пізно. Пригадується такий випадок. Мати звернулася за консультацією до фахівця - логопеда «Донька навчається в першому класі, але вона не може правильно читати і писати. Пише так, що діти сміються, адже вона не дурна і чує добре». Після бесіди з матір'ю з'ясувалося, що дівчинка до надходження в школу так і не навчилася говорити правильно. Але батьків тоді це не турбувало. Навпаки їм подобалося, коли вона картавила, вони вважали це забавним і не поправляли її. З нею мало розмовляли, не читали книг, віршів. Вважали, що все вона засвоїть у школі. В результаті у дівчинки виявилося недорозвиток мовлення, яке завжди ускладнює навчання читанню і письму. Тому хочеться розповісти батькам, як розвивається мова дитини. Коли необхідно розмовляти з дитиною. З найперших днів його життя. І через місяць ви з радістю переконайтеся, що дитина реагує на ваші звуки. З шести місяців дитина вже починає розуміти окремі слова і фрази, зв'язувати їх з предметами. Зрозуміло, що і цього його треба вчити. Слід пам'ятати, що нові слова і фрази малюк може дізнатися тільки від вас, і вимовляти захоче тільки вам. А завдання дорослих при цьому заохочувати мова дитини, радіти їй. Якщо вам не вдається пробудити в дитини інтерес до мови, то загальмується його мовленнєвий розвиток, а також розумовий розвиток. Спонукаючи дитину до мовлення потрібно постійно ставити йому запитання. Тут більше можливості для збагачення словника дітей. Дуже важливо спонукати дитину ставити запитання. Трирічній дитині читають книги. В основному це книжки, які складаються з картинок із короткими текстами. Дорослі пояснюють дитині ілюстрації, просять його показати, наприклад, де машина, де великий будинок, а де, а де маленький і т.д. Необхідно розучити з дитиною невеликий вірш, розповісти або почитати легкі для розуміння казки та оповідання. Потім малюк відтворює зміст почутого, відповідаючи на питання. Таким чином, розвивається у дитини і мова, і пам'ять.

Батьки повинні терпляче й уважно слухати дитину, допомагати йому при цьому питаннями, підказкою. Не слід спонукати дітей заучувати занадто важкі для них казки, забавлянки, скоромовки. У деяких дітей може бути занадто тихий голос. Це зазвичай спостерігається у дітей фізично ослаблених, боязких, соромливих. В такому випадку добре почати розмову з дитиною на великій відстані. Не помітно для себе малюк почне посилювати свій голос. Так само потрібно спонукати його читати вірші, розповідати казки, віддалившись в інший кінець кімнати. Але ніколи не слід спонукати говорити дитини голосно. Тільки підбадьорювання, ласкаві вмовляння приведуть до бажаного результату.

Консультація для батьків "Агресивність та її прояви в житті дитини"

Напади дитячої агресивності часто заганяють батьків у глухий кут. "Як же так? Адже ми так любимо дитину, намагаємося вчити її тільки доброго", - розводять руками мами й тата. Давайте розглянемо проблему дитячої агресивності з усіх боків.

Буває так, що дитина зовсім не агресивна. Вона ніколи не вдарить дорослого або іншу дитину, не скаже поганого слова, не розлютиться. Така повна відсутність агресивності - скоріше, великий недолік, ніж достоїнство. Агресивність необхідна для нормального розвитку дитини, інакше вона не змогла б пізнавати навколишній світ, захищатися, конкурувати з іншими людьми. Якщо батьки суворо забароняють дитині виявляти необхідну агресію (не бий, не відбирай іграшку, не кричи...), то таке придушення агресії може призвести до неврозу або до того, що один раз ця сама агресія вирветься назовні з ефектом пружини, що розпрямилася.

Бажаючи виховати свою дитину доброю та чуйною, деякі батьки прагнуть максимально обмежити агресію, яку вона виявляє. Як часто можна почути: "Навіщо ти вдарив Катю? Зовсім не обов'язково битися, можна домовитися" Якщо дитині 2-3 роки, домовлятися з нею ще досить складно, оскільки в цьому році вона ще не дуже добре говорить. Їй доступні тільки два способи розв'язання проблеми: вдарити Катю або поступитися, тобто бути переможеною.

Часто агресивна поведінка є наслідком тих стосунків, які маля спостерігає в родині.

Якщо батьки час від часу застосовують фізичні покарання, то не слід дивуватися, що дитина не вміє спілкуватися по-іншому. Малюк знає, що мама або тато б'ють його, щоб він був слухняним. Природньо, він звикає до того, що якщо потрібно щось отримати від людини, її необхідно вдарити. Безглуздо переконувати дитину не віднімати, а чемно просити іграшку, що сподобалася, в іншого маляти, якщо Ви самі тільки що накричали на неї, відбираючи, скажимо, брудну палку. Згодом такі діти можуть стати практично некерованими, такими, що не реагують на прохання та умовляння. Ви будете змушені підвищувати тон або впливати фізично.

Дитина може поводитися агресивно через прагнення привернути увагу оточуючих.

Наприклад, із певних причин вона не вирізняється серед інших дітей умінням співати або малювати. Але якщо зруйнувати сніжну фортецю, яку будувала вся група на чолі з вихователем, її неодмінно помітять, і будуть обговорювати подію весь день. "Рецепт" тут тільки один: Ваші дії та слова повинні постійно переконувати малюка в тому, що його люблять не за щось, а не зважаючи ні на що.

Ще одна розповсюджена причина дитячої озлобленості - ревнощі.

Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого "конкурента". Наприклад, мама при своїй дочці похвалила іншу дівчинку за гарний малюнок. Вона могла це зробити просто так або з педагогічних міркувань, щоб дочці схотілося намалювати так само. А дочка не поспішає брати в руки олівець: замість цього вона рве шедевр на шматочки й відштовхує нахабне дівчисько, що насмілилося вкрасти в неї увагу та похвалу мами.

Іноді об'єктом агресії стає та людина, якій малюк заздрить, і яку він хоче принизити, "покарати" за перевагу. Якщо предметом заздрості є іграшка, дитина може відняти її, - але не для того щоб погратися, а щоб зламати або сховати і, таким чином, нібито знищити різницю між собою та її власником. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини: необхідно допомогти їй зрозуміти, що вона теж гарна, розповісти, які в неї є позитивні якості.

Деякі діти використовують агресію як захист від непередбаченого й ворожого навколишнього світу, зважаючи на те, що кращий спосіб оборони - це напад. Така поведінка властива дітям, чиї батьки не мають чіткої стратегії у вихованні й можуть по-різному оцінювати вчинки своєї дитини залежно від настрою, наявності поруч сторонніх. Малюк знає, що від людей можна чекати всього, тому поводиться агресивно "про всяк випадок".

Дуже часто батьки зауважують, що дитина кусає, дряпає або б'є саму себе. Це теж прояв агресії. Одна з причин такої поведінки - сувора заборона на прояв агресії щодо інших людей. Складніше всього дитині виплеснути негативні емоції на дорослих, особливо на батьків, любов яких вона боїться втратити. Наприклад, маля не хоче йти із прогулянки. Мама бере його за руку, щоб повести додому. Дитина вередує, ф, розпалившись, кусає мамине зап'ястя, намагаючись звільнитись. Але після суворого питання: "Це що таке?", починає кусати себе. Чому? Тому що вона ще "не охолола", і їй складно робити щось інше.

Не чекайте, поки малюк сам заспокоїться, допоможіть йому в цьому. Оберніть усе на жарт: "Ой, ти себе їси? Ти, напевно, солоденький?" Нехай Ваша дитина вчиться знаходити позитивний вихід із конфліктних ситуацій. У протилежному випадку звичка використовувати власне тіло для помсти собі або навколишнім призведе до формування негативного ставлення до самого себе.

Як же реагувати на дитячі спалахи агресивності? Насамперед, дитина повинна знати, що Ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Тому не потрібно занадто активно захищати того, кого маля скривдило, і підкреслювати різниу Вашому ставленні до кривдника та "жертви": ти, такий злий і поганий, скривдив когось доброго й хорошого. Це не викличе в дитини співчуття.

Вона просто дійде висновку, що й Ви проти неї. Краще зробити акцент на тому, що дитина зробила поганий вчинок, скривдивши іншу людину.

Дайте малюкові зрозуміти, якої поведінки Ви від нього очікуєте, і надайте йому можливість виправитися.

Безглуздо прагнути того, щоб дитина не почувалася агресивно. Важливо, щоб вона навчилася стримувати або спрямовувати агресію в інше русло.

Маленька людина поки не здатна аналізувати свої переживання. Негативні емоції, що накопичуються, спричиняють їй самій величезний психологічний дискомфорт. Тому завдання дорослого - допомогти малюкові висловити те, що він почуває.

Що робити з агресивними дітьми?

* Замисліться над причинами такої поведінки.

* Якщо причина агресивності - дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.

* Не карайте малюка фізично.

* Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчиненому. Це не допоможе.

* Спробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.

* Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.

* Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині спрямовувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще - плаванням.

ФОРМУВАННЯ САМООЦІНКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Самооцінка — це оцінювання людиною самого себе, своїх можливостей, ставлення до себе. І складається таке ставлення, як мозаїка, з безлічі окремих шматочків.За допомогою самооцінки здійснюється саморегуляція поведінки особистості. Людина в процесі спілкування постійно звіряє себе з еталоном і в залежності від результатів перевірки, залишається задоволена, або незадоволена, собою. Це «внутрішній манометр» особистості, показники якого свідчать про те, як вона себе оцінює, наскільки задоволена собою.Дошкільний вік називають вершиною дитинства. Це особливий період в житті дитини. Саме в цей період у дитини з’являється інша логіка мислення. В дитячому садку вона здобуває не лише знання і вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності, життєвий устрій дитини. З приходом дитини до дитячого садка відбувається перебудова всієї системи відносин дитини з дійсністю. В дитячому садку виникає нова структура відносин, система «дитина - дорослий» диференціюється:Дошкільний вік передбачає ігрову та навчальну діяльність. А навчальна діяльність починається з оцінювання. Діти, орієнтуючись на оцінку вихователя, вважають себе і своїх товаришів хорошими чи не дуже хорошими, наділяючи представників кожної групи певними якостями. Оцінка успішності, по суті, є оцінкою особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини.У добре встигаючих дітей в основному формується завищена самооцінка. У невстигаючих і дуже слабких дітей систематичні невдачі та низькі оцінки знижують впевненість у собі. Їх самооцінка розвивається своєрідно. А.І.Ліпкіна, яка вивчала динаміку самооцінки дошкільників, виявила таку тенденцію: спочатку діти не погоджуються з позицією відстаючого, прагнуть зберегти високу самооцінку. Якщо їм запропонувати оцінити свою роботу, більшість з них оцінить її вищим балом, ніж вона заслуговує. При цьому вони орієнтуються не стільки на досягнуте, скільки на бажане: «Я ж не гірший за всіх, мене також можуть похвалити».У дітей із заниженою і низькою самооцінкою часто виникає почуття власної неповноцінності і навіть безнадійності. Стверджуючись в посильних для неї видах діяльності, дитина підтримує неадекватно завищену самооцінку компенсаторного характеру. Але навіть в тих випадках, коли діти компенсують свою низьку успішність успіхами в інших областях, почуття неповноцінності, прийняття позиції відстаючого ведуть до негативних наслідків.В процесі життя і взаємодії з оточуючими дитина засвоює значущі для неї точки зору інших людей і, присвоюючи їх, формує самосвідомість.Великий вплив на формування самооцінки дитини має поведінка батьків: надмірна любов та увага можуть викликати патологічне самоспостереження та іпохондрію у дитини; вседозволеність, надмірна турботливість має безпосереднє відношення до виникнення неврозів у дітей.Ставлення до дитини, що складається у батьків, формує розвиток власного образу Я і ставлення до себе. Свій образ і відношення батьки транслюють дитині або в прямій словесній формі, або в опосередкованій формі — прикладом своєї поведінки. Це вони роблять або свідомо, з виховною метою, або неусвідомлено.Образ і самооцінка, навіювані дитині, можуть бути позитивними (дитині говориться, що вона добра, відповідальна, розумна, здібна тощо) та негативними (черства, нездібна, зла тощо). Часто батьки вдаються ще до одного різновиду навіювання — містифікації. Містифікація — це навіювання батьками того, що їм необхідно, у що вони вірять. Одна з форм містифікації — приписування, які можуть бути позитивними і негативними.Звичайно, негативні судження батьків про своїх дітей можуть мати під собою реальний грунт в поведінці або рисах дитини, однак, транслюючись в її свідомості, у вигляді називання речей своїми іменами, батьківських вироків, ці батьківські оцінки починають визначати самосвідомість дитини зсередини. Дитина або погоджується з цією думкою свідомо чи неусвідомлено, або розпочинає боротьбу проти неї.Прийнятлива, уважна, любляча поведінка батьків у стосунках з дитиною породжує позитивне самосприйняття; несприйнятлива, неповажна, байдужа поведінка веде до несприйняття самого себе, переживання своєї малоцінності і непотрібності.В результаті у дитини формуються певні установки як до себе, так і до інших людей. Умови виховання приводять до формування в її самосвідомості однієї з чотирьох установок:- я хороший — ти поганий;- я хороший — ти хороший;- я поганий — ти поганий;- я поганий — ти хороший.Існує думка про те, що вже первинно самовідношення передбачає діалогізм — ставлення до себе і його будова не може бути зрозумілою без ставлення до іншого.Батькам важливо зайняти правильну позицію по відношенню до успіхів та невдач дитини. Якщо дитина невпевнена в своїх силах та можливостях, важливо підбадьорити її, запевнити, що при докладанні певних зусиль вона ліквідує свій неуспіх. А коли з’являються перші перемоги, слід обов’язково їх відмітити. Якщо дитина самовпевнена, хвалькувата, необхідно позитивно оцінювати її успіхи, відмітити і недоліки.Батькам не потрібно пов’язувати окремий вчинок з загальною оцінкою особистості дитини. Наприклад, якщо дитина сказала неправду, не можна говорити, що вона брехлива. Негативні вислови батьків про своїх дітей закріплюються в свідомості і трансформують самооцінку. Тому роль сімейного виховання дуже важлива у формуванні самооцінки. Адже уявлення про себе складається задовго до того, як дитина прийшла до дитячого садка.Значна залежність самооцінки дитини від того, наскільки дружна і згуртована у неї сім’я. Діти з заниженою самооцінкою частіше виростають в неповних або неблагополучних сім’ях. В сім’ях із здоровим психологічним кліматом у ставленні між батьками та дітьми виростають діти з адекватною самооцінкою.Самооцінка, яка склалася у дитини в сім’ї ще в дошкільному віці, суттєво позначається на тих установках, з якими вона приходить в дитячий садок, з її ставленням до успіхів та невдач у навчанні та спілкуванні.Велику роль у формуванні самооцінки дитини відіграє стиль сімейного виховання, сімейні цінності. Діти з завищеною самооцінкою виховуються за принципом кумира сім’ї, в обстановці некритичності і досить рано усвідомлюють свою виключність. В сім’ях, де ростуть діти з високою, але не завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (інтереси, смаки, друзі) поєднується з достатньою вимогливістю. Тут не практикують принизливі покарання і охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти з заниженою (не обов’язково дуже низькою) самооцінкою користуються вдома великою свободою. Але ця свобода, по суті, — безконтрольність, наслідок байдужості батьків до дітей і один до одного. Батьки таких дітей включаються в їх життя тоді, коли виникають проблеми: мало цікавляться їх захопленнями, друзями, переживаннями.Залежність від поглядів батьків чітко проявляється і у рівні домагань та очікувань. При оптимальних відносинах у сім’ї і рівень очікувань щодо дитини високий, а рівень домагань — помірний; гіперопіка веде до пониження рівня очікувань, гіперконтроль і недостатнє сприйняття ведуть до підвищення обох рівнів, фрустрація потреб дитини формує низький рівень очікувань і високий рівень домагань.Діти чітко усвідомлюють батьківські впливи і гостро реагують на суперечності між явним вербальним впливом і опосередкованим. Батько може твердити, що він любить дитину, цінує її, а своєю поведінкою демонструвати протилежне.На думку Л. Виготського, саме в дошкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання дитини про результати досягнень, його уявлення про власні можливості, а й ставлення до себе як до виконавця вимог вихователя, батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ін.). Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками, вихователями). Дошкільник ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, дошкільник повторює лише те, що чув про себе від дорослих.Для формування ставлення до свого Я дитині необхідні зовнішня інформація про себе, увага до себе тих, хто її оточує. Тому вона прагне привернути до себе увагу іноді найдивнішими (з погляду дорослого) способами, конфліктуючи з однолітками, порушуючи дисципліну.Для самооцінки дошкільника властиві стійкість і недостатня адекватність. Це зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Дошкільник творить свій образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе пов'язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та усвідомлення дошкільником себе як такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає його до подальшої активності.Ще однією особливістю самооцінки дітей дошкільного віку є її слабка диференційованість за змістом. Передусім це проявляється у перенесенні оцінки своєї навчальної діяльності на оцінку моральних чи інших якостей. Якщо в навчальних ситуаціях дошкільник отримуватиме переважно негативний досвід, це може спричинити формування не тільки негативного уявлення про себе як про дитину, а й негативну загальну самооцінку.У процесі формування в дітей правильного самоусвідомлення важливо враховувати, що найкраще діти пізнають себе в діяльності, яку виконують. А для правильного розуміння себе, осягнення джерел свого успіху їм необхідно навчитися бачити себе з боку. Тому вже змалечку рекомендується спрямовувати увагу дітей на те, як вони працюють, чи достатньо старанні й дисципліновані, чи не марнують свого часу, чи доцільні прийоми використовують для досягнення успіху.На формування правильного самоусвідомлення впливає також спільна діяльність, що дає змогу дитині відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Працюючи в колективі, дошкільник бачить і розуміє, на що він здатний, осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших.

Що робити батькам, аби самооцінка дитини була адекватною

Не порівнювати дитину з іншими дітьми.Не сварити і не карати фізично.Частіше хвалити (за справу).Говорити про те, як ви її любите, й доводити свою любов реальними справами.Підтримувати малюка, якщо в нього щось не виходить, або він почав нову справу.Уникати фраз: «Ти робиш усе неправильно», «У тебе не виходить» тощо.