Шановні батьки та відвідувачі сайту!

Наш заклад підготував добірку корисних матеріалів, які стануть у пригоді при спілкуванні з дітьми дошкільного віку, які опинилися в складних обставинах внаслідок збройної агресії російської федерації та оголошення в Україні воєнного стану.

Для всебічного розвитку наших вихованців та повного охоплення освітнім процесом на період воєнного стану,  до вашої уваги створена сторінка дистанційної освіти закладу. На ній ми пропонуємо Вам розвиваючі завдання та освітні платформи для цікавого та корисного проводження часу з дітьми вдома.

Педагоги закладу дбають про повноцінний розвиток дошкільнят - добирають, створюють та надсилають вам освітній матеріал для розвитку дітей, а також руханки, аудіо-книги, творчі майстер-класи відповідно до вікової категорії. 

Ви можете самостійно зареєструватися на запропонованих нижче освітніх платформах, зміст яких перевірено і які є безкоштовними. 

Запрошуємо дошкільнят

на цікаві та корисні онлайн заняття!

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

«Дитячий садок онлайн НУМО»

https://numo.mon.gov.ua/

«Перший в Україні дитячий садок-онлайн»

https://nv.ua/ukr/kyiv/onlayn-dityachiy-sadok-angliyska-mova-yoga-i-rozvivayuchi-zanyattya-dlya-ditey-novini-ukrajini-50083974.html

Віртуальний/онлайн садочок «Мандаринка»

https://mandarinka.com.ua/online/virtualnij-onlajn-sadochok/

«Дитячий садок онлайн» від НУМО, за підтримки ЮНІСЕФ, МОН та MEGOGO

https://www.unicef.org/ukraine/stories/numo-nursery-school?gclid=CjwKCAjw7vuUBhBUEiwAEdu2pI-JLumolrPDBQDljE6Cl3lINrsc1nQAXpsIH9Gjjl8PTT_JdBIspxoC5ggQAvD_BwE

Аудіоказки для дітей про любов до тварин та перемогу добра

YouTube:

«Справжній друг» - https://www.youtube.com/watch?v=r2-OiOVRRsQ

«Джавеліна» - https://www.youtube.com/watch?v=_lWRFQl8yNE

«Погризені капці» - https://www.youtube.com/watch?v=aGV-NOmWHzU

«Маленький рятівник» - https://www.youtube.com/watch?v=dzOZ0qnFlUI

«Біла мисочка в блакитний горошок» - https://www.youtube.com/watch?v=r1ZNhu8Hp2Y

«Щаслива лапка» - https://www.youtube.com/watch?v=l4wfzO3W-T0

Facebook:

«Справжній друг» - https://www.facebook.com/HappyPawFund/posts/5635429103140670

«Джавеліна» - https://www.facebook.com/HappyPawFund/posts/5707383239278589

«Погризені капці» - https://www.facebook.com/HappyPawFund/posts/5662672350416345

«Маленький рятівник» - https://www.facebook.com/HappyPawFund/posts/5698972886786291

«Біла мисочка в блакитний горошок» - https://www.facebook.com/HappyPawFund/posts/5648385548511692

«Щаслива лапка» - https://www.facebook.com/HappyPawFund/posts/5613885045295076

Також нагадуємо, що на сайті представлені розроблені онлайн заняття та ігри для дітей - https://happypaw.ua/ua/bioethics/teaching-materials 

Консультація для батьків:

«Формування культурно - гігієнічних навичок

дітей у сім'ї»

Прищеплення гігієнічних правил досягає мети, якщо підкріплюється особистим прикладом батьків та інших членів сім’ї. Дитину потрібно так виховати, щоб гігієнічні процедури стали для неї внутрішньою потребою. Поняття «особиста гігієна» містить турботу про чистоту тіла, ліжка, одягу і взуття, дотримання режиму дня, а також гігієну сну, відпочинку, їжі.

Ретельний догляд за зубами і порожниною рота - важлива умова збереження здоров’я дошкільника. До 3 років у дитини прорізуються всі молочні зуби (їх 20), у подальші 7-14 років відбувається повна заміна молочних зубів на постійні. Неправильний догляд за молочними зубами призводить до ураження їх карієсом: зуби чорнішають, руйнуються. Карієс молочних зубів може переходити на зуби постійні.

Фахівці рекомендують із дворічного віку привчати дітей чистити зуби зубною щіткою без пасти, а з 3 років – із пастою. Для дітей-дошкільників випускають гігієнічні пасти з приємним ароматом і красивим зовнішнім оформленням. У дитячій зубній щітці відстань між пучками щетини складає 1-2 мм, а довжина щетинистої частини повинна відповідати загальній ширині 3 зубів (різців) дитини.

Необхідно навчити дитину чистити зуби таким чином, щоб очищалися передня і задня поверхні зубів, а також їх ділянки для різання та жування. Для звільнення від залишків їжі міжзубних щілин дитина повинна здійснювати щіткою вертикальні рухи: під час очищення верхніх зубів – зверху вниз, нижніх – від низу до верху. Чистити зуби слід уранці (перед їжею) та ввечері (перед сном). У кожної дитини повинна бути своя зубна щітка, що відрізняється за кольором від щіток решти дітей і дорослих. Вона зберігається у вертикальному положенні в чашці, якою дитина користується під час чищення зубів. Щодня зубну щітку ретельно промивають теплою водою, заздалегідь намиливши. Після чищення зубів дитина двічі-тричі ретельно прополоскує рот теплою водою. Це необхідно робити і після кожного вживання їжі.

Для того, щоб уберегти дітей від інфікування, не потрібно цілувати їх у губи. Це особливо небезпечно, якщо дорослі страждають на хронічні запалення горла, ясен, мигдалин, карієсу зубів. Не можна допускати, щоб дитина звикала гризти нігті, колупатися пальцем у носі, облизувати пальці після їжі. Це не тільки непривабливо, але й негігієнічно.

Деякі звички спричиняють порушення правильного формування зубів і щелеп у дитини: смоктання пальців або язика, прикушування губ або щік, дихання через рот, підкладення під час сну руки під щоку. З цими звичками необхідно боротися, а найкраще -попереджати їх.

Правильно вихована дитина без нагадування миє руки перед їжею і після відвідування туалету, не їсть підняті з підлоги хліб, печиво, яблуко та інші продукти. Вона не їсть немиті фрукти й овочі, не бере їх брудними руками або в рукавичках.

Сім’я повинна виховувати у дошкільника міцні навички щодо підтримання чистоти тіла, і перш за все – обличчя, рук і ніг. Зранку та ввечері дитина обов’язково миє проточною водою обличчя, шию, руки. Спочатку вона ретельно миє руки: змочує їх теплою водою, намилює, а потім змиває мило, повторюючи цю процедуру двічі-тричі. Потім уже чистими руками вона вмиває обличчя і шию з милом. Увечері після миття рук, обличчя і шиї дошкільник повинен вимити і ноги, потім потрібно ще раз вимити руки. Для дитини виділяються два рушники: один - для обличчя і рук, другий - для ніг. З гігієнічної точки зору неприпустимо, щоб діти вмивалися в тазу, оскільки можливим є інфікування очей, вух, слизистої оболонки носа, шкіри, обличчя.

     Раз на тиждень дітей купають у гарячій воді (35-37 °С) із милом. Краще користуватися душем, але за відсутності такої можливості дитину купають у ванні, завершуючи процедуру обмиванням чистою теплою водою. Після купання нігті рук і ніг підстригають. Дівчаткам, які мають жирне волосся, голову миють раз на 5-6 днів, сухе – раз на 7 днів. Зранку та ввечері дівчаток розчісують окремим гребінцем.

Консультація для батьків:

«Вплив телебачення на розвиток дитини»

         Нині процес спілкування батьків і дитини ускладнений. Адже телебачення займає весь вільний час, роблячи дітей адитивними й залежними. Перегляд телевізійних передач, реклами, мультфільмів негативно впливає на емоційний фон і поведінку дитини.

         Теорії, в яких доводиться, що захоплення телебаченням спричинене чимось одним, і що це захоплення можна усунути простим педагогічним втручанням або забороною, - неправильні.       Вплив засобів масової інформації на життя родини зростає через зайнятість батьків, через небажання відстежувати якість інформації, що призводить до ослаблення батьківського впливу на дітей.     Засоби масової інформації впливають на загальний стан дитини: спричиняють зниження фізичної та соціальної активності, появу неусвідомлених страхів, пов’язаних, наприклад, із переглядом художнього фільму, формування сумнівних цінностей, схильність долати проблеми наодинці.

Давайте ж подивимося, як впливає на розвиток дітей «блакитний екран»?

У віці від 1,5 до 3 років діти надзвичайно швидко опановують мову завдяки психологічній включеності у спілкування з дорослими. Задоволення, яке одержує дитина від слухання, спонукає її щоразу наближатися до дорослого й насторожувати свій слух. Водночас дитина в цьому віці активізує власне вербальне спілкування, постійно звертаючись до дорослого: запитує, намагається зрозуміти відповіді. Батьки, які повністю залишають дитину з телевізором, можуть не помітити пагубного впливу телеекрану на розвиток дитини. Проведені Британськими вченими дослідження дітей у віці від 2 до 5 років довели існування прямого зв’язку між залученням дитини до телевізора й погіршенням комунікативних здібностей. Однобічність контакту з телевізором, коли він «розмовляє» з малюком, не зупиняючись і не відповідаючи на запитання, призводить до того, що дитині стає важко спілкуватися з однолітками й дорослими, вона пізніше починає говорити.

Досягнення сучасного телебачення у спецефектах, формах і способах залучення глядача призводить до того, що надмірний перегляд телепередач може спричинити перевтому й перезбудження дитини: вона стає млявою, примхливою і дратівливою. Оволодіння сприйняттям виявляється в тому, що дитина, виконуючи предметні дії, переходить до зорового орієнтування. Приблизно у 2 роки підставою для виокремлення предметів стають багато істотних і несуттєвих ознак: зорові, слухові, тактильні. Якщо дитина сидить кілька годин біля екрану, вона втомлюється, і при цьому енергія реалізується не природним шляхом, а переростає в незадоволення, роздратування, агресію. Від народження до 1 року остаточно формується зір: підвищується його гострота, координація, сприйняття кольору, зіниці вчаться адаптуватися до змін освітлення – у цей період зайві навантаження на очі небажані. Телевізор для дитини – яскрава пляма, рухома картинка зі звуком.

У ранньому віці відбувається становлення розумової діяльності. Основну роль у формуванні всіх здібностей у ранньому віці відіграє сприйняття. Від нього залежить поліпшення пам’яті, мови, мислення й рухів. Хронологічно формування у дітей наочно-образного мислення починається в кінці раннього віку за часом збігається з двома подіями: становленням елементарного самопізнання і початком розвитку здатності до довільної саморегуляції. Супроводжується  все це розвиненою уявою. Коли джерелом інформації стає телевізор, малюк одержує вже готові образи. Через те, що дитина зазвичай відтворює дії й ситуації, запозичені від дорослих, уява в цей період працює скоріше як механізм, а не як активна діяльність. Тому перегляд телепередач з усім звуковим і колірним різноманіттям може перешкодити вияву фантазій і творчості дитини.

Під час перегляду телевізора маля не дуже розуміє сюжетні перипетії, але основну думку воно засвоює й ідентифікує себе з тим, що відбувається на екрані. Найшкідливішими для психіки дитини є не випуски новин і навіть не бойовики з кров’ю та бійками, а популярні фільми-катастрофи: цивілізація гине, на вулицях міста з’являються потвори, на Землю нападають інопланетяни. Такі жахи всесвітнього масштабу здатні викликати в дитини різні страхи, нічні жахи і стати причиною нервовості й агресивності.

         Не слід дозволяти дитині переглядати і фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята ще не вміють чітко відрізняти вигадку від реальності, а особливо в напружені моменти забувають, що все, що відбувається на екрані, насправді не існує. Згодом дитина не буде обмежуватися пасивним переглядом – обов’язково підуть голосні коментарі й попередження героїв про небезпеку, плач. Щоб запобігти такій бурхливій реакції, можна урізноманітнити репертуар домашнього «відеосалону» музичними мультфільмами.

        У випадку відсутності контролю батьків за змістом і часом перегляду кінопродукції, телебачення негативно вплине на розвиток дитини. Буде спостерігатися:

1. Зниження фізичної, інтелектуальної та соціальної активності. Коли дитина дивиться телевізор, вона втрачає інтерес до інших видів діяльності.

2. Агресивна поведінка: жорстокість, агресивність телегероїв підвищують агресивність дитини в житті.

3. Поява страхів: дитячій свідомості властиво все сприймати буквально. Екран має ту ж силу, що й реальні події. Навіть якщо дитина не боїться «страшних» героїв під час перегляду, вона може згадати побачене потім і злякатись уві сні. Діти починають розуміти різницю між реальністю й вигадкою тільки в шкільному віці.

4. Зниження соціальних цінностей. Деякі передачі пропагують терпимість, уміння ділитися, доброту й чесність.

5. Невміння долати проблеми. Дитині, повністю відданій телевізору, згодом важче приймати рішення, нелегко долати труднощі.

6. Затримка інтелектуального розвитку та соціальної адаптації.

7.Слабкий розвиток уяви і творчих здібностей. Візуальна інформація простіша для сприйняття і, за рідкісними винятками, залишає мало місця для міркувань і творчих ідей.

8. Ослаблення зв’язків із родиною та зовнішнім світом.

Є й інший аспект впливу телебачення на життя дитини. Важливо, щоб вони дивилися телепередачі разом із батьками. У цьому випадку телебачення стає корисною методичною допомогою в навчанні, а також приводом для дискусій з різних питань, однак, за умови правильного використання всього матеріалу передачі. Можна зменшити негативний ефект телевізора за допомогою ретельного регулювання перегляду передач:

1. Установлення меж. До 18 місяців діти взагалі можуть обходитися без телевізора. З 18 місяців півгодини в день – цілком достатньо, починаючи з 2 років – не більше 1 години.

2. Дотримування обмежень. Планування діяльності дитини після перегляду передачі.

3. Правильне планування часу.

4. Спільний перегляд телепрограм дає змогу корегувати побачене, пояснювати вчинки героїв.

5. Творчий підхід може виявитися в переказуванні побаченого дитиною або в зображенні малюнків на теми побаченого.

6. Уникнення використання телевізора як винагороди або покарання, тла чи засобу розслаблення.

7. Активна протидія негативній інформації з телеекрану.

8. Формування позитивних цінностей за допомогою пояснення негативних учинків героїв телепередач.

         Щоб оцінити взаємини в трикутнику «Дитина – батьки – телевізор» спробуйте відповісти на запитання тесту, наведеного нижче: 

          1. Чи переглядає ваша дитина телевізор більше ніж півгодини на день?

 2. Чи швидко вона погоджується відійти від «блакитного» екрана?

 3. Чи можете ви сказати, що у вас особисто є проблеми з телеманією?

 4. Чи багато реклами бачить ваш малюк по телевізору?

 5. Чи дивиться дитина новини, нехай навіть у фоновому режимі?

 6. Чи часто буває так, що дитина переглядає телепередачі, що не відповідають її віку?

 7. Чи можете ви сказати, що знаєте не всі улюблені телепередачі своєї дитини?

 8. Чи є у вас «дорослі» телеканали, які ви так і не заблокували для дитячого перегляду?

 9. Чи караєте ви дитину «відлученням» від телевізора?

 10. Чи трапляється, що дитина без дозволу вмикає телевізор у будь-який час, коли їй заманеться?

         Якщо ви відповіли схвально більше ніж на два запитання, отже, у вас є привід говорити про те, що в дитини телезалежність і слід вживати заходи для того щоб позбавити дитину від цієї залежності.

Головні завдання дорослих у становленні дитячої особистості

- Працювати творчо;

- Творити натхненно. 1. Навчити дитину головним життєвим навичкам:

- Уміння спілкуватися;

- Уміння думати;            

- Уміння вчитися;

- Уміння працювати;

- Уміння любити і виявляти свою любов.

Все це важливіше, ніж уміння швидко читати, писати красиво і знати математичні формули.

Тому що:

- Ніякі алгоритми та каліграфічно виведені букви не допоможуть домовитися між собою двом молодим парам, а вміння спілкуватися допоможе;

- Коли ми вчимо дитину спілкуватися, ми дійсно допомагаємо їй уникнути самотності. Як-то кажуть, самотність - результат невміння спілкуватися;

- Якщо дитина вміє думати, то вона буде ставити собі запитання і шукати на них відповіді, і сама зрозуміє більше в житті;

- Дитина, яка вміє вчитися (і у неї не відпало бажання пізнавати світ), буде прагнути здобувати знання все своє життя. Але дорослі повинні навчити дитину вибирати для себе з великого потоку інформації корисні знання, а від знань не потрібних і шкідливих триматися осторонь;

- Якщо дитину навчили працювати, вона не тільки зможе виконувати щоденну роботу і не злякається ніяких труднощів, але і зможе досягти майстерності в будь-якому виді творчості.

2. Ознайомити дитину з поняттям матеріальних цінностей. Дуже важливо це зробити в дитинстві, коли розум і серце відкриті і не запаморочені непотрібними знаннями і недобрими почуттями.

- Дитина, яку по-справжньому люблять, і сама навчиться любити по-справжньому, тоді як би не склалося її життя, вона буде збагачена любов'ю. І тоді будь-яка справа, якою вона буде займатися, може перетворитися на справжнє мистецтво. Неохідно щодня займатися з дитиною (малюванням, музикою та спортом), потрібно навчати її не тільки тому, що потрібно знати, вміти працювати, але й наступоному:

- Дивитися так, щоб побачити красу

- Слухати, щоб почути гармонію в музиці і природі;

- Відчути стан іншого і не ранити його своїми словами;

- Говорити так, щоб тебе почули;

- Бути самим собою;

- Не прічиняти іншому шкоди своїми почуттями або своєю любов'ю;

Консультація  для батьків

"Граємось вдома"

Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам'ять, мовлення, мислення. Не обов'язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.

Сірники, ватяні палички, ґудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість.

Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити. Потім "мистецький твір" можна робити разом.

Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати ґудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати ґудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть ґудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Ігри із сірниками 

Всі батьки люблять повторювати: "Сірники дітям - не іграшка!". Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити ненавмисне.

Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою. Так уважає тато. Сьогодні він "У сірники" з Максом грає. Для початку він от яке завдання запропонував.

Утримай сірники. 

Покладіть на стіл 5 сірників і спробуйте взяти один із них великими пальцями.Тепер підніміть другий сірник двома вказівними пальцями. Тепер - третій двома середніми пальцями. потім четвертий - двома безіменними. І, нарешті, п'ятий - двома мізинцями. Хто упустив сірник, той залишиться.

Сірникова картина. 

Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім'я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету ("Тато спить", "Автоперегони", "Троє поросят" тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями). Скільки сірників?

Візьміть  сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число.

Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість.

Сірникові коробки 

Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари. 

Де мій ґудзичок?

Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящички в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою ґудзик (монетку, фішку, скріпку і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його ґудзик. Місце, куди цуценя кладе ґудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам'ять та увагу дитини.

Ложки, чашки, миски, сковорідки

Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А батькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтість різних поверхонь (гладенькі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень "великий - маленький" (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку!

Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це - чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - ґудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо.  Розминання тіста - цікаве і корисне заняття для малюка.

Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для "кухонної школи". Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрастна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри.

Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, ґудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипати крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно. 

Консультація для батьків:

«Дитячі страхи та їх профілактика»

     Дошкільний вік – період, коли у дитини починає формуватися мораль, образ власного «Я», виникає проблема розібратися у взаєминах між людьми. Малюк потрапляє у світ нових емоцій, почуттів, стикається з життєвими ситуаціями, які часто не може пояснити. Внаслідок чого у дитини виникають страхи. Діти можуть боятися незнайомих людей, вигаданих істот, транспорту, лікарні, крові, уколів, фізичного та словесного покарання, страшних снів, стуку у двері, дитсадка, заходити в річку тощо.

     Проте малята ще не здатні усвідомити таке почуття, як страх. Розуміння з’являться лише у старшому дошкільному віці. Страх стає більш складним почуттям, набуває різних форм і видів. Дитина боїться осуду колективу, відчуває страх бути не прийнятою в гру, страх самостійності. Тільки усвідомивши свій страх, дитина починає з ним боротися. Деякі батьки помилково вважають, що почуття страху сприяє формуванню у дитини слухняності, що страх – швидкоплинне переживання, яке не завдає дитині великої шкоди. Тому й сьогодні застосовуються як дисциплінуючий метод – фізичне й моральне покарання.

     Тож знайте, що залякування – згубне для психіки дитини. Якщо у дитини ви помітили будь-який страх, бийте на сполах, це вже перші симптоми того, що вона зазнає великого внутрішнього напруження, не може впоратися з власними емоціями та труднощами.

     Нервова система дошкільнят ще слабка, тому самостійно їм подолати страхи дуже важко. І тут на допомогу дитині повинні прийти батьки і працівники дитячого закладу або школи.

Поради для батьків:

Ø Кожний день приділяйте час для спілкування зі своєю дитиною. Дайте їй змогу поділитися своїми секретами, тривогами.

Ø У ставленні до дитини орієнтуємося на її позитивні якості.  Відшукайте ці якості у малюка і плекайте якомога частіше, хваліть, підбадьорюйте, схвально сприймайте те, що він робить.

Ø Повідомляйте дитині про певну вимогу чи заборону у дружній формі, м’яко, без примусу чи тиску.

Ø Не можна вдаватися до примусу дитини і під час годування. Не слід нав’язувати їй те, чого вона не хоче.

Ø Фізичне покарання не мають бути нормою і плануватися заздалегідь як метод виховання.

Ø Страхи перед засинанням часто свідчать про те, що сфера несвідомого в дитини тяжіє до тілесного контакту з матір’ю. Тож не намагайтеся привчати дітей засинати наодинці.

Ø Позитивний приклад батьків, що володіють свої емоціями, – передумова успішного подолання дитиною своїх страхів.

Ø Навчаючи дитину писати, краще використовувати простий олівець на кінці з гумкою, щоб вона будь – якої миті могла витерти те, що не вийшло (це усуває страх неуспіху).

Ø Не дозволяйте дитині дивитися фільми жахів, тому що вона ще не вміє розрізняти вигадку і реальність, а в особливі моменти навіть забуває, що все це лише  на екрані.

Ø Частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками, їм мало читають, не граються з ними, рідко голублять. А більше сварять, навчають, погрожують.

Завдання батьків в організації фізичного виховання дітей 

Завдання батьків в організації фізичного виховання дітей:

►Створення необхідних матеріально-технічних умов для занять фізкультурою удома.

►Контроль і сприяння дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої гігієни, загартування, виконання ранкової гімнастики.

►Особиста участь у змаганнях сімейних команд, днях здоров’я, спортивно-художніх вечорах, іграх розвагах , прогулянках.

►Організація змагань та ігор на дитячих майданчиках за місцем проживання.

Обов’язки батьків:

►Визнати, що первинна відповідальність за добробут і фізичний розвиток дітей лежить на батьках.

►Вчити дітей особистим прикладом берегти своє здоров’я і працювати над вдосконаленням свого фізичного розвитку.

►Заохочувати дитину до систематичнихзанять фізичними вправами і поважати тих, хто веде здоровий спосіб життя.

►Знати і розуміти обов’язки та права дитини на заняттях з фізичної культури.

►Ознайомитись з навчальною програмою з фізичної культури.

►Дбати, щоб дитина була доглянута і охайна на заняттях з фізичної культури.

►Володіти інформацією про стан та вади фізичного розвитку дитини та не перешкоджати роботі щодо їх усунення

ПОРАДИ БАТЬКАМ

МОВЛЕННЄВИЙ КОДЕКС

• Розмовляйте з малюком кожної вільної хвилини.

• Пам’ятайте, що основними й провідними співрозмовниками для дитини в сім’ї є мати, батько, дідусь чи бабуся.

• Не забувайте, що ваше мовлення – взірець для наслідування.

• Не забувайте доручати старшим дітям якомога більше у вільний час розмовляти з меншою дитиною.

• Спонукайте дитину до звуконаслідування, правильного промовляння слів.

• Ні в якому разі не повторюйте неправильне мовлення дитини.

• Якомога більше залучайте дітей до ігор, розповідайте казки, розучуйте пісні, скоромовки, вірші.

• Привчайте дітей до вживання слів відповідно до літературної норми.

• Заохочуйте словесну творчість дітей. Ведіть словничок, записуйте перші мовленнєві творчості вашої дитини.

• Спонукайте їх до складання віршів, лічилок будьте їм помічниками.

• Уважно ставтеся до запитань вашої дитини.

• Ваша відповідь має бути чіткою, доступною, зрозумілою малюкові.

• Спонукайте дітей до запитань, виховуйте «чомусиків».

• Систематично проводьте ігри в слова.

• Не забувайте доречно вживати прислів’я, загадувати загадки.

• Кожне незрозуміле дитині слово обов’язково поясніть, у присутності дитини вдайтесь до словника.

Обговорюйте прочитане. Наштовхуйте дітей на роздуми про характери персонажів, про відчуття, які вони переживали у ту або іншу мить, про причини їх поведінки.

Батькам про сучасні підходи до розвитку мовлення дітей:

• Майстерність батьків саме у тому й полягає, щоб побачити настрій, бажання, стан дитини.

• За неуспішної чи недостатньо успішної діяльності показати малюкові, в чому полягає проблема, як можна подолати труднощі.

• Елементи новизни варто поєднати з набутим досвідом, знайомою інформацією.

• Важливим є етап дитячих самостійних чи спільних з дорослим пошуків та знахідок.

• Не варто активно закликати дітей до спільної роботи, гри, а тим паче відвертати їхню увагу від вільної, самостійно обраної діяльності, краще – зацікавити їх.

• Батьки мають задовольнити бажання дитини взяти участь у спільній діяльності, паралельно реалізуючи мовленнєві, пізнавальні, розвивальні педагогічні завдання.

• Цікавим та корисним для дошкільнят є уособлення слова, поняття у руховому, слуховому, художньому, музичному образах.

 Книги слід читати так само неквапливо і дбайливо, як їх писали.

Генрі Дейвід Торо

• Діти не тільки дослухаються до вихователів, а й до батьків, вони висловлюють свою думку, прагнуть довести, переконливо аргументувати, не боячись ані власної помилки, ані критики дорослого.

• Майстерність дорослого у тому й полягає, щоб, спираючись на знання індивідуального розвитку дитини, окремими кроками, репліками наближати її до успішного результату.

• Остерігайтеся акцентувати увагу на недоліках мовлення дитини, щоб це не стало приводом для критики, глузування з боку інших дітей.

• Важливо, щоб батьки брали на себе роль не контролера, а носія інформації.

• Дітям імпонує позиція дослідників, відкривачів.

МОВЛЕННЄВА ПАМ’ЯТКА-ПОРАДНИЦЯ:

• Хороше мовлення дитини – успішне навчання у школі, широкі можливості у подальшому виборі професії, вміння спілкуватися з людьми.

• Найнаполегливіша робота вихователя не дасть цілковито сподіваного результату без систематичних занять батьків з дитиною вдома.

• Щоб у навчанні та вихованні дитини досягти потрібних результатів, мовлення самих дорослих має стати прикладом для наслідування (наслідування – психологічна особливість дітей).

• Якщо дитина повсякчас буде чути чітке, правильне мовлення, то завдяки наслідуванню воно стане для неї звичкою і унеможливить мовленнєві вади.

• Ви ще самі не вмієте правильно розмовляти українською? Вчіться разом з дитиною! Не змушуйте її повторювати ваші слабкість та лінькуватість у самовдосконаленні й унаслідок цього – небажані проблеми у мовленні.

• У дитини, як і у дорослих, не завжди все добре виходить. Тож часом ви нарікаєте на відмову її від подальших занять. Не опускайте руки! Не виказуйте негативних емоцій: роздратування, глузування. Та найгіршими вашими словами в цій ситуації буде: «Нічого, прийде час – сам навчиться!»

Добре, якщо буде саме так

• Нехай ваші заняття з дитиною перейдуть у мовленнєві ігри та забави. Гра містить у собі частку емоційного піднесення, яке зростає завдяки наявності в ній елементів несподіванки та змагання. Емоційне насичення надає іграм привабливості.

• Вибирайте час, коли дитина перебуває у хорошому настрої.

• Добираючи ігри, зважайте на темперамент дитини.

• Не фіксуйте увагу малюка на тому, що не виходить. Підбадьорте і, щоб «розрядити ситуацію», ненав’язливо поверніть до більш простого, вже відпрацьованого матеріалу, ніби нагадавши, що колись у неї це також не виходило.

• Коротенький віршик, промовлений веселим, загадковим тоном, допоможе заохотити дитину до гри-заняття.

• Заняття проводьте двічі-тричі на тиждень, а якщо дитина ще погано розмовляє, то й частіше.

Розмова з батьками

Любі тата і мами, пригадайте слова, які ви вимовляєте частіше, коли син або донька повертаються з дитячого садка. Ми спробуємо відгадати: «Що ти сьогодні їв?»

 А ви спробуйте інакше. Зустрівши малюка і прямуючи додому, запитайте його: «Що сьогодні в садочку було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або вразило?» І тоді побачите, який неосяжний, внутрішній світ, незвіданий пласт життя власної дитини ви виявите. Як тремтливо і довірливо розкривається перед вами її серце. Це того варте, повірте.

 Ваші діти завжди намагатимуться принести вам радість, якщо вони будуть впевнені: їхні справи хвилюють вас та змушують тривожитися і переживати.

 Завжди знайдіть привід похвалити дитину. Давайте змогу відчути задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху, навіть найменшого, а значить, інтерес до знань і бажання вчитися.

 Отже, допомога дошкільнику складається з кількох речей:

• Безпосередньої присутності поруч із ними батьків;

• Зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини;

• Постійного контролю за діяльністю дитини.

Як ми звертаємося до дітей?

 Психологи зробили висновок, що є слова й вислови, які начебто й необразливі, однак за частих повторень здатні дратувати не менше, ніж явний чи брутальний лемент, навіть якщо, звісно, соромляться говорити, хоча ті здатні згладжувати образи й промахи, поліпшувати настрій.

 Заборонені звертання до дитини:

• Скільки разів тобі повторювати…

• Я сказала – зроби…

• Ти що, не розумієш?

• У всіх діти як діти, а ти…

• За що мені така кара…

• Не лізь, якщо не можеш зробити…

• І у кого ти такий вдався…

• Невже тобі важко запам’ятати, що…

• У моєї подруги дитина – просто ангел, а ти у мене…

Потрібні звертання до дитини:

• Вирішимо все разом…

• Якщо ти вважаєш…

• Мій любий…

• Це ти добре придумав(ла)…

• Таке тільки ти міг придумати…

• Я не сумніваюся, що ти в мене найрозумніший(а)…

• Я так вдячна долі, що ти в мене є…

• Впевнена, що ти зможеш…

• Я завжди знала, що моя дитина найкраща…

Навчіть своїх дітей спілкуватися:

• Користуйся словами ввічливого звертання «добрий день», «до побачення», «будь ласка», «вибачте», «дякую», «дозвольте звернутися (зайти)» тощо.

• Будь привітливим та ввічливим з усіма дорослими.

• Не перебивай дорослих і не втручайся в їхню розмову.

• На вулиці, вдома, у дитячому садку, у транспорті та інших громадських місцях говори спокійно, не голосно; поводься стримано; не викликай до себе особливої уваги.

• Умій уважно вислухати старшого; стій спокійно, дивися в очі співрозмовнику.

• Умій вислухати товариша не перебуваючи.

• З повагою постався до праці та відпочинку старших, не заважай дорослим, не галасуй і не капризуй.

• Подай стільчика або звільни місце для дорослого, який зайшов у кімнату.

• Підніми і ввічливо подай дорослому або своєму товаришеві те, що ненароком упало.

• У міру своїх сил допомагай тим, хто тебе оточує: твоїм рідним, друзям.

• Ділись з однолітками іграшками, книгами тощо.

• Умій визнавати свою провину.

• Прагни виробити навичку поступатися у суперечці, у грі, вмінні домовлятися.

МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ

Етикет (франц. etigutte) – у широкому розумінні – зведення норм поведінки, дотримання правил чемності, що склалися в суспільстві.

 Етикет – установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві.

 З дошкільнятами прочитане належить не лише обговорювати, а й програвати – театралізування допомагає ненав’язливо донести до них дуже багато речей, які інакше не засвоюються або засвоюються вкрай важко. Якщо ви хочете, щоб книга допомогла вашій дитині усвідомити і подолати її психологічні труднощі (наприклад, страхи, жадність або упертість), у жодному разі не подавайте її під гаслом «от як чинять справжні чоловіки (добрі діти, слухняні дівчатка), а ти…» Докір, яким би прихованим він не був, образить дитину, яка, швидше за все, і сама переживає через свою ваду, але не хоче це визнавати. А образа заблокує доступ до всього іншого.

Виховання мовне – цілеспрямоване прищеплення дітям низки гуманістичних цінностей, пов’язаних з вивченням мови. Зокрема, розуміння ролі мовлення для людини; мислення рідною мовою у контексті культури свого народу; вимогливість до культури власного мовлення; естетична потреба у художньому слові.

         Культура людини виявляється не лише в умінні говорити, а й в умінні вислуховувати свого співрозмовника, вести бесіду. Вміння слухати – це не менш важлива риса культурної людини, ніж уміння говорити.

 Культура мовлення дитини забезпечується збагаченням словника, розвитком граматично правильного мовлення, чіткою вимовою звуків у словах, правильною побудовою різних типів речень, образністю та інтонаційною виразністю мовлення.

         Дітей треба вчити не лише говорити голосно, виразно, відповідним тоном, а й вибирати під час розмови правильну позу: стояти прямо, не розмахувати руками, дивитися в очі співрозмовника, не схрещувати ноги і не розставляти їх широко. При цьому доцільно звернути увагу на міміку та жести під час розмови, які мають відповідати її змісту, бути простими і виразними, доцільними і впорядкованими. Зайва жестикуляція неприпустима. Це некультурно.

Вивчіть з дітьми кілька правил культурного мовленнєвого спілкування

• Якщо до тебе звернулися із запитанням, відповідай ввічливо, повним реченням. Чітко вимовляй слова і звуки, говори досить голосно, щоб усім було зрозуміло і чути.

• Уважно вислухай вказівки старших.

• Вітайся при зустрічі з друзями і знайомими. Слова вітання чи прощання промовляй доброзичливо і досить чітко, щоб тебе чули, дивлячись при цьому в очі співрозмовнику.

• Дорослих називай на «Ви».

• Не забувай вибачитися за будь-яку недоречність, допущену у поведінці.

• Дякуй за надану допомогу, увагу, турботу.

• Якщо звертаєшся із запитанням, проханням, вибаченням, не забудь про слово «будь ласка». Пам’ятай, що не всяке твоє прохання може бути виконане. Якщо тобі відмовляють, не наполягай, не будь впертим і набридливим.

• Пам’ятай про чарівні слова «будь ласка», «дякую», «прошу», «вибачте», «дозвольте», «смачного», слова вітання і прощання тощо.

• Не перебивай розмови дорослих. Якщо тобі терміново треба звернутись, то скажи: «Вибачте, будь ласка…» і, дочекавшись дозволу, звернись із проханням.

• Під час розмови поводься скромно, спокійно, дивись в очі співрозмовникові, не розмахуй руками.

• Ввічливо розмовляй з усіма рідними, близькими і чужими людьми, зі своїми однолітками.

• Умій помовчати, коли це необхідно.

• Не розмовляй голосно там, де дорослі займаються своїми справами, у транспорті, на вулиці.

Як зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою

 Вранці батьки поспішають на роботу, а діти – ні… Як зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих?

 Навчити дітей запам’ятовувати вірші дуже важливо тому, що поезія сприяє збагаченню духовного світу, розвитку відчуття прекрасного, а сам процес заучування віршів є хорошим методом тренування пам’яті.

Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо.

Фантазуйте!

 Дитина може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.

 Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина придумує. Наприклад, «бджілка» - «квітка».

 «Прилетіла бджілка-а-а. І зраділа квітка-а-а!»

 Можна також придумувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра… (не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі, за зайцями ганяється».

 І нехай спочатку це буде не дуже образно і складно – зате весело!

ДИДАКТИЧНІ ІГРИ ТА ВПРАВИ

Добери за аналогією

 Щоб діти навчилися самостійно будувати словосполучення для складання опису, слід дати їм кілька зразків різних словосполучень (наприклад: спритні ніжки, дзвінкий голосочок, золота шкатулочка, іграшка сестри, рябий фартушок) і запропонувати побудувати аналогічні.

Опиши малюнки

Діти з допомогою дорослого добирають слова-ознаки до зображених на картинках тварин і птахів. Потім порівнюють їх з літературними описами у віршах.

Скажи навпаки

Для активізації в мовленні дитини антонімічних пар, що характеризують дію предмета чи явище, з метою подальшого вживання їх в описових контекстах.

Встав пропущений прийменник

Для закріплення знання прийменників, уміння граматично правильно узгоджувати слова у словосполученнях.

Продовж ланцюжок

 Для збагачення описового мовлення дошкільнят синонімами з метою запобігання під час складання описових текстів.

Слова ввічливості

Складемо абетку хороших слів, які починаються на звук [д].

 Наприклад: добрий, дружний, довірливий, дитячий тощо.

 Складемо абетку хороших слів, які починаються на звук [с].

 Наприклад: слухняний, спокійний тощо.

Чим схожі і чим відрізняються предмет:

Дорослий називає пари слів. Діти мають відповісти, чим вони схожі і чим відрізняються:

• слива – персик

• апельсин – помідор

• метелик – птах

• кішка – мишка

• стілець – крісло

• автобус – тролейбус

Скороти речення

• Оля читає бабусі цікаву книгу.

• Оля читає бабусі книгу.

• Оля читає бабусі.

• Оля читає.

• Вранці Вова їв рисову кашу.

• Вранці Вова їв кашу.

• Вранці Вова їв.

• Вова їв.

Логічний ланцюжок

• Манну крупу зробили з пшениці, а олію…

• Пшениця росте у полі, а яблуня…

• Суниці – ягоди, а опеньки…

• Калина – кущ, а верба…

• У саду ростуть фруктові дерева, а в парку…

• Айстри ростуть на клумбі, а проліски…

• На дубі – жолуді, а на горобині…

• Картопля росте в землі, а помідор…

• Зима білого кольору, а весна…

• Осінь пахне грушами, а весна…

Правила виховання дітей для батьків

Не можна принижувати дитину

Приниження руйнують позитивну самооцінку. Малюк починає відчувати провину за те, що він живе на світі. У результаті може вирости глибоко нещасна людина.

Не треба погрожувати

Погрози змушують дитину боятися й ненавидіти дорослого, який їй погрожує. Від погроз дитина не перестане поводитися абияк, а якщо навіть і перестане, то лише в присутності дорослого, але потім обов’язково «відіграється».

Не слід вимагати обіцянку загрозами

Обіцянка, як і погроза, відноситься до майбутнього – коли ще вона здійсниться? А дитина живе сьогодні, в теперішньому часі. Насильне вимагання обіцянок розвине в ній почуття провини, або цинічність у словах та справах.

Нерозумно вимагати негайної покірності

Дитина не робот і не зомбі. Їй потрібен час, щоб зрозуміти й прийняти чи не прийняти вашу настанову. Попереджайте малюка, що час гри скоро закінчиться. Навіть у беззастережних обов’язках має лишатися ілюзія самостійності.

Не слід допікати опікуючись

Інакше дитина ніколи не відчує, що може зробити щось сама. А це знижує самооцінку й призводить до формування психологічних комплексів. Окрім цього, зайва опіка привчає дитину до думки, що можна не напружуватися – й так усе для тебе зроблять.

Не можна сліпо потурати дитині

Чим конкретніші «так» і «ні», тим простіше дитині зрозуміти, чого хоче від неї дорослий. Деякі правила малюк засвоюватиме швидко, інші ж потребуватимуть більше часу й терпіння.

Рекомендації щодо виховання

Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості .

Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

Обираючи знаряддя виховного впливу, вдавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного і дозвольте дитині вільно діяти у цих межах. Неухильно дотримуйтеся встановлених вами заборон і дозволів.

Намагайтеся впливати на дитину проханням, це найефективніший спосіб давати їй інструкції. І тільки у разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Хоч би що трапилося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.

Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти одне одного.

Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища,ситуації, суть заборон та обмежень.

Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей

Консультація для батьків:

«В. Сухомлинський – про сімейне виховання»

«Діти – живі квіти землі» – так поетично виразив глибоку думку А.М. Горький. А вирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом з іншими допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У родині закладається фундамент особистості зростаючої людини, і в ній же відбувається його розвиток і становлення як громадянина. Виховання дітей – найважливіша область нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони будуть діяти історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, гарними батьками і матерями. Але і це – не усі: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед суспільством.

«Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька».

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Як усякий організований процес, сімейне виховання передбачає певну цілеспрямованість, наявність конкретних завдань. Оскільки в нашому суспільстві інтереси держави й батьків відносно виховання підростаючого покоління найчастіше збігаються, ціль і задачі суспільного й сімейного виховання в основному також є ідентичними. Отже, головну мету виховання дітей у родині становить всебічний розвиток особистості, що сполучає в собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість. Досягнення цієї мети включає здійснення таких завдань, як фізичне, розумове, моральне, трудове, естетичне виховання.  У сімейному вихованні важливе місце займає турбота про здоров'я дитини, її фізична підготовка, загартовування, розвиток сили, спритності, швидкості, витривалості. Здорова, фізично розвита людина здатна більш успішно займатися розумовою й фізичною працею, у неї звичайно гарний, бадьорий настрій, і вона, як правило, доброзичлива до навколишніх, готова прийти на поміч, гостріше сприймає красу й сама прагне все робити красиво. В інтересах фізичного виховання батьки повинні привчати дітей з раннього дитинства регулярно робити ранкову фіззарядку, утягувати їх у різні рухливі ігри, спортивні заняття, разом займатися доступним туризмом. Важливо за порадою лікаря привчати дитини до загартування, учити саму піклуватися про своє здоров'я, не допускаючи дурних звичок. І у всьому цьому головне - приклад батьків. Якщо батько курить, але забороняє курити синові, навряд чи тут вийде щось гарне. Парубійко, поки малий, буде курити тайкома, а потім - і не боячись. Виховання дітей у родині необхідним компонентом включає розумовий розвиток. Перші звертання матері до ще безсловесної дитини вже закладають початки розумового виховання. Подальше навчання мові, розповідання казок, читання книжок, стимулювання й заохочення дитячої допитливості, відповіді на питання дитини, що відповідають роз'яснення - все це відповідає інтересам розвитку мислення, пам'яті, уваги, уяви, служить важливому завданню підготовки до навчання в школі. Коли ж дитина стає школярем, борг батьків - створити належні умови для його продуктивних занять, тактовно допомагати у випадку утруднень. І тут особливого значення набувають неухильний розвиток допитливості, самостійності мислення, орієнтування на безперервну освіту, приучення до читання художньої літератури, періодичної преси. Позитивну роль щодо цього грає заохочення занять дітей у предметних й інших кружках у школі або позашкільних установах - з урахуванням їх інтересів, схильностей і стану здоров'я. Батьки повинні багато уваги приділяти моральному вихованню дітей, оскільки в повсякденному житті постійно й неминуче виникають різноманітні проблеми, пов'язані з поводженням, взаєминами між людьми. Саме в родині діти головним чином осягають абетку моральності, засвоюють, що таке добре й що таке погано, учаться проявляти доброзичливість до людей, надавати посильну допомогу. У міру дорослішання дитини моральні вимоги до неї значно зростають і заглиблюються. Моральне виховання в родині – це формування любові до рідного краю, своїй Батьківщині, гуманності, почуття товариства, чесності, справедливості, відповідальності. І тут відіграють більшу роль не тільки й не стільки спеціальні бесіди й роз'яснення, скільки організація всього життя дитини відповідно до принципів загальнолюдської моралі, повсякденна практика належного поводження Надзвичайно відповідальне місце в системі сімейного виховання належить трудовому вихованню дітей. З раннього віку дітлахи, як правило, у міру своїх сил і можливостей прагнуть брати участь у домашніх справах, допомагати дорослим, у своїх іграх імітують різні види праці. Важливе завдання батьків - не відбивати в дітей цікавості до трудових занять, заохочувати їх щодо цього, робити всіляке сприяння. Доступні форми самообслуговування, участь в домашній роботі, озброєння дитини різноманітними трудовими вміннями й навичками, роз'яснення їй ролі праці в житті людини й суспільства, ознайомлення із професіями, заохочення участі в суспільно корисній праці - все це досить істотно для підготовки гарного трудівника, здатного в майбутньому забезпечити себе й свою родину всім необхідним і принести користь суспільству. Серед конкретних напрямків всебічного розвитку особистості дитини в умовах родини немаловажну роль грає естетичне виховання. Тісно пов'язане з іншими сторонами виховання, воно сприяє прилученню дітей до прекрасного, учить сприймати й цінувати красу в житті, природі, мистецтві, привчає їх творити за законами краси. У цих цілях батьки повинні використати заняття малюванням, ліпленням, спільне прослуховування музики, пісень, навчання дитини грі на музичних інструментах, відвідування театрів, музеїв, виставок, екскурсії по рідних місцях і багато чого іншого. Завдання родини - виховувати не тільки споживачів, споглядальників прекрасного, але й активних учасників його творення у всіх можливих областях і сферах. У батьків як вихователів нічого не вийде, якщо вони не будуть знати особливостей своєї дитини. Адже кожна людина, скільки б їй не було років, - це конкретна своєрідна особистість. Тому батькові й матері не можна задовольнятися повсякденним поданням про свою дитину. З метою виховання потрібно постійне й глибоке вивчення дитини, спеціальне виявлення її інтересів, запитів, захоплень, схильностей і здатностей, достоїнств і недоліків, позитивних якостей і негативних рис. Тільки тоді батько й мати одержать можливість цілеспрямовано й обґрунтовано, отже, і плідно впливати на формування особистості зростаючої людини, акцентувати увагу на її позитивних сторонах і розвиваючи їх, а з іншої сторони, наполегливо переборюючи негативні риси. У вивченні дитини батькам допоможуть невимушені бесіди по питаннях, що цікавлять, спостереження за її поводженням як удома, так і на вулиці, у громадських місцях, у школі - в спілкуванні з товаришами, під час праці, відпочинку. Що читає дитина, як проводить вільний час, з ким дружить, у які ігри грає - відповіді на ці й подібні питання батьки повинні знати. Але оцінка сторонніх людей може бути й необ'єктивною, невірною. Довіра - от головна лінія поводження батька й матері. Дуже важливо, щоб і дитина їм теж довіряла. Сім’я – це основний виховний осередок. В ДНЗ дитина навчається, як жити в суспільстві. Але саме родина вводить дитину в світ соціальних відносин, формує ставлення до оточуючих, певні моральні цінності. Для повноцінного життя дуже важливо, щоб духовні потреби між членами родини були близькими. Втрата духовності рівнозначна втраті людяності.

«Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 Виховувати дитину – велике мистецтво, так як сам процес виховання – це безперервна робота серця, розуму і волі батьків. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з ними. Батькам щоденно доводиться шукати шляхи підходу до дітей, думати над вирішенням багатьох конкретних ситуацій. У повсякденному спілкуванні з батьками дитина вчиться пізнавати світ, брати приклад із них, набуває життєвого досвіду, засвоює правила поведінки. В сім’ї дитина набуває першого досвіду, розвиває перші почуття громадянськості. Якщо батькам притаманний широкий кругозір, практичне ставлення до всього, що відбувається в нашій країні, то і дитина, поділяючи з ними настрій, приєднуючись до їхніх справ і турбот, засвоює відповідні моральні норми та правила.

Сім’я – школа почуттів дитини. Спостерігаючи за взаємовідносинами дорослих, дитина набуває морально-емоційного досвіду. У спокійній обстановці й вона спокійна. Дитина за своєю природою активна, допитлива, вона легко засвоює все, що бачить і чує, їй передається настрій дорослих. Тому важливо, які емоційні враження вона одержує: позитивні чи негативні; які прояви дорослих вона спостерігає: щирість, турботу, ніжність, привітні обличчя, спокійний тон, гумор чи поспішність, буркотливість, дріб’язковість і похмурі обличчя. Все це – перша цеглинка в майбутній будівлі особистості.

«Головний зміст і мета сімейного життя – виховання дітей»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Сім’я – це колектив, члени якого взаємозв’язані відповідними обов’язками. Являючись членом сімейного колективу, дитина також вступає в систему існуючих відносин. Якщо в сім’ї панує доброзичливість, увага один до одного, вміння вислухати іншого, повага до старших, то це лише на благо у вихованні кращих рис дитини.

Батькам потрібно тримати єдність змістовного спілкування з дітьми, а також єдність вимог до її діяльності. В сімейній практиці переважають заборони і примусовість, іноді допускаються фізичні покарання, що не узгоджується з важливим принципом педагогіки – повага до особистості, яка розвивається.

Важливу роль у вихованні дисциплінованої відповідальної особистості відіграє дотримання режиму. Батькам особливу увагу потрібно звернути на охорону здоров’я дитини, формування культури поведінки, гуманних проявів і патріотичних починань.

Сім’я може виховувати корисного члена суспільства за умовами, що всі її дорослі ведуть здоровий спосіб життя. В такій сім’ї дитина росте в морально-емоційній атмосфері, яка позитивно впливає на її фізичний розвиток.

Клімат в сім’ї залежить від наявності спільних інтересів. Сім’ю зміцнюють цікаві справи і турботи, будні, наповнені корисним змістом, суспільні та сімейні свята, відпочинок.

Батькам потрібно пам’ятати, що виховання – це творчий пошук, який не терпить бездумності та поспішних рішень. Уміння розуміти дитину, її стан і мотиви поведінки дозволяють найбільш правильно визначити відповідний підхід до неї. У будь-яких складних педагогічних ситуаціях батьки повинні рахуватися с почуттями маленької людини, бачити в ній особистість, прагнути до взаєморозуміння, яке побудовано на повазі й довірі справедливості в оцінці вчинків дітей, у своїх вимогах залишатися завжди доброзичливими. Часто кажуть: «Діти – дзеркало батьків» або «Які батьки, такі й діти», «Яблуко не далеко падає від яблуні». Звідси і висновок: все, що ми бачимо в дитині, вона приймає в першу чергу від батьків. Як говорив педагог А.С.Макаренко: «Ваша особиста поведінка – вирішальна. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, чи повчаєте, чи наказуєте їй. Ви виховуєте її кожної миті свого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Для виховання потрібно небагато часу, а мудре використання кожної миті».

Якщо батьки добрі, чуйні, уважні, живуть широкими 

суспільними інтересами, а сімейний колектив об’єднаний спільними трудовими обов’язками, то така сім’я позитивно впливає на виховання дітей. Якщо вони ведуть неправильний спосіб життя, не хочуть працювати, їм далекі високі ідеали, сім’я замкнута або кожен член її живе своїм життям, то в такій сім’ї дитина росте егоїстом і нічого доброго не навчиться.

«Сім'я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи. Чудові діти виростають у тих сім’ях, де батько і мати по-справжньому люблять один одного і водночас люблять і поважають людей»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Більшість батьків розуміє значення авторитету у справі виховання. Але як завоювати авторитет у дитини, знають далеко не всі. Молоді батьки повинні усвідомити, що свої стосунки потрібно координувати так, щоб виявляючи терпіння і тактовність, виховувати в дитині повагу до кожної із батьків. На жаль, батьки не завжди володіють культурою спілкування і стосунків: часто вони критикують один одного в присутності родичів, друзів, дітей. Частіше, як дослідили психологи, так чинять жінки. 

Вони вважають, що поводять себе правильно, намагаючись «покращити» своїх чоловіків. Але критика одного із батьків іншим торкається дитячої душі, викликає образу, напруженість у стосунках, веде до емоційних зривів, конфліктів. Так виникає відчуження, яке приводить до розпаду сім’ї. Авторитет батьків тримається на повазі, піднесенні особистості кожного. В очах дітей авторитет батьків зростає, коли в них зразкова поведінка. В сім’ї, де батько і мати не поділяють домашні турботи на «жіночі та чоловічі» уважно ставляться один до одного, до своїх батьків, діти бачать приклади добрих стосунків з людьми. Хоча батько і мати намагаються правильно виховувати своїх дітей, поширеною помилкою сімейного виховання є невміння виховувати повагу до старших. Родинне виховання – справа дуже серйозна. Тому батьки, які хочуть по справжньому виховувати своїх дітей, повинні мати в їхніх очах авторитет. Цей авторитет повинен бути істинним, щирим, будуватися на правильній організації сімейного виховання, де не може бути дрібниць. Батьківський авторитет має ґрунтуватися на загальній обізнаності, відповідальності в усьому, зацікавленості справами своїх дітей.

«Підтримуйте дитяче прагнення бути хорошим, бережіть його як найтонший порух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрість батьківської влади на деспотичне самодурство»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Батьківський авторитет підвищується, якщо батьки ведуть одну лінію виховання. Батьки ніколи не повинні засуджувати, а тим більше відміняти рішення один одного з них, якщо навіть не згодні з ним. Всі непорозуміння батьки вирішують без дітей.

Авторитет батьків залежить від того, як батьки ставляться до дітей. Буває так: батьки живуть між собою добре і дружно, але справжньої близькості з дітьми немає. Тоді погляди дітей формуються незалежно від сім’ї, під впливом друзів, вулиці. А батьки потім дивуються: «В кого вони в нас такі?». Тому потрібно виявляти увагу до життя дитини, знати її інтереси, чим вона живе, з ким товаришує? Батьки і діти повинні бути друзями настільки, щоб ця дружба не переросла в панібратство, що дуже шкідливо.

Дитина виховується не тільки під дією сімейних стосунків. На її розвиток впливають і інші сторони життя, наприклад, умови сімейного побуту, порядок, чистота в кімнаті. Дитину виховує все: навіть вигляд кімнати, в якій вона живе. Зовсім неправі ті батьки, які вважають, що це дрібниці. Дитина виростає акуратною, працелюбною, коли вона виховується в обстановці праці, акуратності, якщо її привчають до чистоти, охайності. Діти, які виховуються в умовах постійного безладу, запущеності, набувають рису неорганізованості й неохайності, переносячи все в дитячий заклад, потім в школу.

Особливе значення для правильного виховання мають взаємовідносини між батьками і вихователями.

Як правило, грубо і з неповагою ставляться до вихователя 

батьки дітей, які недисципліновані. Батьки не задумуються над тим, що підриваючи авторитет педагога, вони перш за все завдають шкоди вихованню своїх дітей. Стосунки батьків і педагогів передаються дітям. Для покращення дисципліни та успішності батьки повинні сприяти підвищенню авторитету педагога в очах дітей, щоб вони поважали педагога. А для цього самі батьки повинні поважати нелегкий і відповідальний труд педагога, що вимагає великого напруження сил і волі.

Батьки бажають, щоб діти їх були розумними. А ось в питанні про те, яка роль батьків і в чому повинна виявлятися їхня відповідальність за успішне навчання дітей, у багатьох батьків немає чіткої точки зору і до навчальної праці своїх дітей вони ставляться по-різному. Одні батьки організовують куточки чи кімнати для дітей, створюють умови, режим, систематично контролюють дітей, проводять бесіди, читають, малюють. І, будьте певні, цим самим батьки уже готують і думають про майбутнє своєї дитини. Але є батьки, які знімають з себе відповідальність за її навчання і виховання, перекладаючи всі турботи в цій важливій і важкій справі повністю на педагогів дитячого закладу. Але треба пам’ятати, щоб полетіти – у дитини має бути два крила сім’я і дитячий заклад. Безперечно, дитяча установа виконує вирішальну роль у засвоєнні дітьми систематичних знань, умінь і навичок. Вихователь веде дитину від незнання до знання. Але здобувати, закріплювати знання треба не тільки в дитячому навчальному закладі, а й вдома. Батьки можуть зробити дуже багато.

У вихованні дітей істотне значення має батьківський контроль. Діти не завжди можуть змусити себе дотримати своє слово, перетворити свої переконання в дії, хоч і знають, як їм діяти. Це трапляється тому, що дія завжди активна, вона пов’язана з уміннями переборювати труднощі, які зустрічаються на шляху виконання поставленого завдання, а не всі діти вміють переборювати труднощі.

Але варто тільки батькам допомогти дитині, налагодити суворий контроль, поставити тверді вимоги і дитина виправляється. Необхідно тримати таку дитину під контролем до тих пір, поки у нього не виробиться звичка бути організованим.

Правильне сімейне виховання – це той благодатний грунт, на який педагог буде сіяти добре, розумне, вічне.

         Багатовіковий досвід виховання дітей у сім'ї дає підстави виділити певні правила, дотримання яких сприятиме оптимізації виховного процесу. Ось деякі з них:

1. Люби свою дитину! Радій її присутності, сприймай її такою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не підривай її упевненості в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй підстави любити тебе.

2. Постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчинки. Цим ти спонукуєш її до активної дії. Пам'ятай: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять".

3. Охороняй свою дитину від негативних фізичних і моральних впливів.

4. Створюй у сім'ї моральний затишок. Хай сімейне вогнище буде джерелом спокою, радощів, поваги, справедливості й захищеності.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«Трудове виховання дітей в сім'ї»

Праця - найважливіший засіб виховання, починаючи з дошкільного віку; у процесі формується особистість дитини, складаються колективні взаємовідносини.

          Праця дітей дошкільного віку є найважливішим засобом виховання. Весь процес виховання дітей в дитячому саду може і повинен бути організований так, щоб вони навчилися розуміти користь і необхідність праці для себе й для колективу. Ставитися до роботи з любов'ю, бачити в ній радість - необхідна умова для прояву творчості особистості, її талантів. Праця завжди була основою для людського життя і культури. Працьовитість і здатність до праці не дається від природи, але виховується з раннього дитинства. Праця має бути творчою, бо саме творча праця, робить людину духовно багате. Різноманітні види праці неоднакові за своїм педагогічним можливостям, їх значення змінюється на тому чи іншому віковому етапі. Якщо, наприклад, самообслуговування більше виховне значення має в молодших групах - воно привчає дітей до самостійності, до подолання труднощів озброює навичками, то на щаблі старшого дошкільного віку ця праця не вимагає зусиль, для дітей стає звичним. Самообслуговування - це постійна робота про чистоту тіла, про порядок костюма, готовність зробити для цього все необхідне і зробити без вимог з поза, з внутрішньої потреби, дотримувати гігієнічні правила. Зрозуміло, що такого ставлення дітей до праці із самообслуговування можна домогтися копіткої систематичної роботою в дитячому садку і сім'ї. Самообслуговування є основним видом праці маленької дитини. Привчання дітей самим одягатися, вмиватися, їсти, прибирати за собою іграшки на місце формулює у них самостійність, меншу залежність від дорослого, впевненість у своїх силах, бажання і вміння подолати перешкоди. Праця дітей в природі. Праця в природі пов'язаний з розширенням кругозору дітей, отриманням доступних знань, наприклад, про ґрунті, посадковому матеріалі, трудових процесів, знаряддях праці. Праця у природі сприяє розвитку спостережливості, допитливості дітей, виховує в них інтерес до сільськогосподарської праці, повагу до людей, які ним займаються. Праця в природі допомагає виховати любов до неї. Ручна праця - розвиває конструктивні здібності дітей, корисні практичні навички та орієнтування, формує інтерес до роботи, готовність за неї, впорається з нею, вміння оцінити свої можливості, прагнення виконати роботу якомога краще (міцніше, стійкіше, витонченіше, акуратніше). У процесі праці діти знайомляться з найпростішими технічними пристосуваннями, освоюють навички роботи деякими інструментами, учаться дбайливо ставитися до матеріалів, предметів праці, знарядь. Діти на досвіді засвоюють елементарні уявлення про властивості різних матеріалів: матеріал піддається різним перетворенням, з нього можна робити різноманітні речі. Так навчаючись виготовлення корисних предметів із щільного паперу, діти дізнаються, що її можна складати, різати, склеювати. Радість праці - могутня виховна сила. В роки дитинства дитина повинна глибоко пережити це благородне почуття.

У праці поширюється багатство людських відносин. Виховати любов до праці неможливе, якщо дитина не відчує красу цих відносин.

"Вільна праця потрібна людині сам по собі для розвитку і підтримки людської гідності" Робота з сім'єю. Особливе значення в процесі морального виховання дитини має праця. У праці формуються такі якості особистості, як відповідальність, працьовитість, дисциплінованість, самостійність та ініціатива. Виконання певних посильних трудових обов'язків сприяє вихованню у дитини почуття відповідальності, доброзичливості, чуйності.       Для формування всіх цих якостей в сім'ї є найсприятливіші умови. Тут всі справи і турботи загальні. Спільний з батьками або іншими членами сім'ї праця спонукає дитину допомагати один одному, робити що - то для всіх. Таким чином, у нього закладаються основи моральних якостей, необхідних для життя в суспільстві. Як долучити дитину до праці? У сім'ї діти постійно бачать, що батьки роблять: готують їжу, прибирають квартиру, перуть білизну, шиють. Спостереження за тим, як виконують дорослі ці повсякденні справи, поступово допомагає дитині зрозуміти їх значимість і ставлення батьків до праці: мама прийшла з роботи втомлена, але повинна готувати вечерю для всіх, тато йде в магазин за продуктами. Слід пам'ятати, що дитячі спостереження можуть мати споглядальний характер. Щоб приклад членів сім'ї став для дитини керівництвом до дії, дорослі можуть супроводжувати свою роботу поясненнями. Це зазвичай привертає до себе увагу дітей, вони задають питання, намагаються допомогти батькам. Так поступово дитини привертають до спільного з дорослими праці. Необхідно пам'ятати і батькам і про важливість ознайомлення дитини з їх працею на виробництві, про те, що вони роблять і яку користь приносять людям; наприклад, мама - лікар, вона лікує хворих; тато - педагог, він навчає дітей. В процесі працею дорослих у дитини виховають повагу до праці всіх людей. Навколишня дійсність є для цього великі можливості. Гуляючи з дитиною, потрібно навчити його кидати сміття тільки в урну, крім того, звернути увагу на те, як чисто вымяты вулиці. Малюкові буде цікаво дізнатися, що за чистотою вулиць стежить двірник. Чиста вулиця результат його праці. Двірник встає раніше за всіх і, коли хлопці йдуть до школи в дитячий сад, вже кінчає свою роботу. Купуючи хліб. Робочі хліб заводу працювали всю ніч, а шофер встиг привести його в магазин, хліб вантажили вантажники, а продавці склали його на полиці в торговому залі. Розширити уявлення дитини про працю дорослих допоможуть твори художньої літератури, ілюстрації, картини.

В сім'ї дитини привертають до повсякденного участі в побутовому працю.

Інтерес дітей до праці значно підвищується, якщо його корисність очевидна для оточуючих. Доручення, що даються дітям повинні бути цікавими та привабливими за формою виконання. Якщо ж вони будуються лише на розпорядженнях: << Подай! >>, << Потримай! >>, << Піднеси! >>, то це відбиває у дитини бажання трудитися. Тому дорослий, скажімо, столярничая, не тільки просить принести який-небудь інструмент, але і вчить дитину, як ним користуватися. Доручаючи дітям ту чи іншу справу, дорослі повинні враховувати його вікові можливості. Якщо посильні завдання, малюк виконує його з цікавістю. Для того діти могли опанувати правильними прийомами виконання того чи іншого виду роботи, щоб вони охоче працювали, необхідно мати відповідний інвентар. Праця дітей сім'ї; організовується дорослими, зближує дитину, сприяє впливу дорослого, але його інтереси і потреби. Особливо цінно, якщо батьки зуміють сприяти в процесі роботи розвитку у дітей прагнення до корисної для сім'ї діяльності: зробити щось для молодшого брата, подарунок мамі, товаришу і т.д.

Висновок

Таким чином, трудова діяльність є одним з важливих чинників виховання особистості. Головна розвиваюча функція праці - це перехід від самооцінки до самопізнання. . Крім цього в процесі праці розвиваються хист, уміння і навички. В трудовій діяльності формуються нові види мислення. Внаслідок колективної праці дитина одержує навики роботи, спілкування, співробітництва, що покращує адаптацію дитини в суспільстві.

«Консультація для батьків»

«Формула здорового батьківства»

Це - порадник татам і мамам, яким іноді важко зрозуміти свою дитину і вибрати потрібну тактику виховання в тій чи іншій ситуації. 

Запропоновані знання і практичні поради охоплюють періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства, пояснюють їх особливості і стратегію правильної поведінки батьків та їхніх дітей. Вони спрямовані на формування порозуміння і взаємин між ними.

Природа і виховання посприяли тому, що всі люди різні: немає однакових батьків, як немає й однакових дітей. Кожен із нас - неповторна особистість. Саме цим пояснюється відсутність єдиного універсального рецепту виховання дитини в сім'ї. Проте є об'єктивні дані, пов'язані із закономірностями психофізичного розвитку особистості в цілому і в кожний віковий період зокрема. Знання цих даних дозволяє не тільки забезпечити своєчасність і повноцінність її розвитку, але й створити для Цього процесу найсприятливіші умови. Ці умови мають враховувати не тільки потреби, але й можливості дитини, сприяти поліпшенню мікроклімату в сім'ї.

Пропонований матеріал написаний з урахуванням таких знань та потреб сучасної сім'ї і суспільства в гуманізації міжособистісних стосунків. Він спонукає до аналізу власного досвіду виховної діяльності і конкретних проблемних ситуацій, своєї стратегії і тактики виховання, що слугує гарним стимулом до самовдосконалення.

Кожна дитина, незалежно від віку, відчуває природну потребу у фізичній і психологічній безпеці. Створювати умови для безпечної поведінки малюка має сім'я, організовуючи сімейне виховання з позицій інтересів дитини. Але ці інтереси завжди мають зворотний зв'язок: у перспективі - це гарантована захищеність самих батьків. Але як її досягти? У чому полягає мудрість сімейного традиційного  виховання?

Як показує багатовіковий досвід, формула здорового батьківства виводиться з двох основних компонентів - із любові і вимогливості як до дитини, так і до себе. Ці компоненти є рушійною силою для цілої системи стимулів і стримувань поведінки. Зосередженість тільки на любові і недооцінювання вимогливості може викликати неповагу до батьків і їхнього авторитету. Авторитарність, командний стиль виховання створює гнітючу атмосферу в сім'ї, ображає малюка і дає йому підстави вважати, що його не люблять, що він нікому не потрібний. А це значить, що в прояві почуттів потрібно завжди прагнути до їх розумного балансу.

Що необхідно для досягнення достатнього ступеня психологічної захищеності в сім'ї і батьків, і дітей?

Насамперед це:

1. Встановлення певних меж діяльності - не жорстких, але й не безконтрольних;

2. Навчання і стимулювання адекватного прояву емоцій;

3. Встановлення для самих батьків певних принципів і норм поведінки, а саме:

·          прийняття малюка таким, який він є від природи, без критики й осуду;

·        повага і схвалення дитини як особистості, а не внаслідок її догоджання батькам;

·        визнання того, що потреби дитини в створенні умов для її повноцінного розвитку - законні;

·        розуміння значимості дитини для батьків і для держави;

·        виконання стосовно дитини функцій захисника її інтересів і співучасника її справ;

·        уміння втішати дитину, коли вона відчуває біль, невпевненість, переживає стрес;

·        прийняття дитини як цілісної особистості, а не судження про неї і її можливості за окремими рисами характеру й окремими вчинками;

·        постійний аналіз батькам власної виховної діяльності та її результатів;

·        розуміння того, що дитинство - це не підготовчий етап до життя, а саме життя, коли відбувається формування особистості.

Домогтися таких стосунків у сім'ї можна, забезпечивши наступні умови:

·        виховання і розвиток ціннісного ставлення до життя, до кожної окремої особистості;

·        формування потреби розуміти інших людей, поважати їхню гідність;

·        забезпечення таких стосунків між батьками і дітьми, сутність яких полягає у взаємній турботі, наповненні життя доброчинністю;

·        накопичення досвіду гуманних взаємин і поведінки в емоційно насичених ситуаціях, які потребують співчуття, співпереживання і збереження власної гідності;

·        використання кращих традицій етнопедагогіки, народної мудрості виховання.

   Ці загальні принципи, норми й умови виховання створюють основу сімейного добробуту і забезпечують порозуміння батьків і дітей. Вони можуть бути конкретизовані в різноманітних ситуаціях, але суть має залишатися саме такою. У ній полягає головне правило сімейної педагогіки: стався до своїх дітей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Завжди!

Чи є конкретний механізм поведінки батьків у тих чи інших виховних ситуаціях? Так, його можна виробити, виходячи із знання загальних закономірностей виховання, специфічних умов його здійснення в кожній окремій сім'ї та індивідуальних особливостей кожної дитини. Тобто, проблема розв'язання ситуації криється насамперед у її знанні, розумінні і спеціальній готовності.

Важливо запам'ятати: перш ніж чогось очікувати від дитини, потрібно переконатися, що вона вас розуміє і що вона може це виконати.