Око бога

У своєму житті Крепус шкодував про дві речі: що так і не став лицарем, і що не отримав Ока Бога. Тому власне Око Бога Ділюк вважав за визнання своїх та батьківських прагнень - батько міг їм нарешті пишатися. Через кілька років одним похмурим днем батько загинув. Полум'яні надії та сподівання, що яскраво палали в Оку Бога Дилюка, загасила нічна злива. Смерть приходить без попередження навіть до найсправедливіших і найдобріших. Невже історія правосуддя скінчиться саме тут? Дилюку здавалося, що для захисту всього, чим він дорожив, статусу лицаря та Ока Бога було недостатньо. Він вирішив, що настав час було від них відмовитися. У момент усвідомлення своєї безпорадності Око Бога стало для нього таким же тягарем, як і Око Порчі. Хибні титули його не спокушали. Він шукав полум'я, що спалювало, яке горіло б яскраво і непохитно. Лише непохитність могла призвести до істини, лише полум'я могло розтопити лід, що скував руку правосуддя. Того дня, коли Ділюк повернувся до Мондштадта, він узяв Око Бога у свої руки знову. Насичені подіями роки подорожей позбавили його дитинства і зробили його таким героєм, який зміг би нести волю батька. Щоночі він у темряві бився за Мондштадт. Своє минуле він не обговорює, але й не заперечує його. Для тих, хто збився зі шляху, Око Бога може стати дороговказом. Але для людей з твердою вірою Око Бога - продовження їхньої сили, засіб спрямування волі та свідчення їх звершень.