ІСТОРІЯ КАФЕДРИ

У 1887 р. кафедра патологічної анатомії була реорганізована у Патологоанатомічний інститут Університету Святого Володимира, який розміщувався за адресою Бібіковський бульвар, 17 (нині бульвар Тараса Шевченка). Штат інституту склали 10 науковців. Під керівництвом Г.М.Мінха новий етап розвитку кафедри відзначався формуванням оригінальних вітчизняних шкіл і напрямків: 1) клініко-анатомічне трактування патологоанатомічних змін в організмі людини; 2) епідеміологія та патологічна морфологія чуми, холери, лепри; 3) патоморфологічна казуїстика; 4) удосконалення прозекторської справи.

До видатних наукових праць Г.М. Мінха належать дослідження чуми, лепри, сибірки. При вивченні механізмів передачі висипного і поворотного тифів він здійснює самозараження кров’ю хворого на поворотний тиф і веде детальний щоденник розвитку свого захворювання. Підсумком науково-практичної діяльності Г.М. Мінха як патологоанатома, клініциста та епідеміолога в осередку епідемії чуми в Астраханській губернії стає фундаментальна монографія “Чума в Росії”.

Результатом вивчення лепри (прокази) на півдні Росії, у Туркменістані, Константинополі та Палестині стали фундаментальні монографії “Проказа на юге России” (1884 р.) і “История проказы в Тверской области” (1894 р.), в яких вперше лепру визначено заразним захворюванням. Г.М. Мінха було обрано почесним членом Товариства боротьби з лепрою і членом комісії з її вивчення в Англії. Ним надруковано 75 наукових праць. З 1882 по 1887 р. Г.М. Мінх очолював Товариство київських лікарів.

У своїх експериментальних дослідженнях запалення він описав механізм захоплення бактерій ендотелієм кровоносних судин, видалення їх з току крові та знешкодження. Про це відкриття автор повідомив у монографії “Veber die Schicksale der in’s Blut injicirten Microorganismen in Korper der Warmbluter” (“Судьба микроорганизмов, введенных в кровь животного”, 1886 р.). Ці результати досліджень експериментального ендокардиту отримали підтвердження в багатьох подальших роботах, зокрема “К этиологии острых ендокардитов”.

Професор В.К. Високович створив оригінальну школу, основними науковими напрямками якої були: 1) з’ясування патологічної анатомії та патогенезу інфекційних захворювань (чума, холера, дифтерія); 2) залучення комплексних морфологічних, експериментальних і бактеріологічних методів для досліджень в патології; 3) вивчення проблеми злоякісного росту (рак, саркома), інвазивних процесів (актиномікоз), жирового обміну. Разом з тим, він був одним із фундаторів Товариства по боротьбі з інфекційними захворюваннями та засновником Київського бактеріологічного інституту (1896 р.), а також організатором курсів для удосконалення лікарів і відкриття кафедри патологічної анатомії Вищих жіночих курсів (1907 р.). В.К. Високович як патологоанатом та інфекціоніст-епідеміолог у 1896 р. брав активну участь у ліквідації вогнищ чуми в Індії, Астраханській губернії, Батумі, на Далекому Сході та в Одесі; проводив роботу по боротьбі з епідеміями під час російсько-японської війни (1904 р.), епідемії холери у Києві (1908 р.).

Творчий доробок інституту за 16 років становили 64 наукові статті, 4 докторські дисертації, посібник В.К. Високовича “Патологическая анатомия” (1911 р.) і брошура “О холере” (1905 р., 1907 р.). Учні професора В.К. Високовича – В.М. Константинович, О.І. Смирнова-Замкова, І.Т. Титов, П.О. Кучеренко.

У 1909 році професор В.К. Високович організував кафедру патологічної анатомії Жіночого медичного інституту, яка розміщувалась в окремих приміщеннях Анатомічного театру медичного відділення Вищих жіночих курсів (нині навчальний корпус Національного медичного університету імені О.О. Богомольця по вул. Мечнікова, 5).

Штат кафедри складали: професор В.М. Константинович; асистенти О.І. Смирнова-Замкова, П.О. Кучеренко, І.Т. Титов; помічник прозектора В.Г. Гаршин.

На кафедрі приділялось багато уваги викладанню патологічної анатомії, проведенню наукових досліджень патогенезу та патологічної анатомії дистрофій, запалення, туберкульозу і риносклероми. Серед найбільш відомих наукових праць потрібно зазначити роботу “К вопросу об образовании гиалиновых шаров при риносклероме” (1904 р.).

У 1919 р. Університет Св. Володимира реорганізовано в Всеукраїнський інститут народної освіти імені М. Драгоманова та Інститут охорони здоров’я. У серпні 1920 р. медичний факультет Інституту охорони здоров’я склали Український медичний факультет, Жіночий медичний інститут і Медичний факультет університету Св. Володимира. Кожен з них мав власні кафедри патологічної анатомії з окремими штатами і двома мовами викладання – українською та російською. Вже у грудні 1920 р. Інститут охорони здоров’я було перепрофільовано в Київську державну медичну академію з двома лектурами (україномовною та російськомовною) і двома кафедрами патологічної анатомії.

Кафедру з українською лектурою очолив П.О. Кучеренко, а з російською – І.Т. Титов. У січні 1921 р. всі кафедри медичного університету об’єднали, а академія була перейменована в Київський медичний інститут, в якому було запроваджено викладання предметів єдиною мовою – українською.

Штат кафедри складали професор Є.І. Чайка; доценти О.П. Кисельова, К.М. Танцюра; асистенти В.А. Гримайловська, Ю.С. Козачук, О.М. Кучер, Н.М. Коврижко, В.І. Мацуй, А.П. Федотов; аспіранти В.М. Благодаров, В.Г. Пінчук, Л.А. Зотіков. Науковими напрямками дільності кафедри на той час були: 1) вивчення патології сполучної тканини; 2) дослідження реактивності нервової системи в патологічних умовах; 3) визначення вікових змін внутрішніх органів; 4) дослідження судинної системи нирок і печінки при гіпертонічній хворобі; 5) вивчення експериментального грипу. У 1939–1941 рр. під керівництвом Є.І. Чайки колектив кафедри розробив новий науковий напрямок – стан гематопаренхіматозних бар’єрів в нормі та патології.

Під час Другої Світової Війни кафедра була евакуйована до м. Челябінська, де в найкоротші терміни розгорнула роботу з підготовки медичних кадрів. В цей період на кафедрі розроблялись проблеми сепсису, аліментарних дистрофій та інфекцій. Частина співробітників кафедри брала безпосередню участь у воєнних діях (К.М. Танцюра, В.Л. Бялик, Ю.С. Козачук).

Після війни головним науковим напрямком діяльності колективу кафедри залишалось вивчення патології сполучної тканини та гістогематичних бар’єрів внутрішніх органів при серцево-судинних захворюваннях, інфекціях, хірургічній патології; у 50-ті роки – дослідження реактивних змін периферичної нервової системи, росту пухлин, патології нирок та шлунково-кишкового тракту. Під керівництвом Є.І. Чайки виконано 7 докторських і 20 кандидатських дисертацій.

Він був проректором Київського медичного інституту з навчальної та наукової роботи, членом Вченої Ради МОЗ УРСР. За багаторічну діяльність нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки та медалями.

Штат кафедри складали: професор О.П. Кисельова; доценти К.М. Танцюра, О.М. Кучер, Ю.С. Козачук, М.Б. Хомінська, К.О. Богомолець, В.М. Благодаров; асистенти: В. А. Діброва, В. М. Рибка, С. Г. Гичка, С. О. Коломійченко, Л. В. Дегтярьова, Н. М. Григор’єва, Г. В. Петрова.

Колектив кафедри працював у напрямку комплексного вивчення закономірностей структурних змін і патогенезу патологічних процесів в органах та тканинах при ішемічній хворобі серця й обґрунтування її фармакологічної корекції. На основі тогочасних досягнень гістохімії, гістоензимології, електронної мікроскопії й морфометрії були сформульовані перспективні напрямки щодо патоморфологічної складової кардіології, гепатології, гастроентерології, нефрології. Професор О.П. Кисельова відома своїми науковими дослідженнями в галузі функціональної морфології та патогенезу серцево-судинних захворювань – атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, гіпертензії малого кола кровообігу; захворювань сполучної тканини, а також патології периферичної нервової системи. Отримані дані узагальнені в її монографіях “Нефросклероз”, “Ультраструктурні зміни нирок при гідронефрозі”, “Легеневе серце” та наукових статтях. За цей період на кафедрі були захищені численні докторські та кандидатські дисертації. Кафедра брала активну участь в науковій та практичній діяльності патологоанатомічної спільноти в Україні. На базі кафедри ефективно діяло Київське міське та Обласне товариство патологоанатомів. Студентський науковий гурток при кафедрі був одним з кращих в Україні й став першою фаховою сходинкою для багатьох вітчизняних патологоанатомів.