У 1887 р. кафедра патологічної анатомії була реорганізована у Патологоанатомічний інститут Університету Святого Володимира, який розміщувався в університетській клініці Університету св. Володимира за адресою Бібіковський бульвар, 17 (нині бульвар Тараса Шевченка, де зараз розміщується Київська міська клінічна лікарня №18). Штат інституту склали 10 науковців. Під керівництвом Г.М.Мінха новий етап розвитку кафедри відзначався формуванням оригінальних вітчизняних шкіл і напрямків: 1) клініко-анатомічне трактування патологоанатомічних змін в організмі людини; 2) епідеміологія та патологічна морфологія чуми, холери, лепри; 3) патоморфологічна казуїстика; 4) удосконалення прозекторської справи.

 До видатних наукових праць Г.М. Мінха належать дослідження чуми, лепри, сибірки. При вивченні механізмів передачі висипного і поворотного тифів він здійснює самозараження кров’ю хворого на поворотний тиф і веде детальний щоденник розвитку свого захворювання. Підсумком науково-практичної діяльності Г.М. Мінха як патологоанатома, клініциста та епідеміолога в осередку епідемії чуми в Астраханській губернії стає фундаментальна монографія “Чума в Росії”.

  Результатом вивчення лепри (прокази) на півдні Росії, у Туркменістані, Константинополі та Палестині стали фундаментальні монографії “Проказа на юге России” (1884 р.) і “История проказы в Тверской области” (1894 р.), в яких вперше лепру визначено заразним захворюванням. Г.М. Мінха було обрано почесним членом Товариства боротьби з лепрою і членом комісії з її вивчення в Англії. Ним надруковано 75 наукових праць. З 1882 по 1887 р. Г.М. Мінх очолював Товариство київських лікарів.

     У своїх експериментальних дослідженнях запалення він описав механізм захоплення бактерій ендотелієм кровоносних судин, видалення їх з току крові та знешкодження. Про це відкриття автор повідомив у монографії “Veber die Schicksale der in’s Blut injicirten Microorganismen in Korper der Warmbluter” (1886). Ці результати досліджень експериментального ендокардиту отримали підтвердження в багатьох подальших роботах, зокрема “К этиологии острых ендокардитов”.

   Професор В.К. Високович створив оригінальну школу, основними науковими напрямками якої були: 1) з’ясування патологічної анатомії та патогенезу інфекційних захворювань (чума, холера, дифтерія); 2) залучення комплексних морфологічних, експериментальних і бактеріологічних методів для досліджень в патології; 3) вивчення проблеми злоякісного росту (рак, саркома), інвазивних процесів (актиномікоз), жирового обміну. Разом з тим, він був одним із фундаторів Товариства по боротьбі з інфекційними захворюваннями та засновником Київського бактеріологічного інституту (1896 р.), а також організатором курсів для удосконалення лікарів і відкриття кафедри патологічної анатомії Вищих жіночих курсів (1907 р.). В.К. Високович як патологоанатом та інфекціоніст-епідеміолог у 1896 р. брав активну участь у ліквідації вогнищ чуми в Індії, Астраханській губернії, Батумі, на Далекому Сході та в Одесі; проводив роботу по боротьбі з епідеміями під час російсько-японської війни (1904 р.), епідемії холери у Києві (1908 р.).

  Творчий доробок інституту за 16 років становили 64 наукові статті, 4 докторські дисертації, посібник В.К. Високовича “Патологическая анатомия” (1911 р.) і брошура “О холере” (1905 р., 1907 р.). Учні професора В.К. Високовича – В.М. Константинович, О.І. Смирнова-Замкова, І.Т. Титов, П.О. Кучеренко.

  Оскільки жінки переважно не мали права навчатися в університетах Російської імперії до 1917 року, група професорів Медичного факультету Київського імператорського університету Святого Володимира вирішили 1907 року відкрити медичне відділення на Київських вищих жіночих курсах. У 1915 році це відділення було перетворено на окремий Київський жіночий медичний інститут, де навчались декілька тисяч жінок. У 1909 році професор В.К. Високович організував кафедру патологічної анатомії Київських вищих жіночих курсів, яка розміщувалась в окремих приміщеннях Анатомічного театру медичного відділення вищих жіночих курсів (нині навчальний корпус Національного медичного університету імені О.О. Богомольця по вул. Мечнікова, 5).

     У 1919 році Київський імператорський університет св. Володимира реорганізовано. В 1920 році влада УРСР було створила Київський інститут охорони здоров'я, який об'єднав медичний факультет університету св. Володимира, жіночий медичний інститут, медичний факультет Українського державного університету. До його складу увійшов в жовтні 1920 р. Одонтологічний інститут, перетворений на однойменний факультет. В січні 1921 року Київський інститут охорони здоров'я було перейменовано в Київську державну медичну академію, з двома лектурами ("україномовною" та "російськомовною") і двома кафедрами патологічної анатомії з окремими штатами. Кафедру з українською лектурою очолив П.О. Кучеренко, а з російською – І.Т. Титов.  У грудні 1921 року всі кафедри медичного університету об’єднали, а академія була перейменована в Київський медичний інститут, який проіснував до 1992 року.  В 1946 році Київському медичному інституту присвоєно ім'я академіка Олександра Богомольця.  У 1992 році медичний інститут реформовано та створено Український державний медичний університет імені О. О. Богомольця, який з 1995 року має назву Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

   Штат кафедри складали професор Є.І. Чайка; доценти О.П. Кисельова, К.М. Танцюра; асистенти В.А. Гримайловська, Ю.С. Козачук, О.М. Кучер, Н.М. Коврижко, В.І. Мацуй, А.П. Федотов; аспіранти В.М. Благодаров, В.Г. Пінчук, Л.А. Зотіков. Науковими напрямками дільності кафедри на той час були: 1) вивчення патології сполучної тканини; 2) дослідження реактивності нервової системи в патологічних умовах; 3) визначення вікових змін внутрішніх органів; 4) дослідження судинної системи нирок і печінки при гіпертонічній хворобі; 5) вивчення експериментального грипу. У 1939–1941 рр. під керівництвом Є.І. Чайки колектив кафедри розробив новий науковий напрямок – стан гематопаренхіматозних бар’єрів в нормі та патології.

  З липня 1941 року по травень 1944 року кафедра була евакуйована до м. Челябінська, де в найкоротші терміни розгорнула роботу з підготовки медичних кадрів. Кафедра працювала на базі патологоанатомічного відділення Челябінської обласної лікарні. В цей період на кафедрі розроблялись проблеми сепсису, аліментарних дистрофій та інфекцій. Частина співробітників кафедри брала безпосередню участь у воєнних діях (К.М. Танцюра, В.Л. Бялик, Ю.С. Козачук).

 Після війни головним науковим напрямком діяльності колективу кафедри залишалось вивчення патології сполучної тканини та гістогематичних бар’єрів внутрішніх органів при серцево-судинних захворюваннях, інфекціях, хірургічній патології; у 50-ті роки – дослідження реактивних змін периферичної нервової системи, росту пухлин, патології нирок та шлунково-кишкового тракту. Під керівництвом Є.І. Чайки виконано 7 докторських і 20 кандидатських дисертацій. Він був членом Вченої Ради МОЗ УРСР. За багаторічну діяльність нагороджений державними нагородами.

  Штат кафедри складали: професор О.П. Кисельова; доценти К.М. Танцюра, О.М. Кучер, Ю.С. Козачук, М.Б. Хомінська, К.О. Богомолець, В.М. Благодаров; асистенти: В. А. Діброва, В. М. Рибка, С. Г. Гичка, С. О. Коломійченко, Л. В. Дегтярьова, Н. М. Григор’єва, Г. В. Петрова.

  Колектив кафедри працював у напрямку комплексного вивчення закономірностей структурних змін і патогенезу патологічних процесів в органах та тканинах при ішемічній хворобі серця й обґрунтування її фармакологічної корекції. На основі тогочасних досягнень гістохімії, гістоензимології, електронної мікроскопії й морфометрії були сформульовані перспективні напрямки щодо патоморфологічної складової кардіології, гепатології, гастроентерології, нефрології. Професор О.П. Кисельова відома своїми науковими дослідженнями в галузі функціональної морфології та патогенезу серцево-судинних захворювань – атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, гіпертензії малого кола кровообігу; захворювань сполучної тканини, а також патології периферичної нервової системи. Отримані дані узагальнені в її монографіях “Нефросклероз”, “Ультраструктурні зміни нирок при гідронефрозі”, “Легеневе серце” та наукових статтях. За цей період на кафедрі були захищені численні докторські та кандидатські дисертації. Кафедра брала активну участь в науковій та практичній діяльності патологоанатомічної спільноти в Україні. На базі кафедри ефективно діяло Київське міське та Обласне товариство патологоанатомів. Студентський науковий гурток при кафедрі був одним з кращих в Україні й став першою фаховою сходинкою для багатьох вітчизняних патологоанатомів.