Казка "Кульбабка — сонечко на землі"

Колись давно, у світі весняних див, жила собі маленька квіточка — Кульбабка. Вона була така жовтенька, мов сонечко, і дуже любила дарувати тепло всім навколо. Кульбабка прокидалася однією з перших після зими, щоб привітати світ своїм яскравим кольором. Луги, парки та сквери вмить вкривалися її золотавим вбранням, і все навколо раділо приходу весни.

У Кульбабки було ніжне стебельце, світле й порожнє всередині. Якщо хтось торкався її, вона пускала чарівний білий сік, який був гіркуватий, але дуже корисний. На верхівці стебла розташовувалася величезна жовта квітка. Ця квітка була наче справжній кошик, наповнений маленькими промінчиками. Увечері промінчики згортаються, неначе ховаються під ковдрою, а вранці знову розкриваються, вітаючи сонце.

Її листочки були довгі та зубчасті, як захисники, що оточували Кульбабку, оберігаючи її від усього злого. А ще Кульбабка мала чарівну здатність показувати час! У ясну погоду її золотий кошик відкривався о шостій ранку і закривався о третій дня. А коли на небі з’являлися хмари, Кульбабка ховала свою красу й не відкривалася зовсім.

Кульбабка була справжньою доброю феєю для бджіл. Коли маленькі трудівниці прокидалися після зимової сплячки, вони прилітали до неї за солодким нектаром. Кульбабка радо ділилася, допомагаючи бджілкам набратися сил для нового дня.

Одного дня, коли час цвітіння добігав кінця, Кульбабка змінила своє вбрання. Її яскраві жовті пелюстки перетворилися на білу пухнасту шапку. Це була не просто шапка, а справжній чарівний парашут! Як тільки дмухав вітерець, шапка розсипалася на безліч маленьких парашутиків. Вони підіймалися високо в небо, кружляли у повітрі й шукали нове місце для життя. Кожен парашутик ніс у собі насінинку, яка могла прорости та стати новою Кульбабкою.

І так, завдяки маленьким насінинкам, Кульбабка продовжувала свою історію. Вона знову й знову дарувала світу красу, тепло та радість. А люди, побачивши її, завжди усміхалися, бо знали: з приходом Кульбабки приходить весна.